19. Загальна характеристика відносин Європейського Союзу з країнами Азійського регіону в контексті практичної реалізації Спільної зовнішньої і безпекової політики єс.

Спільна зовнішня та безпекова політика (англ. Common foreign and security policy (CFSP)) — один з двох міжурядових «стовпів» Європейського Союзу. Спільну зовнішню та безпекову політику (СЗБП) започаткував Договір про Європейський Союз (ДЄС) замість так званої «європейської політичної співпраці». СЗБП має на меті формування спільної оборонної політики, яка може, зрештою, привести до єдиної системи оборони. Розділ V (статті 11-28) договору, відомий також як «другий стовп», визначає не тільки завдання СЗБП, а й специфічні юридичні інструменти їх реалізації — спільні дії та спільні позиції, застосування яких ухвалюється одностайним голосуванням у Раді.

Щодо Спільної зовнішньої і безпекової політики, то на Європейський Союз покладено завдання з її розробки для захисту інтересів та цінностей. Збільшення ролі Азії у світовій економіці значно зміцнило політичну вагу цього регіону. І тому для Європи, щоб не втратити своєї вагомої ролі на міжнародній арені, важливо взяти до уваги появу нових азіатських держав.

Підтримання миру та стабільності в Азії є важливим фактором не тільки для захисту інтересів Європи, в тому числі й економічних, а й для дотримання міжнародних зобов"язань та виконання угод, від яких залежить власне безпека самого Союзу.

Значення енергії для Європи

Енергетична політика вкрай важлива, оскільки енергія становить основу еко­номічної й соціальної діяльності індустріалізованих країн. Енергетичні витрати впливають не лише на ті галузі, що вирізняються значним енергоспоживанням, а й на промисловість загалом і навіть на життєвий рівень громадян, передусім тому, що ціни на енергоносії чинять вплив на транспортні видатки та витрати на опалення. Суворо дотримуючись принципу субсидіарності [див. підрозділ 3.2. ] та екологічних вимог, європейська енергетична політика покликана врівноважувати вплив на ви­робництво та споживання енергії задля гарантування розвитку економіки та підвищення добробуту громадян Союзу. З одного боку, вона має забезпечити ефек­тивне функціонування єдиного ринку енергетичних продуктів і послуг, а з іншого -гарантувати постачання відносно дешевих і безпечних (зі стратегічного й еко­логічного поглядів) енергоресурсів у держави Союзу. Отже, спільна енергетична політика розвивається в двох напрямах: забезпечення функціонування міжнародного енергетичного ринку та підвищення безпеки енергопостачання.Спільна торговельна політика грунтується на універсальних принципах, що стосуються передусім тарифних платежів, укладання тарифних і ко­мерційних угод, гармонізації заходів з лібералізації, експортних стратегій та заходів із захисту торгівлі, зокрема й тих, що розглядали в перебігу судових справ щодо демпінгу та субсидій (стаття 133 ДЄСп, колишня стаття 113 ДЄЕСп). Отже, реалізація спільної торговельної політики потрапляє до сфери компетенції Спільноти. Європейські інституції узгоджують єдиний митний та­риф, укладають митні й торговельні угоди, гармонізують заходи з лібералізації торгівлі з третіми країнами, визначають експортну політику та вживають за­побіжних заходів, передусім для того, щоб у зародку припинити нечесну торго­вельну практику. Якщо угоди слід обговорити з третіми країнами, Комісія надає Раді свої рекомендації. Та, своєю чергою, вповноважує Комісію до проведення переговорів. Комісія від імені Спільноти бере участь у переговорах і консуль­тується зі спеціальним комітетом, призначеним Радою для надання їй допомоги