І. ШИЗОФРЕНІЯ
Шизофренія - психічне захворювання, що протікає зі швидко або повільно розвиваються змінами особистості особливого типу (зниження енергетичного потенціалу, що прогресує інтравертированість, емоційне збідніння, «дискордантність», тобто втрата єдності психічних процесів). Розвиток такого особистісного дефіциту (дефекту) тісно зв'язано з різними, коливними у своїй інтенсивності продуктивними симптомами і синдромами - неврозо- та психопатоподібними, афективними, маревними, галюцинаторними (переважно псевдогалюцинаторними), гебефренними, кататоническими, а також онейроїдним потьмаренням свідомості. Хоча продуктивні симптоми хвороби неспецифічні для шизофренії, їхнє сполучення з особливим особистісним дефектом приводить до утворення характерних для цієї хвороби синдромів із закономірною динамікою. Розвиток хвороби, особливо її виражених форм, приведе до перекручування або втрати колишніх соціальних зв'язків, зниженню психічної активності, різкому порушенню поводження, особливо при загостренні марення, галюцинацій і інших продуктивних розладів. Унаслідок цього настає значна дезадаптація хворих у суспільстві. Однак багато хворих зі сприятливим (м'яке, малопрогредієнтне) перебігом хвороби не мають потреби в тривалій госпіталізації, зберігають здатність до адаптації, у ряді випадків займаються високопродуктивної професійної, у тому числі творчої, діяльністю. Аналогічні сприятливі можливості адаптації створюються при перебігу хвороби з рідкими приступами.
Сучасна психіатрія має у своєму розпорядженні великі можливості лікування і реадаптації хворих шизофренією. Фатальний підхід до клінічного і соціального прогнозу при цій хворобі позбавлений основ.
1.1. Епідеміологічна довідка.
Захворюваність шизофренією сильно коливається. Це залежить у першу чергу від організації психіатричної допомоги в тім або іншому конкретному районі. При добре організованої лікарняній і особливо позалікарняної допомоги виявляється більше хворих, у першу чергу з початковими і негрубими формами. Мають значення також розходження в діагностичних установках різних психіатричних шкіл і напрямків. За даними епідеміологічних досліджень в одному з районів Москви, захворюваність шизофренією, складає 1,91 на 1000 населення (1,98 у чоловіків і 1,85 у жінок). Хвороба може початися в будь-якому віці, але частіше в осіб 15 — 25 років.
1.2. Культурні і соціально-економічні фактори
Шизофренія зустрічається у всіх досліджених культурних і соціально-економічних класах. Серед індустріально розвитих народів відзначається диспропорція — більше число хворих шизофренією в більш низьких соціально-економічних шарах суспільства. Цей факт порозумівається «гіпотезою спускання вниз» («downward drift hypothesis»), відповідно до якої хворі суб'єкти або переміщаються в більш низькі класи, або не можуть проникнути в більш високі через свою хворобу. Альтернативним поясненням, що, однак, менш підтримується даними наукових досліджень, є «гіпотеза соціальної обумовленості», відповідно до якої стреси, пережиті представниками нижчих шарів суспільства, є факторами, що сприяють розвиткові шизофренії, або навіть її причиною. Поширеність шизофренії корелює з щільністю населення в містах, у яких проживає понад 1 млн. чоловік. Але ця кореляція менш виражена в містах з населенням від 100 тис. до 500 тис. чоловік і узагалі відсутній у містах з населенням менш 10 тис. чоловік. Це вплив щільності населення порівнянно зі спостереженнями, що захворювання шизофренією дітей, породжених батьками, з яких один або обоє хворі цим захворюванням, у містах у 2 рази вище, ніж у сільських місцевостях. Таким чином, можна припускати, що соціальні стреси впливають на розвиток шизофренії в осіб, що відносяться до груп високого ризику. Проблема бездомності у великих містах може бути зв'язана з проблемою відсутності охоплення хворих державною службою охорони здоров'я (деінститутионализацією), у результаті чого хворі не одержують необхідної допомоги і турботи.
На етіологію шизофренії впливає імміграція, індустріалізація й існуюча у визначених шарах суспільства толерантність до аномального поводження. Факт, що утримується в цілому ряді повідомлень, про більш високу захворюваність шизофренією серед недавніх іммігрантів може порозуміватися різкою зміною особливостей культури, що є стресовим фактором, що також вносить свій внесок у етіологію шизофренії. Відзначене також розширення поширення шизофренії в країнах третього світу, що виник як результат взаємодії з більш передовою технікою і культурою. І, нарешті, було висловлене припущення, що деякі види культури можуть бути більш-менш «шизофреногенні» у залежності від того, як психічно хворий сприймає них, яка його роль, яка система соціального захисту і наскільки складні соціальні комунікації. Шизофренія має більш сприятливий прогноз у менш розвитих народів, де хворі формують свої співтовариства і родини більш повно, чим це відбувається у високоцивілізованих суспільствах західних країн.