1.Встановлення арабського письма. Передумови розвитку арабської каліграфії. Вплив Корану на розвиток каліграфії. Давні мусульманські вчені висунули дві теорії щодо появи писемності.1) писемність та здатність писати не є результатом людської праці чи зусиль, вона зіслана нам богом, це метафізичне або надприродне явище. Писемність відкрита людству через одкровення.2) збереження та передача інформації. Підтвердження цієї теорії знаходимо ц працях Інб Хальдуна. Доказ першої теорії – першим хто вмів писати був Адам. ( глиняні дощечки з почерками роздав різним народам, а ар. Письмо потрапило до Ібрагіма). Аяти Корану « він – той хто навчив тебе користуватись пером і навчив людину того, чого вона не знала» . На думку сучасних вчених найдавнішим у історії письмом та джерелом інших форм письма було ієрогліфічне письмо. Після них основу це одної писемності заклали фінікійці. Вони будучи однією з гілок семітської раси підтримували інтенсивні торгові зв’язки з єгиптянами. Запозичивши письмо у них, вони спростили його. Фінікійці використали це письмо в укладаннях і написаннях торгових угод. Завдяки легкості це письмо поширилось в Азії та Європі (грецьке та ін. народів бере початок з фінік. ). Третьою формою письма на думку багатьох дослідників є арамейська писемність. Івритську писемність потрібно вважати новою модернізованою формою арамейської. Окремі вчені дотримуються думки, що ірвитське письмо є гілкою фінікійського, а воно в свою чергу було основою, з якого пішли 4 види письма : ― давньогрецьке (основа всіх європейських і коптського писем);― давньоєврейське (дещо змінене, але донині послуговуються євреї);― «мускад» (основи ефіопського);― арамейське ( з нього беруть початок 6 видів письма: давньоперське, індійське, новоєврейське, тадлурське, сирійське, набатейське)

На думку сходознавців арабське письмо поділяється на два види :

― суфійське (запозичене з різновиду сирійського)

― хіджаське або «насх» (запозичене з набатейського)

Вчені стверджують, що писемність прийшла на Аравійський півострів у двох формах : округлій і квадратній. Округле ще називається м’яке,плавне або по іншому «насх». Це письмо або шрифт є одним із розгалужень набатейьского, яке проникло, завдяки жителям Хіри і Анбара, у Хіджаз і Аравійський пів – ів. Тексти Корану записувались цим письмом згідно з деякими записами. Квадратна – суха, висушена. Більше пов’язана за часом із заснуванням та забудовою м. Хуфи, де воно остаточно сформувалось і отримало назву суфійське. Воно споріднене з сирійським. Цю форму письма мусульмани використовували для прикрашання Корану, а пізніше – міх бара, дверей і воріт мечетей, стіни різних будинків. Цими шрифтами викладали з цегли написи із сур Корану, заголовки на рукописних книгах. Є такі передання, які розказують про виникнення писемності в середовищі арабів: 1. Мухаджири перейняли писемність у жителів Хіри і Анбара. 2. Ар. письмо зародилося у Анбарі і потрапило у Мекку завдяки якомусь грамотному чоловіку.

4.Інструменти та матеріали

В Корані та хадісах згадуються різні інструменти та матеріали, які використовували для запису одкровень ще за життя пророка. В Корані згадуються : • кіртас – пергаментний листок, папір. • калям – ручка або перо. • мідад – чорнила. • сукуф – згортки, листки паперу, списані з одного боку, у цій ф. мн. Згадуються у 8 яйатах. • сіджіль – книги обов’язків чи реєстраційного журналу, книги, куди суддя записує звернення, скарги і рішення у вигляді досьє. • ракк – тонка, м’яка шкіра білуватого відтінку, яка використовувалась для писання.

• інструменти і матеріали, які використовували для запису Корану

1)Усуб – пальмовий листок, дощечка, на якій записували Коран

2)Люхфа – тонкі гладкі пласкі камені

3)Китф – лопатка, плече зазвичай верблюда чи барана

4)Актаб – дошка, яку клали на верблюда, для зручності сидіння

5)Рікаа – лист пергаменту, дерева або шкіра тварини

6)Харір – шовк

2.Теорії сучасних мусульманських вчених про появу та трансформацію арабського письма і поширення його на Аравійському пів-ові. Один з ар. Вчених нового періоду – Хіфні Насіф написав книгу під назвою « Історія літератури або життя арабської мови», одна глава якої присвячена історії ар. Писемності до ісламської епохи. Він вважає теорію Інб Хальдуна пояснення тернистого шляху історії ар. Письма, цілком поклавши в основу свого дослідження його ідеї впливу на розвиток письма, процесів урбанізації. Він намагається довести, що ар. Письмо бере початок з єгипетської писемності. Інший сучасний ар. Вчений доктор Насіруддін Асад уклав збірник з різних стародавніх зразків письма і дійшов висновку, що араби епохи джагілії (невідання), принаймні за 300 років до ісламу вже мали писемність. Історик Аль-Балазурі говорив, що на початку пророцтва Мухамеда в Мецці вміли читати і писати 21 людина, з них 17 чоловіків. Багато свідчень у Корані проте, що письмо вже існувало (похідні від слова «читати» вжито ~ 70 разів, а «писати» і його похідні вжито ~300 разів). Окрім того в Корані йдеться про розписи, листки для запису, перо, чорнило, пергамент.

3.Писемність у Медині в часи переселення до неї пророка

Дослідники виявили послання Мухамеда адресовані єгипетському царю Аль-Мукавкісу, а також еміру Аль-Мунзіру і надрукували їх, вони були написані насхом. На той час у Медині проживало 10 грамотних людей, здебільшого володіли хіджаським письмом « насх» запозиченим з хірської писемності.

• неграмотний пророк

У Корані і в хадісах пише, що пророк був неграмотний. Аят : « ти до нього не прочитав жодного писання, не написав жодної букви власною рукою, інакше недоброзичливці почали б сумніватись у твоєму пророцтві». Зі слів Аш-Шяабі передають, що пророк пішов із життя так і не написавши нічого. Кажуть, що пророк сам читав записку, яку прислав йому Інб Хіян. Згідно з деяких переказів пророк сам щось записував. Є три версії, які потребують детального вивчення : 1. Пророк ніколи нічого не писав і не читав. 2. До своєї смерті він набув навиків читання і письма. 3 . Під час всього пророцтва пророк інколи власноруч щось писав (радикальна позиція). Відомий сходознавець Р. Бсошер опирається у своїх дослідження на джерела, які називають пророка словом «уммій», що означає неграмотний. Велика група сходознавців визнають неосвіченість і неграмотність пророка,але вони не погоджуються з тим, що повеління Джибриїла : «читай!» не обов’язково означають читати, а можуть означати говори, промов, скажи. Є дані, які вказують на те, що дядько пророка Абу-Таліб та його племінник Алі інб Абу-Таліб також вміли читати і писати

• яким шрифтом писали Коран в часи пророка

Аз-Зінджані вважає, що для запису Корану використовували насх. Одним із вмілих каліграфів, який викор. Куфічний шрифт був Абу ібн Абу-Таліб. До кінця 10 ст. – поч. 11 ст. Коран записували і переписували куфічним шрифтом, а після цього увійшов у вжиток насх.

5.Арабська мовознавча традиція. Формування ар. мовозн. І досягнення ним за відносно короткий період високого розвитку. У 632 році була заснована теократична, військова держава – Арабський Халіфат. Разом з ісламом поширилась арабська мова. В цей час розвинувся інтерес до природничих наук і до лінгвістичних студій. Ініціатива створення граматик приписується Алі. Було заборонено перекладати ними релігійні обряди. Ар. письмо має консонантно-буквений характер, його прототипом було набатейське ( 4 ст. до н.е. – 1ст. н.е.), яке походило від арамейського та фінікійського. Набатейське письмо використовували ар абомовні жителі Синайського пів-ова та ПН Аравії до 6 ст. власне арабське письмо склалося на поч. 6 ст. в м. Хіра – столиця ар. Лахмітського князівства. Подальший розвиток воно отримує в середині 6 ст. при першій редакції Корану (651р.)