Лекція 5. Міжособистісна комунікація. Стратегії і тактики впливу та маніпулювання.

1. Структура міжособистісної комунікації.

2. Стилі спілкування.

3. Основні стратегії впливу на людину.

4. Маніпуляції у спілкуванні.

Міжособистісна комунікація — це інструментально-технологічна сторона спілкування; взаємні дії учасників спілкування, спрямовані на співвіднесення мети кожної зі сторін і організацію їх досягнення в процесі спілкування.

Терміни «міжособистісне спілкування», «міжособистісна комунікація» і «міжособистісна взаємодія» близькі за змістом,

Практично будь-яке спілкування передбачає досягнення певної мети. Відповідно до мети визначається і стратегія спілкування, яка може мати такі варіанти:

1. відкрите — закрите спілкування;

2. монологічне — діалогічне;

3. рольове (виходячи із соціальної ролі) — особистісне (щиросердне спілкування).

Відкрите спілкування — бажання й уміння виразити повно свій погляд і готовність врахувати позиції інших. Закрите спілкування — це небажання або невміння виразити зрозуміло свій погляд, своє ставлення, наявну інформацію. Використання закритих комунікацій виправдано у випадках:

1. якщо є значна різниця в ступені предметної компетентності, тому безглуздо витрачати час і сили на підвищення компетентності «низької сторони»;

2. конфліктних ситуацій, коли відкриття своїх почуттів, планів супротивнику недоцільно.

Відкриті комунікації ефективні, якщо є порівнянність, але не тотожність предметних позицій (обмін дум­ками, задумами). «Однобічне випитування» — напівзакрита комунікація, у якій людина намагається з’ясувати позиції іншої людини, у той же час не розкриваючи свої позиції. «Істеричне пред’явлення проблеми» — людина відкрито виражає свої почуття, проблеми, обставини, не цікавлячись тим, чи бажає інша людина «ввійти в чужі обставини», слухати «вилив».

Мета та стратегія спілкування зумовлюють вибір тактики та техніки спілкування.

Тактика спілкування — реалізація конкретної комунікатив­ної стратегії на основі знання технік і правил спілкування. Техніка спілкування — сукупність конкретних комунікативних умінь.

Очевидно, що для того, щоб вибрати потрібну манеру поведін­ки і форму взаємодії з іншою людиною, необхідно зорієнтуватися в ситуації, зрозуміти контекст, у якому відбувається взаємодія. Визначення ситуації є найважливішим структуроутворюючим моментом міжособистісної взаємодії.

Визначивши ситуацію, люди починають вибудовувати позиції, які дозволяють їм досягти своєї мети у заданих обставинах. Співвідношення позицій, прибудова до позицій один одного чи «перевірка їх на міцність» — ще один важливий структурний аспект міжособистісної взаємодії, що може бути проаналізований у просторових термінах. Можна стверджувати, що умовою між­особистісної взаємодії є формування простору такої взаємодії.

У теорії міжособистісного спілкування відомо кілька класифікацій стандартних соціальних ситуацій. Розглянемо дві з них.

У залежності від ступеня особистісного залучення у створення відносин можна умовно виділити три рівні спілкування: соціально-рольовий (короткочасне соціально-ситуаційне спілкування), діловий і інтимно-особистісний.

Соціальний-рольовий рівень спілкування — це рівень спіл­кування, на якому від людини очікується виконання певної рольової функції, демонстрація знання норм соціального середовища, підтвердження себе, свого статусу; спілкування, як правило, носить анонімний характер. На соціально-рольовому рівні контакти обмежуються ситуативною необхідністю: на вулиці, у транспорті, у магазині, на прийомі в офіційній установі. Основний принцип взаємин на цьому рівні — знання та реалізація норм і вимог соціального середовища учасниками взаємодії.

Діловий рівень спілкування — рівень спілкування, на якому людей поєднують інтереси справи, спільна діяльність, пошук засобів підвищення ефективності співробітництва; спілкування є психологічно відстороненим, домінує «Я—Ви» контакт. На діловому рівні людей поєднує спільна діяльність, спрямована на досягнення загальних цілей. Основний принцип ділових взаємин — раціональність, пошук засобів підвищення ефективності співробітництва.

Інтимно-особистісний рівень спілкування — рівень, на якому основною метою спілкування є задоволення потреби в розумінні, співчутті, співпереживанні; від партнерів очікуються психологічна близькість, емпатія, довіра. Інтимно-особистісний рівень характеризується особливою психологічною близькістю, співпереживанням, проникненням у внутрішній світ інших людей, насамперед близьких. Основний принцип такого спілкування — емпатія.

В залежності від рівня заглиблення у процес спілкування, а також від мети, яка ставиться, можна виділити наступні види спілкування:

1. «Контакт масок» — формальне спілкування, в якому відсутнє прагнення зрозуміти і враховувати особливості особистості співрозмовника; використовуються звичні маски (ввічливості, строгості, байдужності, скромності, співчутливості і т. ін.) — набір виразів обличчя, жестів, стандартних фраз, що дозволяють приховати щирі емоції, ставлення до співрозмовника. У місті кон­такт масок навіть є необхідним у деяких ситуаціях, щоб люди «не зачіпали» один одного без потреби, щоб «відгородитися від співрозмовника».

2. Примітивне спілкування, коли оцінюють іншу людину, як потрібний об’єкт чи той об’єкт, що заважає: якщо потрібний — то активно вступають у контакт, якщо заважає — відштовхнуть чи застосують агресивні, грубі репліки. Якщо одержали від співрозмовника бажане, то втрачають інтерес до нього і не приховують цього.

3. Формально-рольове спілкування, коли регламентовані зміст і засоби спілкування, а замість знання особистості співрозмовника використовуються знання його соціальної ролі.

4. Ділове спілкування, коли враховують особливості особистості, характеру, віку, настрою співрозмовника, однак інтереси справи більш значимі, ніж можливі особистісні розбіжності.

5. Духовне, міжособистісне спілкування друзів, коли можна торкнутися будь-якої теми і не обов’язково вдаватися до допомоги слів — друг зрозуміє вас за виразом обличчя, рухами, інтонацією. Таке спілкування можливе тоді, коли кожен учасник має образ співрозмовника, знає його особистість, інтереси, переконання, ставлення, може передбачати його реакції.

6. Маніпуляція спілкування спрямована на отримання вигоди від співрозмовника з використанням різних прийомів (лестощі, залякування, обман, демонструвати доброту, «напускати туману»), у залежності від особливостей особистості співрозмовника.

7. Світське спілкування. Суть світського спілкування — в його безпредметності, тобто люди говорять не те, що думають, а те, що прийнято говорити в подібних ситуаціях; це спілкування закрите, тому що думки людей з того чи іншого питання не мають ніякого значення і не визначають характер комунікацій.

Кожен вид спілкування передбачає певний специфічний набір прийомів та засобів спілкування, свій специфічний «кодекс» спіл­кування. Наприклад,