2. Особливості трансформаційних процесів у міжгалузевих комплексах

2.1. Паливно-енергетичний комплекс.

Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) є базовим, одним з найважливіших і найпотужніших міжгалузевих комплексів.

Паливна промисловість - сукупність галузей промисловості, що займаються видобутком різних видів палива (вугільна, нафтова, газова, торф'яна і сланцева) та їх транспортуванням (нафто- і газопроводи). Електроенергетика об'єднує теплову, гідро- й атомну енергетику та лінії електропередач. Мета ПЕК — ефективне і надійне забезпечення потреб населення і господарства країни в енергії високої якості за рахунок наро­щування власного видобутку палива, проведення реструктуризації. паливно-енергетичного комплексу, реалізації програм з енергозбереження, диверсифікації джерел паливозабезпечення, особливо щодо природного газу нафти. Прискорений соціально-економічний розвиток країни нерозривно пов'язаний з рівнем розвитку всіх галузей паливно-енергетичного комплексу, вдосконаленням енергетичного балансу, з обов'язковим урахуванням досягнень науково-технічного прогресу.

Всебічна інтенсифікація виробництва, інноваційні процеси в економіці України та її регіонів ставлять перед паливно-енергетичним комплексом надзвичайно складні завдання, збільшують його роль у прискоренні темпів економічного зростання, у підвищенні продуктивності праці завдяки значному зростанню її енерго-й електроозброєності.

Розвиток паливно-енергетичного комплексу повинен бути під поряд-кований не тільки завданню стійкого забезпечення потреб України в усіх видах палива та електроенергії, але й планомірному проведенню цілеспрямованої енергозберігаючої політики в усіх галузях і сферах економіки країни та її регіонів.

Паливно-енергетичний комплекс впливає на розвиток усіх галузей і сфер господарського комплексу країни та її регіонів, а також на розміщення суспільного виробництва. Дешеве паливо і електроенергія сприяють поглибленню спеціалізації регіонів, формуванню крупних територіально-виробничих комплексів промислових вузлів і центрів.

Паливно-енергетичний баланс складається з прибуткової та витратної частин. Прибуткова: видобуток природного палива, виробництво електро- і теплоенергії на теплових, гідравлічних і атомних електростанціях, нетрадиційні природні енергетичні ресурси (енергію вітру, сонця та ін.), відбір газу з газосховищ, імпорт енергоносіїв та залишок їх на кінець року.

Витратна частина балансу включає споживання енергоресурсів і складається з таких витратних статтей

• перетворення в інші види енергії;

• виробничо-технологічні потреби, включаючи втрати при збереженні, транспортуванні тощо;

• закачка природного газу в підземні газосховища;

• експорт енергоресурсів;

• залишок у постачальників та споживачів на кінець року.

Протягом значного періоду у видобутку палива в Україні переважає вугілля —на його долю в загальному видобутку мінерального палива при­падає 69 % проти 82 % у 1990 р, питома вага природного газу збільшилася за цей період з 1|4,5 до 25%, а нафти — з 2,7 до 5,3 % (табл. 6.2).

Починаючи з 1991 р. у зв'язку з відсутністю відповідних інвестицій та загальної економічної кризи в Україні, стали різко зменшуватися видобуток вугілля, природного газу і виробництво електроенергії. Видобуток вугілля в Україні за 1991—2007 рр. знизився більше ніж удвічі, а природного газу — з 28,1 млрд м³ до 21,7 млрд м³.

Для розвитку паливно-енергетичного комплексу Україна має значні паливно-енергетичні ресурси: вугілля, нафту, природний газ, торф, горючі сланці, уранові руди, дрова, гідроресурси, вітрову і сонячну енергію. В структурі паливного балансу, тобто у видобутку власних енергоносіїв, в Україні переважає вугілля, а в структурі споживання провідна роль належить природному газу — тут більше половини енергоресурсів, що споживаються.

В таких умовах забезпеченість потреб України у природному газі та нафті за рахунок власного виробництва надто низька і існує за рахунок постачання їх з Росії та Туркменістану. Разом з тим, відсутність валютних коштів на закупку необхідної кількості цих ресурсів і цінова політика значно погіршують стан економіки країни. Тому надійне забезпечення потреб господарського комплексу паливно-енергетичними ресурсами — найважливіша умова економічної безпеки та стійкого функціонування економіки України.

Вугільна промисловість. Вугілля в Україні є єдиним паливним ресурсом, запаси якого дозволяють повністю задовольнити власні потреби національної економіки.

Загальні запаси вугілля в Україні складають майже 119 млрд т, з них більше 56 млрд т — балансові запаси. Зосереджені запаси вугілля в трьох басейнах: Донецькому, Львівсько-Волинському кам'яновугільних і Дніпровському буровугільному басейнах. За питомою вагою балансових запасів найбільші перспективи має Донеаький_йасейн — 93 % усіх запасів, Львівсько-Волинський — 2,6 і Дніпровський — 3,9 %.

Вугільна промисловість впливає на формування й розвиток паливомістких галузей великих промислових районів, промислових вузлів і центрів. Вона тісно пов'язана із багатьма галузями господарства і має великий вплив на їх розвиток.

В останні десятиріччя видобуток вугілля в Україні щорічно скорочується і за 1991—2007 рр. зменшився більш ніж удвоє. На сучасному етапі видобуток вугілля в Україні складає 58,9 млн т на рік. Донецький басейн, площа - 50 тис. км², а запаси вугілля перевищують

100 млрд т, третину яких складає коксівне вугілля і понад 20 % — високоенергетичні антрацити. В Донбасі зосереджено 91,5% вуглевидобувних підприємств країни. Донецький басейн розміщується в межах Донецької і Луганської областей, східних районів Дніпропетров-ської області (Західний Донбас) та південних районів Харківської області.

Собівартість Донецького вугілля досить висока через значну глибину залягання (в середньому 500—750 м), малу потужність пластів (0,5—2 м), розміщення вугільних пластів під кутом до поверхні землі. Максимальна глибина шахт у басейні перевищує 1200 м. Все це відбивається не тільки на собівартості, але й на об'ємах видобутку. Майже 20 % вугілля Донбасу надходить на Молдову і країни Східної Європи.

Львівсько-Волинській басейн був розвіданий у 1940-х р., а інтенсивна розробка його почалася в післявоєнні роки. Він розміщений у межах Львівської і Волинської областей. Його площа — 10 тис. км², а запаси вугілля — майже 3 млрд т, потужність пластів від — 0,5 до 1 м (інколи до 2 м). Тут зосереджено 6 % вуглевидобувних підприємств України. Основні центри видобутку вугілля — Нововолинськ, Червоноград, Соснівка, Горняк. Вугілля Львівсько-Волинського басейну використо­вується переважно населенням та на теплових електростанціях західних областей України.

Придніпровський буровугільний басейн. Запаси складають понад — 4 млрд т. Площа басейну майже 150 тис. км², потужність пластів – 3 - 6 м (інколи до 12 м), а глибина залягання — максимальна, понад 90 м, середня — 75 м. Найбільші родовища — Ватутинське та Звенигородське в Черкаській області, Олександрійське в Кіровоградській і Коростишівське в Житомирській області. Вугілля басейну використовується переважно для побутових потреб населення та на теплових електростанціях.

В останнє десятиріччя вугільна промисловість України знаходиться у кризовому_стані. Сьогодні майже 40 % усіх шахт працюють понад 50 років, а деякі — більше 70 років і лише 8 % шахт експлуатуються менше 20 років. За останні 20 років у Донбасі не було побудовано жодної шахти, у Львівсько-Волинському басейні тільки одна. При цьому виробничі потуж­ності шахт, що вибули з експлуатації, за 1991—2007 рр. склали близько 80 млн т. Майже всі шахтарські регіони є зонами екологічного лиха.

Підприємства вугільної промисловості належать до екологонебезпечних. їх викиди в атмосферу складають 25 % усіх викидів в Україні. Розробка вугільних родовищ впливає на гідрохімічний режим експлуатації поверхневих та підземних вод, посилює забруднення повітряного простору, погіршує родючість земель.

Великі площі родючих земель у шахтарських регіонах зайняті відходами вуглевидобутку (породою), значна частина яких горить. Нині лише в Донбасі налічується понад 1300 териконів, з яких 300 — горять.

Нафтова промисловість. представлена нафтовидобувною та нафтопереробною промисловістю. Нині запаси нафти в Україні оцінюються в 1,2 млрд т.

Нафта в паливному балансі України займає значне місце і має важливе значення. Загальний видобуток її в країні склав у 2007 році

4 млн т проти 5,3 млн т у 1990 р. і 13,9 млн т у 1970 р. Згідно з енергетичною стратегією розвитку України видобуток нафти повинен збільшитися у 2030 р _:до 5,4 млн т, а обсяг переробки — до 45 млн т при підвищенні глибини її переробки до 90%.

Східний нафтогазоносний район, на долю якого припадає майже 60 % запасів і більше 80 % видобутку нафти в Україні. Основний видобуток нафти тут ведеться в Чернігівській (Леляківське, Прилуцьке, Гніденцівське родовища), Полтавській (Глинсько-Розбишівське, Новогригорівське, Сагайдацьке, Радченківське) та Сумській (Охтирське, Бугруватівське, Рибальське, Качанівське родовища) областях.

Західний нафтогазоносний район до 1960-х рр. був основним з видобутку нафти в Україні. Найбільшими родовищами в цьому районі є Бориславське. Долинське, Північно-Долинське, Битків-Бабчинське, Надвірнянське. Нині на, цей район припадає менше 20 % загального видобутку нафти в Україні.

У Південному нафтогазоносному районі балансові запаси нафти зовсім незначні (до 3% від запасів України). Тому видобуток нафти тут практично відсутній.

Нафтопереробна промисловість України має значні потужності (понад 52 млн т сирої нафти на рік). Нині в Україні функціонують шість основних нафтопереробних заводів, найкрупніші з яких - Кременчуцький (його потужність — 18,6 млн т на рік), Лисичанський (16 млн т) і Херсонський (7,1 млн т на рік), а також менш потужні: Одеський, Дрогобицький та Надвірнянський заводи.

Глибина переробки нафти на нафтопереробних заводах України низька — до 66 % (проти 80 % у Західній Європі і 90% у США). В умовах дефіциту нафти в Україні, необхідна її глибша переробка, що дало б значну економію нафти та розширило б виробництво найбільш масових і цінних нафтопродуктів.

Газова промисловість в Україні — одна з наймолодших галузей, яка має величезне значення і розвивається прискореними темпами. Розвиток газової промисловості в Україні розпочався на початку XX ст., і був тісно пов'язаний з промисловою розробкою та експлуатацією Дашавського родовища природного газу у Львівській області. Для газової промисловості України в першій половині XX ст. характерними були незначні обсяги видобутку газу та його висока собівартість.'

Якісно новий період у розвитку газової промисловості настав після другої світової війни, коли розпочалася інтенсивна експлуатація відкритих родовищ природного газу в західних областях та активізувалися пошуки газу по всій території республіки. Завдяки зростанню обсягів геологічної розвідки та бурінню свердловин у 1946—1950 рр були відкриті Шебелинське (Харківська область), Радченківське (Полтавська область), Більче-Волицьке (Львівська область) родовища і нові горизонти на Опарському і Дашавському родовищах.

Велике значення для розвитку газової промисловості України мало введення в експлуатацію в 1956 р. одного з найбільших у Європі — ЦІебелинського газового родовища в Харківській області. Це зумовило зміни в розміщенні газової промисловості України. Значну роль у видобутку природ-ного газу став відігравати Східний нафтогазоносний район. У загальному видобутку природного газу його питома вага за 1951—1970 рр. збільшилася від 0 до 76 %, а частка Західного району зменшилася від 100 до 23 %. Водночас розпочався видобуток природного газу і на півдні республіки.

Сумарні задаси природного газу в Україні оцінюються майже в. 6,5 трлн, перспективні — в 1 трлн м³ і прогнозні — у 2_;4 трлн м³. Найбільший видобуток газу у 1975 році був – 68,7 млрд м³, а зараз – 21,1 млрд м^3.

Обсяги власного видобутку природного газу покривають потреби в ньому лише на 30 %, а решта покривається за рахунок імпорту. Україна — одна з найбільших у світі кран — споживачів природного газу. В 2007 р. тут було спожито 68,0 млрд м³. Понад 66 % його споживає промисловість, у тому числі до 30 % — електроенергетика та понад 20 % - комунально-побутовий сектор.

Загальна довжина газопроводів перевищує 35 тис. км, у тому числі 23 тис. км складають магістральні газопроводи, експлуатується 13 підземних газосховищ, потужністю 30 млрд м³ газу на рік.