2.1 Французька соціологічна школа

"Одна з течій французькій соціології міжнародних відносин представлена так званою полемологією, основні положення якої були закладені Гастоном Бутулем. В основі полемології комплексне вивчення війн, конфліктів та інших форм "колективної агресивності" із застосуванням методів демографії, математики, біології та інших точних та природних наук."

Полемологія виходить з того, що, по-перше, саме війна породила історію, оскільки остання почалась виключно як історія збройних конфліктів і мало ймовірно, що історія коли-небудь перестане бути "історією війн". По-друге, війна є головним фактором тієї колективної імітації або, інакше кажучи, діалогу та запозичення культур, яка відіграє таку значну роль в соціальних змінах. Це, перш за все, "насильницька імітація": війна не дозволяє державам і народам відгороджуватись в автаркії, в самоізоляції. Але, крім того, це і "добровільна імітація", яка пов'язана з тим, що народи інтенсивно запозичують один в одного види озброєнь, методи ведення війн і т.д - аж до моди на військову уніформу. По-третє, війни є рушійною силою технічного прогресу: так, стимулом до засвоєння римлянами мистецтва навігації та кораблебудування стало прагнення зруйнувати Карфаген. Навіть у наші дні усі нації продовжують знесилювати себе в погоні за новими технічними засобами та методами руйнування, безсоромно копіюючи у цьому одна одну. І, нарешті, по-четверте, війна являє собою саму помітні серед усіх можливих перехідних форм соціального життя. Вона є результатом та джерелом як порушення, так і встановлення рівноваги.

Бутуль намагається обґрунтувати класифікацію причин військових конфліктів, запропоновану ним. В якості таких, на його думку виступають наступні фактори: 1) порушення взаємної рівноваги між суспільними структурами; 2) політичні кон'юктури, що утворюються в результаті такого порушення; 3) випадкові причини і мотиви; 4) агресивність та войовничі імпульси як психологічна проекція психосоматичних станів соціальних груп: 5) ворожість та войовничі комплекси.

2.2. Війна, що пішла, війна, що повернулась. Індивід в стратегічних дослідженнях

Класичні концепції, що зіштовхнулися у відомій воєнній дискусії початку XX століття, забудуться у вирі революцій, породжених першою світовою війною.До того часу ідентифікація людини, що бореться була полегшена тим, що військовий простір був чітко відокремлений від простору громадянського суспільства, які б не були розміри задіяної армії. Перелом у вдосконаленні засобів ведення війни, що стався тепер, втілений у створенні апаратів важкіших за повітря, для яких не існує меж між військовим і громадянським простором. Так зрівнялись в певному розумінні простір громадянського суспільства та простір воєнних дій. За декілька десятиріч, що минули з часу першого використання бойового літака до першого запуску міжконтинентальної ракети, можливість нанесення все більш значного збитку все більш широким верствам суспільства сприяла розповсюдженню війни шляхом стирання відмінностей між фронтом та тилом.

Війна стає справою всіх і кожного. Але це не вилилось у самостійне здійснення кожним індивідом власного військового кроку або у збільшення кількості героїчних вчинків, а, напроти, призвело до відмови від індивідуальної дії, від ролі стратега, від ролі окремого борця, іншими словами, це призвело до появи Невідомого Солдата. Краще всього сформулював нову драматургію війни з характерною для неї зміною ролей діючих осіб італійський стратег війн, художник Джуліо Дує. В самий розпал першої світової війни Дує намагається осмислити масоване використання авіа бомбардировок не заради примушення противника відступати, а заради планомірного знищення найбільш вразливих точок ворожого суспільства, а саме, міст, виробництв, ділянок скупчення мирного населення, а також задля підриву морального стану супротивника і розхитування політичного режиму.

В працях Джуліо Дує немає місця ані концепції війни, ані стратегічному задуму, ані ролі індивіда у військовому маневрі. Вважаючи доведеною ідею про те, що технічна міць зводить усі можливі варіанти майбутнього до одного єдиного і неминучого, Дує відмовляється як від поняття маневр, так і від поняття стратегія, спираючись на точку зору технічного детермінізму. При цьому індивід виводиться за рамки "стратегії", що тепер означає просте застосування конкретної розробленої моделі. Так здійснюється перехід від маневру до неминучості, від стратегії до догматики.

Ось уже пройшло менше трьох десятиріч після обґрунтування ним його ідеї, і атомна енергія підтвердила прогноз Дує. Суть його - опис майбутнього, що залежить від техніки, відсутність варіантності у веденні війни у зв'язку з наявністю тотальної загрози; настання моменту, коли війна стає безглуздою, зникнення власного героїзму в умовах застосування все більш абстрактних видів зброї - все це опинилось у центрі проблематики ядерної стратегії.

Ядерний елемент, що по-своєму осмислюється різними людьми, цілком поєднується в уявленні деяких осіб з попередніми формами ведення війни, тим не менш, глобально змінює військову ситуацію. Усім відомо, що система блокового протистояння, тісно пов'язана з ядерним фактором, зумовила певну політичну географію, відокремивши світ "поза війною" від решти "звичайного" світу. В світі "поза війною" витонченість сценаріїв збройного зіткнення була покликана головним чином, приховувати неможливість війни. В "звичайному" ж світі війна була не лише можлива, але й іноді необхідна задля збереження спокою на просторі, що вважався "центральним".

Першочергову важливість для долі цивілізації отримало широке розуміння того факту, що сучасний світ являє собою нероздільну цілісність, єдину взаємозалежну систему. Нове значення отримало питання про війну і мир прийшло розуміння усіма причетними до політичних рішень того, що в ядерній війні не може бути переможців і переможених і, що війну вже не можна розглядати як продовження політики, адже можливість застосування ядерної зброї робить цілком можливим занепад людської цивілізації.

Зміна ролі діючих осіб і військового апарату в суспільстві викликана не лише перенесенням конфліктів на географічне другорядні території, але й підвищенням ролі техніки.

"Система, що напротязі 45 років підтримувала силову рівновагу між розвинутими країнами, рухнула. І ми бачимо, що війну зупиняв не атом як такий, а атом яким володіли і керували дві великі держави, що контролювали будь-які конфлікти, що проходили у ядерному стратегічному просторі. Атом залишається, але нарощування сили пішло в минуле, і це змінює суть збройного конфлікту у Європі."8

В певному розумінні війна політичне і технічно наближується до індивіда. Політичне - тому що рішення про входження до конфлікту може йти від невеликих суспільств, будь це війна в Югославії, становище російськомовного співтовариства у Молдові чи поведінка багато чисельних утворень, що можуть з'явитися в результаті можливого розпаду Росії. Уся Центральна і Східна Європа втягнута у широкий процес роздрібнення держав на співтовариства. В результаті війна, якщо можна так сказати, повертається до попередніх елементів. Технічно -- тому що бойові дії часто ведуться невеликими групами локального масштабу, що здійснюють скоріш партизанські операції, ніж обширні маневри силами і засобами. Відповідно, повторення сценарію не виключене і в майбутньому.

Війна, що досягла в першій половині нашого століття свого апогею, виявилась згодом заблокованою у відносинах між ведучими державами, що перемістились при цьому у периферійні райони. Стратегічна безвихідна ситуація, яка виникла у центральному просторі, зумовила перенесення військових дій в інші зони. Чим більшу небезпеку, в території, представляла для індивіда війна, що поступово розповсюджувалась, тим більше вона відокремлювалась від нього на практиці. І ось війна повертається до нас, нехай і не торкаючись нас безпосередньо. Це не рух назад і не повернення до попередньої епохи класичних війн. Виникаюча війна і військова географія, що формується, невимірне складніші

Відродження справжньої війни, як у Європі, так і за її межами, навряд чи може змінити тенденцію до зменшення ролі індивіда в системі захисту розвинутих країн.

(початок 90-х років) Холодна війна – це етап у розвитку міжнародних відносин. Він охоплює всі сфери взаємодії між державами: політичну, дипломатичну, військову, економічну, ідеологічну і т.д.

(сучасне визначення) Холодна війна – це політична, ідеологічна, економічна та локально-військова конфронтація двох антагоністичних систем – капіталістичної і соціалістичної, та в межах цих систем – СРСР та США. Термін «холодна війна» вперше було вжито кастильським принцем Хуаном Мануелем у ХІV ст. Він зазначав, що «гарячі» і «холодні» війни відрізняються тим, як вони закінчуються. « Гарячі війни» закінчуються загибеллю держав або миром, а «Холодні війни» не приносять ні миру, ні честі, тим, хто їх розв'язав.

«Холодна Війна» — термін, який означає період міжнародної напруженості, ідеологічного та політичного протистояння внаслідок загострення відносин після другої світової війни між СРСР і США. З 1945 р. керівництво СРСР стало на шлях силової політики, територіальної експансії, створення сфер впливу. Це зумовило занепокоєння на Заході й спричинило конкретні жорсткі заходи щодо стримування радянської експансії. Адміністрація президента США Г. Трумена застосовувала у відносинах із СРСР політику т. зв. атомної дипломатії, розробляла плани його знищення. У березні 1947 р. Трумен висунув зовнішньополітичну доктрину, яка передбачала надання військової та економічної допомоги країнам, що протистояли комунізмові й розбудовували вільні демократичні суспільства (політика «стримування комунізму»). Отже, обидві сторони не виявили готовності до усвідомлення та прийняття реалій повоєнного світу. Навпаки, СРСР і С Ш А зробили ставку на військову силу як знаряддя розв'язання міжнародних проблем. У червні 1947 р. держсекретар США Дж. Маршалл запропонував європейським країнам економічну допомогу. Проте СРСР прагнув встановити власний контроль у Східній Європі й не допустити впливу С Ш А. Відмова СРСР та його сателітів узяти участь у «плані Маршалла», а також активна протидія його реалізації значно загострили відносини між СРСР і Заходом, фактично означали поділ Європи на два протилежні табори і початок відкритого суперництва між ними.

З цього часу, тобто з середини 1947 p., почався період «Холодної Війни», який характеризувався тенденцією до дедалі більшої напруженості між Заходом і Сходом. Обидві сторони підтримували своїх ставлеників у різного роду конфліктах між комуністичними та антикомуністичними угрупованнями у світі, здійснювали підривну та розвідувальну діяльність, залякували народи загрозою нової війни з застосуванням атомної та іншої зброї масового знищення.

«Холодна Війна.» стала причиною кількох локальних воєн і збройних конфліктів у різних регіонах світу, в яких безпосередньо чи опосередковано брали участь СРСР і США. Конфронтація між Заходом і Сходом переросла в небачену гонку ракетноядерних озброєнь і поставила під загрозу саме існування людства. «X. в.» прирекла народи багатьох країн на безглузде марнування своїх матеріальних багатств. Різко скоротилися усталені економічні зв'язки між державами з різних блоків, що перебували у протиборстві, а також контакти у царині науки та культури. У 70х pp. відбулися позитивні зміни — від політики конфронтації до розрядки міжнародної напруженості, але в першій пол. 80х pp. сторони знову повернулися до політики «Холодної Війни».

Кардинально ситуація почала змінюватися з приходом до влади в СРСР нового керівництва на чолі з М. Горбачовим. Крах комуністичного блоку в Східній Європі, об'єднання Німеччини, припинення існування Організації Варшавського Договору, розпад С Р С Р засвідчили зникнення «радянської загрози» і завершення «Холодної Війни». Ці події дали президентові США Дж. Бушу підставу наприкінці 1991 р. привітати американський народ з перемогою в «Холодній Війні».

У широкому розумінні вислів «Холодна Війна» вживається для позначення стану ворожості й недовір'я, взаємної підозріливості між державами та народами, характеристики гострого протистояння на міжнародній арені.

У арсеналі методів і форм «Х. у.»: утворення системи військово-політичних союзів (НАТО і ін.) і створення широкої мережі військових баз; форсування гонки озброєнь, включаючи ядерне і ін. види зброї масового знищення; використання сили, погрози силоміць або накопичення озброєнь як засоби дії на політику інших держав («атомна дипломатія», «політика з позиції сили»); вживання засобів економічного тиску (дискримінація в торгівлі і ін.); активізація і розширення підривної діяльності розвідувальних служб; заохочення путчів і державних переворотів; антикомуністична пропаганда і ідеологічні диверсії («психологічна війна»); перешкода встановленню і здійсненню політичних, економічних і культурних зв'язків між державами.

ПОНЯТИЕ "ХОЛОДНАЯ ВОЙНА" не имеет точного определения, как это часто бывает с современной политологической терминологией. Для обозначения явления, с которым ежедневно имеешь дело, достаточно, как правило, символа или знака, не претендующего на чрезмерную точность раскрытия сущности данного явления. Для периода 1946-1947 годов, когда впервые появилось само название "холодная война", было важно подчеркнуть, что ситуация в корне отличается от только что закончившейся Второй мировой войны, но в то же время не соответствует ожиданиям, которые были характерны для всех народов антигитлеровской коалиции в отношении глобального сотрудничества в послевоенный период. Последующее развитие в какой-то мере оправдало включение в новый термин перегруженного эмоциями понятия "война", поскольку несколько раз мир действительно подходил к краю термоядерной пропасти. Однако в целом понятие "холодная война" означало на практике лишь "холодный мир" и оставалось инструментом в развернувшейся идеологической схватке двух принципиально различных форм общественного устройства, причем служило оно прежде всего средством обличения Советского Союза и его союзников, обвинявшихся в кознях против свободолюбивого Запада.

С течением времени понятие "холодная война" нашло широкое применение и в СССР, правда, также без точного истолкования. Например, определение 1980 года гласило: "Враждебный политический курс, который правительства западных держав стали проводить в отношении СССР и других социалистических государств по окончании Второй мировой войны. Надо признать, что на начало 1980-х годов достаточно было и такой краткой дефиниции - холодная война была реальным фактором каждодневной политики и не нуждалась в детальном разжевывании. Однако после того как в 1990-1991 годах холодная война теоретически закончилась, появилась потребность установить, чем же отличается текущий этап мировой политики от предыдущего.

Определение 1998 года выглядело более развернутым: "Состояние военно-политической конфронтации государств и групп государств, при которой ведется гонка вооружений, применяются экономические меры давления (эмбарго, экономическая блокада и т.п.), осуществляется организация военно-политических блоков и союзов, создаются военно-стратегические плацдармы и базы". Дополнительно указывалось, что холодная война началась вскоре после Второй мировой войны и "была прекращена во второй половине 80-х - начале 90-х годов главным образом в связи с демократическими преобразованиями во многих странах бывшей социалистической системы".

Вполне мыслимы и другие дефиниции холодной войны, характерной для второй половины ХХ века, - как более короткие, так и более подробные. Однако ныне главный интерес представляют не они: становится все более актуальным вопрос, насколько точно утверждение, что холодная война осталась в прошлом. Хотя идеологически окрашенной конфронтации по всем признакам более нет, нынешняя фактическая ситуация в мире подсказывает, что термин "холодная война" по своему существу и сегодня наиболее точно определяет природу отношений между Западом и Востоком в целом, какие бы подвижки в составе этих понятий ни произошли за последние десятилетия. Главным остается констатация того факта, что состояние "холодной войны" принципиально отличается от состояния "горячей войны" и переход из одного состояния в другое возможен только при отказе всех встроенных в систему "холодной войны" тормозов. Если пользоваться несколько устаревшим вокабуляром, то "холодную войну" (или "холодный мир") вполне можно определить как форму мирного сосуществования Запада и Востока (причем не только в ХХ веке), другими словами - как "историческую норму" взаимоотношений этих естественных противоположностей, образующих единство европейской цивилизации. Практически на протяжении всего XIX века, за исключением наполеоновского периода и Крымской войны, европейские Запад и Восток сосуществовали в контексте "холодной войны", хотя сам этот термин появился лишь к середине ХХ века.

Нынешний период международных отношений не имеет своей собственной характеристики и именуется для отличия от предыдущего периода "постконфронтационным". В то же время налицо все основные моменты того, что называлось в свое время "холодной войной", хотя и в несколько ослабленной форме: гонка вооружений есть и осуществляется она главным образом США; экономические меры давления применяются и сегодня, хотя и не в столь широкой и грубой форме, как раньше; военно-политические блоки и союзы (в лице НАТО и Евросоюза) не только укрепляются, но даже расширяются; военно-стратегические плацдармы и базы создаются, невзирая ни на какие преобразования в бывшей социалистической части Европы. Стал более вежливым тон официальных заявлений основных стран Запада, но если взять западные СМИ и высказывания политических деятелей, прежде всего из числа "новых европейцев", то разницу по сравнению с "конфронтационным периодом" заметить трудно.

ОСОБЕННОСТИ ХОЛОДНОЙ ВОЙНЫ СОВРЕМЕННОГО ТИПА

Исходная холодная война, с которой мир завершал двадцатое столетие, была идеологической, но мимикрировала под войну экономическую. При этом военная ее реализация была закрытой на главном направлении конфликта, реализуясь только на периферии. Принципиальный запрет на военное разрешение конфликта создал изощренные интеллектуальные конструкции в виде нового витка развития стратегии как отдельной методологии, а также холодной войны как способа существования на базе нереализуемого военного конфликта.

Сегодняшняя холодная война, примером которой являются взаимоотношения России с постсоветскими республиками, наоборот, в базе свой является экономической, хотя ее маскируют как войну якобы идеологическую. Только Грузия и Россия смогли войти в военное столкновение, в результате чего военная составляющая потенциально будет присутствовать и ощущаться всеми участниками подобного типа конфликта, но в гораздо меньшей степени, чем в холодной войне прошлого типа.

Военный конфликт Россия – Грузия (2008) и газовый конфликт Россия - Украина (2009) заставляют нас принципиально по-иному начать рассмотрение и понимание постсоветского мира, поскольку такого рода противостояния не считались возможными до этого. Новые объекты требуют пересмотра базовой концепции.

Холодная война старого типа, действуя в рамках идеологического-религиозного-политического пространства и пройдя точку конвергенции, стала теперь войной нового типа, найдя свое противостояние в рамках другого нематериального противостояния, в первую очередь, экономического.

Тип противостояния: идеологический

Тип противостояния: экономический

В принципе в этом принципиальная особенность холодной войны: она не выигрывается там, где реализуется и ведется основной конфликт. Каким может быть результат от перевода книги или посылки набора книг за рубеж? Вроде никакой. А это типичное минидействие времен холодной войны классического типа в прошлом.

Холодная война стремится удержать свою картину мира в трех точках: прошлое, настоящее, будущее. Холодная война классического типа, примером чего является исходная холодная война между СССР и Западом, несла конфликтность по всем трем точкам. Акцентировалось несоответствие понимания прошлого, будущего и особенно настоящего. Конфликт по всем трем точкам является самым жестким, конфликтность на меньшем числе точек делает холодную войну более мягкой.

Холодная война неклассического типа, примером чего является конфликт России и постсоветских стран, имеет основное столкновение в точке будущего, поскольку точка прошлого и частично настоящего развивалась в более единой, чем отличной друг от друга модели. В ней сильнее сталкиваются альтернативные модели построения и развития будущего.

Холодная война как реинтерпретационная война порождает новые интерпретации старых событий. Соответственно, возникает задача останавливать эти расхождения, блокировать их. В своих отношениях с Китаем, например, США усиленно порождают контакты между студентами, учеными конкретных специальностей и под., чтобы в результате происходила коррекция картины мира именно по этим конкретным уровням. Элементы общей картины мира резко облегчают взаимодействие.

В случае постсоветского пространства действует обратная модель: контакты идут на уменьшение. Контакты ученых, студентов и под. из года в год падают. То же касается и книгообменов. Это говорит об уменьшении общего интерпретационного пространства вне зависимости от причин, в которых каждая из сторон может обвинять другую.

Холодная война строится по модели войны информационной, поэтому и для нее важным является более ускоренное «движение» по информационному или виртуальному пространству, которое осуществляется при запаздывании движения в пространстве физическом. Победа, объявляемая в информационном пространстве, идет впереди победы в физическом пространстве. А по сути Сунь-Цзы учил о победе, достигаемой в виртуальном пространстве, когда говорил о выигрыше битвы до ее начала как о высшем искусстве войны.

Все это работает на расширение «моего» пространства и сужения пространства противника (физического, информационного и виртуального). Это позволяет программировать действия другой стороны исходя из «моих» интересов. Пространство уже переформатировано под мое видение, в результате чего у противника сокращается число возможных ответных ходов.

Отличия холодной войны прошлого от войны настоящего можно сформулировать в следующем виде:

- уменьшение ценностных различий, в то время как холодная война прошлого строилась на жестком противопоставлении (идеологическом — как в случае СССР — Запад, или религиозном — как в случае войны с террором сегодня),

- косвенное, а не прямое противодействие,

- экономический базис как фон в отличие военного базиса как фона в холодной войне классического типа,

- ориентация на действия (и цели) в виртуальном, а не физическом пространстве,

Возникает в результате два варианта стратегии для двух типов основных типов холодных войн (идеологического и неидеологического толка):

- информационная стратегия реализуется в физическом пространстве,

- информационная стратегия реализуется в виртуальном пространстве.

В первом случае ситуация моделируется как противостояние с врагом, во втором случае ситуация моделируется как противостояние с другом. В первом случае объекты физического пространства рассматриваются как символы. Например, атака на башни Всемирного торгового центра в Нью-Йорке 11 сентября 2001 г. Во втором случае, наоборот, символы материализуются как объекты физического мира. Пример: газовая труба как предмет раздора России и Украины.

Джозеф Най, профессор Гарвардского университета (США), выступая на конференции «От Фултона до Мальты: как начиналась и как закончилась холодная война» (Горбачёв-Фонд, март 2005 года), указал на уроки, которые следует извлечь из «холодной войны»:

кровопролитие как средство урегулирования глобальных или региональных конфликтов не является неизбежным;

существенную сдерживающую роль сыграло наличие у противоборствующих сторон ядерного оружия и понимание того, каким может стать мир после ядерного конфликта;

ход развития конфликтов тесно связан с личными качествами конкретных лидеров (Сталин и Гарри Трумэн, Михаил Горбачёв и Рональд Рейган);

военная мощь имеет существенное, но не решающее значение (США потерпели поражение во Вьетнаме, а СССР — в Афганистане); в эпоху национализма и третьей индустриальной (информационной) революции управлять враждебно настроенным населением оккупированной страны невозможно;

в этих условиях гораздо большую роль приобретает экономическая мощь государства и способность экономической системы приспосабливаться к требованиям современности, способность к постоянным инновациям.

значительную роль играет использование мягких форм влияния, или soft power, то есть способности добиться от других желаемого, не принуждая (запугивая) их и не покупая их согласие, а привлекая на свою сторону. Сразу же после разгрома нацизма, СССР и коммунистические идеи обладали серьёзным потенциалом, но бо́льшая часть его была утрачена после событий в Венгрии и Чехословакии, и этот процесс продолжался по мере использования Советским Союзом своей военной мощи.[18]

ПРОБЛЕМИ ВІЙНИ І МИРУ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

Війна як спосіб вирішення міжнародних проблем, яка несе із собою масові руйнування і загибель величезної кількості людей та породжує прагнення до насильства і дух агресії, засуджувалася мислителями-гуманістами всіх історичних епох. Разом з тим, багато хто з них слідом за французьким соціалістом-утопістом Ш. Фур'є з гіркотою могли б констатувати, що війни - постійний супутник людства: "Війни, революції безупинно охоплюють усі пункти земної кулі; буревії, ледь відвернені, відроджуються зі свого попелу точно так само, як голови гідри множилися під ударами Геркулеса. Мир - лише проблиск, лише сновидіння на кілька митей".

І дійсно, більше як із чотирьох тисяч років відомої нам історії лише біля трьохсот були цілком мирними. Весь інший час у тім чи іншім місці Землі палахкотіли війни.

Війна ставала усе більш болючою, множилися людські і матеріальні втрати. XX століття ввійшло в історію як епоха, що породила дві світові війни, у яких брали участь десятки країн і мільйони людей. Так, у Другу світову війну було втягнено більш 70 держав, а загальні втрати склали 55 млн. чоловік.

За одностайною оцінкою багатьох учених і політичних діячів, третя світова війна, якщо вона вибухне, стане трагічним фіналом всієї історії людської цивілізації.

Розрахунки, проведені дослідниками різних країн, у тому числі нашої, показують, що найбільш ймовірним і найбільш згубним для всього живого наслідком ядерної війни стане настання "ядерної зими". У результаті використання ядерної зброї над тими містами, які стануть головними об'єктами нападу, утворяться чорні, практично непроникні для світла сажові хмари. Потім чорна ковдра огорне всю Землю. Настане ніч, а разом з нею прийде холод. Земля почне швидко остигати. Різко зміняться кліматичні умови, виникнуть незворотні процеси в біосфері. Таким чином, наслідки ядерної війни стануть катастрофічними не тільки для тих, хто буде брати участь у ній, вони зачеплять усіх. Ось чому запобігання ядерної війни є глобальною проблемою людства.

Сьогодні уряди більшості країн усвідомлюють неможливість використання ядерної зброї для досягнення будь-яких економічних чи політичних цілей, настільки великі руйнівні наслідки ядерних ударів.

У XX ст. заявив про себе в повну силу тероризм, що став, по суті, міжнародним явищем. Саме це слово з'явилося в період Великої французької революції, коли переслідування за політичними мотивами набрали великого розмаху. Сучасні дослідники визначають тероризм як погрозу чи застосування насильства в політичних (релігійних, націоналістичних) цілях окремою людиною чи якою-небудь групою осіб. Терористи часто представляють себе суспільству борцями за ідею, "солдатами правди". Вони люблять військову термінологію: Червоні бригади, воїни Аллаха, Армія звільнення. З метою залякування населення, порушення стабільності і порядку, підриву позицій уряду терористи направляють свої дії проти ні в чому не винних громадян: підривають житлові будинки, вокзали, торгові комплекси, потяги, організовують захоплення заручників, викрадають людей для наступного продажу чи одержання викупу. Центри тероризму в різних країнах підтримують зв'язки між собою, організують постачання зброї в "гарячі місця", дають притулки ватажкам злочинних організацій.

Зупинити загрозу міжнародного тероризму можна тільки спільними зусиллями держав, що включають розшук і видачу злочинців, у якій би країні вони не з'явилися; використання міжнародних санкцій проти країн, на території яких відкрито існують бази терористів і багато чого іншого.

Сучасні глобалізаційні процеси розгортаються, в першу чергу, між промислово розвиненими країнами. Глобалізація зміцнює позиції першої групи країн, дає їм додаткові переваги. Глобалізація призводить до поглиблення неоднорідності, до виникнення нової моделі світу - світу, де 80% всіх ресурсів контролює так званий «золотий мільярд». Розвинені країни, використовуючи найбільш ефективні технології, експортують наукоємні товари та послуги в країни з низьким і середнім рівнем розвитку, отримуючи при цьому величезні надприбутки.

Глобалізація постає як процес формування якогось «світового суспільства», що виходить за національно-державні кордони і знаходить спільні екологічні, соціально-культурні, політичні, економічні та цивілізаційні характеристики. Поряд із загальною глобалізацією відбувається і глобалізація проблем сучасного суспільства, зокрема глобалізація проблеми війни і миру. Глобальні проблеми нашої епохи - закономірний наслідок всієї сучасної глобальної ситуації, що склався на земній кулі. Для правильного розуміння походження, сутності та можливості їх вирішення необхідно бачити в них результат попереднього всесвітньо - історичного процесу в усій його об'єктивної суперечливості. Глобальні проблеми сучасності породжені, в кінцевому рахунку, саме нерівномірністю розвитку світової цивілізації. Глобальні проблеми сучасності являють собою небувале загострення і поглиблення в сучасних умовах існували раніше протиріч в системі "людина - суспільство - природа" і тому для більш детального їх аналізу необхідно зупинитися на з'ясуванні тих чинників, які сприяли їх актуалізації. Перш за все, в основі їх загострення лежать два взаємопов'язані процеси. З одного боку, це результат вдосконалення і розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, результат розвитку матеріальної культури суспільства. З іншого - виникнення та поглиблення глобальних проблем є результатом соціального прогресу. Ці дві основні причини виникнення глобальних проблем зумовили і їх поглиблення . Якщо на перших щаблях розвитку людської історії ці два процеси носили локальний, потім регіональний характер, то в сучасних умовах вони набули глобального характеру. По своїй суті всі глобальні проблеми мають біосоціальний характер. Але визнаючи важливість природно-природній боку, завжди слід мати на увазі , що головне значення у вирішенні глобальних проблем належить соціально-політичних змін. Розробка техніко-економічних заходів для вирішення проблем глобального характеру при сучасних темпах розвитку науково-технічного прогресу не представляє особливої ​​складності. Наукове знання дозволяє сьогодні запропонувати технічну сторону вирішення будь-якої найскладнішої проблеми, з якою зіткнулося людство. А ось вже практична реалізація даного проекту залежить, насамперед, від реального політичного курсу, від соціально-політичних умов, від основоположних цілей даної держави чи політичної партії.

Прагнення запобігти третю світову війну, яка напевно виявиться останньою для планети, змушує уряди все більшої кількості країн об'єднувати свої зусилля в напрямку збереження миру в першу чергу в нестабільних регіонах. В даний час у світі існує безліч міжнародних організацій, які вирішують питання по всіх напрямках сфери життя людства; як економічної, так і політичної. Найбільш гостро на сьогоднішній день стоять проблеми роззброєння та ліквідації військових конфліктів.