- •Стаття 316. Поняття права власності
- •Стаття 317. Зміст права власності
- •Стаття 319. Здійснення права власності
- •Стаття 321. Непорушність права власності
- •Стаття 322. Тягар утримання майна
- •Стаття 325. Право приватної власності
- •Стаття 326. Право державної власності
- •Стаття 328. Підстави набуття права власності
- •Стаття 330. Набуття добросовісним набувачем права власності па майно, відчужене особою, яка не мала на це права
- •Стаття 331. Набуття права власності на новостворене майно та об'єкти незавершеного будівництва
- •Стаття 332. Набуття права власності на перероблену річ
- •Стаття 335. Набуття права власності на безхазяйну річ
- •Стаття 336. Набуття права власності на рухому річ, від якої власник відмовився
- •Стаття 337. Знахідка
- •Стаття 338. Набуття права власності на знахідку
- •Стаття 339. Право особи, яка знайшла загублену річ, на винагороду та відшкодування витрат, пов'язаних із знахідкою
- •Стаття 340. Бездоглядна домашня тварина
- •Стаття 341. Набуття права власності на бездоглядну домашню тварину
- •Стаття 342. Відшкодування витрат на утримання бездоглядної домашньої тварини та виплата винагороди
- •Стаття 343. Набуття права власності на скарб
- •Стаття 344. Набувальна давність
- •Стаття 345. Набуття права власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності
- •Стаття 350. Викуп земельної ділянки у зв'язку з суспільною необхідністю
- •Стаття 351. Припинення права власності на нерухоме майно у зв'язку з викупом земельної ділянки, на якій воно розміщене
- •Стаття 352. Викуп пам'ятки історії та культури
- •Стаття 353. Реквізиція
- •Стаття 354. Конфіскація
Стаття 326. Право державної власності
У державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. 1. Право державної власності може бути визначене як влада (повноваження) держави використовувати (володіти, користуватися, розпоряджатися, управляти тощо) майно, котре їй належить. Суб'єктом права державної власності є держава Україна, яка виступає представником спільних інтересів народу. Коло об'єктів права державної власності не обмежене. Держава може бути власником будь-яких речей, в тому числі тих, що вилучені з цивільного обігу і обмежені у обігу. Отже, у державній власності знаходиться майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Вилученими з цивільного обігу вважаються об'єкти, які не можуть бути предметом пра-вочинів. Види об'єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається, мають бути прямо встановлені у законі. Наприклад, Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» до об'єктів, вилучених з обігу, зараховує державні природні заповідники, державні природні заказники, національні природні парки тощо. Слід зазначити, що речі, вилучені з обігу, фактично не є об'єктами цивільних правовідносин, внаслідок чого здійснення права держави по використанню таких речей, розпорядженню ними тощо не є сферою дії приватного (цивільного) права. Здійснюючи такі дії, держава виступає як суб'єкт владних відносин, її влада над речами у цьому випадку є виявом властивостей публічної влади. У зв'язку з цим дані відносини є сферою дії публічного права з усіма наслідками, що випливають звідси (метод впливу на учасників, принципи, засіб захисту тощо). Зазначена позиція грунтується на таких аргументах: 1) правове становище речей, вилучених з обігу, визначається нормами публічного права. Навіть якщо ці норми включені у норми цивільного права, це не змінює їх правової природи; 2) порядок користування та розпорядження такими речами також має публічно-правовий характер; 3) порядок управління речами, що вилучені із цивільного обігу, також є публічно-правовим. Таким чином, можна говорити про розмежування речей публічного і приватного права (публічних речей і приватних речей), яке має практичне значення, оскільки порядок здійснення права власності щодо публічних речей, управління ними тощо визначається нормами адміністративного права. Публічні речі мають низку ознак. Вони: 1) мають специфічний зв'язок з державою або іншими соціально-публічними утвореннями; 2) призначені для публічного користування. Таким чином, держава, представляючи суспільство, має право власності на публічні речі, основним призначенням останніх є служіння громаді, суспільству. Однак при цьому держава має право власності не лише на речі, що вилучені із цивільного обігу, але й на такі, що приймають участь у цивільному обігу. Таким чином, до складу права державної власності входять право власності на публічні речі і право власності на приватні речі. Хоча право на публічні речі не є правом власності у вузькому значенні цього слова, бо має особливий адміністративно-правовий (публічно-правовий) режим, однак з міркувань практичної доцільності воно згідно з вітчизняною концепцією цивільного законодавства вважається цивільним правом, що дозволяє досягти певної уніфікованості правових рішень у цій галузі. Що стосується права державної власності на речі приватного права, то воно є традиційним правом власності, яке охоплює звичайні повноваження власника, котрі можуть бути реалізовані на звичайних цивільно-правових засадах. При цьому держава як власник речей приватного права виступає у цивільних відносинах як суб'єкт, рівний із іншими учасниками таких відносин. Правовий режим публічного майна суперечок не викликає: воно не відчужується, виведене з цивільного обігу, не може бути обмежене сервітутами; на нього не поширюються правила про давність. Надання його приватним особам допускається лише на певний час і на умовах відміни такого надання. Право на таке майно, що належить юридичним особам публічноголрава, не є правом власності у тому сенсі, у якому його розуміє ЦК. До приватного майна держави належить усе майно юридичних осіб публічного права, яке не віднесене до публічного майна. Це майно приймає участь у цивільному обігу; публічна юридична особа, якій це майно належить, є його власником; вона має право відчужувати це майно, обтяжувати його на користь інших осіб речовими правами; право власності на таке майно може набуватися за давністю. Однак при цьому норми адміністративного законодавства визначають, які посадові особи і на яких умовах мають право управляти і розпоряджатися цим майном. Крім того, нормами адміністративного законодавства заборонено безоплатне відчуження цього майна і звернення на нього вимог кредиторів. 2. Згідно з частиною 2 коментованої статті від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідні органи державної влади. До них, насамперед, належить глава держави — Президент України, який виступає від імені держави в різних правовідносинах, у тому числі здійснює право державної власності. Нарівні з Президентом право державної власності здійснює Верховна Рада України. Вона затверджує державний бюджет України і здійснює контроль за його використанням, а також низку інших повноважень. Повноваження Верховної Ради закріплені у ст. 85 Конституції України.
Право державної власності здійснює також Кабінет Міністрів, який керує державною власністю (ст. 116 Конституції України). Однак діяльність його у цій сфері обмежена певними рамками. Так, для представництва інтересів держави при укладенні міжнародних економічних договорів Прем'єр-міністр, міністри України повинні мати довіреність, підписану Президентом України. Право державної власності може також здійснювати Фонд державного майна України та інші уповноважені органи, у тому числі державні підприємства і установи (статті 33, 37, 39 Закону «Про власність»). Здійснюючи зазначені функції, органи державної влади діють не як суб'єкти права власності, а як представники власника: вони діють не від власного імені і не в своєму інтересі, а від імені і в інтересі держави в цілому, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в якій є її народ. Через органи державної влади здійснюється воля не цих органів, а самого народу, який може висловити свою волю, безпосередньо здійснити свою владу (ст. 5 Конституції України). Державні органи, які уповноважені управляти державним майном, вирішують питання створення підприємств і визначення цілей їх діяльності, реорганізації і ліквідації, здійснюють контроль за ефективністю використання і схоронністю довіреного їм державного майна та інші правомочності відповідно до законодавчих актів України (ст. 33 Закону України «Про власність»). Бюджетними коштами розпоряджаються фінансові органи, тому саме вони найчастіше виступають у якості органів, уповноважених для участі в цивільних правовідносинах, зокрема, при випуску державних позик, наданні кредитів тощо. Слід взяти до уваги, що держава бере участь у цивільних відносинах власності не як окремо взяте єдине ціле, а як сукупність органів різних рівнів, котрі є незалежними одне від одного і виступають як самостійні учасники цивільно-правових відносин. Так, Фонд державного майна у відповідності до Тимчасового положення про Фонд державного майна України, затвердженого Постановою Верховної Ради від 21 травня 1997 р. є державним органом, який здійснює державну політику у сфері приватизації державного майна, виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю. Фонд відповідно наділений рядом повноважень по реалізації правосуб'єктності держави у цивільних відносинах. Так, Фонд змінює у процесі приватизації організаційно-правову форму підприємств, що перебувають у загальнодержавній власності, шляхом перетворення їх у відкриті акціонерні товариства; здійснює повноваження власника щодо частки акцій акціонерних товариств, які не були реалізовані у процесі приватизації, зокрема, несе ризик (відповідальність) у межах зазначеної частки; продає майно, що перебуває у загальнодержавній власності у процесі його приватизації, включаючи майно ліквідованих підприємств і об'єктів незавершеного будівництва; укладає угоди з посередниками щодо організації підготовки до приватизації та продажу об'єктів приватизації; виступає орендодавцем майна цілісних майнових комплексів підприємств, організацій, їх структурних підрозділів, що є загальнодержавною власністю, дає дозвіл підприємствам, організаціям на передачу в оренду майнових комплексів їх структурних підрозділів; бере участь у створенні спільних підприємств, до статутного фонду яких передається майно, що є загальнодержавною власністю; представляє інтереси України за кордоном з питань, що стосуються захисту майнових прав держави. Відповідно до Положення про Державне казначейство, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів від 31 липня 1995 р., Головне управління Державного казначейства орга нізовує та здійснює виконання Державного бюджету, виходячи з принципу єдиного казначейського рахунку; здійснює управління доходами і видатками Державного бюджету, проводить операції з наявними бюджетними коштами, в тому числі в іноземній валюті, в межах розпису доходів і видатків Державного бюджету; здійснює за дорученням Кабінету Міністрів і Мінфіну операції з іншими коштами, що перебувають у розпорядженні Уряду України; здійснює разом з Національним банком і Мінфіном управління державним внутрішнім і зовнішнім боргом та проводить їх обслуговування відповідно до чинного законодавства. Порядок управління корпоративними правами, які належать державі, визначений Указом Президента України від 21 лютого 2000 р. «Про Національне агентство України з управління корпоративними правами» і Постановою Кабінету Міністрів від 15 травня 2000 р. «Про управління корпоративними правами». Стаття 327. Право комунальної власності
У комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування. 1. Згідно зі ст. 31 Закону України «Про власність» державна власність поділялася на загальнодержавну (республіканську) власність і власність адміністративно-комунальних одиниць (комунальну). Однак у зв'язку з прийняттям Конституції України і Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. дане положення застаріло. У ст.ст. 142, 143 Конституції України і ст. 60 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» було закріплене положення про те, що право комунальної власності належить самостійним суб'єктам — територіальним громадам (а не адміністративно-територіальним одиницям, як зазначалося у Законі «Про власність»). Таким чином, у законодавстві було введено новий суб'єкт права власності, не передбачений ст. З Закону «Про власність», — територіальна громада, якій і належить право комунальної власності. Тому коментована стаття ЦК розглядає комунальну власність не як різновид державної, а як самостійну форму власності. Право комунальної власності — це право територіальної громади володіти, користуватися, розпоряджатися тощо майном, що належить їй, яке здійснюється безпосередньо або через органи місцевого самоврядування. Суб'єктом права комунальної власності є територіальні громади сіл, селищ, міст тощо. Згідно зі ст. 140 Конституції України і ст. 1 Закону «Про місцеве самоврядування» територіальна громада — це жителі, об'єднані постійним мешканням в межах села, селища, міста. У містах з районним поділом громади районів також діють як суб'єкти права власності. Об'єктами права комунальної власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Це може бути різноманітне рухоме і нерухоме майно, прибутки місцевих бюджетів, земля, природні ресурси, підприємства, установи, організації і т.д. (ч. 1 ст. 327 ЦК, ст. 35 Закону «Про власність»). Однак коло об'єктів права комунальної власності вужче, ніж коло об'єктів права державної власності. Зокрема, в комунальній власності не може знаходитися майно, що є об'єктом виняткової власності держави (наприклад, єдина енергосистема країни тощо). Територіальна громада може набувати право власності на безхазяйну річ (див. коментар до ч. 2 ст. 335 ЦК), знахідку (див. коментар до ч. 2 ст. 338 ЦК), бездоглядну домашню тварину (див. коментар до ч. 2 ст. 341 ЦК), а також на спадщину, яка визнана судом відумер-лою (див. коментар до ч. З ст. 1277 ЦК) тощо. Крім того, підставою виникнення права комунальної власності згідно із Законом України від 3 березня 1998 року «Про передачу об'єктів права державної і комунальної власності» може бути передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності тощо. Згідно зі ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські, районні в містах (у разі їхнього створення) ради мають право на переважне придбання в комунальну власність приміщень, споруд, інших об'єктів, розташованих на відповідній території, якщо вони можуть бути використані для забезпечення комунально-побутових та соціально-культурних потреб територіальних громад. 2. Здійснюють право комунальної власності (як сказано у частині 2 коментованої статті — «управління майном, що є у комунальній власності») безпесередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування. Порядок створення та компетенція таких органів щодо управління об'єктами права комунальної власності визначені Законом України «Про місцеве самоврядування» та іншими законодавчими актами. Зокрема, ст. 143 Конституції України передбачає, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду (ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Так, відповідно до ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенції сільської, селищної, міської ради відноситься питання прийняття рішень щодо випуску місцевих позик; прийняття рішень щодо отримання позик з інших місцевих бюджетів та джерел, а також щодо передачі коштів з відповідного місцевого бюджету; прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об'єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про надання у концесію об'єктів права комунальної власності, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілю-вання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади та реалізують інші повноваження. Реорганізацій або~ ліквідація ДЙочих квмунальнйх* дошкільних Навчальних закладів^"а також дошкільних навчальних закладів, створених колишніми сільськогосподарськими колективними та державними господарствами, допускається лише за згодою територіальної громади (загальних зборів) села, селища, міста або на підставі результатів місцевого референдуму. Муніципальним законодавством також визначено повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері соціально-економічного і культурного розвитку, щодо управління комунальною власністю житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговуванні громадського харчування, транспорту і зв'язку, у галузі будівництва, у сфері освіти, охорони здоров'я, культури, фізкультури і спорту, у галузі зовнішньоекономічної діяльності (статті 27-41 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»), які визначають, зокрема, і участь вказаних органів у цивільних правовідносинах. Певні повноваження можуть покладатися також і на окремих посадових осіб, які наділені відповідною компетенцією у галузі цивільних відносин. Сільська, селищна, міська, районна в місті рада може наділяти частиною своїх повноважень органи самоорганізації населення, передавати їм відповідні кошти, а також матеріальні та інші ресурси, необхідні для здійснення цих повноважень, здійснювати контроль за їх виконанням (ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).