- •1. Сутність і особливості технологій зв’язку з громадськістю
- •2. Формування технологій зв'язків з громадськістю.
- •Лекція 2. Pr-технології в бізнесі
- •1. Репутація у зв’язках з громадськістю.
- •2. Фірмовий дизайн.
- •Пр як засіб ділової комунікації.
- •Фірмові pr-акції.
- •Лекція 3. Політичні pr-технології
- •1. Еволюція розвитку політичних пр-технологій.
- •2. Використання pr-технологій у виборчих кампаніях Президента сша.
- •3.Загальні принципи комунікацій під час виборів.
- •4. Маніпулятивні пр-технології : український варіант.
- •Лекція 4. Функціональна структура політичної комунікації
- •Етапи комунікаційно-агітаційної кампанії. Ідентифікація імені.
- •Ідентифікація імені
- •2. Формування іміджу.
- •3. Передвиборні програми, їх ідентифікація та вплив на електоральну поведінку.
- •4. Агітація за і проти та деякі особливості її техніки.
- •5. Активізація явки виборців на вибори
- •Лекція 5. Технології розробки ключового послання
- •1. Послання кандидата до виборців: поняття, форми, засоби поширення.
- •Розробка послання (ключового повідомлення)
- •Написання послання
- •Тестування послання
- •Лекція 6 – 7. Імідж сучасного політика
- •1. Загальні вимоги до іміджу.
- •1.1. Відкритий лист іміджмейкера кандидату
- •2. Загальні вимоги до іміджу
- •3. Методологічні засади створення іміджу
- •4. Основні принципи формування іміджу
- •5. Імідж політичної партії та специфіка його формування
- •6. Принципи формування іміджу партії
- •7. Імідж кандидата
- •Література
Лекція 3. Політичні pr-технології
План
1. Еволюція розвитку політичних ПР-технологій.
2. Використання PR-технологій у виборчих кампаніях Президента США.
3. Загальні принципи комунікацій під час виборів.
4. Маніпулятивні ПР-технології : український варіант.
Мета: ознайомити з поняттям технологія у галузі зв’язку з громадськістю та політики зокрема, а також різновидами політичних ПР-технологій, особливу увагу приділити маніпулятивній складовій зазначених технологій, які використовуються під час виборчих кампаній; формувати професійний кругозір і загальну культуру студентів у галузі зв’язків з громадськістю, навчити їх орієнтуватися в складних умовах сучасного інформаційного простору, виховувати високі стандарти майбутнього ПР-працівника, який би орієнтувався у своїй діяльності на загальноприйняті етичні норми і взаєморозуміння.
Ключові слова: технологія зв’язків з громадськістю (PR-технологія), маніпуляція, вплив на свідомість, соціальний міф, виборча кампанія, кандидат, лідер, імідж, політична реклама, комунікація з виборцями, агітація.
1. Еволюція розвитку політичних пр-технологій.
Політичні ПР-технології – це не алгоритми, дотримання яких дає обов’язковий результат. Вони використовуються у певний час і за певних умов, вони змінюються, деякі застарівають, деякі – працюють вже протягом довгого часу, а деякі – успішні в минулому, перестають працювати в наш час.
Спробуємо зробити історичний екскурс в радянські і пострадянські часи для того, щоб простежити еволюцію використання виборчих ПР-технологій.
В епоху Перебудови основними ресурсами зв'язків з громадськістю були можливості доступу до копіювальної техніки і друкарських машин. Гроші, особливо готівка, використовувалися дуже мало.
Значним кроком у розвитку виборних технологій зв'язків з громадськістю стала передвиборча кампанія 1990 р. До моменту її початку багато кандидатів мали вже власні виборчі штаби і команди. І хоча в командах кандидатів багато працювали за гроші або за іншу плату (наприклад, студенти таким чином намагалися домогтися прихильності викладачів), все ж безоплатна допомога своїм кандидатам превалювала.
Основною формою зв'язку з громадськістю у великих містах стали мітинги і збори. Розгорнулася справжня «листівкова боротьба». Спеціальні команди відстежували появу листівок суперників і зривали їх або заклеювали своїми власними.
Уперше в штабах кандидатів почали розроблятися концепції і стратегії передвиборної боротьби.
Помітну роль у рекламі кандидатів стало відігравати телебачення. Мільйони громадян стежили за політичними дебатами на ТБ.
У той же час ставало очевидним, що програми кандидатів не мають помітного впливу на підвищення їхньої популярності в очах виборців. Усі вони були дуже схожі один на одного, а іноді просто невиразні. В умовах жорсткої ідеологічної боротьби визначну роль відігравала політична платформа і приналежність до тієї чи іншої команди «своїх» політиків.
Повсюдно в країні виборці хотіли змін на краще й легко вірили будь-яким популістським обіцянкам.
Саме в цей час розпочинається традиція свідомого нагнітання агресивної енергетики, стратегія боротьби, заснована на поділі суспільства на два непримиренні табори, яка отримала свій подальший розвиток і успішно проіснувала до наших днів, хоча політичні сили – носії цієї стратегії «непримиренності» – докорінно змінилися. Формувалися коаліції, штаби і команди підтримки, аналізувалися способи і методи агітації. Почав цілеспрямовано створюватися «імідж» кандидатів. Фінанси стали відігравати помітну, хоча поки що і не визначальну роль. Іноді «бідні» кандидати домагалися успіху.
Приклад: наприкінці 90-х рр. в депутати в місцеву раду балотувалася директор однієї з середніх шкіл нашого міста. Це була звичайна людина, яка не мала ані зайвих грошей, ані команди, ані штабу. Вона зареєструвалася в передостанній день, провела батьківські збори й щиро обіцяла зробити все можливе, щоб покращити матеріальний стан школи і розпочати з даху, який протікав з 1974 року – року відкриття школи. Її промова мала величезний успіх, жінка стала депутатом, обіцянку щодо шкільного даху виконала) .
Подальший розвиток політичного життя в Україні проявив наступну тенденцію: в боротьбу за голоси почали вступати не тільки окремі кандидати, але й політичні партії та об'єднання. З’явилось і голосування за партійними списками. При цьому практично заново склалися основні партії, блоки та об'єднання. Багато в чому це пояснювалося тим, що колишні партійні структури виявилися або зруйновані, або були погано пристосовані до боротьби за місця в новому парламенті.
Використання учасниками виборної кампанії тієї чи іншої технології зв'язків з громадськістю обумовлювалося насамперед наявними ресурсами, необхідними для цього:
підтримка органів влади та управління в центрі і на місцях;
розвиненість власних регіональних структур;
фінансові та матеріальні можливості;
привабливість запропонованих для широких мас виборців ідей;
наявність великої кількості активістів і прихильників, готових віддати виборчій кампанії свій вільний час;
доступ до електронних та друкованих засобів масової інформації;
інтелектуальний потенціал штабу і команди, їх здатність генерувати нестандартні ходи і методи боротьби;
наявність у блоці лідерів загальнонаціонального і регіонального масштабу.
Досить активно тиражовані вітчизняною PR-спільнотою думки про те, що в умовах існуючої так званої керованої демократії політичний PR зводиться нанівець, не зовсім вірні. Політика була і завжди буде мистецтвом можливого. У політичному та виборчому процесі завжди є маса ризиків і неврахованих факторів, які створюють атмосферу несподіваних результатів виборів. А це означає, що політичний PR як інструмент управління буде потрібний і владі, й опозиції.
Вибори у Верховну Раду 2000-х рр. проходили за пропорційною системою, за якої єдиними гравцями стали політичні партії, а не кандидати-одномандатники.
Як відомо, стабільний успіх мала Комуністична партія України (КПУ), Основним її аргументом у період проведення виборчої кампанії були ідеї соціальної рівності, стабільності та державного патерналізму. (спитати, що таке патерналізм. ( ПАТЕРНАЛІЗМ (лат. pater -отец, отцовский) – це така форма стоснків між державою і народом, коли держава виступає наче батько-покровитель, розподіляє різні блага, зате всі організації при такій ситсемі мають існувати тільки як механізм підтримки держави). Ці ідеї, що пропагувалися протягом 70 років радянської влади, все ще користуються певною популярністю у людей старшого покоління.
Комуністична Партія ще з минулих часів зберегла розгалужену мережу регіональних і місцевих партійних організацій, що були створені на базі осередків КПРС, і величезну армію практично вільних для партійної роботи активістів-пенсіонерів. Усе це, а також наявність достатнього впливу в адміністративних органах влади на місцях, регіональних та місцевих засобах масової інформації, обумовило стратегію КПУ. Вона була націлена на агітацію за місцем проживання і роботи виборців на індивідуальну роботу з громадянами.
У наш час зазначений досвід активно використовувала Партія Регіонів. Додамо ще й наступне, пропрезидентські сили у передвиборчих перегонах мають можливість спиратися на владно-розпорядчі важелі адміністрацій, а також на широку презентацію ідей і кандидатів через засоби масової інформації (у першу чергу телебачення), де мають значний пріоритет.
Потужною підтримкою є наявність серед членів партій відомих людей.
Отже, в українських передвиборчих реаліях можна спостерігати поєднання таких технологій:
♦ орієнтир на адміністративний тиск (достатній досвід напрацьовано ще за радянські часи);
♦ використання західних методів створення іміджу та презентації кандидатів населенню через засоби масової інформації на основі детальних планів виборчих кампаній, розроблених професійними політичними консультантами.
Не варто забувати і про значення особистості лідера політичного руху. Тут можуть бути задіяні найрізноманітніші методи розкрутки і створення іміджу політичного діяча,у тому числі й епатаж.
Приклад: Лідер ЛДПР В. Жириновський відомий нам у першу чергу, як людина, здатна на «неправильні» і навіть шокуючі вчинки. Результат – ЛДПР довгий час виділялась з-поміж безлічі інших партій саме завдяки цьому.
В Україні повторити успіх Жириновського намагається політик Олег Ляшко ( згадаймо, його бійки з віце-спікером у ВР, з директором ринку у Вінниці, у студії Савіка Шустера, сварки з інспекторами ДАІ, що начебто його переслідували і багато інших вчинків, які шокують і привертають до себе увагу пересічного глядача).
У цілому на пострадянському просторі в українських і російських умовах політичного життя спостерігаються такі основні політичні ПР-стратегії:
- використання командно-адміністративної системи, прямого тиску на виборців;
- експлуатація образів відомих спортсменів та діячів культури і т.д.