8. Примусова та добровільна зайнятість.

Примусова зайнятість населення зустрічалась в історично­му плані в різних країнах з різними способами виробництва. Од­ним з прикладів її застосування були колишні соціалістичні країни, в яких конституційне було закріплено не тільки право, але і обов'язок трудитись. Більше того, кожен працездатний громадянин повинен був трудитись постійно, по-перше "від дзвоника до дзвоника" протягом робочого дня і тижня, а по-друге, з ранньої юності до пенсійного віку. Під правом на пра­цю розумілась гарантія надання кожній людині оплачуваної роботи з одночасним її обов'язком трудитись у вибраній нею області суспільне корисної діяльності. Примусовість праці під­кріплялась також системою стимулів, які використовувались в той час. Таким чином, сформувався ланцюжок: обов'язок тру­дитись — безперервність роботи — стимули безперервної робо­ти (черга на квартиру, машину, дачу, меблі, дитячі садки, ясла путівки і т.п,).

Тепер право на працю суттєво доповнене необхідністю надан­ня кожній людині відповідної для неї роботи з одночасною від­міною будь-яких форм примусу до праці, тому що вільно виб­рана зайнятість несумісна з її обов'язковістю. Кожен громадя­нин мас право розпоряджатись своєю здатністю до праці. Це право доповнюється правом здійснювати або не здійснювати будь-яку, не заборонену законом діяльність, в тому числі і не пов'язану в виконанням оплачуваної роботи. При цьому допус­кається добровільна зайнятість громадян, яка не може слу­жити основою для їх

притягнення до адміністративної, карної та іншої відповідальності. Але для тих, хто готовий і шукає можливість трудитись, держава повинна надати відповідну ро­боту.

Зауважимо, що безперервна робота є благом і для під­приємців (недаремно в Японії практикують довічний найм, а в інших країнах також існують стимули безперервної роботи), і для працівників. Але за умов використання нової концепції зайнятості не повинно бути протиріч між добровільністю і безперервною роботою. Цього можна досягти, якщо стимулом буде тільки заробітна плата і надбавки. Тільки потреба в гарантова­них доходах повинна примусити людей входити в сферу праці.

За умов добровільної зайнятості людина має право вибрати навіть такі види діяльності: догляд за хворим членом сім'ї або родичем, виховання дітей в сім'ї, ремонт квартири, будівництво власного будинку, обладнання дачної ділянки, тривала подо­рож, покращання здоров'я, саморозвиток особистості тощо.

9. Види зайнятості за класифікаційними ознаками

Загалом класифікацію видів зайнятості проводять за характером діяльності, соціальною, галузевою належністю, територіальною ознакою, рівнем урбанізації, професійно-кваліфікаційною ознакою та видами власності

За характером діяльності виділяють:

• економічно-господарську зайнятість, тобто робота на підприємстві всіх видів діяльності;

• робота за кордоном і на спільних підприємствах;

• соціальну зайнятість тобто виконання державних і громадської діяльності;

• службова зайнятість (служба в армії),

• навчання на деному віділенні; навчання в середніх школах;

• ведення дом. господарства;

• виховання дітей; догляд за хворими, інвалідами, та людьми похилого віку;

• інтелектуальна зайнятість;

• інші категорії, які передбачені законодавством.

За соціальною належністю:

• робітники,

• службовці,

• управлінський персонал (менеджери);

• фермерів,

• Підприємців і само зайняті.

За галузевою належністю:

• Зайнятість у матеріальному виробництві;

• невиробничій сфері(культура, освіта, охорона здоров’я);

• Та окремі галузі в економіці.

Територіальна ознака вивчає зайнятість :

в окремих регіонах, економічних районах, адміністративно-господарських одиницях,

За рівенем урбанізації :

• зайнятість у міській місцевості

• та сільській місцевості

За професійно-кваліфікаційною ознакою.

За статево-віково:

• чоловіки та жінки;

• молодь,

• люди похилого віку;

• зайнятість на початку трудової діяльності;

• періоди створення сім’ї;

• періоди набуття професії;

• періоди активної труд. діяльності;

• підготовка до пенсії.

За видами власності:

• державна,

• приватна,

• змішана.