Стаття 353. Реквізиція

У разі стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії та за інших надзвичайних об­ставин, з метою суспільної необхідності майно може бути примусово відчужене у влас­ника на підставі та в порядку, встановлених законом, за умови попереднього і повно­го відшкодування його вартості (реквізиція). В умовах воєнного або надзвичайного стану майно може бути примусово відчу­жене у власника з наступним повним відшкодуванням його вартості. Реквізоване майно переходить у власність держави або знищується. Оцінка, за якою попередньому власникові була відшкодована вартість реквізо­ваного майна, може бути оскаржена до суду. У разі реквізиції майна його попередній власник може вимагати взамін надання йому іншого майна, якщо це можливо. Якщо після припинення надзвичайної обставини реквізоване майно збереглося, особа, якій воно належало, має право вимагати його повернення, якщо це можливо. У разі повернення майна особі у неї поновлюється право власності на це майно, одночасно вона зобов'язується повернути грошову суму або річ, яка була нею одержа­на у зв'язку з реквізицією, з вирахуванням розумної плати за використання цього майна. 1. В сучасному цивільному законодавстві України закріплений принцип непорушності права власності, що проявляється в чіткому закріпленні підстав примусового припинення права власності, визначенні випадків та гарантій власнику (ст. 24 Конституції України). Ч. 1 коментованої статті містить положення щодо, однієї з підстав примусового позбав­лення права власності на майно (див. коментар до ст. 346 ЦК) — реквізиції, яка має певні особливості: 1) вона може бути застосована лише за надзвичайних обставин (наприклад, стихійного лиха, аварії, епізоотії, епідемії тощо); 2) реквізиція застосовується не як санкція за неправомірні дії власника, а як необхідний захід для рятування інтересів інших осіб, усу­нення загальної небезпеки тощо; 3) при реквізиції рішення про примусове вилучення майна приймають відповідні органи, а не суд, що обумовлено необхідністю швидкого реагування в умовах надзвичайних обставин; 4) за загальним правилом закон передбачає попереднє по­вне відшкодування збитків власнику (ч. 1 ст. 353 ЦК), виняток — ч. 2 ст. 353 ЦК. Норма статті має відсильний характер, оскільки для визначення процедури та встанов­леного порядку реквізиції майна власника необхідно керуватися спеціальним законодав­ством, що деталізує положення коментованої статті. Аналізуючи зміст коментованої статті, можна дійти висновку, що реквізиція — це примусове відчуження майна у власника на підставі та порядку, встановленому законом, обов'язково з метою суспільної необхідності, за умови попереднього і повного відшкоду­вання його вартості. Ч. 2 коментованої статті передбачає випадки, коли майно може бути реквізоване без попереднього і повного відшкодування його вартості, — це в умовах воєн­ного чи надзвичайного стану. Враховуючи зазначені надзвичайні обставини, проводиться наступне повне відшкодування. Мета реквізиції полягає у забезпеченні безпеки громадян та суспільства, врятуванні майна, для реалізації чого, наприклад, можливе знищення тварин для недопущення поши­рення епідемії або епізоотії тощо. У зв'язку з цим ч. З коментованої статті визначає юри­дичну та фактичну долю реквізованого майна, яке в залежності від обставин, цілей, для яких проводиться реквізиція, переходить у державну власність або знищується. Відповідно до ч. 4 коментованої статті оцінка вартості майна проводиться за пого­дженням між власником і відповідним органом. При цьому оцінка, за якою попередньому власникові була відшкодована вартість реквізованого майна, може бути оскаржена до суду. Відповідно до ч. 5 коментованої статті власник у разі реквізиції майна може вимагати взамін надання йому іншого майна, якщо це можливо. При цьому вирішення зазначеного питання належить до компетенції органу, який здійснив реквізицію. Після припинення певних обставин, котрі призвели до реквізиції, особа, якій майно на­лежало, має право вимагати його повернення, якщо це можливо. Право на повернення майна є ще одним доказом важливості та гарантії державою непорушності права власності, у зв'язку з чим законодавець залишає за власником право вимагати повернення свого майна. Оскільки при реквізиції право власності припиняється, то у випадку повернення такого майна воно поновлюється щодо власника, який водночас зобов'язаний повернути одержа­ну грошову суму на відшкодування вартості речі.