§2. Методи калькулювання собівартості продукції

Залежно від характеру виробів і послуг, особливостей організації і технології їх виробництва розрізняють два основних методи калькулювання собівартості продукції:

• метод послідовного підсумовування прямих витрат і витрат, що розподіляються по видах продукції (позамовна калькуляція);

• метод розподілу (поділу) сукупних видатків по калькульованих об'єктах, заснований на групуванні витрат по процесах (періодах, стадіях, фазах) виробництва (попередільна калькуляція).

Залежно від прийнятого методу розподілу витрат у теорії і практиці застосовують такі методи:

• метод загальної калькуляції (розподіл на калькульований об'єкт усіх витрат як змінних, так і постійних);

• метод «величини покриття» (розподіл тільки змінних витрат).

§2.1 Метод позамовної і попроцесної калькуляції

Метод позамовної калькуляції застосовується тоді, копи продукція виробляється окремими партіями чи серіями, коли вона виготовляється відповідно до технічних умов замовника. У цьому випадку собівартість виробництва одиниці продукції для різних замовлень може бути різною.

Позамовна калькуляція широко використовується виробниками, котрі працюють на основі замовлень у друкарській справі, авіаційній промисловості, суднобудуванні, будівництві, ремонті автомобілів, професійних послугах, машинобудуванні, меблевій та інших галузях промисловості з індивідуальним асортиментом виробів і послуг. Крім калькулювання основної товарної продукції, цей метод використовують при обчисленні собівартості виробів і робіт для капітального будівництва, житлово-комунального й інших непромислових господарств підприємства, при освоєнні нової продукції, виготовленні нестандартного устаткування і т. п.

Метод позамовної калькуляції припускає виділення із загальної сукупності видатків на виробництво таких витрат, які можна прямо віднести на об'єкти калькуляції. Інші витрати включаються в собівартість окремих виробів відповідно до прийнятого методу розподілу непрямих витрат. Для кожного замовлення складається своя відомість калькуляції, де містяться і прямі, і накладні видатки, що відносяться на даний вид продукції.

При попроцесній калькуляції виробничі витрати групуються по підрозділах або виробничих процесах. Повні виробничі витрати акумулюються по основних статтях видатків, які включають вартість матеріальних і трудових ресурсів і величину заводських накладних видатків.

Попроцесна (попередільна) калькуляція ґрунтується на поділі витрат на виробництво на кількість планової чи виготовленої продукції в минулому чи звітному році. Тому собівартість одиниці продукції (чи питома собівартість) – це усереднений показник. Попроцесна калькуляція характерна для підприємств, які виробляють суцільну масу однакової (однорідної) продукції за допомогою ряду операцій чи процесів. Попроцесна калькуляція в основному використовується в галузях: нафтовій, вугільній, хімічній, паперовій, виробництво електроенергії, будматеріалів, скла і харчових продуктів.

Звичайно вибір того чи іншого методу калькуляції значною мірою залежить від характеристик виробничого процесу і видів виробленої продукції. Якщо це продукція одного типу, що переміщається від однієї технологічної ділянки до іншої безперервним потоком (наприклад, у цементному виробництві: підготовка сировини і добавок – обпалювання клінкера – помел цементу – тарування цементу), кращим є метод позамовної калькуляції витрат. Але у випадку, якщо витрати на виробництво різних виробів значно відрізняються один від одного, застосування попроцесної калькуляції не зможе забезпечити одержання інформації, що реально відображає виробничі витрати. Тому при цьому доцільно скористатися методом позамовної калькуляції.

Крім цих двох методів, у практиці планування й обліку використовуються модифікації цих методів при виробництві спільно вироблених (сполучених) продуктів.