- •Тема 1. Предмет фінансової науки. Фінансові категорії Лекція 1. Предмет фінансової науки. Фінансові категорії
- •1. Предмет фінансової науки.
- •2. Сутність фінансів.
- •3. Необхідність та характерні особливості фінансів.
- •Лекція 2.Функції та роль фінансів
- •Функції фінансів.
- •Фінансова система.
- •Роль фінансів у суспільному відтворювальному процесі.
- •Система фінансових категорій, їх взаємозв`язок.
- •Лекція 3.Поняття фінансової інфраструктури
- •Сутність, призначення і роль фінансової інфраструктури.
- •Складові фінансової інфраструктури.
- •Інструментальне наповнення фінансової інфраструктури.
- •Тема 2. Генезіс і еволюція фінансів Лекція 1. Генезіс фінансів
- •Фінанси як економічна категорія. Історичний характер фінансів.
- •Історичний характер фінансів.
- •Тема 3.Становлення й розвиток фінансової науки Лекція 1. Становлення й розвиток фінансової науки
- •1.Історичні передумови виникнення фінансової науки та її роль у суспільстві.
- •2. Сутність та структура фінансової науки.
- •3. Зміст системи фінансових наукових знань та інструментарій фінансової науки.
- •Лекція 2. Розвиток теорії фінансів
- •Розвиток фінансової науки у XV – XIX ст.
- •Попередники англійської класичної політекономії.
- •Фінансові концепції англійської класичної політекономіі. Адам Сміт і Давід Рікардо.
- •Фінансові теорії історичної школи Німеччини.
- •Лекція 3.Розвиток фінансової науки
- •З історії Української фінансової думки.
- •Тема 4. Фінансове право і фінансова політика Лекція 1. Фінансова політика
- •Сутність, типи та напрямки фінансової політики.
- •Складові фінансової політики держави.
- •Забезпечення реалізації фінансової політики.
- •Лекція 2. Фінансовий механізм і фінансове право
- •Фінансова політика субїєктів господарювання.
- •Фінансовий механізм та його роль у реалізації фінансової політики
- •3.Поняття та система державного права.
- •Тема 5. Податки. Податкова система Лекція 1. Сутність податків та їх роль в економічній системі
- •Економічна сутність і роль податків у формуванні державних фінансів.
- •2.Функції податків та їх види.
- •Лекція 2. Податкова система та податкова політика
- •1.Податкова політика і податкова система України.
- •Організація податкової роботи та діяльність державної податкової служби.
- •Лекція 3. Функціональне призначення та характеристика елементів основних податків і зборів в Україні
- •Особливості сплати зборів на державне пенсійне і загальнообов’язкове соціальне страхування.
- •Податкова підтримка суб’єктів малого підприємництва в Україні.
- •Тема 6. Бюджет. Бюджетна система Лекція 1. Бюджет та його значення в системі державних фінансів
- •Соціально-економічна сутність, необхідність та призначення бюджету.
- •Бюджетна політика і бюджетний механізм.
- •Бюджетний устрій та бюджетна система.
- •Лекція 2. Доходи та видатки бюджету
- •Економічна сутність і склад доходів бюджету.
- •1. Податкові надходження.
- •2. Неподаткові надходження.
- •Видатки бюджету, їх сутність, склад і класифікація
- •Лекція 3. Бюджетний процес
- •Бюджетні права та бюджетна ініціатива.
- •Бюджетний процес.
- •Тема 7. Бюджетний дефіцит. Лекція 1.Бюджетний дефіцит.
- •1.Поняття стану бюджетного фонду та дефіциту бюджета.
- •2.Соціально-економічні наслідки бюджетного дефіциту.
- •3.Джерела фінансування дефіциту бюджету та їх класифікація.
- •4.Методи обмеження та шляхи скорочення дефіциту бюджету.
- •Тема 8. Державний кредит
- •1.Економічна природа та роль державного кредиту.
- •2. Форми державного кредиту та касифікація державних позик.
- •3. Державний борг: сутність та соціально-економічні наслідки.
2. Форми державного кредиту та касифікація державних позик.
Державний кредит є невід’ємною складовою економічної і фінансової системи держави. У теорії і на практиці його прийнято поділяти на внутрішній і міжнародний державний кредит, кожен з яких у свою чергу має свої особливості і форми вияву.
При внутрішньому державному кредиті держава зазвичай виступає позичальником грошових коштів, а її кредиторами є банківські установи, підприсмства, страхові компанії, населення та ін. Внутрішній державний кредит може виступати у таких формах: державні позики, використання частини вкладів населення в ощадних установах, грошово-речові лотереї, використання коштів державного позикового фонду.
У випадку міжнародного державного кредиту однією зі сторін кредитної угоди виступає держава, яка причому може виступати і як боржник, і як кредитор, а може бути боржником і кредитором одночасно. Найбільш типовими формами такого кредиту є зовнішні державні позики, забезпечені випуском цінних паперів, позики, що надаються на підставі угод на двосторонній та багатосторонній основі, державна гарантія (рис. 8.3).
Рис.
8.3. Форми державного кредиту
За правовим оформленням розрізняють:
державні позики, що надаються на підставі угод (безоблігаційні). Як правило, угодами оформляються кредити від урядів інших країн (міжурядові позики на двосторонній основі), а також кредити від міжнародних організацій (зовнішні позики на багатосторонній основі);
державні позики, забезпечені випуском цінних паперів, за допомогою яких мобілізуються кошти на фінансовому ринку.
За місцем розміщення позики поділяються на:
внутрішні (облігації, казначейські зобов’язання), що розміщуються в певній країні на внутрішньому фінансовому ринку і зазвичай у національній валюті. У процесі розміщення внутрішніх державних позик можуть брати активну участь і нерезиденти. У такому випадку допуск нерезидентів до ринку державних цінних паперів розширює фінансові можливості останнього;
зовнішні (облігації, фідуціарні позики), які розміщуються на міжнародному фінансовому ринку переважно в іноземній валюті чи безоблігаційні позики, що надаються на підставі угод і надходять ззовні від урядів інших країн, міжнародних організацій та нерезидентів.
Залежно від статусу позичальника (точніше емітента) позики поділяються на:
державні, що випускаються центральними органами управління (в Україні Міністерством фінансів за рішенням Кабінету Міністрів України). Кошти, акумульовані від їх розміщення, спрямовуються у державний бюджет;
місцеві, що випускаються місцевими органами управління, а кошти від них спрямовуються у відповідні місцеві бюджети.
У розвинутих країнах ринок муніципальних цінних паперів є одним із динамічних і значних за обсягом елементів національного фондового ринку, а місцеві позики є важливою складовою фінансів місцевого самоврядування. Місцеві позики дають змогу мобілізувати тимчасово вільні грошові кошти для потреб розвитку конкретних регіонів і є однією з форм залучення інвестицій. Разом з тим, вони мають дивовижну властивість задовольняти фінансові інтереси усіх учасників: емітенти отримують позикові кошти для втілення своїх програм і проектів, у результаті чого у них немає потреби збільшувати місцеві податки для фінансування локальних суспільних потреб; інвестори не мають збитків, бо стають власниками цінних паперів, які приносять хоч і невеликий, але стабільний дохід; населення регіону одержує важливі для нього об’єкти у сферах виробництва, торгівлі й обслуговування, не відчуваючи підвищення податкового тягаря.
В Україні місцеві позики ще не набули поширення, однак у перспективі можуть стати важливим фінансовим інструментом економічного розвитку.
Залежно від строків погашення державою своїх боргових зобов’язань розрізняють: короткострокові (поточні, як правило, до одного року), середньостро- кові (від одного до п’яти років) і довгострокові позики (понад п’ять років).
За видами дохідності державні позики поділяються на:
відсоткові, коли виплата доходу за державними позиками здійснюється у вигляді позикового відсотка. ІІри цьому власники державних цінних паперів можуть отримувати дохід як за фіксованою на весь період позики ставкою, так і плаваючою, яка регулярно переглядається і може змінюватися відповідно до певних чинників. Наприклад, основою визначення відсоткових ставок за єврооблігаціями чи фідуціарними позиками є плаваючі відсоткові ставки, які розраховуються на базі облікової ставки — ІЛВОК (Ьопсіоп Іпіег Вапк ОШсіаІ Наіе, або лондонська ставка пропозиції за міжбанківськими депозитами), 8ІВОК (сінгапурська ставка пропозиції за міжбанківськими депозитами), “прайм рейт” — американська. До цих ставок додається спред, що залежить від кредитного рейтингу держави-позичальниці і становить 0,50— 2,50%;
безвідсоткові (дисконтні), які характерні тим, що державні цінні папери реалізуються зі знижкою, а погашаються за номінальною вартістю. Відсотки за такою облігацією не нараховують, а дохід (інтерес) кредитора виникає внаслідок її погашення за ціною, вищою від ціни придбання;
виграшні, які реалізуються без встановлення фіксованих відсотків, а виплата доходу здійснюється на підставі проведення тиражів виграшів. Власники отримають дохід за умови включення номера їхньої облігації у виграшний тираж погашення, причому дохід отримають лише ті кредитори, чиї облігації виграли.
За характером обігу цінних паперів державні позики поділяють на:
ринкові, які вільно купуються і продаються на ринку цінних паперів; неринкові, які мають обмеження щодо купівлі і продажу, або не допускають виходу цінних паперів на ринок, тобто їх власники не можуть їх перепродати.
За формою випуску державних позик розрізняють готівкові (супроводжуються емісією державних цінних паперів) і безготівкові позики (шляхом записів на відповідних рахунках в електронному депозитарії).
За способом погашення позики поділяються на: ординарні (погашення може проходити одночасно для всіх випущених позик); серійні (погашення здійснюється деякими частинами через певні проміжки часу); з достроковим пога шенням (до дострокового погашення державних позик держава може вдатися лише за наявності коштів).
Залежно від забезпеченості державні позики поділяються на: заставні (забезпечуються державним майном чи конкретними доходами) і без заставні (не мають конкретного матеріального забезпечення, а їх надійність визначається авторитетом держави).
У практиці країн з ринковою економікою оформлення внутрішніх державних позик здійснюється двома видами цінних паперів - облігаціями і казна чейськими зобов'язаннями. Ці боргові цінні папери, символізують боргове зобов’язання держави, з одного боку а з іншого — засвідчують внесення їхніми власниками коштів до бюджету, гарантують повернення основної суми боргу після визначеного строку, а також дають право власникам на отримання доходу. Разом з тим, є певні ідентифікаційні ознаки, що відрізняють їх (рип. 8.4).
В Україні дефіцит державного бюджету найчастіше покривається за рахунок випуску облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП). Активне використання ОВДП як форми державного кредиту розпочалося в Україні у 1995 р. Цінні папери уряду України почали випускатись відповідно до Постанови Кабінету Міністрів від 23 серпня 1994 р. № 586. 10 березня 1995 р. вперше в історії України відбулись торги з розміщення державних облігацій внутрішньої позики. Перша емісія ОВДП 1995 р. була здійснена безготівковим шляхом — через записи на рахунках інвесторів; розміщення облігацій проводилося на строк З—6 місяців (хоча за світовими стандартами державними облігаціями вважаються цінні папери зі строком обігу понад 5 років); номінальна вартість однієї облігації становила 100 млн крб, а відсоткова ставка дохідності — 140 % річних. Такі якісні характеристики ОВДП були зумовлені нестабільною фінансовою кон’юнктурою в умовах становлення ринку цінних паперів, високою ставкою рефінансування НБУ (50 % річних), недовірою населення до держави.
Одним із перспективних джерел залучення позикового капіталу державою є вихід на світові фінансові ринки. Акумулювати кошти із зовнішніх джерел можна шляхом розміщення єврооблігацій, залучення фідуціарних позик, емісії облігацій державної зовнішньої позики. Єврооблігації — це боргові зобов’язання, що є одним із видів цінних паперів, котрі випускаються позичальниками з метою отримання довгострокових кредитів на євроринку.
Рис.
8.4. Ідентифікаційні ознаки облігацій
і казначейських зобов’язань
Єврооблігації мають всі ознаки облігацій, а також деякі особливості:
розміщуються одночасно на ринках кількох країн, а не однієї;
валюта єврооблігації, зазвичай, як для кредитора, так і для боржника є іноземною (за винятком банків США);
переважно єврооблігації розміщуються емісійним синдикатом, що створюється банками кількох країн, котрий виступає гарантом з позики.
Фідуціарні позики — позики, що випускаються одними суб’єктами (переважно іноземними комерційними банками), а відповідальність за них несе інший суб’єкт (Україна в особі Міністерства фінансів).
Дебютний вихід України на міжнародний фінансовий ринок відбувся у 1997 р. в умовах значного дефіциту державного бюджету. У зв’язку з вкрай низьким кредитним рейтингом Україна зіткнулася з проблемою кризи довіри з боку кредиторів, яка виявилася в емісії українських єврооблігацій та фідуціарних позик, строковість та дохідність яких засвідчили високий рівень ризикованості операцій із ними.
Наведена класифікація і, зокрема, визначені в ній критерії ознак, форми і методи випуску та реалізації державних позик, застосовуються у практиці більшості країн і разом з тим дають змогу максимально врахувати різнострон- ні інтереси юридичних і фізичних осіб та держави. Однак кожна держава залежно від соціально-політичних, економічних та інших обставин обирає найдоцільніший і прийнятний для неї спосіб реалізації специфічного виду фінансових відносин — державного кредиту.