4 Клас. "світ у мистецьких шедеврах"

Навчально-виховні цілі року:

• збагачення знань учнів про мистецтво українського народу, народів, що проживають в Україні, а також інших народів світу;

• усвідомлення єдності змісту і форми в художніх творах, багатства способів художнього вираження людських почуттів і ставлень до багатогранного світу культури;

• формування елементарних уявлень про існування історичних і географічних координат у розвитку мистецтва;

• цілісне первинне узагальнення знань учнів щодо видової та жанрової специфіки мистецтв, особливостей їх художньо-образних мов;

• стимулювання емоційно-ціннісного і художньо-практичного ставлення учнів до тем і образів, пов'язаних з вітчизняною культурою;

• забезпечення умов для художньо-творчої самореалізації, зокрема у сфері соціокультурної діяльності, пов'язаної з мистецькими традиціями рідного краю;

• осмислення різноманітних взаємозв'язків мистецтв у системі «людина — культура — світ».

I тема "Мій мальовничий світанковий край"

Орієнтовний зміст і провідні завдання: опанування жанрового розмаїття мистецтв, що побутують у родинному та соціокультурному середовищі — у ріднім краї (селі, місті, області, географічному чи етнічному регіоні), на основі народних традицій, обрядів, звичаїв.

II тема "Ми діти твої, Україно!"

Орієнтовний зміст і провідні завдання: ознайомлення з національними традиціями та професійним мистецтвом народів, що проживають в Україні (поляки, росіяни, угорці, греки).

ІІІ тема "Подорожі країнами і континентами"

Орієнтовний зміст і провідні завдання: формування уявлень про національні особливості мистецтва різних народів світу з опорою на фольклорні джерела (пісні й танці, національні костюми, іграшки, зокрема ляльки тощо).

IV тема "Дзвони минулого, шляхи майбутнього"

Орієнтовний зміст і провідні завдання: формування уявлень про розвиток мистецтва в різні історичні часи, епохи, осмислення понять "старовинне мистецтво", "сучасне мистецтво".

Перераховані вище теми кожного навчального року і кожної чверті, в яких розкрито орієнтовний зміст і провідні завдання, є змістовим фундаментом, на якому кожний учитель може самостійно розробляти поурочне календарне планування. Визначення ступеня деталізації поурочних планів є прерогативою вчителів: досвідченому достатньо обмежитися стислим планом уроку, молодому податківцю — краще готувати розгорнуті плани-проспекти. Основною вимогою до розробки календарного плану і методичного забезпечення виокремлених і логічно побудованих тем є збереження наступності і послідовності змісту, а також об'єднання двох уроків — музичного і образотворчого мистецтва у мікро-цикли (1 + 1).

Програма «Мистецтво» для 5-8-х класів розроблена з урахуванням концептуальних ідей однойменної програми для початкової школи, викладених вище. Таким чином, в рамках єдиної концепції поліцентричної інтеграції реалізуються принципи наступності й послідовності загальної мистецької освіти. Зміст, як і в попередній програмі, зберігає світоглядно-виховну орієнтацію, але структурно-організаційні акценти вже інші: на перший план у змісті художнього навчання і виховання учнів в основній школі виступають жанрово-стильові особливості мистецтва, які розкривають його морфологію. У конструюванні змісту також застосовується культурологічний підхід, який зумовлює відповідне використання інших елементів організації художньо-дидактичного матеріалу. Зазначені позиції відображені в тематичній структурі (повністю тематичну структуру програми «Мистецтво» для 5-8-го класу подано у Додатку-3):

Орієнтовна тематична структура програми «Мистецтво» (5-8 кл.) 5клас. Мистецтво в просторі культури

6. клас. Загадки стародавнього мистецтва

7. клас. Палітра художніх напрямів і стилів

8. клас. Мистецтво в культурі сучасності

Структурування предметного змісту у програмі «Мистецтво» для основної школи, як і у попередній, містить такі умовно виділені нами наскрізні компоненти:

1) сприймання, аналіз-інтерпретація та оцінювання творів мистецтва;

2) практична художньо-творча діяльність учнів;

3) естетико-мистецтвознавча пропедевтика (засвоєння понять і термінів).

Обов'язковим і важливим компонентом змісту художнього виховання школярів завжди було сприймання і аналіз творів мистецтва. Наразі замість традиційного «аналізу» нами вперше у загальній освіті уведено до навчальних програм поняття «аналіз-інтерпретація», адже принципового значення набуває пошук учнями в мистецтві особистісно значущих смислів, співзвучних власному досвіду, а не так званий «об'єктивний» аналіз музикознавчого характеру, який зазвичай демонструє учням учитель. Дотримання принципу діалогічності освіти в усій багатоаспектності трактування діалогу як художньо-педагогічного феномену сприятиме розвитку в учнів критичного мислення, особистісно ціннісного ставлення до неоднозначних явищ мистецтва з домінуванням внутрішніх естетичних критеріїв їх оцінки. Для цього рекомендовано застосовувати різні педагогічні технології, які забезпечують суб'єкт-суб'єктну взаємодію, діалог культур. Серед освітніх вимог до учнів, які перевіряються й оцінюються за окремими темами, акцентовано такі компетентності учнів, як здатність інтерпретувати образний зміст художніх творів, висловлювати власне емоційно-естетичне ставлення до них, критично оцінювати різноманітні явища у сфері сучасного мистецтва, здатність застосовувати отримані знання, досвід у художньо-творчій діяльності, мистецькій самоосвіті й художньо-естетичному вихованні.

З-поміж принципів відбору програмового матеріалу для сприймання, аналізу-інтерпретації і оцінювання треба назвати пріоритет художньої якості творів (орієнтація на шедеври, знакові для культури імена), органічну єдність національних і загальнолюдських художніх цінностей, домірність репрезентації художньої спадщини різних епох і стилів, варіативність. Щодо останнього принципу наголосимо на нашій чіткій і послідовній позиції: подання у навчальних програмах художніх творів як основних інформаційних одиниць змісту повинно бути орієнтовним.

Аналогічна варіативність закладається у компонент змісту програм, що стосується художньо-практичної діяльності учнів. Так, з метою сприяння розвитку творчого потенціалу особистості й урахування художніх інтересів і переваг рекомендовано застосовувати ситуації вибору учнями різнорівневих за складністю завдань, тем для проектної діяльності, технік і матеріалів для виконання художніх робіт, пісень для інсценізацій, дитячих інструментів для створення акомпанементу до співу репертуару для співу і сприймання музики під час повторення матеріалу. Підвищується роль диференціації художньо-творчої діяльності учнів на матеріалі різних видів мистецтв з урахуванням індивідуальних особливостей і здібностей. Знову маркуємо нашу позицію: всі запропоновані в програмі художньо-творчі завдання, як і художні твори для сприймання, є орієнтовними.

У програмах з мистецтва рекомендовано застосовувати різноманітні форми роботи — колективні, групові, парні, індивідуальні, комбіновані, а також ігрові методи, засоби, прийоми інтегрованого типу — ігри-вправи, ігри-імпровізації, кросворди, ребуси. Істотне місце посідають практичні завдання пошукового характеру, звуко-візуальні анкети, мистецькі вікторини, комплексні тести. Приділяється увага й комп'ютерним програмам (проте цей аспект потребує окремого, більш глибокого розгляду).

Спробуємо прояснити авторську позицію щодо включення в програми специфічного компоненту естетико-мистецтвознавчої пропедевтики, який, на наше переконання, сприятиме усвідомленому засвоєнню учнями програмового матеріалу, а відтак — підвищенню пізнавальних інтересів, формуванню потреби у мистецькій самоосвіті й художньому самовихованні.

Через всю програму «Мистецтво» для початкової і основної школи проходить ідея засвоєння учнями специфіки різних художніх мов, для чого у змісті відібрана різнобарвна палітра специфічних мистецьких термінів, щонайперше з музики й образотворчого мистецтва (живопису, графіки, скульптури) .декоративно-ужиткового мистецтва, почасти з хореографії, театру, кіно. Наголошуємо, що учні мають поступово у процесі емоційно-образного сприймання творів мистецтва і практичної діяльності опановувати поняття, а не запам'ятовувати терміни, відірвано від звучання музики, сприймання конкретних картин і власної художньої творчості, аналізу фільмів, вистав тощо. Емоційне сприймання/споглядання і творення художніх образів завжди було первинним на уроках мистецтва, а вторинним — опанування відповідних понять. Отже засвоєння мистецтвознавчої термінології відбувається виключно на основі сенсорно-перцептивної і художньо-творчої діяльності учнів.

Водночас, як свідчить практика, за умов ознайомлення учнів із поняттями на елементарному рівні, тобто на рівні мистецтвознавчої пропедевтики, але в єдності з практичним застосуванням отриманих художніх знань, ефективність формування мистецького тезаурусу учнів помітно зростає, що у свою чергу збагачує їхній художньо-естетичний досвід, робить його осмисленим.

Тезаурус (від грец. — скарб) — це сукупність понять з певної галузі знань; це сховище досвіду людини (понять, образів, операцій, сенсових зв'язків); у вузькому розумінні — словник цих основних понять. У педагогіці тезаурус виконує роль інформаційної основи навчання: навчально-виховний процес можна трактувати як розширення особистісного тезаурусу учнів за рахунок навчального тезаурусу.

Художній образ — основоположна категорія естетики й педагогіки мистецтва. Художній образ деякою мірою ієрархічно навіть вищий за поняття, адже він органічно поєднує раціональне осмислення і інтуїтивне осяяння, не обмежуючи «креатосферу» особистості. Зрозуміло, що основний «закон» художньої педагогіки — пріоритетність ціннісного естетичного ставлення над розумовим (логічним) осмисленням мистецтва — детермінує необхідність урівноважувати "емоціо" та "раціо", знаходити між ними гнучкий баланс. Учні йдуть до школи вже з певним багажем емпіричного художньо-естетичного досвіду, навичками все сприймати через органи чуття (слухати різні звуки оточення, розрізняти предмети за кольорами і формами, пробувати все на дротик, сприймати на нюх тощо). У процесі практичної діяльності емпіричні знання стають надбанням розуму. За умов пропорційного співвідношення емпіричного і теоретичного пізнання, емоційної й інтелектуальної активності учнів, знань і вмінь, репродукції і творчості мистецька освіта зможе ефективно виконувати поставлені перед нею завдання.

Проте, ми впевнені, що не можна спрощувати інтелектуально-розвивальні можливості загальної мистецької освіти. Дослідження психологів (В. Давидов, Д. Ельконін, Л. Занков та ін.) переконливо довели, що навіть у молодшому шкільному віці діти здатні узагальнювати, оволодівати поняттями, якщо навчання проводити на високому рівні складності.

Саме тому у програмі «Мистецтво» виокремлюється обов'язковий блок "Поняття". Вже у початковій школі поступово набувають розвитку інтелектуальні уміння учнів: аналіз, порівняння, конкретизація, класифікація, систематизація, узагальнення тощо. Відповідно зростає, збільшується за обсягом і ускладнюється за змістом навчальний мистецьких тезаурус — своєрідний компас, орієнтир школярів у безмежному морі художніх понять і термінів. Художній образ і поняття взаємодоповнюючі категорії: поняття мов би «просвітлюють логікою» образні уявлення, емоційні відчуття, інтуїтивні прозріння. Навіть без повного усвідомлення, утворюються своєрідні коди-якості (М. Амосов) — алгоритми, за допомогою яких здійснюється сприймання і аналіз мистецьких явищ, конструювання в мозку людини їх образів, ідеальних моделей.

Як відомо, поняття — одна з логічних форм мислення, найвищий рівень людської думки, в якому відображається сутність предмета чи явища, узагальнення визначальних властивостей і зв'язків між ними. Поняття можуть бути конкретними й абстрактними (найабстрактніші — категорії). Носії понять — терміни (слова або словосполучення), що фіксують найсуттєвіше в однорідних феноменах. Психологи (Д. Виготський, П. Гальперін та ін.) підкреслювали, що специфічні для людини вищі психічні функції походять із форм мовленнєвого спілкування й опосередковані знаками мови. «Вербалізація» понять, втілення думки у словесну форму, допомагає їх кращому усвідомленню і засвоєнню.

Ефективному опануванню специфіки художньо-образної мови кожного з видів мистецтва і розумінню його цілісності як явища культури сприяє інтеграція елементів змісту на основі єдності універсальних художньо-естетичних понять — «ритм», «контраст», «гармонія», «симетрія», «форма» «композиція», «динаміка» тощо.

Мистецькі поняття можуть співпадати повністю чи частково, не співпадати взагалі, мати різний масштаб спільної області перетину. Рівнозначні поняття часто фігурують під неоднаковими назвами у різних мистецтвах. Наприклад, слово «музична форма» ближче за змістом до поняття «композиція», ніж до однойменного поняття «форма» у пластичних мистецтвах. Спостерігаються і зворотні феномени: одним словом позначаються різні смислові явища. Так, широковживане в мистецтві універсальне поняття «динаміка» мас різний смисл: у музиці воно характеризує гучність, силу звучання або тип розвитку музики (динамічний розвиток), а в образотворчому мистецтві застосовується на противагу поняттю «статика» — рух, але не в прямому значенні слова, а в метафоричному, умовному, адже сам твір просторового мистецтва — картина, скульптура тощо зазвичай не рухається. Водночас наведені поняття належать до надзвичайно багатозначних, тому вони мають властивість змінюватися залежно від масштабу і контексту їх використання.

Отже, універсальні поняття естетики й мистецтвознавства інтерпретуємо як чинник не лише взаємодії мистецтв, а й художньо-педагогічної інтеграції.

Так, до універсальних категорій належить гармонія (від грецького — стрункість, співмірність, співзвуччя) — щось протилежне хаосу. В музиці це один із головних елементів мови: поєднання звуків у співзвуччя — акорди, взаємозв'язок цих співзвуч у русі, розвитку. В образотворчому мистецтві під гармонією розуміється поєднання різноманітних засобів виразності, які органічно доповнюють один одного, створюючи єдине ціле (наприклад, кольорова і ритмічна гармонія в картині).

Можна також навести чимало прикладів понять, однакових за назвами, але різних за значенням. Так, мотив у музиці — це найкоротший наспів, частина музичної теми, а в образотворчому мистецтві — це первинний елемент візерунка орнаменту. Хоча, коли ми вживаємо вираз «творчість за мотивами...», то смисл однаковий для будь-якого виду художньої творчості.

Під словом штрих у музичному мистецтві розуміється спосіб видобування звуків голосом чи на інструменті (стакато — уривчасте виконання, легато — зв'язне виконання); в образотворчому мистецтві – це лінія, риска, що виконується одним рухом руки, основний елемент техніки рисунку, важливий засіб виразності графіки.

Для унаочнення подібних зіставлень продемонструємо фрагмент розробленого нами порівняльного-термінологічного словника у таблиці 8 (словник частинами включено у тексти підручників з інтегрованого курсу «Мистецтво» для 2, 3, 5, 6 класів).

Таблиця 8. Порівняльно-термінологічний словник мистецтва.

Варіації (від лат.уагіагіо - зміна)
Музичне мистецтво	Візуальне мистецтво
- частина варіаційної форми,видозмінена тема.	- невеликий, але зазвичай технічно складний сольний танець головного героя балету,його хореографічний портрет.
Контраст ( фр. сопігазіе - протилежність) - один із виразних засобів, притаманний усім видам мистецтва
Музичне мистецтво	Хореографічне мистецтво
- засіб виразності, що виражається динамікою (голосно - тихо), темпом (швидко - повільно), характером музики (весела - сумна) тощо	- співставлення протилежних за характером зображень (велике - мале, світле - темне, горизонтальне - вертикальне), що посилює вплив кожного 3 них.
Ансамбль (від фр. епзешЬІе - «разом»)
Музичне мистецтво	Візуальне мистецтво	Синтетичні мистецтва
- спільне виконання (дует, тріо,квартет), злагодженість виконання кількох осіб, що грають або півають разом.	- група творів мистецтва, об'єднаних спільним задумом, композицією, наприклад архітектурно-скульптурний ансамбль площі, парку.	- злагоджена гра акторів у театрі, кіно.

Інтегрований курс «Мистецтво» спрямований на забезпечений розуміння учнями відмінних і споріднених рис у відображенні навколишнього світу засобами образних мов різних видів мистецтві, взаємозв'язків між ними, а головне — розвиток вміння застосовувати — переносити — набуті знання і вміння у практичній художньо» творчій діяльності. Важливого значення набувають методи я прийоми стимулювання асоціативно-образного мислення (міжвидові мистецькі паралелі, аналогії, порівняння, зіставлення). Обсяг і особливості споріднених тематичних і художньо-мовних елементи змісту зумовлюють процес застосування інтегративних художньо педагогічних технологій. Методична система, що забезпечуй реалізацію закладених у зміст програми інтегративних ідея націлює вчителя на розвиток таких якостей учнів, як ініціативність, активність, самостійність, креативність. Основна ознака програм з мистецтва — варіативність, про яку вже згадувалося в контексті відбору змістових одиниць, зумовлює також і вільний вибір учителем варіантів його компонування при розробці відповідних методик і технологій. Реалізація цілісного підходу до шкільної мистецької освіти передбачає пошук шляхів не лише внутрішньої предметної і галузевої інтеграції в межах циклу художньо-естетичних дисциплін, а також залучення широких міжгалузевих зв'язків. Ефективність мистецької освіти залежатиме від взаємозв'язку між предметами й курсами гуманітарної галузі, взаємоузгодженості їх предметного змісту, Такі зв'язки у програмі «Мистецтво» рекомендовано здійснювати з усіма галузями: «Мови і літератури», «Суспільствознавство», «Математика», «Природознавство», «Технології», «Здоров'я і фізична культура».

Художні мови різних видів мистецтва мають багато спільних елементів і ознак, що властиві іншим предметам гуманітарного циклу. Усі види мистецтва тісно пов'язані з літературою (пісенний фольклор, театральні постановки та екранізації української та зарубіжної літературної класики), історією (епічні музично-словесні жанри, живописні та скульптурні портрети видатних людей минулого та сучасності; пам'ятники та архітектурні споруди минулих епох). Доцільно розширювати сферу художньо-естетичне виховання на уроках природознавства (анімалістичний та пейзажний жанри живопису, пасторальна музика), математики (краса і гармонія геометричних форм), фізики (акустичні закономірності звуків у музичному мистецтві, природа кольору і світла в образотворчому мистецтві), працею (дизайн) тощо. Застосування різних мистецьких засобів на уроках з різних навчальних дисциплін сприятиме розширенню світогляду учнів за рахунок зіставлень і усвідомлення найрізноманітніших зв'язків. Такі широкі паралелі й асоціації сприятимуть вихованню естетико-екологічної свідомості, почуття патріотизму, громадянської позиції. Міжпредметні й міжгалузеві (в'язки реалізуються через систему творчих завдань, передбачають активізацію змістових порівнянь та узагальнень у процесі сприймання мистецтва.

Резюмуючи, наголосимо, що осягнення учнями специфіки й взаємодії художньо-образних мов у початковій школі, а також розмаїття жанрів, форм і стилів у культурологічному контексті в основній школі, надає цим двом основним етапам шкільної мистецької освіти певного цілісного завершення і створює сприятливі передумови для засвоєння складного курсу «Художня культура» у 9-11 класах. Принагідно зазначимо, що розробка і впровадження інтегративних програм не передбачає зникнення предметного вивчення мистецтв у загальноосвітній школі, адже вони впроваджуються в практику на паритетних засадах, і кожна з цих двох моделей має як свої недоліки, так і свої переваги. На нашу думку, в галузі педагогіки мистецтва має панувати «золота середина», яка дасть змогу уникнути крайнощів як традиційного предметоцентризму (виключно автономне викладання), так і механічного, стихійного об'єднання різних видів мистецтва без конкретної дидактичної мети й відповідного науково-методичного обґрунтування.