Тема 11. Світове господарство та основні напрями економічної думки на етапі інформаційно-технологічної революції (кінець хх – початок ххі ст.).
Становлення та розвиток нових індустріальних країн.
Господарство країн з перехідною економікою та постсоціалістичних країн.
Загальна характеристика інституціоналізму та основні етапи його розвитку.
Неоінституціоналізм.
Поглиблення науково-технічного прогресу, зміна І і модернізація сучасної системи міжнародного поді-|-лу праці створили сприятливі умови для динаміч-I ного розвитку деяких країн, які дістали назву "нові І індустріальні країни" (НІК). За відносно короткий | час вони створили значний промисловий потенціал, винули окремі сучасні галузі індустрії, різко йільшили промисловий експорт, посівши важливе ісце у міжнародному поділі праці.
Число і склад учасників даної групи не є сталим. У 80-ті роки сюди включали країни й те-- риторії Східної .Азії (Південна Корея, о. Тайвань, Гонконг, Сінгапур), деякі найбільш розвинені країни Латинської Америки (Бразилія, Мексика, Аргентина), іноді й Індію, Єгипет. Однак із зазначених країн лише азійська четвірка так званих "тигрів" стабільно підтвердила свою репутацію нового полюсу, росту світової економіки і найчастіше пов'язується з поняттям "нові індустріальні країни". 90-ті роки показали, що, крім НІК, так би мовити, першої хвилі, з'являються НІК другого хвилі — Малайзія, Таїланд, Індонезія,»!, , третього — Туреччина, Філіппіни, Шрі-Ланка.
Критерії зарахування країн до нових індустріальних досить умовні: ВНП на душу населення не менше 1100 доларів, частка переробної промисловості у ВНП більше 20%.
Розвиток економічного потенціалу нових індустріальних країн, насамперед вражаючий "ривок" азійської четвірки НІК першого покоління зумовлені, об'єктивними процесами у світовій економіці загалом і в економіці зазначених країн зокрема. Під впливом НТП, екологічної проблеми, демографічної ситуації у 60—70-ті роки у розвинених країнах з ринковою економікою деякі галузі легкої промисловості, металургії, хімії (а згодом машинобудування та електроніки) почали втрачати порівняльні переваги. Зростання витрат виробництва (заробітна плата, охорона навколишнього середовища тощо) робило іноді просто невигідним виробництво продукції згаданих галузей і викликало їхнє перенесення у країни, що розвиваються. Деякі з цих країн, маючи традиційні порівняльні переваги (дешева робоча сила, наявність сировини, низькі ціни на землю і т. ін.), стали районом активних операцій транснаціональних компаній, які організували тут експортне виробництво промислової продукції. Залучення ТНК до індустріалізації виявилося найбільш значним у тих країнах, які раніше за інших взяли курс на експортоорієнтовану модель розвитку і створили сприятливий клімат для іноземних інвестицій. Це були НІК першого покоління.
Позитивну роль у становленні цілого ряду галузей господарства в НІК Азії відіграла політика захисту національної економіки від зовнішньої конкуренції. Так, у Південній Кореї створено галузі, яких не було в країні: чорну та кольорову металургію, машинобудування, суднобудування, автомобілебудування, електронну промисловість тощо. Це дало можливість здійснити структурну перебудову промисловості, реорганізувати і зміцнити провідні "базові" галузі, ліквідувати ряд диспропорцій в економіці, стимулювати розвиток дрібного та середнього підприємництва з тіснішою прив'язкою його до експортного сектору.
З початком 90-х років друге покоління НІК стало інайдинамічнішою за темпами економічного росту і групою країн в Азії і світі взагалі. Однак, як згодом і виявилося, їхні економіки не були готовими до та-] них різких змін. У 1997 р. в Таїланді, Малайзії, Індонезії а також Південній Кореї вибухнула глибока \ фінансова криза, яка супроводжувалася обвалом котировок тамтешніх акцій, масовою втечею капіталу, [різким падінням курсів національних валют. Серед \ причин кризи, помимо значних спекуляцій, які сприяли обвалу фондових ринків, називались недорозви-Інутість фінансового сектору і його зарегульованість, | недостатньо обачлива фінансова політика місцевих [банків і промислових підприємств, яка привела*до нагромадження непосильних короткострокових | боргів, загальний "перегрів" економіки, штучно за-> вищені котировки на біржах і ціни нерухомості, велика залежність експортних структур в деяких економіках регіону від імпорту комплектуючих матеріалів тощо. На сьогодні економічне становище у згаданих країнах стабілізується^
Основою експорту є вироби легкої промисловості. Гонконг посідає перше місце в світі з експорту одягу, Тайвань — перше місце з експорту взуття. До першої десятки найбільших експортерів товарів легкої промисловості входять Бразилія, Сінгапур, Малайзія, Південна Корея. Остання також посідає значне місце у світовому автомобілебудуванні.
На початок 90-х років НІК вийшли на третє місце в світі (після Японії і СІЛА) з виробництва електронного й електротехнічного обладнання. Вони поступаються СІЛА і Японії за обсягом продажу відповідних товарів, але випереджають такі країни, як*ФРН, Англія, Франція.
Відчуваючи загрозу своїм економічним інтересам з боку НІК, країни Заходу прагнуть запобігти або обмежити отримання новими конкурентами перспективних технологій, новітнього обладнання. Проте незважаючи на ці труднощі нові індустріальні країни (зокрема, країни- першого ешелону) здійснюють трансформацію економічних структур, орієнтуючись вже на капіталомісткий тип розвитку виробництва. Так, Тайвань, Південна Корея, Сінгапур створюють наукові й промислові центри, розширюють власні наукові дослідження. Показово, що в опублікованому в 1996 р. Всесвітнім економічним форумом, який базується в Женеві, рейтингу найконкурентоздатні-ших країн світу перші два місця посідають Сінгапур та Гонконг. До першої десятки входять також Тайвань і Малайзія.
Серед загальних для всіх.азійських нових індустріальних країн складових успіху варто виділити: максимально ефективне використання зовнішніх факторів економічного розвитку (пільгові кредити, участь у міжнародному поділі праці й залучення транснаціональних корпорацій, іноземні технологи); послідовна внутрішня політика, яка забезпечила відносну політичну й економічну стабільність; ефективна макроекономічна політика (підтримання стабільних внутрішніх цін і реальних обмінних курсів валют, стимулювання підвищення попиту й пропозицій у галузі інвестиційних товарів, що сприяло нагромадженню капіталу і виробничому інвестуванню). Успіхи НІК Азії навряд чи можна пояснити без такого фактора, як соціально-культурні (соціально-психологічні) особливості їхнього населення.
Працелюбність й відповідальність, престиж знань і кваліфікації, енергійність і ділова кмітливість — ці риси населення країн Швденно-Східної Азії сприяли підвищенню продуктивності праці і якості продукції, швидкому зростанню підприємництва й створенню в цілому такого психологічного клімату, який забезпечив готовність суспільства, незважаючи на певні труднощі, йти важким шляхом динамічної модернізації і прискореного залучення до передових досягнень світової цивілізації.