Тема 1.3. Право власності на землі. Набуття, перехід та припинення права власності на земельні ділянки

Самостійна робота

1. Поняття права власності на землі.

2. Особливості змісту права власності на землі.

3. Форми права власності на землі.

4. Особливості права спільної власності на землі.

5. Приватизація земельних ділянок.

6. Набуття права власності на землі в процесі паювання.

7. Набуття права власності на земельні ділянки за цивільно-правовими угодами.

8. Припинення права приватної власності.

9. Особливості набуття у власність земельних ділянок державної та комунальної власності за цивільно-правовими угодами.

1. Поняття права власності на землю.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується Конституцією України.

Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Віднесення законодавством землі до основного національного багатства означає, що вона має багатофункціональне призначення. Термін «земля» може розглядатися в різних аспектах — це природний об'єкт, планета, земна куля, частина космічної системи. Земля може також розглядатися як середовище проживання людини, що охоплює земну і повітряну оболонку земної кулі, її надра, поверхню і ландшафт, тваринний і рослинний світ. У третьому значенні під терміном «земля» розуміється частина земної поверхні, яка розташована над надрами, іменована ґрунтовим шаром, у межах території, на яку поширюється суверенітет держави. Для держави земля — це насамперед територія, на якій вона розташована і яка за допомогою кордонів відмежовує Україну від інших держав, а всередині держави територіально відмежовує одну адміністративну одиницю від іншої. Таким чином, земля як об'єкт правовідносин використовується з урахуванням її застосування для різних потреб в життєдіяльності людей. З цих позицій земля розглядається як надбання народу, національне багатство держави (ст.ст. 13 і 14 Конституції України).

Стаття 78 ЗК України встановлює, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Розрізняють право власності на землі в об’єктивному і суб’єктивному розуміннях. В об’єктивному розумінні право власності на землі являє собою сукупність правових норм, які регулюють відносини щодо володіння, користування та розпорядження землею.

У суб’єктивному розумінні право власності на землі являє собою сукупність повноважень власника по володінню, користуванню та розпорядженню землею.

Правовідносини власності на землі характеризуються такими ознаками, що притаманні для будь-якого об’єкта права власності:

1 – виникає у зв’язку з придбанням чи передачею у власність землі;

2 – вони є абсолютними, тобто суб’єкту права власності на землі кореспондує (протистоїть) необмежене коло осіб, зобов’язаних утримуватися від вчинення дій, що порушують права власника чи перешкоджають йому у здійсненні правомочностей по володінню, користуванню чи розпорядженню землями. Водночас право власності на землі на сучасному етапі розвитку суспільства не є абсолютним. Межі здійснення права власності на землі визначаються колом покладених законодавством на власників земель обов’язків щодо раціонального використання та охорони земель.

3 – посвідчується державним актом на право власності або цивільно-правовою угодою про придбання (купівлю, продаж, обмін тощо).

Право власника на землі щодо володіння ними являє собою юридичне забезпечену можливість утримувати земельну ділянку як свою власну, позначити її межі не тільки межовими знаками встановленого зразка, а й природними (дерева, кущі) чи рукотворними (тин, рів тощо) об’єктами з метою регулювання чи повної заборони доступу інших осіб на відповідну земельну ділянку.

Право користування землями — це юридично надана власнику можливість безпосереднього чи через створену ним юридичну особу господарського та іншого використання земельних та інших природних ресурсів з метою отримання доходів та інших благ від їх корисних властивостей.

Право розпорядження землями — законодавчо закріплена можливість власника відповідної земельної ділянки, вирішувати її юридичну долю шляхом вчинення дій, які не суперечать нормам чинного законодавства. Однак фактично таким правом наділені лише власники земельних ділянок. Згідно зі ст. 90 ЗК власник земельної ділянки має право: відчужувати земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу, міни, дарування та інших цивільно-правових угод; передавати її в оренду; передавати земельну ділянку в заставу (іпотека); передати земельну ділянку в спадщину шляхом написання заповіту та посвідченням його відповідно до вимог Цивільного кодексу України.

Слід також відмітити, що порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом. При цьому власники ділянок мають право на відшкодування збитків, завданих порушенням права власності на земельну ділянку.