1. Теоретичний розділ. Педагогічні основи формування професійної спрямованості за допомогою методів організації діяльності

1.1. Особливості формування професійної спрямованості учнів птнз

У нинішніх умовах становлення та розбудови нашої держави по-новому постають проблеми психофізіологічного забезпечення діяльності, становлення в ній професіоналів й формування, зокрема, професійної спрямованості.

В контексті цього, ситуація, що склалася на молодіжному ринку праці в останні роки є досить-таки неоднозначною. Доволі часто, отримавши диплом, молодий спеціаліст стикається я з реаліями, коли він позбавлений можливості реалізувати себе в конкретній діяльності. З іншого боку, сам молодий спеціаліст іноді буває не орієнтованим на роботу за отриманою спеціальністю. Тому студентів у їх ставленні до майбутньої спеціальності, доречно диференціювати, відповідно розмежовувати й психолого-педагогічні впливи на них. Становлення особистості студентів, як майбутніх фахівців, ускладнюється, коли професія обиралася компромісно, не за власним бажанням, а, наприклад, за примусом батьків, під впливом друзів чи внаслідок інших чинників.

Формування професійної спрямованості молоді протягом останніх років практично перебувала поза увагою психологів. Помилковою є думка, що можна автоматично врегулювати, наситити ринок праці необхідними фахівцями. В умовах соціально-економічних реформ чітко проявилася потреба в працівниках нового типу, котрим притаманна висока мобільність, готовність до безперервної самоосвіти та саморозвитку, самореалізації та самоактуалізації. Все це породжує нові освітні потреби й запити.

Поняття „спрямованість” особистості, введене в науковий обіг С.Л. Рубін штейном [11, С.89], отримало свій подальший розвиток, перш за все, за рахунок виділення різних видів спрямованості. Так, зокрема, в психологічній літературі представлені й описані: особистісна, колективістська, ділова (Б. Басс, В. Смекал і М. Кучер, М.С. Неймарк); гуманістична, егоїстична, депресивна, суїцідальна (Д.І. Фельдштейн, І.Д. Єгоричева) та інші спрямованості. Особливе значення приділяється дослідженню професійної спрямованості. Розкриттю різних аспектів професійної спрямованості присвячено праці В.О. Бодрова, В.О. Сластьоніна, Ю Е.Якуніної [13, С.125-126] та ін. Незважаючи на різні підходи до тлумачення поняття „професійна спрямованість”, автори, тим не менш, сходяться на тому, що вона залежить від ієрархії ціннісних орієнтацій, мотиваційної сфери, інтересів, світоглядних поглядів, тобто компонентів спрямованості особистості, професійної, зокрема.

Професійна спрямованість особистості – категорія, котра становить предмет дослідження одночасно декількох наук: філософії, психології, соціології та педагогіки. Проблема вивчення професійної спрямованості в силу її багатокомпонентності є складною та ще до того ж знаходиться на перетині досліджень із психології праці, педагогічної психології, психології розвитку та психології особистості. Як вже зазначалося, нині в психології немає однозначного визначення професійної спрямованості. Так, зокрема, професійну спрямованість розуміють, перш за все, як сукупність мотиваційних утворень (інтересів, потреб, схильностей, прагнень і т.ін), пов’язаних з професійною діяльністю людини, що впливають на вибір професії, прагнення реалізувати себе в ній, задоволеність від неї. Професійна спрямованість являє собою інтегральне утворення, котре характеризується предметом професійної спрямованості, в якості якого виступає бажана професія (вид діяльності); видами мотивів професійної діяльності; силою (рівнем) спрямованості, виявом чого є міра вираженності прагнення до оволодіння професією та реалізації себе в ній; задоволеністю чи незадоволеністю людини своєю професією.

Спрямованість виступає також як системоутворююча якість, визначаючи психологічний склад особистості. Саме в спрямованості знаходять свій вираз цілі, в ім’я яких діє особистість, її мотиви та суб’єктивне ставлення до різних аспектів дійсності.

Між розвитком мотиву й оволодінням діяльністю наявні складні взаємозв’язки та взаємообумовленості. Формування мотиву випереджає формування діяльності, а іноді, навпаки, відстає, що невідворотно відбивається на результаті оволодіння діяльністю. Різні періоди життя людини обумовлюють зміни в мотиваційній сфері.

В процесі оволодіння професією потреби на інтереси студента виникають та деталізуються внаслідок усвідомлення професійних перспектив й адекватної оцінки неузгодженості вимог до перспектив з наявними схильностями, знаннями та вміннями. В даному випадку, перспективи виступають в якості окремої мети студента. Формування й підтримка стійкої професійної спрямованості особистості студента являє особою безперервний процес узгодження вимог до перспективи за допомогою діяльності на основі зворотного зв’язку. Формування мотивів, як зазначає В.І. Ковальов [7, С.105-106], так само, як і система цілей і намірів, йде паралельно з формуванням потреб. Потреба та інші компоненти (інтереси, потяги, цілі, наміри) стають стійкішими за рахунок більш поглибленого пізнання перспективи й трансформацією потреби, що виникла у людини, в конкретні мотиви.

Професійна спрямованість – провідна інтегральна якість особистості, що виявляється в вибірковому й мотивованому ставленні, наприклад, учня (студента) до вибору професії, відповідно до його покликання, світоглядних поглядів, ідеалів. На зовнішньому рівні професійна спрямованість може виявлятися як соціально-психологічна установка на певний вид діяльності, прийняття її цілей і завдань на основі сформованої потреби в отриманні професійних знань, виразом чого стає готовність до професійного вибору.

М. Дьяченко та Л. Кандибович розглядають такі напрямки розвитку особистості студента як майбутнього фахівця в процесі навчання у ПТНЗ:

- міцніє професійна спрямованість, розвиваються необхідні здібності – професійно-важливі якості;

- вдосконалюються , „професіоналізуються” психічні процеси, стани, досвід;

- підвищується почуття обв’язку, зростає відповідальність, професійна самостійність, більш рельєфно виступає індивідуальність студента, його життєва позиція;

- зростає рівень домагань студента щодо своєї майбутньої спеціальності;

- на основі інтенсивного засвоєння соціального і професійного досвіду та формування необхідних професійно-важливих якостей, зростає соціальна, духовна й моральна зрілість;

- студентом все більше усвідомлюється важливість самовиховання стосовно формування якостей, вмінь, навичок, тобто, досвіду, необхідних йому, як майбутньому спеціалісту;

- міцніє, повніше проявляється професійна самостійність і готовність до майбутньої практичної роботи. [7, С.105-106]

Серед тенденцій становлення особистості студента як майбутнього фахівця, окрім вище перерахованих, виділяють ще й такі:

- протягом навчання відбуваються суттєві зміни в структурі самосвідомості студента: завершується процес професійного самовизначення, відображенням чого стають трансформаційні зміни змісту не тільки його загального „образу - Я”, але й професійного „образу – Я”;

- соціалізація особистості майбутнього фахівця – це багатоаспектне явище, котре детерміноване низкою соціокультурних чинників: ментально-духовна атмосфера сімейно-родинного середовища; особливості довузівського освітньо-виховного й професійного простору; організація навчального процесу у ПТНЗ.

Показником ефективності навчального процесу у ПТНЗ в напрямку формування професійної спрямованості є соціальна, духовна й професійна зрілість особистості студента, цілісність і стійкість його „Я – образу”, психологічна готовність випускника до реалізації професійних функцій.

Таким чином, з’ясувавши на основі загальнотеоретичного аналізу, сутність поняття „професійна спрямованість”, чинники, що обумовлюють її фор мування, а також її структурні компоненти, отримали можливість дослідити особливості та міру прояву цих компонентів у студентів – практичних психологів від першого до останнього курсів. Між цими двома вибірками – чотири навчальні роки – період, у який й відбувається формування професійної спрямованості. На основі результатів дослідження можна також зробити висновки, чи було це навчання ефективним, чи відрізняється спрямованість студентів першого та п’ятого курсів і в чому це виявляється, чи сформувались, розвинулись у них в процесі навчання за спеціальністю професійно важливі якості та установки.

Взявши за основу середньо групові значення досліджуваних нами показників, зазначимо наступне:

- мотиваційний компонент особистості студентів був представлений показниками мотивації успіху та мотивації невдач (методики Елерса). В обох вибірках виявлено середній та помірно високий рівні мотивації уникнення невдач. Проте, беручи до уваги міру прояву (у відсотках), то на п’ятому курсі кількість студентів з надвисоким рівнем мотивації на уникнення невдач значно переважає подібну градацію прояву, порівняно зі студентами першого курсу. Тобто, стратегія на захист є вищою у студентів п’ятого курсу, а схильність до ризику у них, відповідно, менша. Майже рівномірно між середнім і помірно високим рівнями розподілилися відсоткові значення у студентів обох курсів показника мотивації на успіх. Крім того, у студентів п’ятого курсу взагалі відсутні значення цього показника над високого рівня, тоді як у студентів початкового року навчання він цей показник виявили, але не у значної кількості студентів. [7, С.105-106]

Надія на успіх та здатність до ризику відіграють не останню роль у життєвих та виробничих досягненнях. Одним із факторів, який призводить до невдач, може бути необґрунтований оптимізм, віра в правильність прийняття рішень. Так люди доволі часто переоцінюють свої шанси на досягнення цілі, а, отже, суб’єкт підвищує мотивацію на сміливі, ризиковані дії, в той же час блокує раціональну оцінку своїх можливостей та умов для досягнення актуальної мети – цілі.

Можна припустити, що в силу свого юнацького віку, студенти першого курсу є більш категоричними і менш розсудливими. Цьому віку ще притаманні риси підліткового, коли емоції ще недостатньо піддаються контролю через брак досвіду та відповідних знань. Студенти ж п’ятого курсу, за великим рахунком, вже є дорослими повноцінними членами суспільства, готовими до самостійного життя. Тому вони в своїх поведінкових реакціях більш помірковані. Такій позиції, в силу віку, ще не притаманні традиційність, шаблонність, стереотипність мислення, але вже наявні навички та певний досвід стосовно дорослої поведінки; [2, С.88-93]

- професійні вподобання, переважання, інтереси досліджувалися за допомогою методик Є. Климова та Дж. Голланда. Для формування професійної спрямованості важливим є середовище, в якому перебуває людина: чи відповідає це професійне середовище здібностям і потребам людини, чи зможе вона повноцінно реалізувати себе в ньому. Аналіз результатів за методикою Дж. Голланда показав, що на п’ятому курсі, порівняно з першим, значно більша кількість студентів виявила спрямованість на діяльність в соціальній сфері, відповідно: 70,72 % та 50,00 %. Можна вважати, що це є свідченням того, що навчання у ПТНЗ позитивно вплинуло на розвиток здібностей, професійно важливих якостей, сприяло уточненню уявлень про професію практичного психолога, тобто в цілому - формуванню професійної спрямованості студентів. За методикою Є. Климова, у студентів п’ятого курсу спостерігається значне різноманіття професійних інтересів при домінуванні спрямованості на професійне середовище „людина – людина” (41,6 %), в той час, як на першому курсі, кількість виборів на це професійне середовище становить лише 15 %. Припустили, що різноманіття професійних вподобань у студентів п’ятого курсу пов’язана з тим, що сучасні умови актуалізують у молодих людей знання, вміння та навички з різних сфер. Для того, щоб успішно реалізувати себе в своїй професії, бути висококваліфікованим знавцем своєї справи, необхідно також розумітися на проблемах суміжних галузей. Іншими словами, сучасна людина успішно компонує в собі спрямованості з різних сфер життя та виробничої діяльності, що дозволяє їй гнучко реагувати на різні ситуації, що виникають в соціумі. Тому навчання у ПТНЗ повинне забезпечувати такий розвиток, внаслідок якого формується не тільки спрямованість на професію, котру здобувають студенти, а й розвивається усвідомлення, що для того, щоб бути успішним, необхідно мати, або розвивати в собі ще й інші важливі для життя соціальні якості, знання, вміння, навички, що робить людину більш гнучкою, конкурентоспроможною, з можливостями реалізувати себе в різних сферах, тобто, поліфункціональною. Те, що на першому курсі виявили тільки 15 % студентів з професійним спрямуванням на діяльність психолога, свідчить, можливо про те, що ці студенти ще перебувають полоні ілюзій стосовно майбутньої професії, або ж вони не досить чітко уявляють собі сутність роботи психолога, чи плутають свої уявлення з реальністю через брак інформації щодо цієї роботи. [2, С.88-93]

Студенти ж п’ятого курсу значною мірою скеровані на середовище „людина – людина”, що є професійним середовищем психолога. І це свідчить про те, що ці студенти усвідомлюють себе майбутніми психологами, вони володіють відповідними знаннями, певною мірою розуміють професійні аспекти роботи психолога, тобто, у них сформована не тільки професійна спрямованість, але й професійна готовність до реалізації себе в обраній професії;

- порівняння ціннісних орієнтацій (методика М. Рокича) студентів першого та останнього року навчання, виявило наступне: в обох вибірках на перші три позиції списку термінальних цінностей виходять однакові загальнолюдські цінності, цінності в аспекті особистого життя („любов”, „здоров’я”, „щасливе сімейне життя”). У студентів першого курсу представлене більше різноманіття провідних цінностей. Тут є як прагнення до свободи та незалежності, розваг, так і альтруїстичні цінності, що пов’язані з обраною спеціальністю, а також потреби в розвитку та навчанні. У студентів – випусків на одну з провідних позицій виходить цінність матеріального забезпечення, відсутність матеріальних проблем. У них вже не таке різноманіття цінностей, яке спостерігається на першому курсі, а сформовані більш конкретні професійні та життєві цілі. Серед цінностей, що відкидаються у студентів п’ятого курсу, на відміну від першого, не спостерігається протиріччя.

Майже всі студенти, незалежно від курсу, відчувають потребу в незалежності й виводять цю потребу на лідируючу, провідну позицію. Припускаємо, що прагнення до свободи - це не юнацький максималізм, а доросла позиція стосовно прагнення до самостійності.

За результатами проведеного дослідження, можна стверджувати, що за час навчання у ПТНЗ у студентів таки формується такий компонент структури особистості, як професійна спрямованість. Порівнюючи анкетні дані, можна від мітити, що студенти п’ятого курсу сумлінніше ставляться до навчання, їх загальний рівень академічної успішності - вищий, вони краще обізнані з нюансами професії та перспективами в ній на майбутнє. Студенти за роки навчання починають чіткіше усвідомлювати свої цілі та цінності в житті, до якого професійного середовища відноситься їх навчальна спеціальність, навчаються розставляти пріоритети, зважувати фактор ризику та його доцільність у кожній ситуації. Це, в переважній більшості випадків, готові та адаптовані до самостійного професійного функціонування особистості.