- •Держава і право Стародавнього Єгипту
- •Держава і право Стародавнього Вавилону
- •Держава і право Стародавньої Індії
- •2) Варна воїнів (кшатріїв); 3) варна землеробів, ремісників і Торговців (вайшіїв); 4) варна шудр (бідняки, що перебувають у майже рабському стані).
- •2) Вигнання злочинця. Індійському праву були відомі державні злочини, злочини
- •Держава і право Стародавнього Китаю
- •Держава і право Стародавньої Греції
- •Держава і право Стародавнього Риму
- •Держава і право франків
- •3) Абсолютна монархія, тобто така форма останньої, за якої верховна влада повністю і неподільно (необмежене) належить феодальному монархові.
- •Держава і право феодальної Франції
- •Держава і право феодальної Англії
- •Держава і право феодальної Німеччини
- •Арабський Халіфат
- •Держава і право західних і південних слов'ян
- •Держава і право феодальної Росії (хіу-хуіі ст.Ст.)
- •Виникнення і розвиток буржуазної держави і права в Англії (середина XVII—XIX ст.Ст.)
- •Виникнення і розвиток держави і права сіла
- •Утворення і розвиток буржуазної держави і права у Франції
- •Виникнення і розвиток буржуазної держави і права у Німеччині. Об'єднання Німеччини
- •Виникнення і розвиток буржуазної держави і права в Японії
- •Паризька Комуна і утворення третьої республіки у Франції
- •Держава і право Росії XIX — початку XX ст.Ст.
- •Революція в Росії і виникнення та розвиток радянської держави і права
- •25 Років, і жінки по досягненні 55-літнього віку і стажу роботи 20 років.
- •Держава і право спіа новітнього періоду
- •Держава і право Німеччини новітнього періоду
- •Держава і право Франції новітнього періоду
- •Держава і право Англії новітнього періоду
- •Виникнення і розвиток незалежних держав у Центральній Європі
Виникнення і розвиток незалежних держав у Центральній Європі
Незалежні держави у Центральній Європі виникли в результаті поразки у першій світовій війні Німеччини і Австро-Угорщини та революції в Росії. Ще під час війни австро-німецька адміністрація створила у Польщі “незалежний” уряд, який проводив політику співробітництва з Німеччиною і Австро-Угорщиною. У Парижі було створено Польський національний комітет, який співробітничав з країнами Антанти.
Після поразки Німеччини і Австро-Угорщини “незалежний” уряд і Польський національний комітет виступили спільно в справі утворення незалежної польської держави. Главою (начальником) польської держави став Юзеф Пілсудський, який ще у 90-і роки XIX ст. розпочав політичну діяльність у лавах Польської соціалістичної партії (ПСП). У січні 1919 р. Пілсудський призначив главою уряду представника паризької фупи Падеревського і визнав Польський національний комітет представником польських інтересів на мирній конференції. Було створено законодавчий Сейм, який затвердив Пілсудського главою держави і прийняв тимчасовий закон про організацію верховної влади (Малу конституцію).
Основні постанови цього акта, які складалися лише із п'яти статей і які зберігали чинність протягом двох років, полягали у наступному: верховна і законодавча влада у державі належить Сеймові; начальник держави є представником у зовнішніх зносинах і верховним виконавцем рішень Сейму;
уряд призначається начальником держави за згодою Сейму;
начальник держави і уряд відповідальні перед Сеймом.
У кінці 1919 р. почалася польсько-радянська війна, яка закінчилася перемогою Польщі і підписанням Ризького договору (1921 р.), за яким до Польщі відійшли Західна Білорусія й Західна Україна.
Одночасно з утвердженням Малої конституції, було утворено конституційну комісію для розробки проекту нової польської конституції, яка була затверджена у 1921 р.
Конституція проголошувала Польщу республікою, у якій “верховна влада належить народові”. Сейм, сенат, президент республіки і кабінет міністрів є лише органами влади народу. За-
конодавча влада надається виключно парламентові, який складається з двох палат: сейму і сенату, які обираються на п'ять років на основі загального, прямого і рівного виборчого права за таємної подачі голосів і з дотриманням принципу пропорційності. Активним виборчим правом при виборах до сейму користувалися особи, що досягай 21 року. Виборче право на виборах до сейму було обмежене віковим цензом у ЗО років і цензом осілості в один рік.
Закони, прийняті сеймом, затверджуються сенатом. Відкинуті ним законопроекти після повторного затвердження сеймом кваліфікованою більшістю набирають чинності.
Виконавча влада надається президентові й урядові. Президент обирається на сім років сеймом і сенатом. Кабінет міністрів призначається президентом, але несе відповідальність перед сеймом. Президент веде зовнішні зносини, укладає міжнародні угоди. Для оголошення війни й укладення миру президент повинен одержати згоду сейму.
Конституція декларує свободу слова, друку, зборів, спілок, вибору місця проживання і пересування, недоторканість особи і помешкання, рівність усіх перед законом. Праця проголошується головною основою багатства республіки, вводиться 8-годинний робочий день, передбачається широка соціальна підтримка громадян, охорона материнства і дитинства, праці підлітків, безкоштовна освіта.
Пілсудський не бачив собі місця у парламентській системі. Він називав Конституцію 1921 р. “конституткою” і відмовився балотуватися у президенти в листопаді 1922 р.
У середині 20-х років Пілсудський знову виходить на політичну арену. Йому вдається об'єднати навколо себе значні прошарки населення і, спираючись на військових і деякі партії (ППС, Визволення), він у травні 1926 р. здійснює державний переворот. Причиною перевороту було соціальне напруження в суспільстві і слабкість виконавчої влади, що ускладнювалась частими урядовими кризами. Пілсудський ішов до влади з лозунгами “захисту народу” й оздоровлення (“санації”) державного апарату.
Перебуваючи при владі, Пілсудський прагнув усмирити населення, примирити ворогуючі сторони, особливо в армії. Було відправлено на пенсію чимало генералів, проведено чистку державного апарату в центрі і на місцях. У 1935 р.
було прийнято нову конституцію. Вона переносить центр ваги державної влади на президента. Основні органи держави (уряд, сейм, сенат, суди) перебувають “під главенством” президента. Він не несе ніякої юридичної відповідальності за свої дії, він відповідальний лише перед “богом і історією”. Йому надаються важливі права: право законодавчого вето, призначення міністрів, видання декретів, вирішення питань війни і миру. Деякі питання вирішуються тільки декретами президента: організація уряду і призначення головнокомандуючого. Заступником президента є голова (маршал) сейму. Під час війни президент має право призначати собі наступника на той випадок, якщо його посада стане вакантною до укладення миру.
Пілсудський заклав основи “санації” (оздоровлення) країни. Він не терпів анархії, базікання. Якщо він помічав, що у сеймі, як йому здавалося, виникало вільнодумство, то з'являвся туди із загоном поліцейських і викидав із залу засідання неугідних депутатів.
У радянській історіографії державний переворот 1926 р. і Конституція 1935 р. характеризуються як фашистські. Проте така характеристика є не зовсім вірною.
Справа в тім, що головною метою Пілсудського було відродження національної незалежності, він прагнув відстояти самостійність Польщі, зробити її внутрішньо міцною.
У 1939 р. Польща була окупована військами фашистської Німеччини. До знищення польської державності доклав зусиль і Радянський Союз. Виступаючи на сесії Верховної Ради СРСР 31 жовтня 1939 р., В. М.Молотов заявив: “Правлячі кола Польщі чимало хизувалися “міцністю” своєї держави і “могутністю” своєї армії. Проте виявилося достатньо короткого удару по Польщі спочатку німецької армії, а потім — Червоної Армії, щоб нічого не залишилося від цього потворного дитяти Версальського договору, що жило за рахунок пригнічення непольських національностей”.
Значну частину Польщі фашисти приєднали до Німеччини, а на решті території створили генерал-губернаторство.
Антифашистські демократичні організації Польщі створили Крайову раду народову (національну раду), як свій керівний центр, що об'єднував усі антифашистські військові організації і Армію людову (народну армію). Крайова рада створила місцеві
підпільні органи влади у вигляді воєводських, повітових, міських і громадських рад народових. Влітку 1944 р. було створено уряд — Польський комітет народного звільнення (ПКНО), який провів у вересні 1944 р. земельну реформу, за якою землю одержували біля двох мільйонів чоловік, було націоналізовано велику і середню промисловість, транспорт, банки. Органами державної влади стали ради народові. Вищим законодавчим органом була Крайова рада народова, очолювана головою, який одночасно був і главою держави. 1 січня 1945 р. ПКНО було перетворено у Тимчасовий уряд, до якого увійшли і деякі члени емігрантського уряду на чолі з Миколайчиком. У січні 1946 р. відбулися вибори до законодавчого сейму, на яких урядові партії одержали 80% усіх голосів. Польща почала розвиватися по соціалістичному шляху.
Утворення Чехословаччини знайшло підтримку у країн Антанти. Ще у 1916 р. у Парижі почала діяти Чеська національна рада, очолювана Масариком, якому вдалося зав'язати тісні стосунки з різними чеськими і словацькими партіями, що діяли у середині країни. У листопаді 1918 р. у Празі виник Національний комітет, який взяв владу до своїх рук і проголосив незалежність Чехословаччини. Було скликано Тимчасові національні збори із представників усіх партій. У лютому 1920 р. Національні збори прийняли конституційну хартію та деякі інші закони, що в цілому склали конституцію країни, одну із найде-мократичніших у Європі.
Конституція проголошувала Чехословаччину демократичною республікою з виборним президентом. Законодавча влада була зосереджена у Національних зборах, які обиралися на основі загального виборчого права та таємного голосування. Національні збори складалися з двох палат: палати представників і сенату. Правом обирати палату представників наділялись громадяни віком від 21 року, а сенат — віком від 26 років. Палата представників обиралася на шість років, а сенат на вісім. Виборчий закон передбачав обрання депутатів за списками.
Главою держави був президент, який обирався на сім років кваліфікованою більшістю Національних зборів. Він мав право укладати міжнародні договори, вводити військовий стан, скликати і розпускати Національні збори, повертати із своїми зауваженнями прийняті палатами законопроекти, призначати і звільняти міністрів, здійснювати верховне командування збройними силами.
Президент мав право втручатися в урядову діяльність, вимагати від міністрів доповідей з будь-якого питання.
Для розгляду питань про конституційність законів створювався конституційний суд, який частково призначався президентом, а частково складався із членів верховного і вищого адміністративного судів. Останній розглядав спори між громадянами і адміністративними органами.
Конституція проголошувала різноманітні права і свободи громадян.
Коли Чехословаччина була окупована фашистською Німеччиною, то у країні було встановлено режим відкритого теро^-ру. Після того, як було звільнено частину Чехословаччини, у м.Кошіце прибули з еміграції президент Бенеш і Тимчасовий уряд (квітень 1945 р.), відразу ж було сформовано уряд із усіх партій, який провів земельну реформу і націоналізацію промисловості. У 1946 р. пройшли вибори до Установчих зборів, у яких комуністи разом із соціал-демократами одержали 154 мандати із 300. Із 22 міністрів — членів кабінету — десять були комуністами. Уряд очолив лідер комуністів К.Готвальд. У лютому 1948 р. комуністи, провівши масові репресії, здійснили державний переворот і Чехословаччина пішла по соціалістичному шляху розвитку.
Югославія, як держава, виникла після того, як у жовтні 1918 р. у М.Загребі було скликано Центральне народне віче словенців, хорватів і сербів, яке прийняло постанову про утворення “Королівства сербів, хорватів і словенців”. Було створено уряд із представників усіх партій країни.
Прийнята у 1921 р. конституція вручала законодавчу владу королю і народній скупщині, а виконавчу владу — королю, який користувався правом затвердження законів, скликання і розпуску народної скупщини, оголошення війни, укладання миру. Народна скупщина обиралася громадянами, що до-сягли 21 року. Жінки і військовослужбовці не мали права голосу. Конституція гарантувала широкі права і свободи громадян.
У 1931 р. було прийнято нову конституцію, яка значно обмежувала права громадян. Законодавчий орган складався із народної скупщини і сенату. Виконавча влада належала королю.
Вибори народної скупщини проводилися за партійними списками, а сенат складався з половини обраних і половини призначених королем членів. Міністри були відповідальні тільки перед королем.
На початку квітня 1941 р. Югославія була окупована військами фашистської Німеччини. Під час народно-визвольної боротьби виникали комітети, які займалися наданням допомоги партизанським загонам і які поступово переросли в органи влади. У листопаді 1942 р. було скликано з'їзд народних комітетів — Антифашистське віче народного звільнення Югославії (АВНЗЮ), на якому було обрано виконавчий комітет, який складався із голови, секретаря і п'яти членів. Після звільнення Югославії від фашистської окупації відбулися вибори Установчих зборів, які у листопаді 1945 р. відмінили монархічну форму правління і проголосили Югославію народною республікою. Установчі збори прийняли конституцію, за якою законодавча влада вручалася Народній скупщині, що складалася з двох палат: Союзної скупщини і Скупщини національностей. У міжсесійний період верховна влада належала колективному президенту — Президії Народної скупщини. Жінки одержали рівні права з чоловіками.
В Югославії було проведено земельну реформу і націоналізацію деяких галузей народного господарства.
За Сан-стефанським мирним договором 1878 р. Болгарія одержувала незалежність. Правда, Берлінський конгрес визнав урізане Болгарське князівство, що перебувало у васальній залежності від Туреччини. Проголошення повної незалежності сталося у 1908 р., коли Болгарське князівство було перетворене у царство. Ще у 1879 р. Установчі збори у м.Тирнові прийняли конституцію Болгарії, яка з деякими поправками діяла до другої світової війни.
За Конституцією Болгарія була конституційною монархією. Законодавча влада належала Народним зборам, що обиралися чоловіками, старшими 21 року. Цар мав право затверджувати або відкидати закони, прийняті зборами. Міністри несли відповідальність не тільки перед царем, але й перед Народними зборами.
Болгарія змушена була піти на союз з Німеччиною і була у стані війни з країнами антигітлерівської коаліції.
Антифашистський рух очолив Отечествен фронт, який виник у 1942 р. і до якого ввійшли декілька партій, в тому числі комуністична. В ніч з 8 на 9 вересня 1944 р., відразу після переможного народного повстання, Болгарію було проголошено республікою.
У Болгарії, як і в інших країнах Центральної Європи, було проведено земельну реформу і націоналізацію промисловості.
Для всіх країн центральної Європи характерним було те, що національно-визвольну боротьбу проти фашизму повсюди очолювали комуністи, які, залучаючи широкі верстви населення, створили Народні національні фронти. Ці народні фронти створили збройні сили і самі зробилися органами державної влади. Після перемоги над фашистською Німеччиною комуністи, спираючись на радянські війська, що були в усіх країнах центральної Європи, вдаючись частково до насилля і використовуючи ідеї про необхідність встановлення соціальної справедливості, зміцнення “демократії” і державності, взяли владу до своїх рук і почали будівництво соціалізму.
Законодавство східноєвропейських країн, що стали на соціалістичний шлях розвитку, було спрямоване на зміцнення соціалістичної власності і на захист соціалістичних режимів. Якщо конституційне, цивільноправове і трудове законодавство у цілому формально декларувало різноманітні права і свободи, рівноправність чоловіка і жінки, право на працю і соціальний захист, то кримінальне мало яскраво виражений репресивний характер. Воно було спрямоване на переслідування за замахи на новий політичний і економічний лад (польський закон “Про охорону держави” 1944 р., болгарський “Про захист народної влади” 1945 р.), на суспільну власність, проти спекуляції, “чорної торгівлі” (чехословацький закон “Про переслідування чорної торгівлі та подібних дій” 1947 р., польський “Про боротьбу з дорожнечею і надмірним прибутком” 1947 р., болгарський “Закон про постачання і ціни” 1945 р.).
Для кримінального законодавства європейських соціалістичних країн характерною була жорстокість покарань. Разом з тим воно переслідувало за мету перевиховання особи, уніфікацію поведінки та мислення громадян. Тому воно передбачало такі міри покарання, як виправні роботи без позбавлення волі, громадський осуд, умовне засудження.
Було знищено демократичні судові установи. Структура і організація судових органів були спрощені. Формально існував принцип виборності суддів та їх відповідальність перед виборцями, але фактично вони призначалися і зміщувалися правлячою партією. Прокуратура була обмежена тільки функцією підтримання державного звинувачення, хоча пізніше їй було надано формальне право нагляду за дотриманням законності.
Кримінально-процесуальне законодавство формально базувалося на принципах законності, гласності, публічності, праві звинувачуваного на захист, змагальності, презумпції невинності, але на практиці і органи слідства, і суду їх не дотримувалися.
Застосовувані країнами Східної Європи форми і методи будівництва соціалізму вирішили їх долю наприкінці 80-х років.
Зміст
Вступ
Держава право Стародавнього Єгипту
Держава право Стародавнього Вавілону
Держава право Стародавньої Індії
Держава право Стародавнього Китаю
Держава право Стародавньої Греції
Держава право Стародавнього Риму
Держава право франків
Держава право феодальної Франції
Держава право феодальної Англії
Держава право феодальної Німеччини
Арабський Халіфат
Держава право західних і південних слов'ян
Держава право феодальної Росії (ХIУ-ХVІІ ст.ст.)
Виникнення і розвиток буржуазної держави і права в Англії (середина XVII—XIX ст.ст.)
Виникнення і розвиток держави і права США
Утворення і розвиток буржуазної держави і права у Франції
Виникнення і розвиток буржуазної держави і права у Німеччині.
Об'єднання Німеччини
Виникнення і розвиток буржуазної держави і права в Японії
Паризька Комуна і утворення третьої республіки у
Франції
Держава і право Росії XIX — початку XX ст.ст.
Революція в Росії і виникнення та розвиток радянської держави і права
Держава і право США новітнього періоду
Держава і право Німеччини новітнього періоду
Держава і право Франції новітнього періоду
Держава і право Англії новітнього періоду
Виникнення і розвиток незалежних держав у Центральній Європі