27. Іван Федоров засновник книгодрукування в Росії та Україні. В 1566р. свою діяльність розпочав в Україні в Заблудові, де друкує «Учительное Євангеліє». У Львові 1573 р. засновує першу в Україні друкарню, пізніше виходить Апостол, а з 1574р. вийшла Азбук –перша укр. граматика. П. Мстиславець Апостол.

32. У Празі 1923 р. засновано Укр. історико-філологічне товариство. До його складу входили укр. вчені Антонович, Дорошенко, Щербаківський та ін. В 1929р. до США прибув Василь Авраменко, який згодом став засновником укр. народної хореографії. З усіх Укр. митців найбільшої світової слави зажив Олександер Архипенко, який прибув до США в 1923р. Він увійшов в історію мистецтва як один з основоположників культури модернізму. Мав індивідуальні виставки в Німеччині, Франції, Англії, Нью-Йорку, відкрив власну школу, створив понад 750 композицій, серед яких бронзові плити-рельєфи, серед яких Б. Хмельницькому, Грушевському. Постійно виступав з доповідями на мистецьі теми американських у-тетах, та мистецьких товариствах. Митець виготовив скульптури Т.Шевченка, і. Франка, які були встановлені в Укр. культурному парку в Клівленді, а скульптурна постать кобзаря прикрасила місто Керхенсон у штаті Нью-Джерсі.

56. Українців та поляків поєднує спільність етнічного походження, спорідненість мов, територіальна близькість та тривале перебування у складі одних і тих же держав, зокрема в ХІХ − на початку ХХ ст. в Австро-Угорській та Російській імперіях. Тому Перемишль став саме тим містом – пограниччям культур цих двох народів, у якому кожен із них відстоював і розвивав свою культуру. У 1849 році в Перемишлі відкрили українську гімназію. «Просвіта» і товариство «Боян» з’явились у місті в 1891 році, а у 1894 був відкритий Український Кредитний Банк «Віра». У 1896 році Іван Франко провів на центральній площі маніфестацію селян.

Перемишль став центром національного відродження західних українців. Першочергова заслуга в цьому належала видатним діячам Греко-католицької церкви –Михайлові Левицькому й Іванові Снігурському. Завдяки їх наполегливим старанням церква стала на чолі просвітницького руху, ліквідації неписьменності та збереженні національних ознак українства (супроти латинізації і полонізації корінних мешканців Надсяння). Щоб описати культурно-освітнє життя українців другої половини ХІХ – початку ХХ ст., треба розглянути події початку ХІХ ст., які поклали початок національному відродженню. Отже, у першій половині ХІХ ст. у Перемишлі плідно працювали відомі письменники-просвітителі: Іван Лаврівський, Йосиф Левицький та Йосиф Лозинський. Згуртувавшись у культурно-освітній осередок, священики розгорнули багатогранну культурно-освітню діяльність, залишивши по собі глибокий слід на багатьох ділянках духовного життя.

Із 1870 р. у Перемишлі вже функціонувала жіноча духовна семінарія, яка готувала вчительок для польських і українських початкових шкіл. Також працювали семикласна виділова дівоча школа, трикласна змішана школа на Болоні та семикласна виділова школа для дівчат при монастирі сестер Бенедиктинок.

Під опікою Перемишля виросли інші піонери українського музичного мистецтва в Галичині – Михайло Вербицький, Іван Лаврівський та Анатоль Вахнянин. центром українського музичного життя Галичини середини ХІХ ст. слід вважати Перемишль. Михайло Вербицький, Іван Лаврівський та Анатоль Вахнянин становили на той час так звану ранню “перемиську музичну школу”. Щойно під кінець ХІХ ст. у Перемишлі з’являються нові творчі сили в особах:Віктора Матюка, Максима Копка, Йосифа Кишакевича та Дениса Січинського.

Ставши центром українського мистецького життя Галичини, це місто стало помітним східноєвропейським осередком церковного співу та музики, а згодом ісвітського музичного життя.

Духовна спадщина Перемишля є безцінним скарбом національного культурно-освітнього і політичного життя не лише Надсяння, а й загалом України.

Верби́цький Миха́йло Миха́йлович (* 4 березня 1815, с. Явірник Руський, Галичина, тепер Підкарпатське воєводство, Польща — † 7 грудня 1870, с. Млини, Галичина, тепер Підкарпатське воєводство, Польща) — український композитор, хоровий диригент, священик, громадський діяч, автор гімну України «Ще не вмерла Україна».

Іва́н Андрі́йович Лаврі́вський (*1822—†1873) — композитор, диригент, священик.Закінчив духовну семинарію в Перемишлі.Організовував і керував хорами на Галичині, зокрема в Перемишлі, Кракові, Львові, Холмі. Автор хорів, духовної музики, солоспівів, а також музично-сценічних творів — «співігор».

Вахнянин Анатоль Климович 1903 року заснував Вищий музичний інститут ім. М.Лисенка у Львові (пізніше — Львівська консерваторія) та став його першим директором. Співорганізатор і перший голова товариства «Просвіта» (8 грудня 1868—1869).Був засновником і керівником Союзу співацьких і музичних товариств.

57«Січ» — спортивно-пожежно-руханкове товариство, поширене в 1900—1930 роках у Галичині, а також на Буковині, Закарпатті та в еміграції.

Організаційна структура

Перша «Січ» заснована Кирилом Трильовським («січовим батьком») в с. Завалля Снятинського повіту 5 травня 1900 року. Далі «Січі» створилися в Коломийському і Городенківському повітах, поширилися в Галичині і Буковині.

Організаційною надбудовою «Січей» були повітові «Січі», а з 1908 р. — централя, заснована у Станиславові (Головний Січовий Комітет — голова К. Трильовський, заступник І. Сандуляк-Лукини, секретар І. Чупрей, скарбник М. Лагодинський) і перейменована 1912 року у Львові на Український Січовий Союз (генеральний отаман К. Трильовський, головний осавул Я. Весоловський, головний писар М. Балицький, головний скарбник С. Винників, головний обозний Д. Катамай, головний четар Ф. Калинович). Активними організаторами «Січей» також були: А. Кузьмич, Ю. Соломійчук-Юзенчук, П. Шекерик-Доників, А. Чайковський, Р. Ставничий, Л. Лепкий, Р. Дашкевич, Г. Ничка, В. Гуркевич, В. Лисий, В. Бемко, Д. Вітебський, С. Ріпецький, М. Угрин-Безгрішний, О. Демчук, М. Хробак, О. Семенюк та багато інших (здебільша діячі Радикальної партії).

Члени «Січей» мали дотримуватися своєї народної ноші; їхньою відзнакою була малинова стрічка («лента»), ношена через плече з написом «Січ» в ….". З 1910 у селах, в яких уже не носили народного одягу, як і в міських «Січах», був обов'язковий відповідний однострій з січовою стрічкою. Кожний січовик носив топірець. Сільські і повітові «Січі» мали свої прапори.

1913 Року «Січей» було понад 900, де об'єднувалися близько 80 тис. «січовиків».

НАПРЯМКИ ДІЯЛЬНОСТІ: Головними організаційними засадами січового руху, викладеними у статутах та рекомендаціях організаторів, були: добровільність, взаємодопомога, рівність, повага до закону та усталених правил поведінки в суспільстві, пошана власної й чужої гідності, моральність, чесність, патріотизм.

Товариський дух історичної «Січі», січові звичаї, військовий дух, демократичні принципи співжиття, товариська солідарність і висока громадянська мораль, боротьба проти пияцтва, праця над власною освітою, поборювання колабораціонізму (так званого «хрунівства») і москвофільства, а понад усе — патріотичний дух любові до Батьківщини, почуття належності до великої культурної нації та віра у власні сили.

1907 Року Трильовського з тріумфом обрано послом до Віденського парламенту.

Український «Сокіл» постав 11 лютого 1894 у Львові (Польське Товариство Руханкове «Сокіл» у Львові — 1867; до нього належали і дехто з українців). Статут «Сокіл» взорувався на чеському статуті «Сокіл», територією діяльності були Галичина й Буковина. Перший голова Василь Нагірний (до 1900), справник — Володимир Лаврівський (обидва піонери сокільського руху). Метою товариства «Сокіл» — виховувати в українському народі єдність, народну силу й почуття честі шляхом плекання фізкультури, а разом з тим витривалість, рухливість, підприємність, розуміння праці у спільному гурті, дисципліну.

Серед визначних діячів «Соколу» до 1914 були: К. Ґутковський, Ю. Вінцковський (голова секції фотографічної і велисопедичної), Я. Вінцковський (псевд. Ярославенко, композитор сокільських пісень та гімну «Соколи, соколи, ставайте в ряди»), М. Волошин, Й. Доманик, Л. Лепкий, Р. Дигдалевич, Ціпановський та ін.

У 1885—1890 рр. Василь Нагірний обіймає посаду головного редактора газети «Батьківщина», де як фахівець вміщує кілька статей, що стосуються будівництва: «Як класти помости, аби охоронити їх від гриба», «Коли рубати будівельний матеріал?», «Дещо про будову церков», «Дім громадський».

У 1898 році, разом з Іваном Трушем, Михайлом Грушевським та Юліаном Панькевичем засновує «Товариство для розвою руської штуки», на перших зборах якого Василя Нагірного одноголосно вибрано головою. Це товариство мало великий вплив на подальшу долю галицької архітектури та мистецтва в цілому.