Висновок до четвертого питання

В умовах свободи господарської діяльності на перше місце поставлене право самостійно господарювати на землі. Це означає, що ніхто не вправі втручатися в господарську діяльність власника чи землекористувача, якщо він не порушує чинне земельне законодавство.

Власникам і землекористувачам (ст.ст. 90,92 Земельного кодексу) дозволяється використовувати у встановленому порядку для потреб господарства наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини: торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі, прісні підземні води. Необхідно підкреслити, що закон обмежує їх використання тільки потребами господарства. Промислове використання потребує відповідних дозволів.

Власнику і землекористувачу надається право споруджувати житлові будинки, виробничі та інші будівлі й споруди, закріплюється право власності на посіви й насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію.

Власники й землекористувачі мають право на відшкодування збитків, заподіяних при вилученні земельних ділянок із мотивів суспільної чи державної необхідності. При цьому, згідно зі ст. 147 ЗК України, власник, у якого була примусово відчужена земельна ділянка, після припинення дії обставин, у зв'язку з якими було примусове відчуження, має право вимагати повернення цієї земельної ділянки.

У разі неможливості повернення примусово відчуженої земельної ділянки власнику за його бажанням надається інша земельна ділянка.

Відповідно до ст. 90 ЗК України власнику належить право продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, Передавати її в оренду, заставу, спадщину.

Земельним кодексом (ст.ст. 91, 96) передбачені обов'язки власників та землекористувачів земельних ділянок. Вони зобов'язані: забезпечувати використання земельних ділянок за цільовим призначенням; додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; своєчасно сплачувати земельний податок, а землекористувачі — і орендну плату, якщо вони орендують земельну ділянку; не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; підвищувати родючість ґрунтів та, зберігати інші корисні властивості землі; своєчасно надавати відповідним органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом, зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних із встановленням земельних сервітутів, та охоронних зон.

Окрім права власності, оренди та інших майнових прав ЗК України, глава 16, передбачає і таку новелу законодавства як сервітут.

Право земельного сервітуту — це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний, сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.

Власники або землекористувачі земельних ділянок, відповідно до ст. 99 ЗК України, можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів:

а) право проходу та проїзду на велосипеді;

б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху;

в) право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій

г) право прокласти на свою земельну ділянку водопровід від чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку;

д) право відводу води із своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку і т. ін.

Земельний сервітут встановлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору або за рік рішенням суду.

Література: Земельне право [3; 9; 13; 26; 30; 33].