Тема 7: Економічний простір України та особливості розвитку регіональних соціально-економічних систем.

План лекції:

1. Стійкий розвиток регіональних соціально-економічних систем

2. Особливості розвитку економічних районів України як регіональних соціально-економічних систем

2.1. Донецький економічний район

2.2. Придніпровський економічний район

2.3. Східний економічний район

2.4. Центральний економічний район

2.5. Поліський економічний район

2.6. Подільський економічний район

2.7. Карпатський економічний район

2.8. Причорноморський економічний район

І. Стійкий розвиток регіональних соціально-економічних систем.

Концепція стійкого (сталого) розвитку має досить тривалу історію становлення: починаючи від наукових праць В. І. Вернадського про ноосферу (на початку минулого сторіччя), декларації першої конференції ООН з навколишнього середовища (Стокгольм, 1972 р.), де було зазначено зв'язок економічного та соціального розвитку з проблемами навколишнього середовища, наукових доповідей Римського клубу (1972 р.), у яких формулювалися ідеї переходу цивілізації до стану «глобальної динамічної рівноваги», до звіту Всесвітньої комісії ООН з навколишнього середовища й розвитку в 1987 р., конференції ООН з проблем навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро (1992 р.), Всесвітнього самміту з питань сталого розвитку в Йоганнесбурзі (2002 р.) і до сьогодення.

Виникнення терміна «стійкий розвиток» пов'язують з ім'ям прем'єр-міністра Норвегії Гру Харлем Брундланд, яка сформулювала його в звіті «Наше спільне майбутнє», що був підготовлений для ООН і опублікований у 1987 р. Міжнародною комісією з навколишнього середовища й розвитку. Стійкий розвиток, за визначенням ООН, — це розвиток суспільства, що дозволяє задовольняти потреби нинішнього покоління, не завдаючи при цьому шкоди можливостям майбутніх поколінь для задоволення їхніх власних потреб.

Першопричиною виникнення проблеми стійкого розвитку є глобальна екологічна криза, що призвела до порушень у кругообігу біогенних речовин біосфери та нормальному механізмі її функціонування. Неконтрольоване зростання економіки й споживання природних ресурсів не забезпечують комплексного вирішення соціальних та економічних питань, у результаті чого криза ускладнюється соціально-економічними проблемами.

Перехід до стійкого розвитку — це глобальний процес, в якому кожна країна повинна скоординувати з усім світовим співтовариством заходи, вжиті в напрямі реалізації цілей і принципів нової цивілізаційної моделі. У довгостроковому плані успішне вирішення задачі стійкого розвитку залежатиме від нових підходів, що призведуть до зміни звичної практики на всіх рівнях як офіційного, так і приватного життя суспільства.

Основу стійкого розвитку на національному рівні складають: екологічна, соціальна й економічна політика, демократичні інститути, що відповідають потребам людей, правопорядок, заходи для. боротьби з корупцією, вирішення гендерного питання і створення сприятливих умов для інвестицій.

У грудні 1999 р. Верховною Радою України було прийнято постанову «Про Концепцію сталого розвитку населених пунктів», затверджену в якості основи для розробки нормативно-правових актів, програм та проектів щодо регулювання планування і забудови, стимулювання інвестиційної діяльності, вдосконалення податкової політики, наповнення і раціонального використання місцевих бюджетів для забезпечення соціально-економічного розвитку населених пунктів. Згідно з Концепцією стійкий розвиток населених пунктів тлумачиться як соціально, економічно й екологічно збалансований розвиток міських і сільських поселень, спрямований на створення їх економічного потенціалу, повноцінного життєвого середовища для сучасного та наступних поколінь на основі раціонального використання ресурсів (природних, трудових, виробничих, науково-технічних, інтелектуальних тощо), технологічного переоснащення і реструктуризації підприємств, удосконалення соціальної, виробничої, транспортної, комунікаційно-інформаційної, інженерної, екологічної інфраструктури, поліпшення умов проживання, відпочинку та оздоровлення, збереження й збагачення біологічного різноманіття та культурної спадщини.

Положення даної Концепції відповідають принципам, проголошеним у Порядку денному на XXI століття, у заключних документах Конференції Організації Об'єднаних Націй з населених пунктів (ХАБІТАТ-ІІ), яка відбулася в 1996 р. у м. Стамбулі (Туреччина), та рекомендаціям Європейської економічної комісії ООН.

В Концепції коротко охарактеризовано сучасний стан розвитку населенних пунктів і визначено основні напрями державної політики та заходи щодо забезпечення стійкого розвитку населених пунктів. Причини, що перешкоджають забезпеченню збалансованого стійкого розвитку населених пунктів: нестабільність соціально-економічних умов у державі на перехідному етапі, відсутність науково обґрунтованої, чітко визначеної стратегії її стійкого розвитку, ефективного реформування економіки та її державного регулювання, недосконалість законодавчого і нормативного забезпечення формування адекватного умовам ринку фінансового, правового, інформаційно-комунікаційного простору, недосконалість правових, організаційних, економічних засад діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб щодо створення повноцінного життєвого середовища.

У квітні 2003 р. постановою Кабінету Міністрів України було прийнято також «Комплексну програму реалізації на національному рівні рішень, прийнятих на Всесвітньому самміті зі сталого розвитку на 2003—2015 рр.», якою визначаються стратегія та шляхи розв'язання глобальних і загальносуспільних проблем в Україні з метою забезпечення стійкого розвитку.