Розпізнання маніпуляції та захист від неї

Значення маніпулятивної поведінки полягає у тому, щоб розпізнавати її в собі й інших, переборювати і не зловживати нею. Для цього необхідно розуміти причини і наслідки такої поведінки, можливості її використання і запобігання.

Які ознаки дозволяють визначити, маніпулює людина в корисливих цілях чи просто не вміє спілкуватися?

В останньому випадку людина може виявляти дратівливість, агресивність, емоційну нестійкість, заклопотаність своїми проблемами, байдужість до стану співрозмовника. Усе це може бути результатом звуженості її свідомості, однак при цьому помітний деякий щиросердечний потенціал людини — прихована доброта чи дитяча беззахисність. Тоді задачею буде не протистояти партнеру чи нападати на нього, а допомогти у подоланні створених ним бар’єрів психологічного захисту.

Що ж характеризує «професійного» маніпулятора?

Незмінно властива будь-якому маніпулятору ознака — це прагнення опанувати волю партнера. Маніпулятор завжди прагнутиме поставити іншого в підлеглий, залежний стан. Це прагнення він буде задовольняти слабкостями, страхами, бажаннями іншої людини.

Друга відмітна ознака маніпулятора — обман, лицемірство в його поведінці.

Третю відмінність маніпулятора можна знайти в його судженнях, де звучатиме заклик не до об’єднання, а до відокремлення. Інші люди для маніпулятора — це лише засіб досягнення власних цілей.

Люди здійснюють (роблять один одному) різні речі, записуючи-переписуючи один у одного непотрібні моделі; маніпулятори, використовуючи чужу глупоту, стають керівниками чи політиками і поширюють свої схеми на все суспільство, а не тільки на найближче оточення. У результаті — проблеми тільки зростають.

Ми знаємо, що знання психології людини, її слабкостей, робить її зручним об’єктом маніпуляції. Тому перший рубіж захисту від маніпулювання — не виявляйте свої слабкості.

Ознакою маніпуляції є відчуття незручності: людина не бажає щось робити, говорити, та вона змушена — інакше незручно, бо вона буде «погано виглядати».

Цього простого усвідомлення цілком достатньо, щоб узяти себе в руки і почати захищатися. При цьому можна використовувати як пасивний, так і активний захист.

Пасивний захист рекомендується використовувати, якщо людина не знає, що робити, як відповісти маніпулятору. У цьому випадку не треба нічого говорити. Можна зробити вигляд, що ви не розчули, не зрозуміли або взагалі перевести розмову на щось інше.

Єдине, що при цьому потрібно, на думку Шейнова, — проявити витримку! Сказати собі: «Стій, маніпуляція!» Скажіть це собі і здійсніть контроль своїх почуттів, тому що слова про маніпуляцію змусять людину адекватно оцінити ситуацію.

У більшості випадків маніпулятор відступає вже перед пасивним захистом, тому що найнебезпечніше в маніпуляції — її стрім­кість, несподіваність, коли у людини немає часу поміркувати, як вийти з положення.

Повторення прохання, по-перше, дає час для відповіді, по-друге, виявляє справжній інтерес маніпулятора і збиває заготовлений ним розподіл ролей. Головне в цьому — психологічний настрій: не слід соромитися говорити те, що думаєш.

Маніпулятор переважно експлуатує бажання людей виглядати добре, тому не треба боятися показатися поганим. «Боюся, ти сильно перебільшуєш мої переваги, щедрість, здібності і т. ін.» Ці слова знімають з людини усі зобов’язання і відкривають необмежений простір для імпровізацій.

Коли потрібен активний захист? Не тоді, коли об’єкт маніпуляції перебуває в залежності (службовій, матеріальній і т. ін.) від маніпулятора.

Справа в тому, що активний захист є зустрічним конфліктогеном, що не поступається, а навіть переважає у силі дії маніпулятора. За законом ескалації конфліктогенів останній відповість конфліктогеном ще більш сильним, що в підсумку при­зведе до відкритого конфлікту, в чому залежна сторона зовсім не зацікавлена.

Крім випадків прямої залежності існують ще й моральні фактори, пов’язані з вихованістю, звичками дотримуватися певних етичних норм, що утримують від будь-якого вислову, який може скривдити співрозмовника. Зрозуміло, що вихованій людині важче зважитися на активні методи захисту від маніпуляцій.

Якщо ж необхідність у цьому дійсно є, то спочатку треба «роз­ставити крапки над і».

Якщо звертатися до активного захисту, то треба, не соромлячись, сказати, що вас турбує у пропозиції партнера. Після цього психологічна перевага переходить до вас.

Постає питання: чому жертва часто не знаходить конструктив­ного вирішення у процесі спілкування з маніпулятором? Відповідь дає теорія трансактного аналізу: тому що розподіл позицій заданий маніпулятором так, аби максимально утруднити жертві вибір правильної позиції (рис. 8).

Рис. 8. Схема розподілу позицій і типів спілкування

У цей момент психологічної боротьби маніпулятор має значні переваги — підготовка і раптовість. Не кожен миттєво знайде кращий хід. Тому, навіть якщо потенційна жертва просто зробить паузу чи «не почує» питання (пасивний захист), або вступить хоч в якесь обговорення, вона вигра@ час і, як правило, знаходить гід­ний вибір.

Якщо названі заходи не допомагають, можна використати активну форму захисту від маніпуляції, чи контрманіпуляцію. Зміст контрманіпуляції — зробити вигляд, що не розумієш, що тобою намагаються маніпулювати, почати зустрічну гру і завершити її раптовим питанням, яке показує маніпулятору вашу психологічну перевагу. Але в цьому випадку наростає конфлікт­на ситуація.

Чи завжди треба захищатися? Іноді, відчуваючи, що нами маніпулюють, можна і піддатися маніпулятору. Це доцільно, коли втрати від маніпуляції менші, ніж від погіршення відносин з маніпулятором; чи коли бачиш, як іншими діями можна компенсувати свій програш від маніпуляції. Так нерідко буває, наприклад, у взаєминах підлеглих з керівниками і взагалі в ситуаціях залежності від маніпулятора.

Ще великий Будда висловив чудову думку: «Тільки та перемога є справжньою, коли ніхто не почуває себе переможеним».

Рис. 9. Схема захисту від маніпуляцій

Інший варіант класифікації психологічних захистів був запропонований Є. Л. Доценко. Він виходить з того, що психологічний захист можна розглядати як окремий випадок захисту взагалі. Тому доцільно згадати, які в принципі є способи захисту від мож­ливої погрози. Можна говорити про п’ять вихідних форм захисту: втеча, заховатись (відхід в укриття), завмирання (маскування), напад (знищення, вигнання) і контроль (управління). При цьому очевидна можливість попарного співвіднесення активних і пасив­них форм захисних дій, що разом утворюють самостійні перемінні захисного процесу.

Таким чином визначається шість стереотипних дій, об’єд­наних у пари, що доповнюються: утекти — вигнати, сховатися — опанувати, затаїтися — ігнорувати. Кожна пара задає свій параметр процесу захисту: дистанціювання з агресором, управління потоком впливу, управління інформаційним каналом (табл. 3).

Таблиця 3