Родина хвилянки — Lymantriidae

Непарний шовкопряд — Ocneria dispar L. — трапляється повсюдно. Непарний шовкопряд - багатоїдний шкідник. Його гусениці пошкоджують понад триста різних видів рослин, у тому числі культурні злаки, коренеплоди, журавлину, брусницю, плодові дерева, більшість чагарників, багато хвойних і майже всі листяні деревні породи. Однак, незважаючи на багатоїдність, гусениці нормально розвиваються і дають плідних метеликів тільки на обмеженій кількості рослин. Найбільш плідне і життєздатне потомство виходить при харчуванні гусениць дубом, тополями, а також плодовими.

Непарний шовкопряд - тепло-і світлолюбна комаха. Він віддає перевагу добре прогрітій і освітленій чисті насаджень переважно порослевого походження або культурам понад 20-річного віку. Первинні осередки виникають в розріджених насадженнях, по південних узліссях більш густих деревостанів, що складаються з ранньої форми річного дуба, берези або граба, а по заплавах річок - в насадженнях з в'яза й тополі, рідше верби. Насадження, в яких виникають первинні осередки, звичайно виростають на бідних грунтах, характеризуються одноманітним трав'яним покривом (осоки, злаки) і поганим ростом. Первинні осередки виникають також у насадженнях, розміщених поблизу населених пунктів і характеризуються слабим розвитком другого ярусу і грунтозахисного підліска, які часто знищені непомірним випасанням худоби.

Морфологія. Свою назву непарний шовкопряд отримав за різку відмінність між самцем і самкою. Самка у розмаху крил до 75 мм, з товстим масивним черевцем, на кінці покритим густими бурими волосками. Самець менше самки (у розмаху крил до 45 мм), з тонким черевцем. Крила у самки бруднувато-білі, з декількома чорними зигзагоподібними лінями, а у самця - буро-сірі з широкими переривчастими темними поперечними смужками і бахромою в темних плямах по краю. Задні крила у самця бурі з темним краєм і світлої бахромою.

Яйце розміром 0,8 — 1,3 мм, жовтувате, сплющене. Характерним і постійною ознакою дорослої гусениці є на її тілі наявність кольорових волосистих бородавок: на перших п'яти спинних сегментах - по дві синіх, на наступних шести - по дві червоні; по боках більш дрібні, також волосисті червонуваті бородавки. Довжина дорослій гусениці коливається від 45 до 75 мм. Молоді гусениці у першому і другому віках вкриті довгими волосками з пухирцеподібними здуттями посередині (аерофори), які сприяють перенесенню гусениць вітром часто на значні відстані. Лялечки 17-18 мм завдовжки, темно-коричневі, майже чорні, матові, в іржаво-бурих волосках.

Життєвий цикл. Зимують сформовані гусениці в яйцевих оболонках. Гусениці стійкі до низьких температур (-25 -30 °С) і перезволоження. Відродження гусениць відбувається у квітні, під час розпускання бруньок, на ранній формі дуба звичайного. Вихід гусениць розтягнутий і триває 12-15 діб. У прохолодну погоду відроджені гусениці сидять на кладці від кількох годин до доби. Потім мігрують у крону де впродовж 35 — 50 діб живляться листками, спочатку скелетуючи, а пізніше грубо об'їдаючи їх. У молодших віках тримаються на найбільш прогрітих сонцем боках крони дерева. За час розвитку гусениці самців проходять п'ять, самок — шість віків. Приблизно в середині червня вони заляльковуються без кокона, прикріплюючи себе нечисленними павутинними нитками до гілок у кроні, до стовбурів, у тріщинах кори. У Лісостепу літ починається наприкінці червня. Метелики не живляться. Самки живуть 7-10, самці — до 5 діб. Після спарювання самки весь свій запас яєць відкладають на нижній частині стовбура (іноді на пеньки і камінні, стовпах), укриваючи яйця волосками зі свого черевця, що надає кладці вигляду коричнево-сірих подушечок. Плодючисть становить у середньому 300 — 450. Сформовані в яйцевих оболонках гусениці впадають у діапаузу до весни наступного року. Генерація однорічна.

При масовому розмноженні гусениці непарного шовкопряда повністю об'їдають листя на значних площах насаджень, що часто призводить до засихання дерев. Гусениці з 4 — 5 яйцекладок можуть майже повністю знищити листя в кроні 50 - 60-річного дерева.

Нагляд. Нагляд проводиться восени по відкладеним кладкам яєць в насажденнях, найбільш сприятливих для його розмноження, а також по метеликах за допомогою аттрактантно-клейових пасток.

Заходи боротьби. Навіть при незначній зараженості насаджень (до 0,5 кладки на дерево) в невеликих осередках рекомендується осіння боротьба, яка полягає у знищенні кладок яєць. Кладки яєць знищуються шляхом просочування їх згубними речовинами або зіскоблюванням. Для просочувння застосовують нафту, рідкий мазут, суміш з гасу і дьогтю чи мазуту (2/1), дизельне паливо. Гарне просочування кладки яєць досягається дво-або триразовим натиском на неї рясно змоченим в гасі пензлем. За наявності 1-2 яйцекладок на дереві обробка біопрепаратами або інсектицидами на початку міграції гу­сениць у крону.

Найчастіше спалахи масового розмноження непарного шовкопряда загасають під впливом поліедроза. Гусениці уражаються також бактеріальними і протозойними хворобами, часто заражаються нематодами. У зниженні чисельності непарного шовкопряда важливу рідіграють близько 200 видів ентомофагів, яйця заражають їздці з роду Anastatus, гусениць молодших віків браконіди (A. liparidis, Meteorus versicoloi інші) Гусениць останніх віків заражають паразитичні двокрилі, на лялечках паразитують іхневмоніди. Шкідника знищують красотіл, птахи — зозуля, іволга, зяблик, дятел, сойка, синиці.

Золотогузка — Euproctis chiysorrhoea L. — тра­пляється повсюдно. Пошкоджує понад 50 видів листяних порід: дуб, яблуню, грушу, абрикос, терен; меншою мірою — берест, клен та­тарський, акацію білу та інші листяні породи.

Золотогузка відрізняється виключню світло-і теплолюбивістю. Це визначає особливості її розселення в насадженнях. Гнізда на деревах розподіляються нерівномірно. Вони зосереджені переважно в найбільш освітлених, периферичних частинах крон більш-менш віддалено стоячих дерев, переважають на південних узліссях, а в зімкнутих насадженнях розташовуються на вершинах високих дерев.

Первинні осередки виникають у найбільш сухих і прогрітих сонцем розроблених дібровах, що складаються з ранньої форми дуба, особливо в порослевих не зімкнутих дубових молодняках і культурах, по балках в степах, в запущених плодових садах і заростях дикоплодових дерев. Дуже часто джерелом поширення золотогузки є зарості терну і глоду, що представляють її резервації.

Морфологія. Метелик з розмахом крил 30 — 40 мм; крила, груди і черевце сніжно-білого кольору; на кінці черевця пучок золотистих (у самки) або бурих (у самця) волосків; вусики гребінчасті, блідо-жовті. Яйце округле, 0,5 мм у діаметрі, світло-жовте. Гусениця завдовжки 35 -40 мм, сірувато-чорна, з бородавками й пучками жовтувато-бурих волосків; з червоними і білими бородавками п'ятнами уздовж спини, що утворюють дві червоні і дві білі пререривчасті смуги, по бо­ках — білі переривчасті смуги, на 9-му і 10-му сегментах — по одній червоній бородавці, в яких відкриваються вивідні протоки залоз; на тергітах перших двох сегментів черевця розміщені отруйні волоски з порожнинами, в які відкриваються залози, що виділяють отруту; волоски, потрапляючи на шкіру людини, спричинюють сильне по дразнення. Лялечка завдовжки 12мм, у пухкому бурувато-сірому коконі, чорно-бура, з рудими волосками на тілі, кремастер з гачкоподібними щетинками.

Життєвий цикл. Зимують гусениці другого — третього віків у зимових гніздах із листків, щільно скріплених павутиною на кінцях пагонів. Гніздо розділене на камери, в яких знаходяться гусениці. Навесні, підчас розпускання бруньок гусениці залишають гніздо і починають живитися бруньками, а пізніше — листям.

Розвиток гусениць триває 30 - 40 днів цей час самці проходять 5, самки — 6 віків. Наприкінці травня на початку червня вони заляльковуються в пухких коконах поодиноко або групами серед листя, на корі, в розгалужених сучках, іноді в траві. Через 15 — 20 діб вилітають метелики, які не потребують додаткового живлення. Невдовзі вони починають відкладати яйця. Активні у вечірні й нічні години. Самка відкладає яйця на нижню сторону листів купками довгастої форми, по 200-500 шт. у кожній, покриваючи їх золотавим пушком зі свого черевця. Ембріональний розвиток триває 15 — 20 діб. Відроджені гусениці тримаються разом, скелетують листя, стягують їх павутиною в щільне гніздо і, досягши II — III віків, залишаються всередині йог, до наступного року. Генерація однорічна.

Нагляд. Нагляд ведеться восени по гусеницях в гніздах, за кількістю і величиною гнізд, а також по кладці яєць і за ступенем об'їдання листя.

Заходи захисту. Приваблення в насадження комахоїдних птахів. За наявності двох зимових гнізд на дерево — обробка біо­препаратами або інсектицидами в період масового переходу гусе­ниць до активного живлення. Ручне збирання (за допомогою сека­тора) та спалювання зимових гнізд.

У коливаннях чисельності золотогузки ентомофаги вирішальної ролі не грають, хоча паразитують на всіх фазах її розвитку 87 видів наїзників і тахін. Велике значення мають птахи, особливо велика синиця, знищує величезну кількість гусениць взимку. Дуже часто в осередках буває розкльовано 60-70% всіх зимових гнізд. Влітку гусениць активно знищує зозуля.

Загасання спалаху часто відбувається під впливом бактеріозу. Його розвиток зазвичай збігається з дощовою погодою в кінці травня - першій половині червня, що підсилює загибель гусениць.

Червонохвіст — Dasychira pudibunda L. — траляється повсюдно. Пошкоджує дуб, бук, граб, березу, в'яз, клен, вербу, ліщину, яблуню, грушу.

Червонохвіст – помірно-гігрофільний вид. Він заселяє різноманітні насадження. Первинні вогнища виникають головним чином в густих дубових середньовікових насадженнях з домішкою ліщини та берези, розташованих на рівних і знижених елементах рельєфу. Вторинні вогнища утворюються в більш старих і розріджені осокових дібровах. Спалахи масового розмноження носять локальний характер.

Морфологічні ознаки. Розмах крил метеликів: самок 50 - 60 мм, самців — 35-40 мм; передні крила самок світло-сірі з двома хвилястими поперечними темно-бурими смужками; з великою кількістю дрібних бурих пля­мок; передні крила самця темніші, з широкою поперечною тємно-бурою смугою. Яйце розміром 0,8 - 0,9 мм, кругле, білувато-сіре, з невеликим заглибленням і темною плямкою в ньому. Гусениця зав­довжки 40 - 50 мм, зі спинного боку жовтувато-зелена, з вентраль­ного — чорно-бура, вкрита жовтуватими волосинками; на 4 - 6-му тергітах волосяні щіточки, між ними оксамитово-чорні поперечні вирізи; на 11-му тергіті червона китичка. Лялечка завдовжки 28-30 мм, темно-бура, вкрита жовтуватими волосинками; на дорсаль­ному боці численні пучки рудуватих волосинок.

Життєвий цикл. Зимує лялечка в жовтувато-сірому щільному коконі у лісовій підстилці, в щілинах кори в корінні. Літ метеликів спостерігається в другій половині травня — у червні, у сутінках. Після спарювання самка відкладає по 100 - 300 яєць в один, рідше у два шари на кору всихаючих гілок і стовбурів на висоті до 3 м. Плодю­чість може досягати 1000 яєць. Ембріональний розвиток триває 18-20 діб. Відроджені гусениці піднімаються в крону і спочатку скелетують листя, пізніше з'їдають їх цілком. Волосисті гусениці перш віків легко розселяються під час вітру. За час розвитку гусениці проходять 6-7 віків. Особливо шкодочинні вони в серпні першій половині вересня. Завершивши розвиток, гусениці залишають кормове дерево, переходять у лісову підстилку, заляльковуються в двошаровому коконі і залишаються там до весни наступного року. За рік розвивається одна генерація. Спалахи масових розмножень мають локальний характер.

Нагляд. Нагляд проводиться за лялечками у вересні – жовтні місяці.

Заходи захисту. При наявності 1-2 гусениць на 1 м гілок — застосування в осередках біопрепаратів або інсектицидів. У коливанні чисельності червонохвоста важливу роль відіграють ентомофаги. Відомо понад 50 видів ендопаразитів із багатьох родин, які заражають гусениць і лялечок шкідника: іхневмоніди — Pimpla instigator та інші; браконіди — Apanteles liparidis та інші; хальциди — Brachymeria intermedia; мухи-тахіни — Exorista larvarum та ін. У роки з високою вологістю відмічається масова загибель гусениць від вірусних, грибних і бактеріальних хвороб.