- •Мораль і право
- •Етичні ідеї у філософії Платона
- •Етика Арістотеля
- •Екологічна етика як наука
- •59 Моральний кодекс лицарства: позитивні якості та суперечності.
- •61.Проблема субстанційності зла
- •53.Моральні норми та поведінка давньогрецьких богів у давньогрецьк. Міфології.
- •54.Любов як вищий моральний ідеал християнської етики.
- •1.Походження етикету.
- •2. Етика і право.
- •3. Етичні задачі і митна справа.
- •38 Значення етики для практичної роботи митника
- •27.28.Основні форми професійного спілкування і його різновиди
- •12 Сучасні етичні концепції
- •10 . Мораль і релігія
- •11. Право і релігія
- •18.19.Спілкування як галузь людської моралі
- •23.Мовна культура спілкування
- •13.Принципи етикету.
- •14. Етикет і звичаї, етикет і право
- •48.Моральний стержень у «Листах до Луциля» Сенеки
- •37 Етичні положення і держава
- •39 Моральні уявлення первісних народів
- •34.Ситуативні апекти професійного спілкування
- •42. Принципи української етики
- •43. Етика і мораль
- •68.Співвідношення краси й моралі у мистецтві
- •7. Становлення етики як науки в Україні
Мораль і право
Право не створює моралі. Як суспільна форма відтворення стосунків (їх збереження), воно фіксує ситуацію їх відчуження. Адже сама потреба правового регулювання виникає й існує тоді, коли втрачають дієвість механізми морального регулювання та саморегулювання (коли відсутній внутрішній недопуск антисоціальної дії).Право у його історично-конкретних формах виходило з утвердження цінності людини залежно від її місця і ролі у соціальній структурі. У давніх греків права мали лише вільні громадяни, а громадянином був той, хто був жителем міста-полісу, був вільнонародженим і мав майно як ознаку громадянського статусу. Заслуги перед державою були гарантією прав, давали певні привілеї та почесті. Тому основними моральними категоріями визнавали мужність, честь, доблесть. Якщо у давніх греків право відображає не лише соціальний статус людини, але й людські якості, то в подальшій історії, починаючи з часів Давнього Риму, вони розходяться між собою аж до протилежного. Право захищає сильного.Ідеал зв´язку закону, права і моралі — їх несуперечність одне одному на основі домінування моральнісного начала. Закони, відображаючи зміст права, не суперечать поняттю моральності, якщо не протистоять їй. Біля своїх витоків вони спираються на vоральну звичаєвість" або "звичаєве право" — усну традицію Дотримання норми стосунків.Право враховує нові тенденції у стосунках людських спільнот у межах держави та в міждержавних взаєминах, укладаючи їх у закони. Важливим аспектом права, що розкривається у моральнісному контексті, є право людини на вільний вибір вчинку. Вперше цю ситуацію як духовний привілей особистості усвідомили давні греки.
Етичні ідеї у філософії Платона
Учень Сократа Платон у перший період своєї творчості основну увагу приділяє моральній проблематиці, розробляючи її цілком у дусі Сократа. Він аналізує окремі моральні поняття, прагнучи віднайти їх родову сутність. В подальшому, в "перехідний» та "зрілий роки) період творчості Платон досліджує моральні проблеми, спираючись на розроблене ним поняття душі. Згідно з Платоном, індивідуальна душа — не що інше, як образ і породження "світової душі".Душа наділена трьома здібностями: ідеально-розумною, доцільно-вольовою та інстинктивно-афективною. Провідне значення має перша. Названі здібності душі утворюють такі етичні доброчесності, як мудрість, мужність і просвітлення афектів. Єдністю цих доброчесностей утворюється найголовніша — справедливість. Чотири названі доброчесності зумовлюють такі якості душі: здоров´я, краса і благовидність. Доброчесності душі бачаться Платону станом її ідеального буття ("ідея"). У реальних її виявах філософ відзначає суперечливість, відхід від добра.
Етика Арістотеля
Ґрунтовна розробка етичної проблематики здійснена в працях Арістотеля . У трактатах "Нікомахова етика", "Евдемова етика", а також "Політика" філософ тлумачить витоки моральних уявлень, слушно вважаючи, що вони зумовлюються життям людей. "Очевидно, не безпідставно благо і щастя уявляють собі, виходячи з власного способу життя" . Арістотель виділяє три основні способи життя, характеризуючи властиві кожному чесноти. Це, передовсім, життя більшості, що під благом та щастям розуміє задоволення. Тому для них бажаним є життя, сповнене насолод. Філософ називає таке життя низьким, тварним.Інший спосіб — державницький, що характеризується прагненням особи до поваги, отже тут розуміння блага збігається з інтересом держави. Однак, як слушно зауважує Арістотель, повага є дещо зовнішнє, тоді як під благом ми розуміємо внутрішнє, те, що невід´ємне від людини. Найдосконалішим бачиться третій — споглядальний спосіб життя. Характеризуючи його, Арістотель пише: "Споглядальна діяльність... є вищою, так як і розум — вище в нас, а з предметів пізнання вище те, з чим має справу розум"Визначивши відмінне в розумінні блага, Арістотель доходить висновку, що воно не є універсальним поняттям.