27. Аналіз підходів географічного вивчення соціального складу населення

Соціальна структура населення – це система впорядкованих зв'язків між різними видами спільностей людей.

Виділяють такі підходи до визначення соціальної структури населення:

1. Класовий. Розроблений К. Марксом і М. Вебером. Класова структура зумовлена наявністю певних груп, які відрізняються володінням матеріальними ресурсами та контролем над ними.

2. Професійний. Відображає розподіл економічно-активного населення за професіями на основі їхньої спеціальної підготовки.

3. Галузевий. Відображає структуру зайнятості населення за видами економічної діяльності (сільське господарство, промисловість, сфера послуг).

4. Просторовий (екістичний). Ґрунтується на виділенні типу природного середовища, в якому проживає людина. Виділяють міське і сільське населення.

5. Демографічний. Враховує демографічні ознаки (вік, стать, кількість дітей у сім'ї).

6. Етнічний. Дає змогу розглядати соціально-етнічну структуру населення.

Інтегральний підхід до аналізу соціальної структури населення застосовано в теорії соціальної стратифікації, яку розробили Т. Парсонс, Р. Мертон, К. Девіс.

28. Особливості освітнього рівня населення різних типів країн

Освітній рівень населення визначають такими показниками: рівень письменності, рівень неписьменності, рівень освіченості, функціональна неграмотність.

Рівень письменності – частка письменних серед осіб старших 15 років.

Рівень неписьменності – частка неписьменних серед осіб старших 15 років.

Рівень освіченості – інтегральний показник, який враховує рівень письменності і середню тривалість навчання дорослого населення.

Функціональна неграмотність показує кількість (або частку) людей, які не сприймають нововведень, нездатні адаптуватись до технологічних, соціально-економічних чи політичних змін, не вміють розібратись в інструкціях, поясненнях, які стосуються трудової діяльності.

За кількістю неписьменних людей і рівнем неписьменності лідирує Південна Азія. Тут рівень неписьменності жіночого населення становить 55%. Найбільша кількість неписьменних людей проживає в Індії (260 млн). Найвищі в Азії рівня неписьменності дорослого населення характерні для Бутану (понад 90%) та Афганістану (64%).

У Тропічній Африці та арабському регіоні рівень неписьменності також зменшується, проте залишається досить високим – 38%. Найвищі значення коефіцієнта неписьменності мають Буркіна (87%), Ніґер (83%), Малі (81%).

У Латинській Америці та Карибському регіоні рівень неписьменності також зменшується і нині становить 11%. Рекордсменом у цьому регіоні залишається Гаїті (48%).

В Північній Америці та Західній Європі рівень неписьменності найнижчий. Однак є декілька держав з високим рівнем неписьменності – Албанія (23% жінок, 8% чоловіків), Португалія (10% жінок і 5% чоловіків), Греція (4% жінок, 2% чоловіків).

Рівень функціональної неграмотності на сучасному етапі обчислюють лише розвинені країни. Найвищим він є в Португалії (48,0%), Польщі (42,6%), Словенії (42,2%). Найнижчі показники – у скандинавських країнах.

У глобальній шкалі за індексом освіченості першу позицію (0,99) ділять Норвегія, Швеція, Австрія, Нідерланди, Бельгія, Велика Британія, Фінляндія, Нова Зеландія. В Україні індекс освіченості становить 0,94. Останні позиції посідають найбільш відсталі африканські країни.