70

ЗМІСТ

ЗМІСТ 2

ВСТУП 4

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ І СУТНІСТЬ КРИМІНОЛОГІЧНОГО ПРОГНОЗУВАННЯ 8

1.1.Поняття кримінологічного прогнозування 8

1.2.Види кримінологічного прогнозування і їх методологія 18

Висновки до І розділу 27

РОЗДІЛ 2. ЯКІСНІ ПОКАЗНИКИ НАЧИЛЬНИЦЬКОЇ ЗЛОЧИННОСТІ 28

2.1.Географія насильницької злочинності 28

Важливе значення має такий показник злочинності, як її територіальний розподіл по різних регіонах країни («географія» злочинності). Територіальні відмінності в обсязі, інтенсивності, структурі, динаміці, характері злочинності тісно пов’язані з рівнем соціально-економічного розвитку окремих регіонів країни, з національними традиціями, звичаями, рівнем культурно-виховної роботи, організацією побуту і дозвілля населення, якістю правоохоронної діяльності, з іншими факторами . Ці відмінності враховуються при визначенні завдань суспільства щодо протидії злочинності, найбільш важливих напрямів попереджувальної роботи. Показник територіального розподілу злочинності (R) розраховується за формулою: 29

2.2.Структура насильницької злочинності 32

Висновки до ІІ розділу 45

РОЗДІЛ 3. КІЛЬКІСНІ ПОКАЗНИКИ КРИМІНОЛОГІЧНОГО ПРОГНОЗУВАННЯ НАСИЛЬНИЦЬКОЇ ЗЛОЧИННОСТІ НА 2014 р. 48

3.1.Рівень насильницької злочинності 48

3.2.Крефіцієнт насильницької злочинності 48

На практиці при розрахунку та оцінці коефіцієнта злочинності в кримінологічних цілях необхідно знати деякі статистичні, демографічно й інші особливості. 51

По-перше, злочини, взяті за той чи інший рік, представляють інтервальні ряди, що характеризують динаміку діянь, які підсумовуються протягом усього року. Неточності в цьому показнику можуть бути пов’язані лише з неповнотою і несумлінністю реєстрації злочинів. 51

По-друге, чисельність населення являє моментний ряд, що характеризує його лише на певну дату. На початку року чисельність населення одна, в середині - інша, а в кінці - третя. Коефіцієнт, розрахований на населення за станом на початок року, як правило, буде завищеним. Він буде більш адекватним, якщо його розрахувати на чисельність населення кінця року або на середньорічну чисельність населення, яка береться у вигляді півсуми чисельності населення на початку і в кінці року. 51

На точність визначення коефіцієнту впливають демографічні особливості певного регіону, зокрема кількість і співвідношення постійного і наявного населення. Це має особливе значення для регіонів з високим рівнем тимчасового населення. У великому місті частина «нелегалів» (осіб, які живуть без прописки і реєстрації) і приїжджих може складати до чверті і більше від кількості постійного населення, тобто чисельність постійного населення буде співвідноситися з сумою чисельностей нелегалів і приїжджих як 4:1. Це достатньо значний показник, наприклад, при кількості населення міста у 4 мільйони чол. Можна передбачити, що в ньому перебуває біля 1 мільйону «нелегалів» і приїжджих. При розрахунку коефіцієнта злочинності цього не можна не враховувати, наприклад, у Москві нині від третини до половини злочинів здійснюють тимчасові мешканці. 52

Важливо враховувати і те, що кримінальна відповідальність у нашій країні настає з 14 років (по обмеженому колу діянь) і з 16 років - за всі злочини. Питома вага неповнолітніх до 14 років у середньому в світі становить близько 35% всього населення. У країні з високою народжуваністю частка цих підлітків вище 40%, а з низькою, як у нас в Україні - близько або менше 20%. При порівнянні різних за народжуваності регіонів (країн) коефіцієнт злочинності бажано розраховувати на населення у віці кримінальної відповідальності, наприклад з 14 років і старше. В іншому випадку в регіоні з високою народжуваністю кількість злочинів на 100 тис. усього населення буде фактично заниженими, так як діти до 14 років суб’єктами злочинів не є і до кримінальної відповідальності не притягуються. 52

При розрахунку коефіцієнта злочинності замість загального числа врахованої злочинності при розрахунку коефіцієнта може бути взято загальне число розкритих злочинів, виявлених правопорушників, попередньо заарештованих, всіх засуджених, засуджених тільки до позбавлення волі, ув’язнених та ін. У цьому випадку будемо мати справу з чисельністю розкритих злочині на 100 тис. жителів, з числом виявлених правопорушників на ту ж кількість населення і т.д. При розрахунку коефіцієнта ув’язнених треба мати на увазі, що їх чисельність в місцях позбавлення волі також представляє собою моментний ряд: на початку року вона може бути однією, а в кінці року - іншою. При розрахунках коефіцієнта зазвичай береться число ув’язнених, які перебувають у місцях позбавлення волі за станом на 31 грудня аналізованого року або середнє арифметичне число з даних на початок і кінець року. Коефіцієнт ув’язнених може розраховуватися також на 100 тис. зареєстрованих злочинів або виявлених правопорушників. У цьому випадку він показує інтенсивність репресивності судової системи. 53

Для отримання більш диференційованої інформації, у разі потреби, наприклад/, для проведення профілактичних заходів у певному соціальному середовищі чи стосовно визначеного контингенту осіб коефіцієнт злочинності може бути розрахований по відношенню до неповнолітніх, жінок, чоловіків, раніше судимих, безробітних, студентів, військових та інших груп населення. 53

При системному підході для об’єктивної оцінки рівня окремих груп і видів злочинів розраховується коефіцієнт насильницьких, а також інших корисливих, економічних діянь або умисних вбивств, згвалтувань, крадіжок і т.д. На практиці сукупність різних коефіцієнтів допомагає більш об’єктивно оцінювати рівні злочинності та її видів і порівнювати їх у часі (по роках) і в просторі (по територіях). 54

3.3.Динаміка насильницької злочинності 54

Висновки до ІІІ розділу 58

ВИСНОВКИ 60

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ 66

ВСТУП

Актуальність дослідження заснована на тому, що проведення ефективної державної політики в сфері боротьби з протиправними посяганнями на права та законні інтереси окремих осіб і суспільства, яка є одним із основних напрямків діяльності держави неможливе без науково обґрунтованого прогнозування процесів розвитку злочинності. У цілому організація ефективної системи попередження злочинності визнано однією з найактуальніших соціальних проблем сучасності, вирішення якої для багатьох країн світу є надзвичайно важливою і складною справою і особливо це стосується країн з перехідною трансформаційною економікою, які ще мають численні ускладнення у соціальній сфері, до яких належить і Україна. Вітчизняна державна політика в цій галузі спрямована на зменшення кількості злочинів, а цього досягти неможливо, якщо не брати до уваги і не враховувати основні тенденції в розвитку злочинності, знаючи які можна скласти прогноз і намітити відповідні заходи з боротьби зі злочинністю. Боротьба з проявами злочинності, виявлення й усунення причин і умов злочинів є однією з умов благополучного розвитку нашої держави на найближчі роки.

Слід зауважити, висвітлюючи актуальність досліджуваної теми, що важливе місце в сучасній стратегії попередження злочинності належить індивідуальному підходу. Немає необхідності доводити, що позитивних результатів у стримуванні злочинності можна досягти не тільки за допомогою раціональної соціальної політики, але й надання впливу на особистість делінквента. У тих умовах, у яких перебуває нині українська держава, другий аспект може виявитися економічно менш витратним, але досить продуктивним. Свого часу, ще в радянський час академік В.Н.Кудрявцев писав: «Основним завданням кримінології є розробка проблеми особистості правопорушника й методик прогнозування індивідуальної поведінки, щоб знайти оптимальні форми профілактики, що сполучають у собі примусові заходи й виховання»¹. Нинішні вчені підтримують думку, що вирішити проблему попередження злочинів можливо за допомогою розробки методики індивідуального кримінологічного прогнозування, здатної адекватно враховувати нелінійні особливості людської поведінки й соціальні зміни, що дозволить забезпечити високу ефективність профілактичних заходів¹.

На практиці можливості раніше створених прогностичних методик, у першу чергу відносно конкретних осіб, які в силу певних передумов є схильними до протиправної поведінки, фактично не використовуються, а форми й методи цієї діяльності не завжди досконалі. Насамперед це обумовлено міжвідомчими інформаційними бар’єрами, професійною непідготовленістю багатьох співробітників, відсутністю належної зацікавленості й допомоги з боку керівників органів, відсутністю легко доступної в практичному застосуванні методики прогнозу злочинної поведінки. Вирішення цих проблем можливо на науковій основі, у першу чергу за рахунок розробки і впровадження у практику надійної методики прогнозування злочинної поведінки. Така методика має припускати створення імітаційної моделі корисливо-насильницького злочинця на основі наявних кримінологічних профілів особистості злочинців і побудови експертних кримінологічних систем для аналізу й виявлення найбільш імовірних тенденцій. Адже, загальні причини злочинності й соціального функціонування поєднує певний взаємозв’язок і статистична залежність, у якій можна виявити наслідки минулого, основи сьогодення й засади майбутнього

Ступінь наукової розробки теми дослідження. Проблема кримінологічного прогнозування у цілому розглядається у підручниках з кримінології, у монографіях і колективних працях такими дослідниками, як Г.А.Аванесов, Ю.М. Антонян, М.М. Бабаев, Р.Є.Віцин, К.К. Горяїнов, Л.В.Кондратюк, В.Н. Кудрявцев, і ін. Створенням теорії особистості злочинця, вивченням причинного механізму злочинної поведінки як основи індивідуального кримінологічного прогнозування займалися Л.В.Кондратюк, В.Н.Кудрявцев, А.П.Закалюк, В.В. Лунеев і ін. Концепцію причин, умов, профілактики злочинності розробляли В.К.Звірбуль, В.В.Клочков, Г.М.Миньковський і інші правознавці.

Нормативну базу дослідження склали нормативно-правові акти в галузі кримінального, кримінально-виконавчого законодавства, які регулюють питання кримінологічного прогнозування.

Мета дослідження: всебічний аналіз проблем, пов’язаних із кримінологічним прогнозуванням насильницької злочинності на 2014 р.

Завдання дослідження:

• дослідити поняття кримінологічного прогнозування;

• охарактеризувати види кримінологічного прогнозування і розглянути їх методологію;

• спрогнозувати на 2014 рік якісні показники насильницької злочинності: географію і характер;

• спрогнозувати на 2014 рік кількісні показники насильницької злочинності, зокрема: рівень насильницької злочинності, її коефіцієнт і динаміку.

Об’єкт дослідження: насильницька злочинність як цілісне системне соціально-правове явище, її прояви, умови функціонування і прогноз розвитку до 2014 року.

Предмет дослідження: проблеми кримінологічного прогнозування насильницької злочинності.

Методи дослідження: структурно-функціональний, системно-структурний, порівняльно-правовий, логіко-семантичний, формально-юридичний, також застосовувалися соціологічний і статистичний методи. Структурно-функціональний метод дозволив визначити соціальну обумовленість насильницької злочинності, її закономірності та тенденції розвитку. Застосування системно-структурного методу дало змогу здійснити структурування кількісних і якісних показників насильницької злочинності, дослідити відповідні аспекти прогнозування. За допомогою логіко-семантичного аналізу встановлено сутність понять, які стосуються проблеми кримінологічного прогнозування. Формально-юридичний аналіз норм чинного законодавства дозволив виявити законодавче підґрунтя кримінологічного прогнозування.

Структурно робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел та літератури.

Розділ 1. Поняття і сутність кримінологічного прогнозування

1.1.Поняття кримінологічного прогнозування

Особливістю соціального життя є динамічний характер процесів, що протікають у ньому, це обумовлює запитання про напрям змін, про те, які сили беруть участь у цьому процесі, сприяють чи протидіють його розгортанню¹. Це твердження безпосередньо стосується й такого соціального явища, як злочинність, оскільки вона зазнає такі самі зміни, як і всі явища соціального життя, у зв’язку із чим виникає необхідність кримінологічного прогнозування, передбачення криміногенних наслідків цих змін.

О.М.Джужа та П.П.Михайленко зауважують, що людині властиве передбачення майбутнього для того, щоб правильно спланувати свої подальші дії. Зазвичай розрізняють три види передбачення:

1. передрікання, яке здійснюється найчастіше на буденному, поверхневому рівні;

2. прогнозування, що базується на наукових засадах, кількісних та якісних параметрах якогось явища, що відображають об’єктивні закономірності його теперішнього і можливого майбутнього стану;

3. планування, яке, поряд з передбаченням майбутнього розвитку явищ і процесів, вказує на необхідність здійснення певних заходів для позитивного впливу на них².

При цьому прогнозування — це процес отримання наукового знання про майбутнє, що грунтується на закономірностях певних явищ, у результаті аналізу їх стану в минулому і сьогоденні. Прогноз — це результат передбачення, висновок про ймовірність настання певних змін в об’єкті дослідження.

Соціальний прогноз виконує такі функції:

• орієнтуючу (вибір найоптимальнішої цілі та шляхів її досягнення, а також пріоритетних напрямів розвитку);

• нормативну (визначення основних соціальних потреб у майбутньому та способів їх задоволення);

• попереджувальну (визначення можливих негативних наслідків того чи іншого явища)¹.

Найчастіше прогнози поділяються на соціальні, спрямовані на передбачення динаміки суспільних явищ, та індивідуальні, які прогнозують поведінку окремих осіб. У широкому розумінні індивідуальні прогнози теж є соціальними, оскільки поведінка людини має суспільний характер. За галузевим принципом розрізняють політичні, економічні, науково-технічні, демографічні, кримінологічні та інші види прогнозів.

Кримінологічне прогнозування є частиною соціального прогнозу, який охоплює всі явища і процеси життєдіяльності суспільства: перспективи розвитку науки й техніки, економіки, демографічних й етнічних процесів, охорони здоров’я, освіти, мистецтва, держави і права тощо. Тому видами галузевого прогнозування можуть бути будь-які специфічні сфери суспільства. Однією з важливих галузей соціального прогнозування є передбачення розвитку кримінологічно значимих явищ і процесів².

Відомо, що соціальне управління є цілеспрямованою діяльністю з реалізації конкретних завдань. Воно неможливе без наукового передбачення тих чи інших явищ суспільного життя. Сказане стосується тієї сфери, яку вивчає кримінологія: спираючись на виявлені у процесі наукового аналізу чинники, які обумовлюють існування злочинності, кримінологи визначають ймовірність майбутнього її стану, тенденцій розвитку, динаміки, зміни якісних характеристик і на цій основі пропонують відповідні заходи боротьби з цим негативним явищем.

У найзагальнішому вигляді прогнозування здійснюється так: суб’єкт прогнозування спостерігає обраний об’єкт, виявляє його основні закономірності і, підставивши у ці закономірності певні емпіричні дані, складає прогноз на майбутнє, при цьому чим довший термін прогнозу, тим менша його точність¹.

При вивченні майбутнього дуже часто висувається певна гіпотеза, тобто створюється своєрідна модель. Чим вона детальніша й повніша, тим більше наближається до реальної картини. Окремі елементи моделі, як правило, не є постійними і змінюються в часі. Тому якщо дослідник хоче отримати прогноз із заданим ступенем достовірності, він змушений переоцінювати стан об’єкта через відповідні проміжки часу. Наприклад, суб’єктові прогнозування треба передбачити рівень злочинності через п’ять років. Для цього він повинен взяти статистичні дані за минулі п’ять років і нинішні, встановити їх динаміку і на основі виявлених закономірностей спрогнозувати стан злочинності через п’ять років. Але п’ятирічний термін є досить значним і якщо дослідника не задовольняє ступінь достовірності, він має йти більш складним шляхом: вивести динаміку злочинності за рік і створити модель на рік уперед — А1. Потім, взявши результати моделі А1 як базові, спрогнозувати модель А2, і так аж до моделі А5. Зрозуміло, що достовірність прогнозу в останньому випадку буде більшою, але й зростають затрати праці на його складання. Тому варто обирати "золоту середину" між обсягом затрат і ступенем достовірності. Створена на основі гіпотези модель може змінюватися чи доповнюватися, що дає змогу ставити нові цілі і завдання².

Місце юридичного прогнозування в системі соціальної прогностики визначається роллю, яку відіграють такі інститути, як держава і право, демократія, законність і правопорядок. Кримінологічне прогнозування за своїм змістом є соціально-юридичним, оскільки його об’єкт — злочинність — являє собою соціально-правове явище³.

Наукове кримінологічне прогнозування виходить із сучасного стану досліджуваних явищ, характеристики яких перетерплять зміни в майбутньому. Воно ґрунтується не на тому, що є бажаним для суб’єкта прогнозування, а на тому, що об’єктивно випливає з розвитку досліджуваного явища, його минулого й сьогодення. Таким чином, кримінологічне прогнозування носить науковий характер лише тоді, коли базується на знанні тенденцій і закономірностей злочинності, а також різноманітних і взаємозалежних процесів, які впливають на неї, на використанні науково обґрунтованих методів дослідження.

Кримінологія, як наголошує О.М.Джужа, з часу свого виникнення чимало зробила для з’ясування сутності злочинності, її факторів, тенденцій розвитку тощо. Ще в 1853 р. на 1-му Міжнародному статистичному конгресі А.Кетле висловлювався за можливість встановлення закономірностей розвитку злочинності на підставі відповідного статистичного матеріалу, а відтак і можливість її прогнозування. Певного розмаху кримінологічне прогнозування набуло з середини 60-х років минулого століття, коли виникли для цього нові передумови, а саме: були розроблені загальнотеоретичні проблеми злочинності і соціального прогнозування, з’явилися можливості використання ЕОМ, а згодом — і персональних комп’ютерів, підготовлені кадри кримінологів, озброєних новітньою методикою досліджень¹.

Тож, нині перед кримінологічною наукою постало актуальне завдання передбачити характер злочинності в майбутньому, аби вже зараз розробити комплекс заходів, спрямованих на її протидію. Сучасне кримінологічне прогнозування є, з одного боку, різновидом соціального передбачення, а з іншого, — однією з галузей юридичного прогнозування. З цього випливає, що поняття кримінологічного прогнозування включає в себе два аспекти: соціальний і юридичний.

Розвиток кримінології і суміжних з нею наук дають для прогнозування дедалі більше фактичного матеріалу, забезпечують його глибоке теоретичне обгрунтування. Кримінологічні прогнози — не самоціль. Вони дають можливість не тільки передбачати майбутнє злочинності, а й слугують керівництвом до дії у складному процесі боротьби зі злочинністю.

Кримінологічне прогнозування — процес інтерактивний, такий, що постійно повторюється і за своєю суттю безперервний. Він вимагає систематичних уточнень у міру отримання нових даних про злочинність, її детермінанти, а також про попереджувальну діяльність. Відзначаючи велику роль прогнозування у боротьбі зі злочинністю, водночас слід враховувати, що для кожної галузі знань існують свої межі пізнання, реальні можливості передбачення. Достовірність кримінологічних прогнозів сягає 60—70 %¹.

О.М.Джужа кримінологічне прогнозування визначає як процес наукового передбачення змін тенденцій, кількісних і якісних характеристик злочинності, її детермінант, особи злочинця, діяльності з попередження злочинів у майбутньому, а також перспектив розвитку самої кримінологічної науки².

Російський дослідник В.Д.Малков дає близьке, але дещо поглиблене визначення, зауважує, що кримінологічне прогнозування це - процес наукового пізнання майбутнього стану злочинності, факторів, що впливають на її зміни, і розробки кримінологічного прогнозу. Таке прогнозування орієнтоване на оцінку ймовірного стану злочинності з урахуванням її спостережуваних тенденцій і припустимих у майбутньому змін з метою оптимізації рішень, спрямованих на протидію їй, підвищення їхньої наукової обґрунтованості³.

Як бачимо автори в цілому мають схожі погляди на сутність кримінологічного прогнозування, вони визначають його як процес наукового пізнання в певній галузі, в даному випадку – в галузі кримінології.

Метою кримінологічного прогнозування відповідно до предмета кримінології є встановлення всіх параметрів злочинності в перспективі, виявлення на цій основі небажаних тенденцій та пошук засобів їх зміни у позитивному напрямі¹.

Кримінологічний прогноз повинен дати відповідь на такі запитання:

• якими будуть із заданою вірогідністю на відповідний термін основні показники злочинності (стан, рівень, структура, динаміка);

• яка ймовірність змін у видах злочинності, а відтак і в категоріях злочинців;

• які саме чинники і з якою силою негативно чи позитивно впливатимуть на злочинність;

• які категорії осіб можуть поповнити коло злочинців;

• яке існує співвідношення між найближчими і більш віддаленими завданнями боротьби зі злочинністю та які заходи найпридатніші для їх досягнення².

Кримінологічний прогноз, як результат прогнозування, являє собою науково обґрунтоване, імовірнісне судження про майбутній стан, тенденції розвитку злочинності, її детермінанти і наслідки, особистість злочинця, а також про заходи попередження злочинів, що включає якісну й кількісну оцінки передбачуваних змін³.

Однак таке визначення певною мірою є однобічним, оскільки не враховує сили, що протидіють злочинності, і можливості настання інших наслідків. Таким чином, у кримінологічному прогнозі важливо враховувати не тільки характеристики злочинності як основного об’єкта такого прогнозування, але й зміни суб’єктів, що здійснюють попереджувальний вплив на злочинність.

Невід’ємними складовими частинами кримінологічного прогнозу є описи минулого й сучасного стану об’єкта, у якості якого виступає злочинність. Аналіз зміни злочинності в цих часових параметрах дозволяє встановити її загальні закономірності й можливі тенденції, які служать сполучною ланкою між описом сучасної й минулої ситуацій і встановленням імовірнісних характеристик злочинності в майбутньому. Як і будь-яка свідома діяльність, кримінологічне прогнозування має наступні специфічні цілі й завдання:

1. установлення найбільш загальних показників, які характеризують розвиток (зміну) злочинності в перспективі, виявлення на цій основі небажаних тенденцій і закономірностей, відшукання способів їхньої зміни в потрібному напрямку;

2. з’ясування всіх обставин, що мають істотне значення для розробки перспективних планів;

3. вироблення загальної концепції боротьби зі злочинністю, що включає як складову частину вибір оптимального розвитку (удосконалення) правоохоронних органів;

4. установлення можливих змін у стані, рівні, структурі й динаміці злочинності в майбутньому;

5. виявлення обставин, що сприяють цим змінам¹.

Щоб названі цілі й завдання могли бути виконані, кримінологічний прогноз повинен:

1. базуватися на достовірних знаннях;

2. виключати упередженість;

3. правильно використовувати конкретні методи (методики) прогнозування².

При цьому варто враховувати, що будь-який прогноз, у тому числі й кримінологічний, носить імовірнісний характер. Адже, на практиці наукове передбачення майбутнього злочинності завжди пов’язане із проблемою невизначеності, тому що навіть при самому ретельному вивченні процесів, що впливають на злочинність, неможливо передбачити всі можливі варіанти її майбутніх змін. Основне завдання даного виду прогнозування полягає в тому, щоб знайти необхідне вирішення проблеми боротьби зі злочинністю в умовах невизначеності, звести до мінімуму її ступінь, дати прогноз, максимально наближений до майбутньої об’єктивної реальності.

Щоб успішно боротися зі злочинністю, потрібно приймати обґрунтовані рішення. Тому доцільніше заздалегідь вивчити все, що може спричинити небажані наслідки в результаті прийнятих рішень, ніж виправляти не передбачені заздалегідь відхилення і їхні негативні наслідки. Успішне рішення зазначених завдань вимагає застосування спеціальних методів кримінологічного прогнозування.

Серед основних методів кримінологічного прогнозування називають :

1. метод екстраполяції,

2. метод моделювання,

3. метод експертних оцінок¹.

Найбільш поширеним на сучасному етапі є метод екстраполяції, його сутність полягає у вивченні історії прогнозованого об’єкта й перенесенні закономірностей його розвитку колись і тепер на майбутнє. Для цілей екстраполяції застосовується так зване вирівнювання динамічного ряду. Таке вирівнювання здійснюється шляхом відповідних математичних розрахунків, які дозволяють графічно побудувати пряму лінію, що відстоїть від крапок реальних значень конкретного явища за всі роки спостереження на мінімальну суму квадратів відстані. Дану лінію прийнято називати трендом, вона повинна проходити якнайближче до всіх крапок динамічного ряду. Лінія тренда, що виходить за межі реального спостереження, переносить (екстраполює) тенденції, що характеризували минулий стан досліджуваного явища, на його майбутній розвиток. З урахуванням середнього значення відхилень фактичних даних про досліджуване явище, від розрахункових значень тренда визначаються імовірнісні характеристики прогнозованого явища¹.

Недолік методу екстраполяції в тому, що він дає задовільні результати тільки відносно найближчого майбутнього (один-три роки). Зі збільшенням прогнозованого періоду помилки в оцінках зростають. Тому прогнози злочинності, засновані на екстраполяції, мають важливе значення лише як первісний орієнтир, що дозволяє виявити несприятливий розвиток тенденції й продовжити її подальше вивчення й аналіз за допомогою інших методів.

До їхнього числа відноситься метод моделювання, який полягає в створенні спрощеного образа прогнозованого кримінологічного об’єкта, що відображає його істотні властивості й сторони. Перевага цього методу насамперед у тому, що він дозволяє абстрагуватися від дрібних і несуттєвих властивостей прогнозованого явища й зосередити увагу на найважливіших сторонах досліджуваного об’єкта. У різних галузях знань застосовуються різноманітні моделі типу макетів, відтворення експериментальних зразків у певному масштабі тощо. У дослідженнях соціальних процесів модель виражається найчастіше в логічній або знаковій формі. Найпоширенішими є математичні моделі. Прикладом найпростішої математичної моделі в кримінології є рівень злочинності, тобто показник її інтенсивності розраховуючи на кількість населення. Спираючись на вірогідно встановлену й кількісно визначену в моделі закономірність, можна одержати більш стабільні прогностичні оцінки, ніж при застосуванні методу екстраполяції².

У кримінологічному прогнозуванні застосовується також метод експертних оцінок, він полягає в узагальненні думок фахівців, що базуються на їхній професійній майстерності, інтуїції, науковому й практичному досвіді в галузі боротьби зі злочинністю. Цінність цього методу насамперед в тому, що висококваліфікований фахівець, висловлюючи своє судження про прогнозоване явище або подію, використовує не тільки “офіційні дані”, але й свої досвід і інтуїцію. Для того щоб цей метод дав надійні результати, необхідно як експертів залучати фахівців, які досконально знають об’єкт експертизи, тобто злочинність. Число експертів, що беруть участь в оцінці, повинно бути достатнім для наступної статистичної обробки даних¹.

Деякі дослідники на доданок до вказаних вище трьох основних методів виділяють порівняльний метод і метод соціального експериментування². Застосування порівняльного методу ґрунтується на положенні про відносну повторюваність явищ і процесів при наявності загальних причин і умов. При цьому проводиться порівняння з тим, як розвивалося подібне явище в минулому й в інших країнах. Застосування порівняльного методу припускає вивчення кримінологічної діяльності в інших закордонних країнах, а також їхній досвід в галузі прогнозування злочинності. Метод соціального експериментування в силу обмеження практичного й нормативного характеру застосовується рідко й у певних межах, наприклад при прогнозування рецидиву у виправно-трудових установах³.

Отже, кримінологічне прогнозування це - процес наукового пізнання майбутнього стану злочинності, факторів, що впливають на її зміни, і розробки кримінологічного прогнозу. Метою кримінологічного прогнозування відповідно до предмета кримінології є встановлення всіх параметрів злочинності в перспективі, виявлення на цій основі небажаних тенденцій та пошук засобів їх зміни у позитивному напрямі. Основними методами кримінологічного прогнозування називають є: метод екстраполяції, метод моделювання та метод експертних оцінок.