Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Методрекомендації заочники Земельне та аграрне...doc
Скачиваний:
12
Добавлен:
28.08.2019
Размер:
15.38 Mб
Скачать

Висновок до другого питання

Особисте селянське господарство — це сімейно-трудове об'єднання. В основу відносин між його членами покладено право приватної власності, майнові відносини, що складаються в ньому між подружжям та іншими членами сім'ї, і регулюються ЦК України, Законом «Про власність», Сімейним кодексом України, Земельним кодексом України, шлюбним контрактом, укладеним подружжям, та іншим чинним законодавством. Відповідно до Сімейного кодексу України майно дружини і чоловіка належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено шлюбним контрактом. Це положення відображає і Постанова Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 р. «Про захист права приватної власності» (в зб. «Постанови Пленуму Верховного Суду України в цивільних справах » за редакцією П.І. Шевчука. — К., 1995. — С. 438).

Право спільної сумісної власності розповсюджується і на відносини з приводу майна, яке придбане внаслідок суспільної праці членів сім'ї, а також майна, придбаного внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, якщо це закріплено в угоді і не передбачене нею інше, а саме, право спільної часткової власності.

Чинне законодавство визначає коло об'єктів, що можуть бути у приватній власності громадян. Оскільки в основі особистого селянського господарства лежить приватна власність, то згідно зі ст. 13 Закону «Про власність» у його власності може бути таке майно: житлові будинки, квартири, господарські будівлі, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, сільськогосподарська техніка і механізми, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки, насадження на них, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно.

Законом України «Про власність» (ст.13) скасовані обмеження на склад майна, його кількість, вартість, яке може бути у приватній власності громадян, а також правило, що майно, яке належить на праві приватної власності, носить тільки споживчий характер.

Отже, в сучасних умовах члени особистого селянського господарства можуть мати у власності будь-яке майно, в будь-якій кількості і використовувати його на свій розсуд, крім випадків, передбачених законом.

З урахуванням суб'єктного складу особистого селянського господарства, форми власності, на якій воно базується, правосуб'єктності власників майна, характеру їх відносин у зв'язку із цим майном, можна дійти висновку, що майно господарства належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо угодою між усіма його членами чи контрактом між подружжям не передбачена спільна часткова власність.

3. Правовий режим земель особистого селянського господарства

Особистому селянському господарству належать земельні ділянки не більше 2 га, передані фізичним особам у власність або оренду чи придбані на підставі цивільно-правових угод. Розмір земельної ділянки особистого селянського господарства може бути збільшено у разі виділення в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) та її спадкування членами такого господарства. Земельні ділянки особистого селянського господарства можуть бути власністю однієї особи, спільною сумісною власністю подружжя та спільною частковою власністю членів господарства.

Правовий режим земель особистого селянського господарства не можна ототожнювати з правовим режимом земель для сінокосіння й випасання худоби, для садівництва та городництва. Землі для сінокосіння й випасання худоби знаходяться тільки в державній або комунальній власності і використовуються виключно як сіножаті та пасовища, їх можуть орендувати громадяни або користуватися ними як громадськими сіножатями та пасовищами. Земельні ділянки для городництва також є об'єктами виключно державної або комунальної власності й надаються в користування громадян на умовах оренди. Господарська діяльність на цих землях обмежується можливістю зведення лише тимчасових споруд для зберігання інвентарю та захисту від непогоди. Цільове призначення земельних ділянок для садівництва полягає в закладанні багаторічних плодових насаджень, вирощуванні сільськогосподарських культур, а також зведенні відповідних будинків, господарських споруд тощо. Порівнюючи зміст правового режиму земель для сінокосіння й випасання худоби, для садівництва та городництва зі змістом правового режиму земель особистого селянського господарства можна зробити висновки:

1) правовий режим земель особистих селянських господарств є більш універсальним. Такі земельні ділянки можуть використовуватися для будь-якої сільськогосподарської діяльності, в тому числі для сінокосіння й випасання худоби, садівництва та городництва;

2) члени особистих селянських господарств мають більший обсяг повноважень щодо здійснення господарської діяльності на землях таких господарств, ніж власники (користувачі) земель для сінокосіння й випасання худоби, а також для садівництва та городництва.

Громадяни України можуть мати на праві власності та орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства. Іноземні громадяни та особи без громадянства також можуть мати такі ділянки, призначені для цієї мети, але, на відміну від громадян України, тільки на умовах оренди.

Особисте селянське господарство може набувати права власності на земельні ділянки на підставі: цивільно-правових угод; безоплатної передачі із земель державної або комунальної власності; приватизації земельних ділянок, які раніше були надані його членам у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належних членам господарства земельних часток (паїв). Членам особистого селянського господарства земельні частки (паї) виділяються в натурі (на місцевості) єдиним масивом у спільну часткову та спільну сумісну власність (подружжя). Відповідно до ст. 12 Закону України від 5 червня 2003 р. "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" право спільної часткової власності чи спільної сумісної власності на земельні ділянки, виділені в натурі (на місцевості) єдиним масивом, посвідчується одним державним актом на право власності на земельну ділянку. Власнику однієї чи кількох земельних часток (паю) в межах земель, що перебувають у користуванні одного сільськогосподарського підприємства, видається один такий державний акт. Оформлення державних актів на право власності на земельну ділянку власникам земельних часток (паїв) здійснює землевпорядна організація, яка виконала землевпорядні роботи щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості). У разі виходу з особистого селянського господарства кожен його член має право на виділення належної йому земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Громадяни України, які реалізували своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства розміром менше 2 га (на підставі положень ЗК.1992 p.), мають право на збільшення земельної ділянки в межах норм, установлених ст. 121 ЗК для ведення особистого селянського господарства.

Особисте селянське господарство має право: продавати або іншим способом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину; самостійно господарювати на ній; бути власником посівів і насаджень сільськогосподарських та інших культур, виробленої сільськогосподарської продукції; використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; відшкодовувати збитки у випадках, передбачених законом; споруджувати житлові будинки, виробничі та інші будівлі й споруди.

Обов'язками особистого селянського господарства щодо належних йому земель є: забезпечення використання їх за цільовим призначенням; додержання вимог законодавства про охорону довкілля; своєчасна сплата земельного податку; непорушення прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; підвищення родючості грунтів та збереження інших корисних властивостей землі; своєчасне надання відповідним органам виконавчої влади та місцевого самоврядування даних про стан і використання земель та інших природних ресурсів; дотримання правил добросусідства та обмежень, пов'язаних із встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; збереження геодезичних знаків, протиерозійних споруд, мереж зрошувальних і осушувальних систем.