4. Земельний сервітут як окремий різновид обтяжень прав на землю

Згідно ст. 98 ЗК України: право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками)

Однак, дане визначення не розкриває ознак сервітуту.

Проблема; існуюче визначення земельного сервітуту (ст. 98 ЗК України) с недосконалим, воно утруднює встановлення сервітутів відносно ділянок, що не с суміжними (хоча така можливість і передбачена ч. 2 ст. 404 ЦК України), утруднює встановлення сервітутів на користь чи за рахунок іншого нерухомого майна (наприклад, сервітутне право власника трубопроводу на чужу земельну ділянку), а також встановлення сервітутів на користь певних осіб. Вважаємо. що через відсутність прямої заборони встановлення подібних сервітутів на сьогодні є правомірним, проте фактично воно є дуже сильно утрудненим.

Проблема. Слід розрізняти поняття земельного сервітуту як встановленого договором або судом речового права, наслідком якого є обмеження прав власників інших ділянок, та законодавчо встановлені обмеження прав власників земельних ділянок в інтересах сусідів, що не породжують речового права інших осіб.

Види права земельного сервітуту (ст. 99 ЗКУ):

Власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів:

а) право проходу та проїзду на велосипеді;

б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху;

в) право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій;

г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку;

т) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку;

д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми;

е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми;

є) право прогону худоби по наявному шляху;

ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд:

з) інші земельні сервітути.

Ч. 2 ст. 403 ЦК України передбачає також поділ сервітутів на певний строк (строкових) або без встановлення строків (безстрокових).

Проблема. На сьогодні законодавство України не передбачає поділу земельних сервітутів на особисті (на користь визначеної особи) та реальні (на користь власника певного майна, не обов'язково земельної ділянки), що стримує розвиток сервітутних відносин.

У римському цивільному праві існував також поділ сервітутів на т. з. сільські (шляхові, водні та інші) та міські. Поділ був пов'язаний не з територіальним розташуванням, а з цільовим призначенням. Існувала також класифікація сервітутів на позитивні (полягали у праві вчиняти певні дії щодо ділянки) та негативні (полягали у забороні певних дій щодо чужої ділянки).

Підстави та порядок встановлення земельних сервітутів

Порядку встановлення земельних сервітутів присвячена ст. 100 ЗК України:

1. Власник або землекористувач земельної ділянки має право вимагати встановлення земельного сервітуту для обслуговування своєї земельної ділянки

2. Земельний сервітут встановлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору або за рішенням суду.

3. Право земельного сервітуту виникає після його державної реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на земельну ділянку. "

Законодавчо встановлено два порядки встановлення сервітутів –

1) договірний

2) судовий.

3) за заповітом (ч. 1 ст. 402 ЦК України).

На жаль, чинне законодавство не визначає підстав, за наявності яких суд повинен задовольняти позов про встановлення сервітуту. На наш погляд, виходячи із принципів примусового відчуження об'єктів права приватної власності (ст. 41 Конституції України, ст. 1 Протоколу 1 до Європейської конвенції про захист прав та основних свобод), підставою для рішення суду повинні бути: суспільна необхідність встановлення сервітуту, за умови попереднього повного відшкодування зниження вартості земельної ділянки. Як видається, суспільна необхідність у встановленні сервітуту матиме місце тоді, коли без встановлення сервітуту пануючу земельну ділянку буде неможливо використовувати за призначенням, а негативні наслідки від встановлення сервітуту будуть явно меншими від вигоди для пануючої ділянки.

Підстави і порядок припинення земельних сервітутів врегульовані ст. 102 ЗК України:

а) поєднання в одній особі суб'єкта права земельного сервітуту, в інтересах якого він встановлений, та власника земельної ділянки;

б) відмови особи, в інтересах якої встановлено земельний сервітут;

в) рішення суду про скасування земельного сервітуту;

г) закінчення терміну, на який було встановлено земельний сервітут;

г) невикористання земельного сервітуту протягом трьох років;

д) порушення власником сервітуту умов користування сервітутом.

На вимогу власника земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, дія цього сервітуту може бути припинена в судовому порядку у випадках:

а) припинення підстав його встановлення;

б) коли встановлення земельного сервітуту унеможливлює використання земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, за її цільовим призначенням.

Література: Земельне право [3; 30; 32; 33; 34; 35; 36].