3. Розвиток міжнародної міграції робочої сили в Україні.

В ММРС бере активну участь і Україна.

Основними країнами імпорту робочої сили для України є США і Канада. У сучасних умовах у США проживає 1,2 млн. іммігрантів з України, у Канаді – 530 тис. іммігрантів.

Головними причинами еміграції населення з України є:

1. низький життєвий рівень населення ;

2. незадоволеність роботою та умовами праці;

3. недостатній рівень заробітної платні;

4. національні причини (виїзд на історичну батьківщину, наприклад Євреїв);

5. екологічні причини;

6. Політичні причини.

Еміграцію робочої сили з України можна поділити на етапи:

І етап – кінець XVIII ст. (1799 р.) – кінець ХІХ ст.. (1899 р.). Він характеризується виїздом переважно сільських мешканців із Західних регіонів України. Населення емігрувало через економічні труднощі до США – більше 200тис., Південна Америка – 300 тис. осіб.

ІІ етап – з 1899-1914 рр. В цей період емігрували до США, Канади, Південної Америки, в основному робітники, селяни та інтелігенція, загалом, близько 400 тис осіб.

ІІІ етап – з 1918-1939 рр. В цей час емігрували до США, Канади, Західної Європи в основному з політичних мотивів близько 40 тис. осіб.

ІV етап – з 1945-1960 рр. В цей час з політичних мотивів почали емігрувати висококваліфіковані кадри. Напрямок еміграції залишався незмінним США-80 тис. осіб, Канада – 50 тис. осіб, Західна Європа – 70 тис. осіб, Південна Америка – 120 тис. осіб і в Австралію – 21 тис. осіб.

V етап – з 1960 р. - по теперішній час. В цей час спостерігається „відплив інтелекту”. До США емігрували 52 тис. осіб (1990р.), Західна Європа – 146 тис., Ізраїль – 230 тис. осіб.

В цілому можна говорити про те, що розвиток в Україні міжнародної міграції робочої сили, яка призводить до значного відпливу трудових ресурсів, несприятливо впливає на розвиток трудових ресурсів нашої країни.

4. Соціально-економічні наслідки міграції робочої сили.

Світовий досвід свідчить, що трудова міграція забезпечує безперечні переваги, як країнам, що приймають робочу силу, так і країнам, які її постачають. Разом з тим, міжнародна міграція робочої сили породжує й гострі соціально-економічні проблеми.

Країни, що приймають робочу силу, отримують такі переваги:

1. внаслідок зменшення витрат виробництва підвищується конкурентоспроможність товарів, які виробляються країною, що пов’язано з більш низькою ціною іноземної робочої сили;

2. іноземні робітники, створюють додатковий попит на товари та послуги, стимулюють зростання виробництва і додаткову зайнятість у країні перебування;

3. при імпорті кваліфікованої робочої сили країна, що приймає, економить на витратах на освіту та професійну підготовку;

4. іноземні робітники часто розглядаються як певний амортизатор у випадку кризи та безробіття;

5. іноземні робітники не забезпечуються пенсіями і не враховуються при реалізації різного роду соціальних програм.

Міжнародна міграція населення відіграє важливу роль у демографічному розвитку окремих країн і регіонів, призводить до зростання конкуренції на внутрішньому ринку праці, а також можна зазначити, що економіку Канади, Австралії, Нової Зеландії, Ізраїлю повністю зробили іммігранти, США, ПАР, Аргентини – іммігранти зробили значний внесок в їх розвиток і економіку.

Але імпорт робочої сили має і „зворотній бік”. Так додаткова конкуренція на ринку праці призводить до зростання безробіття. Крім того, масову еміграцію завжди супроводжують зростання соціальної напруженості в суспільстві, конфлікти на расовому, національному та регіональному ґрунті, зростання злочинності та інших негативних явищ.

Країни, що експортують робочу силу, також отримують ряд як переваг, так і додаткових труднощів. До переваг можна віднести таке:

1. експорт робочої сили є важливим джерелом надходжень ВКВ у країну;

2. експорт робочої сили означає зменшення тиску надлишкових трудових ресурсів і, відповідно, соціальної напруженості в країні;

3. безкоштовне для країни-експортера навчання робочої сили новим професійним навичкам, знайомство з передовою організацією праці тощо.