- •Тема 1. Філософія, її предмет та роль у суспільстві.
- •1.1. Що то є філософія.
- •1.2. Проблеми і специфіка філософії.
- •1.3. Основні функції філософії.
- •Тема 2. Філософія Стародавнього світу та Середніх віків.
- •2.1.Філософська думка в Стародавній Індії.
- •2.2. Філософська думка Стародавнього Китаю.
- •2.3. Антична філософія.
- •2.4. Філософія Середніх віків.
- •2.4.1. Загальна характеристика середньовічної філософії.
- •2.4.2. Арабська, середньоазіатська й єврейська філософія.
- •2.4.3. Загальна характеристика західноєвропейської схоластики.
- •Тема 3. Філософія епохи Відродження та Нових часів.
- •3.1. Особливості філософії епохи Відродження.
- •3.2. Філософія Нового часу (16 - 19 ст.).
- •3.2.1. Основні проблеми філософії Нового часу.
- •3.2.2. Німецька класична філософія (18 – 19 ст.).
- •Тема 4. Сучасна філософія.
- •4.1. Позитивізм, неопозитивізм, постпозитивізм як філософське осмислення науки.
- •4.2. Екзистенціалізм як філософія людського існування.
- •4.3. Сучасна релігійна філософська думка.
- •Тема 5. Вчення про буття і матерію.
- •5.1. Поняття буття.
- •5.2. Філософська категорія «матерія». Атрибути матерії.
- •Тема 6. Вчення про людина та сенс її існування.
- •6.1. Філософське розуміння людини.
- •6.2. Буття людини як особистості.
- •6.3. Філософія про сенс і мету життя людини.
- •Тема 7. Філософське розуміння свідомості та пізнання.
- •7.1. Свідомість, її структура та проблема виникнення.
- •7.2. Свідомість і несвідоме.
- •7.3. Пізнання, його сутність і зміст.
- •Тема 8. Суспільство. Культура. Цивілізація.
- •8.1. Поняття суспільства.
- •8.2. Поняття культури. Типологія культур.
- •8.3. Цивілізація і соціокультурний розвиток.
- •8.4. Суспільне буття і суспільна свідомість.
- •8.4.1. Суспільне буття.
- •8.4.2. Суспільна свідомість та її структура.
- •8.5. Глобальні проблеми сучасності.
- •8.5.1. Сутність глобальних проблем, їхні види та способи розв'язання.
- •8.5.2. Екологічні проблеми.
- •8.5.3. Проблема війни й миру.
- •8.5.4. Демографічні проблеми.
- •Тема 9. Розвиток філософської думки в Україні.
- •9.1. Становлення філософської думки в Україні (11 – 18 ст.).
- •9.2. Українська філософія 19 – початку 20 ст.
- •9.3. Українська філософія в діаспорі.
3.2. Філософія Нового часу (16 - 19 ст.).
3.2.1. Основні проблеми філософії Нового часу.
У 16–17 ст. завдяки відкриттям Коперніка, Галілея, Ньютона виникло експериментальне природознавство. Найбільшого розвитку досягла механіка. Постала необхідність філософського осмислення нових наукових фактів, розробки загальної методології пізнання.
У процесі вирішення цих проблем утворилися два основні філософсько-методологічні напрямки: емпіризм і раціоналізм.
Родоначальником емпіризму став англійський філософ Ф. Бекон (1596-1650 рр.). Емпіризм це таке вчення в теорії й методології пізнання, згідно з яким чуттєвий досвід є основою науки.
Бекон вважав метою науки приношення користі людству, збільшення влади людини над природою. Для вивчення природи необхідна індукція – такий метод пізнання, коли думка дослідника рухається від одиничних чуттєвих даних до загальних положень і висновків. Наприклад, у досвіді ми спостерігаємо повторювані явища (восени часто йдуть дощі); у результаті робимо узагальнюючий висновок (осінь – дощова пора року). Отже, в основу індуктивного методу слід покладати спостереження, аналіз, порівняння й експеримент.
Ідеї Ф. Бекона знайшли свій розвиток у філософських системах Дж.Локка, Д. Берклі, Д.Юма. Основна теза емпіризму є такою: у розумі немає нічого такого, чого б не було у відчуттях; відчуття і досвід – джерела знання, розум – лише систематизатор чуттєвих даних.
На відміну від емпіризму раціоналізм головним джерелом знання вважає думки й поняття, що у своїх зародках властиві розуму від народження. Основоположником раціоналізму Нового часу є Р. Декарт (1596-1650 рр.). Стосовно науки, вважає Декарт, конче необхідний строгий і раціональний метод, що дозволив би вишиковувати її (науку) за єдиним планом. Таким методом є дедукція – логічне просування думки від самоочевидних загальних істин до конкретних одиничних висновків. В основу цього методу мислення може бути покладений тільки розум, у якому Декарт бачить єдиного гаранта істини. Звідти й знаменитий афоризм: «Мислю, отже, існую».
Однією із проблем філософії Нового часу була проблема субстанції («субстанція» - сутність, основа, внутрішня єдність природного різноманіття). Поняття субстанції формувалося у процесі пошуку тої реальної основи світу, що проявляється у всіляких формах існування предметів і явищ.
Так Декарт вважав, що існує дві субстанції:
- духовна – неподільна, вічна, фактично це – мислення;
- матеріальна - подільна і протяжна природа, тілесна субстанція.
Його вчення про субстанцію називається дуалізмом (від “duo” – два).
Спіноза (1632-1677 рр.) – нідерландський філософ на відміну від Декарта вважав, що існує одна єдина субстанція – природа, що є причиною самої себе. Його вчення про субстанцію називається монізм (від „monos” – один, єдиний). За Спінозою, мислення і протяжність (матерію) слід розглядати як невід’ємні властивості природи-субстанції, а не як окремі субстанції. Природа-субстанція самодостатня і нескінченна у своєму бутті. Крім відомих нам двох її властивостей – матерії і мислення, повинні існувати інші, притім у нескінченній кількості. Але поки-що вони науці невідомі.
Філософія Нового часу є за своїм характером і змістом – „методолого-центризм”, бо так чи інакше, вся вона обертається навколо проблеми пошуку найефективнішого методу пізнання.