3.2. Заміна неналежного відповідача та залучення співвідповідача
У ході розгляду цивільної справи може виявитися, що позов пред'явлений не тією особою, якій належить право вимоги, чи не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, тобто встановлено, що позивач не є уповноваженою особою чи відповідач не є правозобов'язаною особою. У цьому випадку сторони можуть визнаватися неналежними.
Таким чином, неналежним позивачем є позивач, стосовно якого з'ясовано, що він не має права вимоги за пред'явленим позовом, а неналежний відповідач - це відповідач, стосовно якого встановлено, що він не повинен відповідати за пред'явленими до нього позовними вимогами.
Однак визнання сторони неналежною відбувається тільки під час розгляду цивільної справи і тільки при її заміні. В іншому випадку сторона, яка могла б бути визнана неналежною, бере участь у справі та має весь комплекс відповідних процесуальних прав і обов'язків.
Відповідно до ст. 33 ЦПК України Цивільно-процесуальне законодавство передбачає можливість заміни лише неналежного відповідача, оскільки, якщо суд встановить, що позивач не має права вимоги, це буде підставою для відмови йому у задоволенні позову.
Для визнання відповідача неналежним і проведення його заміни необхідні такі обставини у сукупності:
- встановлення відсутністы у відповідача обов'язку відповідати за пред'явленим позовом;
- дані про те, що обов'язок відповідати за даними позовними вимогами покладено на іншу особу;
- можна вказати особу, яка повинна виконати вимогу позивача, тобто належного відповідача;
- клопотання позивача про проведення заміни неналежного відповідача належним.
Законодавець передбачив два варіанти дій суду залежно від того, чи заявив клопотання позивач про заміну відповідача, чи ні. Якщо позивач заявив відповідне клопотання, суд, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача, ч. 1 ст. 33 ЦПК України. Процесуальні дії, вчинені первісним відповідачем, не є обов'язковими для особи, яка вступила в процес. Навіть більше, після заміни відповідача або залучення до участі у справі співвідповідача справа за їх клопотанням розглядається спочатку,ч. 2 ст. 33 ЦПК України.
Суд не може провести заміну неналежного відповідача належним за власною ініціативою, тому у разі відсутності згоди позивача на заміну відповідача, інша особа залучається до участі у справі як співвідповідач, ч. 1 ст. 33 ЦПК України.
Відповідно до ст..33 ч.2 ЦПК після заміни відповідача або залучення до участі у справі співвідповідача справа за клопотанням нового відповідача або залученного співвідповідача розглядається спочатку.
Дана норма у попередньому ЦПК, 1963р.. містилася в ст. 105 «Заміна неналежної сторонни» і була, на відміну від сучасної, виписана наступним чином «Суд, встановивши під час розгляду справи, що позов пред’явлений не тією особою, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи справи, допустити заміну первісного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем.
Якщо позивач не згоден на заміну його іншою особою, то ця особа може вступити в справу як третя особа, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору, про що суд повідомляє третю особу.
Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може притягти цю особу як другого відповідача. При відмові у позові до такого відповідача понесені ним витрати не присуджуються з позивача, а відносяться за рахунок держави.»1
За Кодексом 1963 року передбачалося, що у випадку незгоди позивача на заміну відповідача іншою особою суд може притягти цю особу як другого відповідача. Кодекс 2004 року називає цю особу співвідповідачем. Така назва, на думку Я.П. Зейкана, є невдалою, оскільки у цьому випадку такі особи не мають спільного обов’язку.
Навпаки, обов'язок належного відповідача виключає обов'язок неналежного, а отже, процесуальної співучасті не виникає. Природнішою булла б назва «другий відповідач». Якщо заміна проведена, то слід мати на увазі, що всі дії заміненого неналежного відповідача до вступу належного відповідача не мають правового значення і не можуть бути використані судом під час ухвалення судового рішення. Згідно зі змінами, внесеними Законом України «Про судоустрій і статус суддів», суд замінює первісного відповідача або залучає до участі у справі іншу особу.1
Таким чином, цивільно-процесуальне законодавство передбачає можливість того, що позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. В такому випадку, кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох відповідачів, т.т., процесуальна співучасть, допускається, якщо: предметом спору є спільні справа чи обов'язки кількох відповідачів; права і обов'язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави та предметом спору є однорідні права і обов'язки. Закон допускає, що співучасники можуть доручити вести справу одному із співучасників, якщо він має повну цивільну процесуальну дієздатність.
Суд може, за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінити первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучити до участі у справі іншу особу як співвідповідача. Після заміни відповідача або залучення до участі у справі співвідповідача справа за клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розглядається спочатку.
ВИСНОВКИ
Таким чином, узагальнюючи опрацьований матеріал можна зробити висновки про те, що відповідач – це особа яку притягають до відповіді у зв’язку із заявою позивача про те, що порушуються, не визнаються або оспорюються
права, свободи чи інтереси. Відповідач – особа, яка бере участь у справі позовного провадження, отже це один із основних учасників цивільного процесу. Відповідача розглядають як пасивну сторону в цивільному процесі. Кодекс адміністративного судочинства України визначає відповідача як суб’єкта владних повноважень, а у випадках, передбачених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.
Для забезпечення виконання процесуальних функцій відповідач наділяється чисельними цивільно-процесуальними правами, які можуть бути класифіковані на такі: права, пов'язанні із залученням до справи усіх заінтересованих осіб; права, які характеризують повноваження на відкриття провадження у справі; права на зміни у позовному спорі; права на подання та витребування доказів та участь у їх дослідженні; інші права, що забезпечують захист у процесі по справі.
У ході розгляду справи може виявитись, що позов пред'явлений не тією особою, якій належить право вимоги, чи не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, тобто встановлено, що позивач не є уповноваженою чи відповідач не є правозобов'язаною особою, суб'єктом матеріальних правовідносин. У цьому випадку сторони можуть визнаватися неналежними.
Цивільне процесуальне законодавство передбачає можливість без припинення провадження у справі здійснити заміну лише відповідача, якщо буде встановлено, що ця особа не несе обов'язку у справі. Його може бути замінено на особу, яка повинна відповідати за змістом матеріально-правової вимоги, що є предметом судового розгляду та вирішення. Цей інститут має назву заміни неналежного відповідача.
Заміна неналежного відповідача - це процесуальна дія суду, яка оформлена ухвалою, щодо виведення із цивільного процесу неналежного відповідача і допущення (залучення) належної сторони, не припиняючи розгляду справи.
Заміна неналежної сторони належною можлива тільки у суді першої інстанції протягом усього часу розгляду справи. Питання про заміну неналежної сторони повинне вирішуватися у судовому засіданні, а не в момент порушення справи. Відповідно до статті 33 ЦПК України справа після заміни неналежного відповідача чи залучення співвідповідача може розпочинатися спочатку.
Захист інтересів відповідача гарантується принципами цивільного процесуального права України: змагальною формою процесу, рівноправністю сторін, диспозитивністю.
Завдання цивільного судочинства рівною мірою розподіляються між позивачем та відповідачем. Обидві сторони в процесі захищають свої права та інтереси. Для позивача засобом порушення процесу є позов, проти заявленого позову відповідач може виступити з запереченнями і зустрічним позовом .
Відповідач у цивільному судочинстві посідає одне із головних місць, наділений рівними процесуальними правами та обов'язками разом з позивачем. Чинне законодавство передбачає сукупність норм які гарантують належний процесуальний статус відповідача та забезпечують його право на захист.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
1. Конституція України від 28 червня 1996р. //Відомості Верховної ради.-1996-№30.- ст.141, із подальшими змінами.
2. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004р. // Відомості Верховної Ради .-2004.-№40-41, 42.- ст.492, із подальшими змінами.
3. Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 // Відомості Верховної Ради.-2002-№ 21-22, зі змінами
4. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003р. // Відомості Верховної ради.-2003.-№ 40-44.-с.356, із подальшими змінами.
5. Зейкан Я.П., Луців-Шумська Н.Л., Шумська Н.Л. Цивльний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар .-К.: КНТ,2011, 672с.
6. Кодекс адміністративного судочинства від 06.07.2005р. // Відомості Верховної Ради.-2005-№ 36.-448с.
7. Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.1991р.// Відомості Верховної Ради.- 2003- №18, №19-20.
8. Закон України «Про судоустрій та статус суддів» від07.07.2010р.// Відомості Верховної Ради.-2010-№41-42, 44-45.-529с.
9. Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України.-К.: Істина,2008.
10. Васильченко Н.М. Процесуальное положение ответчика в гражданском судопроизводстве.-Харьков: Вища школа.,1979, 89с.
11. Балюк М.І., Луспеник Д.Д. Практика застосування Цивільного про цесуального кодексу України. Цивільний процес у питаннях і відповідях.-Х.: Харків юридичний,2008.-с.112
12. Ромовська З. Українське цивільне право. Загальна частина.-К.: Атіка, 2005.-255с.
13. Диба І. Пред’явлення зустрічного позову // Юридичний вісник України-2006-№ 49-С.9
14. Луспеник Д.Д. Застосування новел ЦК і ЦПК України в судовій практиці.- Харків.: Харків юридичний , 2005.-342с.
15. Треушников М.К. Доказательство и доказывание в советском гражданском процессе.- М., 1982., 160с.
16. Тимченко Г. Джерела змагальності у цивільному судочинстві // Право України-2005-№1-с.99-103.
17. Комаров В.В. Метод правового регулирования гражданских процесуальних отношений: - Харьков,1980.
18. Цімох В.М. питання застосування принципу диспозитивності за новим ЦПК // Вісник Академії адвокатури України-2005-№ 4-с.164-169.
19. Шишкін В. Принцип диспозитивності у новому ЦПК України // Право України-2006-№3-с.78-81.
20. Луспеник Д.Д. Заочний розгляд справи: проблемні новели ЦПК // Юридичний вісник України-2006-№ 9-с.7.
21. Луспеник Д.Д. Кому потрібна поспішна апеляція // Юридичний вісник України-2006-№5-с.7.
22. Луспеник Д.Д. Застосування у судовій практиці доказових презумпцій та фікцій у системі розподілу обов’язків з доказування за новим ЦПК // Право України-2005-№8-с.56-59.
23. Сердюк В.В. Здійснення прав на судовий захист у Верховному Суді України // Вісник Верховного суду України -2006-№8-с.31-41.
24. Луспеник Д.Д. Допит сторін під присягою // Юридичний вісник України-2006-№ 29-с.8-9.
25. Федосюк А.П. Способи защиты гражданскых прав // Основы государства и права -2003-№ 5-с.66-70.
26. Шакарян В.М. Учение о сторонах в советском гражданском процессе.-М.,-1983.
27. Заворотько П.П., Штефан М.Й. Осби, які беруть участь у справі.-К.,1967.
28. Гетьманцев О.В. Громадяни, як сторони в цивільному процесі України.-К., 1997.
29. Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України: Академічний курс.-К.,2005.
30. Цивільне процесуальне право України: Підручн./Бичкова С.С.,Бірюков І.А..-К.:Атіка, 2009.-760с.
31. Цивільне процесуальне право України: навч. посіб./О.О. Штефан.-К.: Юрінком Інтер,2009.-360с.
11. Конституція України //Відомості Верховної ради.-1996-№30.- ст..141, із подальшими змінами
1 Зейкан Я.П., Луців-Шумська Н.Л., Шумська Н.Л. Цивльний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар .-К.: КНТ,2011, 102с.
1 Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України.-К.: Істина,2008.-с.62
2. Балюк М.І., Луспеник Д.Д. Практика застосування Цивільного про цесуального кодексу України. Цивільний процес у питаннях і відповідях.-Х.: Харківюридичний,2008.-с.112
1 . Ромовська З. Українське цивільне право. Загальна частина.-К.: Атіка,2005.-с.188
1 . Диба І. Пред’явлення зустрічного позову // Юридичний вісник України-2006-№49-С.9
1 1. Васильченко Н.М. Процесуальное положение ответчика в гражданском судопроизводстве.-Харьков: Вища школа.,1979, 48с.
1 Основні чинні кодекси і закони України / укладач Ю.П.Єлісавенко.-К.: Махаон, 2008, с. 944.
1 Зейкан Я.П., Луців-Шумська Н.Л., Шумська Н.Л. Цивльний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар .-К.: КНТ,2011, 99с.