2. Основні види міграції та міжнародні центри тяжіння робочої сили. Регулювання міжнародної міграції робочої сили.

Міжнародну міграцію робочої сили можна класифікувати за такими шістьма ознаками:

1. За характером переміщення:

а) внутрішня міграція – переміщення населення в межах однієї країни;

б) зовнішня міграція - переміщення населення за межами своєї країни;

в) інтеграційна міграція – переміщення населення всередині держав інтеграційного об'єднання – ЄС, ЄАСТ тощо.

2. За часом:

а) остаточна (незворотна) міграція – виїзд населення в іншу країну на постійне місце проживання;

б) тимчасова (зворотна) міграція - виїзд населення в іншу країну на певний період часу;

в) сезонна міграція – це виїзд населення в іншу країну в певний період часу на певний термін, наприклад, для проведення сільськогосподарських робіт;

г) маятникова міграція, яка часто повторюється. Вона передбачає, що працівники живуть в одній країні, а працюють постійно або тимчасово в іншій країні. Це характерно для населення прикордонних районів.

3. За напрямом руху:

а) еміграція – виїзд населення за межі своєї країни;

б) імміграція – в'їзд населення в країну;

в) рееміграція – в'їзд емігрантів у свою країну.

4. За організацією:

а) добровільна міграція – не примусове переміщення населення;

б) самодіяльна міграція – нелегальне переміщення населення за межі своєї країни (наприклад, в Албанії, В’єтнамі тощо);

в) організована міграція – переміщення населення, яке здійснюється відповідно до національного законодавства;

г) примусова міграція – виселення громадян із своєї країни на основі рішення судових органів.

5. За професійним складом:

а) міграція робітників;

б) міграція спеціалістів;

в) міграція представників гуманітарних професій.

6. За якісним складом:

а) міграція робочої сили низької кваліфікації;

б) міграція робочої сили високої кваліфікації;

в) міграція вчених (тобто „відплив інтелекту”).

Як показує практика, напрямки міжнародних міграційних потоків змінювалися і продовжують змінюватися. У першій третині ХХ ст. більше половини всіх емігрантів прямували до США. Решта мігрантів приблизно порівну ділилися між британськими домініонами (Канада, Австралія, Нова Зеландія, Південно-Африканський Союз) і країнами Латинської Америки (Аргентина, Бразилія та ін.).

Після другої світової війни збільшення масштабів міграції супроводжувалося істотною зміною її пріоритетних напрямків. Поряд із США і Канадою міграційні потоки почали спрямовуватися до Західної Європи і особливо до країн ЄЕС.

В останні десятиріччя сформувалися нові ринки робочої сили в наслідок не тільки міжконтинентальної, а й внутрішньоконтинентальної міграції населення. Перший центр тяжіння мігрантів сформувався в Західній Європі. Тільки у країнах Європейського Союзу нараховується 13 млн. мігрантів та членів їх сімей. Основну частину іммігрантів приймають Німеччина, Франція, Велика Британія, а також Бельгія, Нідерланди, Швеція та Швейцарія.

Другий центр тяжіння трудящих мігрантів сформувався у 70-ті роки ХХ ст. в регіоні Близького Сходу. Нафтовидобувні країни притягують на промисли людей з Індії, Бангладеш, Пакистану, Йорданії, Ємену, а також з Греції, Туреччини, Італії. Так в ОАЕ 97% робочої сили займають мігранти, у Кувейті – 86,5%, Саудівській Аравії – 40%.

Третій центр тяжіння знаходиться у США. Історично трудові ресурси цієї країни склалися із значною мірою за рахунок іммігрантів. Повоєнна імміграція склалася з трьох етапів. Перший являв собою могутній потік чисельністю 6,6 млн. чоловік з Західної Європи. Другий розпочався в 1965р., коли був прийнятий закон, що створив сприятливі умови для вихідців з Азії і Латинської Америки. Третій з 1993 р., в якому віддалася перевага емігрантам з Європи – Ірландії, Італії, Польщі, а також Аргентини.

Четвертий центр тяжіння знаходиться у Австралії, де працює більше 200 тис. іноземних робітників.

П’ятим центром трудової міграції є країни Азіато-Тихоокеанського регіону (АТР) – Бруней, Японія, Гонконг, Малайзія, Сінгапур, Республіка Корея, Тайвань.

В латинській Америці сформувався шостий центр тяжіння робочої сили, де іммігрантів приймають в основному Аргентина і Венесуела.

Регулювання міжнародної міграції робочої сили здійснюється на різних рівнях за допомогою адміністративно-правових і економічних методів, міжнародними організаціями, міжурядовими угодами.

До метолів регулювання ММРС належать:

1. адміністративно-правові методи, які включають:

а) законодавство про юридичний, політичний і професійний статус іммігрантів;

б)національні служби імміграції, які проводять:

- контроль за в’їздом іммігрантів до країни;

- видають дозвіл на в’їзд на роботу;

- видають дозвіл на перебування іммігрантів у країні;

в)міжурядові угоди з регулювання міграції робочої сили;

2. Економічні методи:

а) вербування іноземних робітників, що включає такі стимули для імміграції робітників:

- надання роботи;

- порівняно високий рівень заробітної плати;

- житлові умови;

- отримання кваліфікації та освіти;

медичне обслуговування тощо;

б) залучення приватних посередників до вербування іммігрантів;

в) видача ліцензій, які дозволяють вербувати робітників за кордоном.

Рівні регулювання міжнародних міграційних процесів

Корпоративний	Кожна державна або приватна компанія в межах існуючого зовнішнього правового поля має свою власну стратегію і тактику залучення і використання іноземної робочої сили
Національний	Сукупність державних нормативно-правових актів і адміністративних рішень щодо еміграційної або імміграційної політики
Міждержавний або міжнаціональний	Регулювання відбувається на підставі укладених двосторонніх або багатосторонніх договорів (угод)
Інтеграційний	Законотворча процедура з боку наднаціональних політико-економічних інтеграційних угрупувань
Міжнародний	Розробка і прийняття міжнародних конвенцій у сфері трудових відносин

І. На національному рівні регулювання ММРС здійснюють:

а) міністерство праці;

б) міністерство юстиції;

в) Міністерство внутрішніх справ;

г)національні міграційні служби;

д)посередники міграційної фірми.

ІІ. На міжнародному рівні діють міжнародні організації

Міжнародні організації, які займаються регламентацією, дослідженнями, соціальними програмами тощо в сфері міжнародних трудових відносин взагалі і міграційних аспектів зокрема

Міжнародна організація праці (МОП)	Спеціалізована структура ООН, яка нараховує 170 держав-членів. Цією організацією було ініційовано розробку і ухвалення більше 350 документів (конвенцій і рекомендацій) щодо міжнародної регламентації переміщення, працевлаштування, соціального захисту тощо працюючих
Комісія ООН по народонаселенню	Має в своєму розпорядженні кошти спеціального фонду, який частково використовується для субсидування національних програм щодо міграції
Організація ООН з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО)	Розробляє, зокрема, документи щодо освіти мігрантів та членів їх сімей

.

Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ)	Спеціалізована структура ООН. Розробляє спеціальні норми щодо здоров’я мігрантів
Міжнародна організація з міграції (МОМ)	Розробляє довготермінові програми у сфері регулювання міграції, сприяє вирішенню національних міграційних проблем, займається питаннями переселення, працевлаштування та соціального захисту біженців. З 1949 по 1989 роки мала назву Міжнародна організація у справах біженців
Управління верховного комісара у справах біженців (УВБК) при ООН	Вирішує питання захисту прав біженців, їх репатріації тощо
Система постійного нагляду за міграцією (CONEMI)	Координує діяльність національних імміграційних управлінь 29 провідних країн світу (членів ОЕСР)
Міжнародний комітет з питань міграції (СІМЕ)	Сприяє захисту прав мігрантів в країн Західної Європи

Основні завдання МОП:

1. регламентація робочого часу;

2. регламентація набору робочої сили;

3. боротьба з безробіттям;

4. гарантії заробітної плати, які забезпечують нормальні умови життя;

5. захист робітників від професійних захворювань і нещасних випадків на підприємстві;

6. захист дітей, підлітків і жінок;

7. регламентація питань соціального страхування;

8. організація професійно-технічного навчання.

Основні функції МОМ:

1. розробка довгострокових програм у сфері регулювання міграційних процесів;

2. надання допомоги у питаннях організації міграції;

3. розвиток технічного співробітництва в області міграції;

4. запобігання імміграції та рееміграції;

5. надання експертних послуг.

Регулювання ММРС на інтеграційному рівні здійснюється за допомогою угод, договорів, правил, які приймаються країнами-учасницями з питань:

1. безвізового пересування їх населення в рамках інтеграційного угрупування;

2. створення загальних інформаційних систем з міграції робочої сили;

3. укладання спільних угод щодо боротьби з нелегальною міграцією;

4. прийняття спільних технічних проектів для провадження контролю над іммігрантами.