2.2.Структура насильницької злочинності

Наступним важливим показником виступає структура злочинності. Структура злочинності - це питома вага і співвідношення різних видів злочинів у загальному їх числі за певний період часу на певній території. Від того, якою є структура злочинності, має залежати і визначення головних напрямків боротьби з нею³.

У ході аналізу такого показника, яким є структура злочинності, необхідно виходити із суті та змісту самого соціального явища; розглядати злочинність у всій її різнобарвності, беручи до уваги той факт, що злочинність пере­буває в постійному русі та зміні, котрі зумовлюють і змінюють деякі аспекти; розкрити зв’язки та зумовленості різних видів структури як між собою, так і з іншими базовими й надбудов­ними суспільними явищами; досліджувати не тільки теоретичну, але й практичну значущість відповідного виду структури, зважаючи на поліпшення боротьби зі злочинністю.

Структуру злочинності можна характеризувати за широким колом показників, але в кримінологічній практиці найчастіше використовуються такі основні показники структури злочинності:

а) співвідношення тяжких, менш тяжких і малозначних злочинів;

б) співвідношення умисних і необережних злочинів;

в) співвідношення і питома вага груп злочинів, виходячи з диференціації за главами Особливої частини КК;

г) питома вага і співвідношення 6-8 найбільш розповсюджених видів злочинів (наприклад, розкрадань, злочинів проти життя і здоров’я, хуліганства, крадіжок тощо);

д) питома вага рецидивної, організованою, професійної, групової злочинності;

е) питома вага злочинності неповнолітніх¹.

Н. Кузнецова наводить більш докладний поділ показників структури злочинності, вона включає:

а) співвідношення видів злочинів за їхньою класифікацією, поданою в Особливій частині КК;

б) питому вагу найпоширеніших злочинів;

в) співвідношення видів злочинів за домінантною мотивацій­ною спрямованістю (насильницькі, корисливі, корисливо-насильницькі та необережні);

г) питома вага злочинності неповнолітніх;

д) питома вага групової злочинності, а всередині її - органі­зованої;

е) питома вага рецидиву;

ж) «географія» злочинності - розподіл її за регіонами й типами населених пунктів;

з) питома вага злочинів, пов’язаних з незаконним обігом зброї;

і) питома вага злочинів, пов’язаних з незаконним обігом наркотиків;

к) «вуличні» злочини; транснаціональні злочини¹.

Докладна диференціація окремих показників структури злочинності, яка використовується у наведених прикладах дає можливість отримати достатньо повне уявлення про різні її сторони. Але завжди слід пам’ятати, що окремі показники структури злочинності завжди тісно взаємопов’язані.

О. М. Джужа і Ю.Ф. Іванов за основний показник структури злочинності вважають її питому вагу. Питома вага є співвідношенням частини злочинності до її за­гальної кількості. Вона обчислюється за формулою²:

ПВ = Зв х 100% З заг.

Де З_в - кількість злочинів певного виду

З_заг - загальна кількість зареєстрованих злочинів.

Кількістю найбільш небезпечних (тяжких) злочинів у структурі злочинності, а також характеристикою особистостей тих, хто скоює злочини Характер злочинності визначається. Таким чином, характер злочинності виявляється через її структуру. При цьому структура та характер злочинності не незмінні і залежать насамперед від історичних, політичних, суспільно-економічних умов життя суспільства, наприклад, від стану економіки та економічних характеристик конкретних територій - промислова, сільськогосподарська та ін., від стану міжнаціональних відносин, національних особливостей, традицій, звичаїв, рівня міграції, вікового складу населення, його культури і т. п.; від змін у кримінальному законодавстві та стану правозастосовчої практики¹.

Серед статистико-демографічних характеристик злочинності істотне значення має розподіл її на чоловічу і жіночу. Кримінальна статистика свідчить про те, що жіноча злочинність завжди була відносно стабільною і становила в середньому 10-15% від числа скоєних злочинів. Її характер визначався роллю жінки у соціальному житті, її соціально-психологічними особливостями, фізичними можливостями, станом (вагітністю, наприклад). В останні роки жіноча злочинність стала більш інтенсивною, жінки частіше ставали співучасницями у злочинах чоловіків, у тому числі тяжких. А.І. Дольова пише, що статус жінки, її роль у різних сферах виробництва та соціальних відносин, як і її фізичні можливості, накладають свого роду обмежувальні рамки на коло і обсяг її діяльності, у тому числі і антисуспільного характеру. Саме цим пояснюється переважання жінок-злочинниць в окремих сферах, наприклад, в торгівлі, оскільки і відсоток працюючих у цій галузі чоловіків нижче, ніж жінок².

Важливим для повної характеристики структури злочинності є виділення і характеристика злочинності неповнолітніх. Злочинності неповнолітніх може бути розділена на злочинність малолітніх і підліткову. Злочинність осіб до 18 років, маючи багато спільного зі злочинністю взагалі, характерна своїми особливостями, що й виділяє її в особливий феномен. Проблема віку злочинців у кримінології - важлива проблема. Вік і соціально, і фізично, і розумово (за осудності) накладає відбиток на поведінку людини, в тому числі злочинну. Вік робить людину і найбільш уразливою для злочинності, наприклад, це малолітні, підлітки, особи похилого віку. Кримінальне законодавство пов’язує вік і з наслідками злочину, це виражається у зниженні покарання неповнолітнім³.

Важливе місце у визначенні структури злочинності належить виявленню особливостей рецидивної злочинності. Рецидивна злочинність робить злочинність ще більш небезпечним для суспільства явищем.

У науці розрізняються три поняття рецидивної злочинності:

1. законодавче (кримінально-правове);

2. кримінологічне;

3. пенітенціарне.

Перше - це повторне вчинення злочину після засудження за вчинення злочину за умови, якщо судимість не погашена або не минув термін давності. Друге – це власне факт вчинення другого або більше злочинів, незалежно від того, чи був винний засуджений за перший злочин. Третє - повторне перебування злочинця в місцях позбавлення волі¹.

К. Горобець зауважує, що при визначенні правових наслідків для особи, яка вчинила другий і більше злочинів, основне значення має, звичайно, перший вид рецидиву. У той же час кримінологічне визначення поняття рецидиву дає більш точну характеристику особистісних особливостей злочинця, стійкості антигромадських поглядів, навичок, звичок і т. п. Пенітенціарне визначення є найбільш утилітарним, але воно важливе для аналізу роботи виправно-трудових установ².

П.П. Михайленко і інші вчені зазначають, що на практиці можна зустрітися зі спрощеним підходом і оцінкою рецидиву: якщо збільшився відсоток рецидивної злочинності в загальній масі злочинів - значить робота правоохоронних органів є незадовільною Але, насправді оцінка рівня рецидиву не може бути однозначною внаслідок складності явища і його місця в структурі злочинності. Наприклад, в області було скоєно 1000 злочинів. Скоїли їх 1000 злочинців. З них рецидивістів було 250 (25%). На наступний рік у цій же області скоєно знову 1000 злочинів. Рецидив склав 20%, а через рік знизився до 10%. Ясно, що, хоча рецидив зменшився на 15%, на стільки ж зросла кількість так званих первинних злочинців - з числа тих, хто раніше злочинів не скоював. Можливо також, що рецидивісти, які вибули з даної області могли проявити себе десь в іншому місці¹.

Якщо, наприклад, в області було скоєно 1000 злочинів, рецидив становив 25%. На наступний рік число злочинів збільшилася до 1200, а відсоток рецидивістів залишився той самий. Ще через рік злочинів стало 1500, а рецидив зменшився до 20%. Яка повинна бути оцінка? Насправді скорочення відсотка рецидиву відбулося на тлі загального збільшення числа злочинів; число ж рецидивістів (у абсолютному численні) не зменшилася, а збільшилася. Значить, в цілому, незважаючи на зниження відсотка, цей показник злочинності погіршився².

Вчені роблять висновок, що при загальному скороченні кількості злочинів та осіб, які їх вчинили, зростання частки рецидиву не завжди є показником поганої роботи органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю, як не завжди і свідчить про погіршення стану злочинності. Найкращий варіант, який свідчить про дійсне поліпшення справи боротьби зі злочинністю, - це зменшення кількості скоєних злочинів і числа осіб, які їх вчинили, при одночасному зниженні рецидиву, причому не тільки у відсотковому відношенні, але і в абсолютних цифрах.

Кримінологія при визначенні структури злочинності також обов’язково звертається до дослідження стану організованої, професійної і групової злочинності. М.Акімов пише, що якщо вчинення злочинів групами статистикою відслідковується, особливо в останні роки, то стосовно організованої злочинності ситуація є більш складною. Частково організована злочинність знаходиться в груповий, але лише частково. Зокрема тому, що вона - явище більш складне, ніж групова злочинність³.

М.Корнієнко зауважує, що організованою може бути звична загальнокримінальна злочинність, злочинність посадових осіб – це нині найбільш складний вид, який тісно взаємопов’язаний з економікою, особливо тіньовою, управлінням, правоохоронною системою. Є й змішані форми - коли посадові особи використовують загальнокримінальну злочинність і навпаки¹.

Загальна кількість зареєстрованих навмисних убивств і тяжких тілесних ушкоджень в Україні, починаючи з 1972 року, неухильно зростала: 1972 рік — відповідно 1577 і 2218; 1993 рік — 4008 і 8174; 1994 рік — 4571 і 8872; 1995 рік — 4783 і 8800; 1996 рік — 4896 і 8429; 1997 рік — 4529 і 7602; 1998 рік — 4563 і 6943 злочини².

Нині у структурі всієї злочинності такі злочини складають у середньому за вказаний період близько 1,9 %. Щодо навмисних тілесних ушкоджень середньої тяжкості, навмисних тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, заподіяних у стані сильного душевного хвилювання, мордування, то їх частка у структурі всієї злочинності становить у середньому майже 3 %, хоча динаміка цих злочинів має суттєві коливання. Наявність латентності злочинності дещо збільшує ці показники. Щорічно зростає кількість осіб, які зникли безвісти або причина смерті яких не виявлена. Вчені прогнозують, що така тенденція динаміки даних злочинів, мабуть, збережеться у найближчі роки з огляду на стан соціально-економічної кризи у країні³.

Проте, висновок вчених і практиків про переважно сімейно-побутовий і ситуаційний характер навмисних вбивств та тяжких тілесних ушкоджень, притаманний насильницькій злочинності 70–80-х років, вимагає уточнення. Дійсно, значна кількість цих злочинів продовжує вчинятися ситуативно, імпульсивно, на ґрунті міжособистісних стосунків і конфліктів, що виникають у побутовій сфері життєдіяльності. Але, починаючи з 90-х років, у структурі злочинів намітилися деякі істотні зміни: постійно збільшується частка навмисних вбивств, що плануються завчасно.

Найбільша кількість злочинів учиняється під час сварок, які переходять у взаємні образи і бійки. При цьому основою криміногенної поведінки і злочинця, і потерпілого є побутові взаємовідносини, оскільки переважна більшість вбивств і тілесних ушкоджень, мордувань вчинено у квартирі, будинку, дворі, гуртожитку тощо. Близько 80 % таких злочинів вчиняється у вечірні та нічні години, під час та після вживання спиртних напоїв, шляхом заподіяння потерпілому побоїв руками і ногами, побутовими предметами та іншими речами. Водночас понад 10 % цих злочинів вчиняється із застосуванням різної вогнепальної зброї, в тому числі і військового зразка, та вибухових речовин¹.

Сімейно-побутові і ситуаційні насильницькі злочини, як правило, вчиняються в умовах конфліктної ситуації, часто алкоголізованої, що виникла при раптовому розвитку подій, коли винні не мають часу всебічно їх осмислити, і тому оцінка обстановки і вибір лінії поведінки відбуваються виключно на емоційній основі. Нерідко такі злочини вчиняються імпульсивно, тобто у стані сильного душевного хвилювання, коли винний діє без більш-менш зрозумілої мети².

Посилюється тенденція підвищення ступеня суспільної небезпеки насильницьких злочинів, зростання тяжкості їх наслідків, зухвалості та невиправданої жорстокості. Результативне вибіркове вивчення кримінальних справ про тяжкі насильницькі злочини, проведене у 80–90-х роках, показало, що з особливою жорстокістю їх учинили до 30 % засуджених за навмисне вбивство за обтяжуючих обставин, усі — за навмисні тяжкі тілесні ушкодження, вчинені способом, який мав характер мордування, близько 15 % — за навмисні тяжкі тілесні ушкодження, внаслідок чого настала смерть потерпілого¹.

Протягом 1990-х років суттєво зросла кількість убивств на замовлення, вбивств при збройних сутичках між членами злочинних угруповань. Смерть "за прейскурантом” з мотивів кримінальної, підприємницької, політичної, іншої громадської діяльності потерпілих стає звичайним явищем. У 1995 році в Україні було зареєстровано 210, у 1996 році — 119 убивств на замовлення. Більш професійним стає спосіб їх виконання². Змінюється не лише динаміка цих убивств, але й контингент жертв. Якщо раніше вбивць наймали для знищення осіб з мотивів ревнощів, користі, помсти, які виникають на ґрунті побутових стосунків, то сьогодні це замовлення з метою усунення конкурентів, впливових бізнесменів, керівників злочинних угруповань тощо. Відбуваються певні негативні зміни в емоційно-мотиваційній сфері вчинення злочинів.

Значна частина злочинів пов’язана з мотивами ревнощів, помсти, хуліганськими спонукань і так званих неприязних стосунків, змістом яких є ненависть, неповага, ворожнеча, помста, заздрість, хуліганство та інше. Разом з тим різко зростають злочини, мотивом яких все більше стає користь: убивають заради декількох гривень, речей, майна, автомашин, приватизованих квартир тощо. Зросла також кількість неадекватних і навіть зовні безглуздих злочинів, мотив яких пов’язаний, певно, з внутрішньою готовністю до злочину. Почастішали випадки серійних убивств, учинених вбивцями-маніяками. Збільшилася кількість групової насильницької злочинності проти особи.

Переважна частина тяжких насильницьких злочинів вчиняється чоловіками. Але спостерігається тенденція до постійного зростання жіночої насильницької злочинності. При цьому слід вказати на певну особливість: якщо у вчиненні вбивства за обставин, які обтяжують вину, жінка відіграє роль організатора, підбурювача або посібника, то при вчиненні вбивств за обставин, що пом’якшують вину, і тяжких тілесних ушкоджень вона є виконавцем злочину. Як правило, дії жінок — це реакція у відповідь на протиправну або віктимну поведінку потерпілих — чоловіків (бійки, аморальність, антисуспільна поведінка, приниження гідності тощо). Справедливо зазначається в літературі, що більш висока ймовірність настання «злочинного фіналу» спостерігається у разі конфліктів, які виникають не з зовнішніх об’єктивних причин, а через особисті характеристики їх учасників¹.

Кримінальна активність має і вікові особливості: по навмисних вбивствах при обтяжуючих обставинах вона припадає на 19–25, 30–40 років; по навмисних вбивствах — 30–40, 41–50 років; по тяжких тілесних ушкодженнях — 26–40 років. Висока кримінологічна активність зазначених вікових груп по вбивствах за обставин, що обтяжують провину злочинця, пояснюється мотивами вчинення злочину у молодому віці: корисливість, хуліганські мотиви, вчинення інших злочинів і протиправних діянь. Для вікової групи 30–40 років характерне алкогольне обтяження, сімейно-побутові свари, судимість за аналогічні злочини тощо. Це стосується і характеристики іншої категорії вбивць. Тут кримінальна активність охоплює в основному вікові групи від 30 до 50 років, взаємовідносини яких з середовищем, де вони мешкають, характеризуються сталою криміногенністю, хронічним алкоголізмом, психопатіями тощо².

Зростає кількість неповнолітніх, які вчиняють вбивства і тяжкі тілесні ушкодження. У 2005 році серед вбивць більше 5 % було неповнолітніх. По тяжких тілесних ушкодженнях активність характерна для різних вікових груп, але понад 50 % з них припадає на осіб віком 26–40 років. Це закономірно, оскільки напруження стосунків, наприклад у сімейно-побутовій сфері, обумовлюється найчастіше алкоголізацією злочинців і потерпілих, яка у ці роки набуває «злоякісного характеру», наслідком чого стає агресивність, ревнощі, бажання помсти тощо. Ці дані ще раз підтверджують відоме положення про те, що прелюдія до злочину триває місяці, а то й роки¹.

Існувала думка, що у злочинців освітній рівень невисокий. Це підтверджувалося кримінологічними дослідженнями спеціалістів, що проводилися у 70–80-х роках. Але у наступні роки констатується значне підвищення освіти злочинців. Понад 60 % з них мають середню або середню спеціальну освіту. Мабуть, низька культура і прогалини в інтелектуальному розвитку злочинців пов’язані не стільки з їх освітою, скільки з загальною проблемою виховання людей.

Соціальний портрет злочинців доповнюють відомості про їх сімейний стан. Особи, які учиняють кваліфіковані вбивства, здебільшого не мають сім’ї, серед осіб, засуджених за тяжкі тілесні ушкодження, близько 50 % неодружених. Значна частина злочинців розлучена.

Соціальний стан осіб до вчинення злочину також має певне значення у причинному ланцюгу. Понад 50 % злочинців на день злочину не працювало і не вчилося. Це особи молодого і середнього віку, які зловживають спиртними напоями, негативно себе поводять, не мають будь-якої професії, постійно створюють криміногенні ситуації. За соціальним станом і за видом заняття серед винних виділяється група робітників і працівників сільського господарства, працівники некваліфікованої праці. Їх частка у структурі злочинців становить близько 40 %. Істотне зниження цього рівня (раніше було до 80 %) пояснюється тим, що багато осіб молодого віку, у минулому зайняті некваліфікованою працею, зараз частково перейшли до категорії службовців різних фірм, малих підприємств, кооперативів, об’єднань тощо. У структурі злочинців, особливо вбивць, незначна частка кваліфікованих робітників, службовців, учнів та інших категорій населення².

У структурі насильницьких злочинців спостерігається підвищення частки осіб без певного місця мешкання і заняття. У зв’язку з переходом до ринкових відносин і появою в країні безробітних ця негативна тенденція буде зберігатися.

Відомо, що переважна частка насильницьких злочинів проти особи вчиняється місцевими жителями і за місцем проживання громадян. Нині майже кожне п’яте вбивство, кожне четверте тяжке тілесне ушкодження зі смертельним наслідком і кожне друге-третє тяжке тілесне ушкодження без такого результату вчиняється або на вулицях, або в інших громадських місцях (двори, під’їзди, сквери, будинки, квартири тощо)¹.

Заслуговує на увагу і така соціально-демографічна ознака злочинців, як етнічна приналежність. Зараз проблема «закордонної» злочинності набуває в Україні тривожного характеру. «Гастролери» вчиняють багато злочинів, у тому числі вбивства і тяжкі тілесні ушкодження.

Серед морально-психологічних рис особистості злочинців помітні такі: алкогольне обтяження (70–90%), імпульсивність, психопатичність, примітивність потреб, різні психічні аномалії, які мають соціальне і біопсихологічне походження. Так, за деякими даними проведених судово-психіатричних експертиз у кримінальних справах більше як третина злочинців-убивць мали травми голови, наслідком чого стали відхилення психіки (агресивність, дебільність, мстивість, надмірна підозрілість, грубість, брутальність тощо). Не виключено, що ці явища мають своїм джерелом хронічний алкоголізм, наркотизм, а також неодноразову судимість та ін.²

Зміст мотивів злочинців стає конкретним, якщо аналізувати види зв’язків між злочинцем і потерпілим. Близько 50 % потерпілих при вбивствах без обтяжуючих обставин — це подружжя, в тому числі колишні, особи, які перебувають у фактичних шлюбних відносинах. Таке не є характерним для кваліфікованих видів убивств, хоча й тут кожний шостий потерпілий — подружжя або розлучені. Основна маса потерпілих припадає на осіб, які знайомі із злочинцем (спільна робота, місце проживання і проведення дозвілля). Взагалі при сімейно-побутових та ситуаційних злочинах мотив має емоційно-ситуативне "забарвлення”. Збільшується частка неадекватних гостроті конфлікту, зовні безглуздих злочинів. Щодо вбивств з інших підстав, то їх мотиви часто лежать за межами міжособистісних стосунків між виконавцем і жертвою (наприклад, вбивства на замовлення). Мотиви дій вбивці-найманця, як правило, не співпадають з мотивами дій організаторів такого вбивства, які пов’язані часто з незаконними угодами у підприємницькій діяльності і сфері фінансово-кредитних відносин, злочинними засобами конкурентної боротьби тощо¹.

Як відомо, віктимна поведінка потерпілого, жертви є однією з умов, що сприяє вчиненню тяжких насильницьких злочинів. Багато хто з них напередодні злочину поводить себе агресивно, протиправно, провокаційно й іноді лише випадок вирішує, хто стане жертвою, а хто злочинцем. Найбільш віктимними є чоловіки молодого віку, котрі ніде не працюють або займаються некваліфікованою працею, рівню якої відповідає рівень особистості. Поведінка більшості з них часто відіграє провокуючу роль. Разом з тим у структурі потерпілих з’явилися особи нових соціальних верств населення (підприємці, бізнесмени, банкіри, фермери, спортивні діячі та ін.). Збільшується кількість потерпілих серед людей похилого віку, пенсіонерів, інвалідів².

Частка насильницьких злочинів вчиняється особами, які належать до організованих злочинних угруповань. Так, у 2010 році було виявлено 25 умисних вбивств, натомість у 2011 році їх кількість зменшилася до 12, таким чином від’ємна динаміка становила – 52 %. З цих злочинів по 2 у кожному році було вчинено на замовлення. З точки зору географії злочинності, їх розподіл є таким: з загальної кількості умисних убивств, вчинених ОГ і ЗО було скоєно у Донецькій, Київській і Херсонській обл. та у м.Київ. по одному злочину; у Харківській обл. – 2; у Івано-Франківській, Одеській – по три злочини¹. Ми вважаємо, що ці цифри навряд чи відображають реальний стан справ, тобто у цьому виді, наймовірніше є високим показник латентної злочинності, або низькі показники розкриває мості злочинів. Проте, інформації з цього приводу на сайті МВС немає.