1907 Року з ініціативи Василя Нагірного у Львові постало товариство українських робітників «Сила». Першим його головою був в. С. Нагірний.

«Пласт» — скаутська організація України, мета якої сприяти всебічному патріотичному самовихованню української молоді на засадах християнської моралі, на свідомих, відповідальних та повновартісних громадян місцевої, національної та світової спільнот, і на провідників українського суспільства.

Дата заснування «Пласту» — осінь 1911 р. Перша пластова присяга відбулася 12 квітня 1912 р., незважаючи на те, що насправді пластові гуртки створено незалежно один від одного Іваном Чмолою, Олександром Тисовським та Петром Франком. Згодом оформився Організаційний пластовий комітет у 1913 р., який об'єднав розрізнені пластові гуртки в масштабну крайову організацію.

Пластуни відзначилися тим, що брали активну участь у розбудові та захисті своєї держави, були активними учасниками визвольного руху та війн за незалежність УНР та ЗУНР.

ПЕТРО ФРАНКО: З 1914 року в ступені поручника командує сотнею Легіону УСС. З 1918 року сотник Петро Франко веде референтуру летунства в Начальній Команді Української Галицької Армії, аж до її інтернування в 1920 році.

ОЛЕКСАНДР ТИСОВСЬКИЙ: У 1913 році видає книжечку під назвою «Пласт», яка містить перші напрямні до розвитку українського пластового руху. Часи Першої світової війни утверджують у думці щодо необхідності розвитку Пласту. У цей час Тисовський складає слова Пластового Обіту, який 19 грудня 1916 року вперше виголосила як присягу тодішня 1 чота пластового полку (тепер куреня) ім. Петра Конашевича-Сагайдачного у Львові на своїх перших чотових сходинах. З огляду на війну, що тривала, у вступі Обіту з'ясовано умови часу, серед яких пластова молодь складала присягу.

«ПРОСВІТА» Товариство «Просвіта» виникло в 1868 році в Галичині як противага антиукраїнським течіям у культурному житті: колонізаторській, підтримуваній цісарською владою, — з одного боку, і русофільській, — з другого.

Для опрацювання статуту Товариства був створений комітет із представників академічної молоді. До комітету також увійшли такі діячі, як доктор Корнило Сушкевич, Михайло Коссак, професор гімназії Павлин Свєнціцький та інші. 2 вересня 1868 року Міністерство освіти дозволило заснувати Товариство «Просвіта». Цей дозвіл став підставою для скликання у Львові першого загального збору. Організація збору була доручена конституційному комітетові, який очолив професор академічної гімназії Анатолем Вахнянином.

Програма майбутньої праці «Просвіти» була коротко сформульована у виступі студента Андрія Січинського:«Кожний нарід, що хоче добитися самостійности, мусить передусім дбати про те, щоби нижчі верстви суспільности, народні маси піднеслися до тої степени просвіти, щоб ця народна маса почула себе членом народнього організму, відчула своє горожанське й національне достоїнство й узнала потребу існування нації як окремішньої народної індивідуальности; бо ніхто інший, а маса народу є підставою усього».

Головою новоствореного Товариства збір обрав Анатоля Вахнянина, а до виділу (керівного органу) — Олександра Борковського, Івана Комарницького, Михайла Коссака, Максима Михаляка, Омеляна Огоновського, Омеляна Партицького, Юліана Романчука, Корнила Сушкевича і Корнила Устияновича

Сушкевич Корнило (*1840 — †1885) — галицький громадсько-культурний діяч, один з керівників народовців, за фахом правник.

Співзасновник товариства «Просвіта» (заступник першого голови), Товариства ім. Шевченка (його перший голова (1874 — 1885), Руського Педагогічного Товариства (1881).

Видав своїм коштом «Поезії» Т. Шевченка (2 т., 1867).

Вахнянин Анатоль Климович

1867—1870 — редактор «Правди», «Письма з Просвіти» (1878—1879), співредактор «Діла», організатор і керівник музично-хорових товариств «Торбан» (1870) і «Боян» (1891).

24 жовтня 1885 разом з Юліаном Романчуком організував народовську політичну організацію «Народна Рада», яка продовжила ідеї Головної Руської Ради.

1890 — разом з іншими лідерами народовців став ініціатором політики «нової ери», яка мала б сприяти унормуванню українсько-польських відносин в Галичині.

1894—1900 — депутат Віденського парламенту.

1903 року заснував Вищий музичний інститут ім. М.Лисенка у Львові (пізніше — Львівська консерваторія) та став його першим директором.

Був засновником і керівником Союзу співацьких і музичних товариств.

Автор опери «Купало» (1870—1892, поставлена 1929 року в Харкові), музики до драм Тараса Шевченка «Назар Стодоля», Федора Заревича «Бондарівна», хорів, пісень, а також літературних творів — «Три тополі», «Оповідання і гуморески» (1902), «Споминів з життя» (1908), шкільних підручників.

58. Наукове товариство ім. Шевченка (НТШ) - перша українська національна академія наук. Товариство створене в 1873 р. у Львові за ідеєю подвижників відродження Сходу і Заходу України, розшматованої на той час двома чужинецькими імперіями - Росією та Австро-Угорщиною. Об'єктивні передумови для виникнення Товариства в столиці Галичини створював стимульований Шевченковою духовною спадщиною поступ українського національного відродження за обставин заборон українського розвитку на теренах царської Росії (зокрема після Валуєвського циркуляру 1863 р.) та більш ліберального ставлення до українства в Австро-Угорській імперії. Це була перша в українській історії суспільна установа, яка, сповідуючи Шевченкові ідеї служіння Україні, присвоїла собі Його ім'я (початкова назва інституції - Товариство ім. Шевченка).

Після першого етапу розвитку, пов'язаного з розбудовою видавничої літературної діяльности Товариство за оновленим статутом, прийнятим у 1892 р., перетворюється в справжню багатопрофільну академію наук (з незмінним пріорітетом до проблем українознавства).

Упродовж більшої частини історії НТШ його структуру визначали три секції: Історично-філософська, Філологічна та Математично-природописно-лікарська. Від 1892 р. з появою першого тому "Записок НТШ" а далі й інших серійних наукових збірників, розпочалася наукова розбудова Товариства. Особливий науковий та організаційний поступ здійснено під головуванням Михайла Грушевського (1897-1913): великого розмаху набрав випуск численних серійних і монографічних видань, придбано декілька великих будинків, розпочато створення музеїв, бібліотеки та архівів. Академічний статус Товариства закріплено запровадженням елітарного корпусу провідних вчених - дійсних членів НТШ, до якого крім видатних подвижників української науки приєднано велику когорту славетних вчених Європи. У цей період з'явилось ряд фундаментальних збірників та монографій, пов'язаних зі студіями української історії, словесності та етнографії (зокрема багатотомна "Історія України-Руси" Михайла Грушевського). Інтелектуально-організаційне осердя НТШ в період тогочасного дуже плідного етапу діяльности Товариства, створювала "золота трійця" в особі Михайла Грушевського (голова Товариства, історик), Іван Франко (голова Філологічної секції) та Володимир Гнатюк (науковий секретар, наукові зацікавлення - фольклор і етнографія).

59. Розвиток української культури XX ст. можна характеризувати як період її національно-державного відродження, започаткований демократичними перетвореннями з 1917 р. українською революцією. Дійсно, повалення царизму, боротьба за незалежну українську державу, соціально-економічні зрушення, що відбулися в цей період, стимулювали піднесення духовного життя суспільства, його інтенсифікації, відкритості, дали могутній поштовх національно-культурному відродженню України. Цьому сприяла ліквідація численних заборон, що тяжіли над Україною вподовж століть і заважали її органічним контактам із Заходом.

Попри всі негаразди, зв'язані із зміною політичних режимів, які встановлювалися в Україні, культурне життя продовжувало розвиватись. Широкого розмаху набуло створення нових громадських культурно-творчих організацій та об'єднань, що згуртували навколо себе значні кадри української інтелігенції. В період Української Народної Республіки були спроби створити власну систему освіти, яка базувалася на принципі націоналізації, відповідно до якого кожна нація, яка жила в Україні, мала право навчати своїх дітей рідною мовою.

Відмітною ознакою 20-х років ХХ ст. стало відкриття українських шкіл. Вивчення української мови, літератури та історії було обов'язковим у всіх середніх школах і гімназіях. Йшов процес українізації народної освіти, створення української національної школи, який започаткувала Центральна Рада. В період національно-визвольних змагань виникали музичні, хорові колективи. Перепоною на шляху українізації була нерозробленість українського загального правопису.

20-ті роки характеризувалися бурхливим розвитком української літератури та мистецтва. Характерними рисами цього періоду був новаторський підхід митців до зображення дійсності, наявність великої кількості різноманітних течій, організацій та груп. 20-ті роки були роками зростання, піднесення і розвитку української культури, національного відродження.

В 30-і роки почався процес згортання українізації. Наступала чорна ніч терору, почала працювати кровожерлива машина сталінських репресій. Почалися систематичні утиски української культури. Гинули не тільки люди, нищилися цілі напрями і художні школи. Культурні заклади закривалися або вихолощувалися. Із бібліотек було вилучено видатні твори української науки і літератури.

В повоєнні роки українські вчені збагатили науку багатьма фундаментальними розробками, винаходами й відкриттями. Україна залишалася центром розвитку науки в галузі електрозварювання. Зусиллями талановитих митців України розвиваються театральне, музичне, образотворче мистецтво та кіно.