2.4. Філософія Середніх віків.

2.4.1. Загальна характеристика середньовічної філософії.

Філософія Середніх століть являє собою своєрідну комбінацію античних філософських ідей і теології (від грецького слова „theos” – Бог; укр. мовою „теологія” можна перекласти як „богослов’я).

Європейська Середньовічна філософія була тісно зв'язана зі змістом Біблії, яка розглядалася як відправний пункт філософії.

В основу вчення про буття було покладено ідею божественного творіння: «Сотворив Бог небо й землю з нічого по своїй волі, а не по необхідності». Творення світу відбулося внаслідок божественної всемогутності і милості. Світ створений то є мінливий світ, він не є вічним і не має абсолютної цінності на відміну від справжнього, нествореного, божественного буття.

В основі вчення про пізнання лежить ідея божественного Одкровення. Недоступний пізнанню Бог відкриває себе людині у священних текстах:

- в Біблії для християн;

- в Корані для мусульман;

- в Торі для іудеїв і т. п.

Отже, тлумачення Священного Писання - основний шлях пізнання світу й Бога. Притім, для розуміння одкровення Божого недостатньо мислення й відчуттів. Величезного значення у пізнанні набуває особливий стан душі – віра. Віра – це надприродний шлях осягнення істини і божественного над-буття.

В основі вчення про суспільство лежить ідея божественного провидіння – Бог все передбачив наперед, все що відбувається, так чи інакше, відбувається за Божим задумом. Тому: «Усяка влада від Бога».

У західноєвропейській філософії Середньовіччя людина розглядається як вершина творіння, бо людину створено за образом і подобою Бога. Тобто людина наділена свободою волі і є духовно незалежною від природи. Але, щоб панувати над природою і з’єднувати її з духовним світом, - як того хоче Бог, - людину створено із природного матеріалу.

2.4.2. Арабська, середньоазіатська й єврейська філософія.

Арабська філософія досягла розквіту на арабському Заході – на території нинішньої Іспанії й північно-західної Африки (де у середні віки панувала ісламська культура).

Ібн-Рушд (1126-1198 н. е.) – знаменитий ісламський філософ, юрист і медик. Він вчив, що Бог не міг створити природу з нічого. Тому слід розуміти так: Бог і природа (матерія) – вічні. Матерія – основа буття, а Бог – джерело різноманіття природних речей і може розглядатися як розумна творча сила, що впорядковує матерію. Бог, за Ібн-Рушдом, не є особою. Він – безособовий світовий розум.

Ібн-Рушд – основоположник вчення про подвійність істини, яке стало потім популярним у середньовічній християнській думці. Є істини релігії й є істини філософії. Істини релігії навчають людину, як їй слід діяти, а філософія дає абсолютну істину. Не відкидаючи теологію, Ібн-Рушд вище її ставив філософську науку.

Середньоазіатська філософія представлена такими великими мислителями як: Фарабі, Біруні, Ібн-Сіна.

Аль-Фарабі (870-950 н. е.) – математик, лікар, філософ, написав коментарі до творів Аристотеля. Визнавав Бога першопричиною буття, але притім вчив, що світ слід розуміти і вивчати як такий, що існує самостійно.

Аль-Біруні (973-1048 н. е.) - багатосторонній вчений. У філософських працях стверджував, що природа перебуває у постійному розвитку, матерія сама змінює форму речей. Душа – властивість тіла.

Ібн-Сіна, який жив у 980-1037 рр., вчив, що світ не створений Богом, а виник із Бога природним шляхом так званої еманації – поступового і необхідного процесу сходження від Бога, що триває вічно. Отже Бог та світ мають між собою необхідний зв’язок й однаково вічні.

В усіх речах Ібн-Сіна розрізнював сутність та існування, які досягають повного ототожнення лише у Богові, бо сутністю Бога й є існування.

Значне місце Ібн-Сіна приділив логіці. Він багато дискутував з мусульманськими богословами з метою переконати їх, що поняття логіки повинні завжди відповідати тим чи іншим реальним речам. Інакше, без зв’язку із реальністю, вони стають беззмістовними фікціями.

Єврейська філософія розвивалася в тісному зв'язку з арабською думкою. У середні століття єврейські мислителі, як за правило, писали арабською мовою. Їхня філософія у її найбільш оригінальній формі була представлена так званою Кабалою - своєрідним містико-філософським вченням. Кабала розглядала Біблію як зовнішню оболонку, під якою ховаються священні божественні таємниці, у розкритті яких основоположну роль відіграють містика букв і чисел.

Арабська (арабомовна) філософія народів Близького й Середнього Сходу й Середньої Азії, маючи, без сумніву, самостійне культурне значення, у той же час є важливою в історичному плані ще й тим, що суттєво вплинула на середньовічну філософію Європи.