Нормативна регуляція проведення слідчих дій.
Слідчі дії, що виконуються в зв'язку з розслідуваною справою, але з порушенням порядку, встановленого кримі-нально-лроцесуальним законом, не можна розглядати як засоби отримання або перевірки доказів. З іншого боку, слідчі дії, оформлені за всіма правилами, але не у зв'язку з кримінальною справою або до її порушення, недопустимі.
Правомірність слідчих дій визначається такими умовами:
будь-яка слідча дія може проводитися за рішенням органу дізнання і слідчого тільки після порушення кримінальної справи;
в ст. 190 КПК виняток зроблено лише для огляду місця події — він можливий і до порушення кримінальної справи, також може бути застосовано до порушення кримінальної справи арешт на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку з метою запобігти злочину (ст. 187 КПК);
порядок провадження слідчої дії та її процесуальне оформлення повинні суворо відповідати кримінально-процесуальному законодавству України;
слідчі дії проводяться за наявності правової і фактичної основ.
Правова основа — це сукупність передбачених кримінально-процесуальним законом умов, що дають слідчому право виконати ту або іншу слідчу дію. Під фактичною основою слід розуміти фактичні дані, що диктують необхідність виконання конкретних дій в інтересах встановлення істини у справі. Мета проведення тієї або іншої слідчої дії прямо передбачена в нормах КПК. Наприклад, мета огляду — виявлення слідів злочину, з'ясування обстановки події; мета виїмки — вилучення певних предметів і документів, якщо точно відомо їх місцезнаходження.
Отже, визначаючи сутність слідчих дій, можна помітити дві сторони, що характерні для цього виду кримінально-процесуальних дій: пізнавальну і нормативну. Пізнавальна сторона слідчих дій представлена, зокрема, такими прийомами пізнання, що використовуються слідчим при їх провадженні, як спостереження, допит, опис.
Нормативна сторона слідчих дій полягає в детальній регламентації правил і умов їх проведення, що встановлені кримінально-процесуальним законодавством. Багато слідчих дій супроводжуються застосуванням заходів процесуального примусу, втручанням в особисті, майнові й інші права громадян, а також права і законні інтереси підприємств, установ, організацій. Усі слідчі дії здійснюються в ім'я правосуддя — рішення про кожного з них повинно бути законним і обгрунтованим.
Всі рішення по кримінальній справі, в тому числі про проведення слідчих дій, слідчий приймає самостійно (за винятком випадків, якщо законом передбачено отримання санкції); він несе повну відповідальність за їх правомірність і якість. Приймаючи рішення про проведення будь-якої слідчої дії, слідчий повинен враховувати місце і час її виконання, можливе коло учасників, необхідність застосування тих або інших технічних засобів. Законодавець дозволяє слідчому при виконанні слідчих дій звертатися до органів дізнання, які в цьому разі здійснюють свої функції суто в межах доручень і вказівок слідчого.
Слідчий не має права нікому передоручати проведення слідчих дій, якщо він може сам їх виконати і якщо не виникає необхідності дати доручення органу дізнання або слідчому іншої місцевості. Разом з тим, слідчий згідно зі своїми повноваженнями (ст. 114 КПК) не зобов'язаний доводити, чому виконати ту або іншу слідчу дію він доручає в кожному конкретному випадку органу дізнання або слідчому іншої місцевості.
Ніхто з посадових осіб органу внутрішніх справ або ' ого дідомства без спеціального доручення або вказівки слідчого не має права проводити жодної слідчої дії у справі, що знаходиться в його провадженні.
Співробітники міліції як представники органу дізнання мають право провести слідчі дії:
в повному обсязі тільки після порушення кримінальної справи про злочини, що не є тяжкими, до встановлення особи, яка вчинила злочин, додержуючись строків, передбачених ч. 1 ст. 108 КПК. Якщо таку особу не встановлено, дізнання зупиняється і слідчі дії не провадяться;
усі можливі після порушення ними кримінальної справи про тяжкий злочин у межах строків, передбачених ч. 2 ст. 108 КПК;
у справі? переданій від органу дізнання слідчому або що перебуває у провадженні слідчого, — тільки за його дорученням (ч. 4 ст. 104 КПК).
Прокурор наділений правом у необхідних випадках брати участь у проведенні тієї або іншої слідчої дії по кримінальній справі, що перебуває у провадженні слідчого, та особисто проводити окремі слідчі дії або розслідування в повному обсязі по будь-якій справі (ч. 1 п. 5 ст. 227 КПК). При цьому він не набуває повноважень слідчого, а діє в порядку нагляду за досудовим слідством.
Слідчі дії проводяться не тільки з ініціативи слідчого, а й за вказівкою прокурора, начальника слідчого відділу або за клопотанням осіб, що беруть участь у справі: обвинуваченого, його захисника, потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача, а також їх представників. Необхідність проведення слідчих дій за клопотаннями вказаних осіб визначає слідчий. Свою відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих дій слідчий повинен мотивувати в постанові. Однак це не означає, що можна відхиляти обгрунтоване клопотання.
Обрання тих або інших слідчих дій залежить від характе-РУ кримінальної справи, однак закон передбачає і випадки обов'язкового їх проведення. Наприклад, ст. 76 КПК перед-ачає обов'язкове проведення експертизи для встановлення причин смерті та характеру тілесних ушкоджень, для визнання психічного стану підозрюваного або обвинуваченого.
Крім того, обов'язковість деяких слідчих дій зумовлена раніше проведеними процесуальними діями слідчого. Наприклад, особа, яку затримано в порядку, передбаченому ст. 106 КПК, підлягає обов'язковому допиту як підозрюваний, а особа, якій пред'явлено обвинувачення, — допиту як обвинувачений (статті 107, 143 КПК).