7.4. Удосконалення економічного механізму природокористування та охорони навколишнього природного середовища

Механізм господарювання у сфері природокористування - це система заходів з управління, планування та економічного стимулювання, спрямованого на раціональне природокористування. Для підвищення еколого-економічного рівня АПК, регулювання екологічної мотивації землекористувачів необхідна система оцінювальних показників як для виробничої, так і для природоохоронної діяльності. Нині оцінка останньої здійснюється в межах визначення організаційно-технічного і техніко-економічного рівня виробництва, тому вона не є комплексною. Економічний механізм раціонального природокористування відіграє провідну роль в ефективному використанні навколишнього середовища, його засоби та інструменти можуть прямо чи опосередковано впливати на темпи вичерпування природних ресурсів, ступінь забруднення води і повітря та ерозію грунтів, а також на наявність чи відсутність небезпеки зникнення цілих видів фауни і флори. Однією з основних складових економічного механізму в аграрній сфері є економічне стимулювання раціонального використання й охорони природних ресурсів. З практики його застосування відомі такі основні напрями: стимулювання інтенсивності та ефективності аграрного землекористування і сільськогосподарського виробництва; охорона агроландшафтів та суміжних з ними водних екосистем; концентрація землевласності та землекористування. Кожний із зазначених напрямів має свій набір економічних засобів регулювання та методів їхньої практичної реалізації. Найбільш відомими методами економічного стимулювання інтенсивності та ефективності аграрного природокористування є: • фінансова участь держави в розвитку інфраструктури сільської території, аграрної науки, освіти та перепідготовки кадрів; • надання державою пільгових кредитів та субсидій суб'єктам сільськогосподарської діяльності на придбання екологічно безпечних матеріально-технічних засобів виробництва; • підтримка рівня цін на сільськогосподарську продукцію і доходів аграрних товаровиробників. Досвід зарубіжних країн свідчить, що в міру насичення ринку сільськогосподарською продукцією застосування цієї групи методів втрачає свою актуальність. Головним стає вирішення соціально-екологічних проблем аграрної сфери, бюджетна підтримка сільського господарства змінює свою направленість. Важливого значення набувають методи економічного стимулювання сільськогосподарських товаровиробників щодо діяльності, пов'язаної з охороною агроландшафтів та суміжних з ними водних екосистем.  Ці методи включають: - фінансування державою створення меліорованих масивів земель; - погектарні виплати землекористувачам на вапнування, гіпсування та інші види хімічного обробітку ґрунту; - субсидування нових видів обробітку ґрунту, які мають ґрунтозахисний характер; - дотування виробництва екологічно чистої продукції на основі біологізації землеробства; - щорічні рентні виплати фермерам за добровільне виведення ними з обробітку та консервацію деградованих земель, фінансування робіт щодо залуження та заліснення цих площ; - субсидування проведення протиерозійних заходів на сільськогосподарських угіддях; — виплата коштів за збереження площ під болотами, що забезпечують водний баланс. Механізм економічного стимулювання сільськогосподарського природокористування потребує розвитку, проте він залежить від швидкості ринкових перетворень, агроекологічної політики і насамперед - від фінансових можливостей держави. Останні в Україні надто обмежені, що стало головним гальмом у розвитку механізму економічного стимулювання раціонального використання природних ресурсів та охорони природи в сільському господарстві. З трьох його складових елементів, які відомі з практики регулювання аграрного природокористування розвинутих країн, в Україні поки що одержав розвиток лише один - економічне стимулювання інтенсивності та ефективності аграрного землекористування і сільськогосподарського виробництва; два ж інші - економічне стимулювання сільськогосподарських природокористувачів за діяльність, пов'язану з охороною агроландшафтів та суміжних з ними водних екосистем і економічне стимулювання концентрації землеволодінь та землекористувань - ще не включені до системи державного регулювання. Сучасний механізм економічного стимулювання раціонального природокористування в аграрній сфері України певною мірою схожий на той, що застосовувався в західноєвропейських країнах у перші післявоєнні десятиріччя. Ця схожість характеризується метою державного втручання в перебіг процесу природокористування та сільськогосподарського виробництва, яка полягає у збільшенні виробництва сільськогосподарської продукції і досягненні гарантованої продовольчої безпеки. В країнах Західної Європи її було досягнуто в 70-х роках, тоді як в Україні спад сільськогосподарського виробництва триває. Головними причинами такого спаду є: диспаритет цін на сільськогосподарську і промислову продукцію, що споживається сільським господарством; недосконалість у ринкових умовах колективної форми власності на землю та майно; низька ефективність діючого механізму економічного стимулювання суб'єктів сільськогосподарської діяльності. Проблема відставання доходів фермерів та паритету цін наявна і в країнах з розвинутою ринковою економікою. Але там вона вирішується державою за допомогою спеціально створеного механізму підтримки рівня фермерських цін і доходів. В Україні такий механізм у практику економічного регулювання поки що не запроваджено і проблема паритету цін на сільськогосподарську та промислову продукцію залишається. У розвинутих країнах головними засобами економічного стимулювання аграрного природокористування були і залишаються державні субсидії, дотації, компенсаційні виплати, які надають на безповоротній основі і забезпечують фермерам рівень доходів, достатній не лише для організації наступного виробничого циклу, але й для капіталізації певної їхньої частини. В Україні ж головними засобами державної допомоги сільськогосподарським природокористувачам є бюджетні позички і товарні кредити на поворотній основі та пільгове оподаткування. Без них переважна більшість сільськогосподарських підприємств, які вже протягом кількох років працюють збитково, не змогла б організувати виробничий процес. Однак, рівень їхнього надання такий, що зовсім не залишається коштів для нагромадження з метою подальшого інвестування їх у матеріально-технічні засоби сільськогосподарського виробництва. Переважне використання в економічному механізмі методів стимулювання сільськогосподарських природокористувачів, які грунтуються на державних товарно-грошових позичках та податкових пільгах, зумовлене дефіцитом фінансових ресурсів у держави, який нині не дає змоги більш широко застосовувати методи прямого субсидування на безповоротній основі. Але й такий підхід дає сподівання на те, що в недалекій перспективі ефективність механізму економічного стимулювання, інтенсивності та ефективності аграрного землекористування і сільськогосподарського виробництва в Україні зросте. Нині запроваджено в господарську практику такий важливий метод економічного стимулювання як підтримка цін і доходів сільськогосподарських товаровиробників, який у розвинутих країнах довів свою ефективність і на сучасному етапі є головною умовою інтенсивного та високоефективного ведення аграрного виробництва. Стимулювання інтенсивного та економічно ефективного використання природних ресурсів у сільському господарстві автоматично не вирішує екологічних проблем галузі. Потрібне застосування спеціальних методів, які за допомогою фінансово-економічних засобів змогли б зацікавити суб'єктів господарювання у проведенні заходів щодо захисту й відтворення продуктивної сили землі, збереження екологічних функцій ґрунтового покриву та водних ресурсів, оздоровлення природного середовища в цілому. Суб'єкти аграрного природокористування повинні економічно стимулюватись за конкретні, вигідні їм і суспільству заходи, які проводяться за їхні кошти та прямо чи опосередковано забезпечують стійкість агроландшафтів і суміжно розташованих водних об'єктів. До таких заходів належать: здійснення консервації орних земель та інших видів сільськогосподарських угідь; будівництво протиерозійних гідротехнічних споруд; створення полезахисних лісосмуг, лісових насаджень у водоохоронних зонах річок та навколо водойм, у ярах та балках; засипка і виположування ярів; терасування крутих схилів; окультурення природних кормових угідь; проведення хімічної та гідротехнічної меліорації ґрунтів; протиерозійний обробіток ґрунту. До зазначеного переліку заходів слід ще додати підвищення родючості земель і виробництво екологічно чистої сільськогосподарської продукції на основі біологізації землеробства. Фінансово-економічне заохочення аграрних природокористувачів до здійснення природоохоронних заходів слід формувати на підставі методів прямого та побічного стимулювання. Система прямого економічного стимулювання повинна базуватися на безпосередньому субсидуванні і охоплювати відповідні методи (табл. 7.3). З метою стимулювання сільськогосподарських товаровиробників у виробництві екологічно чистої продукції науковцями запропоновано економічний механізм, основними елементами якого є:

1. Економічні важелі і стимули, які сприяють зацікавленості у виробництві екологічно чистої продукції. Реалізується через пільгове оподаткування; пільгове кредитування; підвищення розміру доплат до закупівельної ціни; централізовані капітальні вкладення; пільгові ціни на послуги і засоби виробництва; державне страхування. 2. Економічні санкції, які застосовуються до забруднювачів навколишнього середовища. Охоплюють елементи: зниження цін на екологічно забруднену продукцію; систему штрафних санкцій за нераціональне використання природних ресурсів. 3. Система організаційно-правових заходів, які забезпечують ефективність застосування окремих елементів економічного механізму і реалізуються через встановлення чітких стандартів на сільськогосподарську продукцію, контроль за її якістю, екологічний моніторинг та інформаційне забезпечення. 4. Система економічного стимулювання природокористувачів, яку слід розвивати на основі пільгового режиму оподаткування, різних видів пільгового кредиту, інших методів, які дають змогу виконувати роботи без виділення коштів з бюджету, за рахунок накопичення сільськогосподарськими товаровиробниками власних ресурсів. Різні види податкових пільг та пільгового кредиту впроваджуються для стимулювання інвестиційної активності сільськогосподарських товаровиробників щодо використання сучасних науково-технічних досягнень з метою заміни екологічно деструктивної техніки і технології виробництва на нову, природоохоронну та ресурсозберігаючу, а також для створення природоохоронної інфраструктури. Система прямого економічного стимулювання сільськогосподарських природокористувачів за здійснення природоохоронних заходів 1 Консервація орної землі шляхом залуження Щорічне відшкодування частини недоодержаного доходу та компенсація вартості насіння трав і витрат на їхній посів 2 Консервація ріллі та інших с.-г. угідь шляхом заліснення Щорічні рентні виплати за консервацію де-градованих земель та компенсація вартості посадкового лісоматеріалу й витрат на посадку рослин і догляду за ними до змикання крон 3 Створення полезахисних лісосмуг Щорічне відшкодування недоодержаного доходу з площ угідь, зайнятих насадженнями і компенсація витрат на їх створення та догляд 4 Створення насаджень на берегах річок і водойм Компенсація витрат на створення насаджень 5 Будівництво протиерозійних гідротехнічних споруд Відшкодування витрат на будівництво споруд 6 Засипка і виполо-жування ярів Компенсація витрат на проведення робіт 7 Терасування крутих схилів Відшкодування витрат на проведення робіт 8 Окультурення природних кормових угідь Компенсація витрат на придбання насіння та проведення культуртехнічних робіт 9 Проведення хімічної меліорації ґрунтів Відшкодування витрат на придбання меліорантів та виконання робіт 10 Виробництво с.-г. продукції без застосування пестицидів Виплата дотацій на вироблену і реалізовану екологічно чисту продукцію На практиці економічного стимулювання природоохоронної діяльності вони можуть бути реалізовані за допомогою таких конкретних методів: 1. Звільнення від плати за землю з площі: а) законсервованих сільськогосподарських угідь; б) зайнятої під створення полезахисних лісосмуг; в) зайнятої протиерозійними гідротехнічними спорудами. 2. Звільнення від плати за земельні ділянки, що перебувають у стадії сільськогосподарського освоєння або поліпшення їхнього стану в період, передбачений проектом проведення робіт. 3. Надання податкових пільг за рахунок прискореної амортизації ґрунтозахисної техніки та протиерозійних гідротехнічних споруд. 4. Звільнення від податків тієї частини прибутків, яка спрямована на розв'язання екологічних проблем. 5. Надання пільгових кредитів на придбання протиерозійної техніки, будівництво протиерозійних гідроспоруд, здійснення лісомеліорації, хімічної меліорації ґрунтів, інших землевідновлюваних та природоохоронних заходів. Доцільно також розробити, законодавчо закріпити і впровадити систему заліку в рахунок платежів за використання земельних та водних ресурсів (сплати ФСП) тих коштів, які суб'єкт аграрного природокористування витратив на виконання природоохоронних заходів. Така система також забезпечить економічне стимулювання впровадження природозберігаючих заходів, оскільки частина платежів за використання природних ресурсів трансформується в джерело інвестицій природоохоронного призначення і буде залишатися в сільськогосподарського товаровиробника. В умовах економічної кризи, коли засоби прямого економічного стимулювання не можуть повною мірою розвиватися через дефіцит фінансових ресурсів у держави, побічна система стимулювання є основним засобом нагромадження коштів на природоохоронні інвестиції.

Сучасний механізм економічного стимулювання раціонального природокористування в аграрній сфері України

Сучасний механізм економічного стимулювання раціонального природокористування в аграрній сфері України певною мірою схожий на той, що застосовувався в західноєвропейських країнах у перші післявоєнні десятиріччя. Ця схожість характеризується метою державного втручання в перебіг процесу природокористування та сільськогосподарського виробництва, яка полягає у збільшенні виробництва сільськогосподарської продукції і досягненні гарантованої продовольчої безпеки. В країнах Західної Європи її було досягнуто в 70-х роках, тоді як в Україні спад сільськогосподарського виробництва триває. Головними причинами такого спаду є: диспаритет цін на сільськогосподарську і промислову продукцію, що споживається сільським господарством; недосконалість у ринкових умовах колективної форми власності на землю та майно; низька ефективність діючого механізму економічного стимулювання суб'єктів сільськогосподарської діяльності.

Форми еколого-економічних інструментів раціональногоприродокористування

Говорячи про різні форми еколого-економічних інструментів приро-докористування, варто пам'ятати про певну умовність подібної класифіка-ції. Умовність форм еколого-економічних інструментів обумовлена рядом обставин.

По-перше, різні форми еколого-економічних інструментів є в основ-ному варіаціями двох основних видів впливу на економічні інтереси су-б’єктів господарської діяльності: податкового, що є вилученням доходу, і дотаційного, що є прямою чи непрямою передачею доходу. Зокрема, будь--які види платежів можуть кваліфікуватися як деякі форми податку (на ви-киди шкідливих речовин, на складування відходів, на використання приро-дних ресурсів і ін.), а будь-які види пільг (податкових, кредитних, і ін.) як приховані форми дотацій чи субсидій.

По-друге, часто ті чи інші аналогічні за змістом інструменти в різних країнах називаються по-різному (в одних — податки, в інші — плата, у третіх — платежі, у четвертих, як, наприклад, стали недавно називатися в Україні, — збори). Тобто часті розходження в назві інструмента визнача-ються не стільки його змістом, скільки термінологічними особливостями даної країни.

По-третє, віднесення еколого-економічного інструмента до тієї чи ін-шої форми пов'язано не стільки з видом передачі чи вилучення доходу, скі-льки з організаційною процедурою його здійснення. Зокрема наприклад, податки пов'язують звичайно з акумулюванням засобів на бюджетних ра-хунках, а платежі — з наступним створенням спеціальних фондів цілеспря-мованого використання.

Головні еколого-економічні інструменти регулювання природокорис-туванням представлені на схемі рис. 5.1.

Рис. 5.1.

Форми еколого-економічних інструментів

Платежі (збори, плата) — це грошові чи інші блага, що економічний суб’єкт сплачує за використовувані ресурси (включаючи ассиміляційний потенціал), і за можливість здійснення господарської діяльності. В еколо-го-економічній сфері платежі є найбільш розповсюдженою формою інстру-ментарію, що використовується в більшості країн світу. Серед найпошире-ніших у світовій практиці економічних методів стимулювання раціональ-ного природокористування є, перш за все, платежі за природні ресурси та забруднення. Науковою основою для визначення розмірів такої плати слу-жить їх економічна оцінка. В загальному вигляді можна виділити такі види платежів (схема на рис.5.2):

• платежі за право користування природними ресурсами;

• плата за відтворення та охорону природних ресурсів;

• рентні платежі за експлуатацію кращих природних ресурсів за якістю, чи за місцем їх розташування стосовно ринку;

• штрафні платежі за понаднормове використання природних ре-сурсів;

компенсаційні платежі за вибуття природних ресурсів із цільового ви-користання або погіршення їхньої якості, спричинене діяльністю цих підприємств.

TL

За природні ресурси

Платежі

IX

За забруднення

Користування ресурсом

Викиди ватмосферу

W Відтворення та охорону

Скиди в гідросферу

Експлуатація кращих за

якістю та розташуванням

(рентні)

Розміщення відходів

Вибуття із цільового

використання та

погіршення якості

(компенсаційні)

Економічні збитки

Понаднормове використання (штрафні)

фактичні

промисловості

потенційні

сільському господарству

можливі

Комунальному господарству

відвернені

Здоров’ю населення

ліквідовані

Рис. 5.2.

Види еколого-економічних платежів (зборів).

До економічних методів управління процесом природокористування належать також платежі за забруднення. Плата за забруднення навколиш-нього середовища діючим законодавством встановлюється за:

• викиди в атмосферу забруднюючих речовин стаціонарними та пересу-вними джерелами забруднення;

• скиди забруднюючих речовин у поверхневі води, територіальні та внутрішні морські води, а також у підземні горизонти, в тому числі скиди, що проводяться підприємствами через систему комунальної каналізації;

• розміщення відходів у навколишньому середовищі.

Критерієм для розрахунку платежів за забруднення є збитки від нього. Ці збитки проявляються рівночасно в моральному, соціальному, естетичному, економічному аспектах. Але на сьогоднішній день здебі-льшого оцінюються поки що тільки економічні збитки, які завжди є тільки частиною, хоч і дуже вагомою, загальних збитків. Через відсут-ність відповідних методик оцінка моральних і соціальних збитків стано-вить певні труднощі.

Економічні збитки від шкідливого впливу на навколишнє середовище — це фактичні або можливі витрати народного господарства на попередження шкідливого впливу забруднення, виражені у вартісній формі, та витрати на компенсацію цих утрат.

Економічні збитки — величина комплексна. Найчастіше її виражають сумою основних локальних збитків:

• від погіршення здоров'я населення;

• комунальному господарству;

• сільському та лісовому господарству;

• промисловості.

Економічні збитки розраховують у п'яти видах:

• фактичні збитки, тобто втрати або негативні зміни, що виникають від забруднення навколишнього природного середовища і можуть бути оцінені у вартісній формі за визначений період;

• можливі, які спостерігатимуться в перспективі через можливе забруд-нення навколишнього середовища, тобто мають умовно теоретичний характер;

• відвернені, що становлять різницю між фактичними і можливими збитками;

• ліквідовані — та частина збитків, на яку їх було зменшено завдяки здійсненню природозахисних заходів;

• потенційні — збитки, що можуть бути завдані суспільству в майбутньо-му через нинішнє забруднення навколишнього природного середовища. Економічні збитки від забруднення атмосфери, води, земельних рес-

урсів на сьогоднішній день можна розраховувати емпіричним методом. Основою розрахунків величини збитків є концентрація шкідливих речовин, маса викидів, тарифи на воду, грошові оцінки конкретної земельної ділянки.

До класу платежів або зборів ще можна віднести такий еколого-еконо-мічний інструментарій як штраф. Штраф — це грошове покарання у вигляді стягнення визначеної суми; засіб матеріального впливу на юридичних і фізи-чних осіб, винних у порушенні законів, договорів, що діють стосовно до еко-логічної сфери. Можна назвати наступні види штрафних санкцій:

• міжнародні санкції за порушення умов міжнародних договорів в обла-сті навколишнього середовища;

• штрафи за недотримання екологічного законодавства усередині країни;

• відшкодування (на міжнародному рівні) збитку, нанесеного однією країною іншій країні (чи країнами);

• відшкодування (на державному рівні) збитку, нанесеного одним економічним суб’єктом іншому економічному суб’єкту господарської діяльності.

Податки. Головна особливість податкового екологсгекономічного ін-струментарію полягає в тому, що зібрані таким шляхом засоби, надходять на бюджетні рахунки відповідного рівня (державного чи місцевого) і вико-ристовуються на фінансування екологічних проблем. Податки екологічної спрямованості стягуються окремо (тобто передбачені спеціальні статті), або в складі інших податків (відчисляються частки від суми загальних податків).

Основні форми використання податкових інструментів в екологіч-них цілях:

• цивільний екологічний податок, стягнутий із платоспроможних грома-дян країни на екологічні нестатки (використовується в багатьох краї-нах, одна з форм цього податку, зокрема, практикується у Франції);

• податок на рішення глобальних, національних чи регіональних еколо-гічних проблем; характерним прикладом подібного податку є податок на ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи; у ряді країн існують

місцеві податки на охорону конкретних природних об’єктів (лісів, озер, боліт);

• податок на транзит через країну вантажів (в Україні на екологічні цілі передбачена тільки частина зазначеного податку);

• екологічний податок на автомобілі (екологічна складова податку зви-чайно включається в загальний податок за використання автомобіля (використовується в більшості країн Європи, а також США, Канаді, Японії);

• екологічний податок на повітряний транспорт; включається в загальні ставки податку за здійснення даного виду діяльності в країні (Кана-да, США, Данія, Норвегія, Швеція) і за проліт через територію країн (є стандартною позицією міжнародних правил);

• екологічний податок на конкретні групи товарів, у тому числі: мінера-льні добрива (Норвегія, Швеція); пестициди (Данія, Франція, Угорщи-на, Португалія, Швейцарія й ін.); пластмасова тара, упакування (Данія, Угорщина, Ісландія, Польща); шини (Канада, Данія, Фінлян-дія, Угорщина, Польща); батарейки-акумулятори (Данія, Швеція, Японія); розчинники (Данія); мастила (Фінляндія, Франція, Норвегія);

• екологічний податок на паливо, у тому числі в залежності від наявності екологічно шкідливих компонентів: свинцю (у більшості країн); вуглецю (Данія, Фінляндія, Нідерланди, Норвегія), сірки (Бельгія, Данія, Франція, Польща, Швеція), окислів азоту (Чехія, Франція, Польща, Швеція). Акциз є одним з видів податку. У здійсненні екологічної політики акци-

зи відіграють важливу роль, насамперед, завдяки можливості впливати на ці-ни енергоносіїв і мінеральної сировини. Як правило, застосування акцизів дозволяє підняти рівень цін на енергоносії, що сприяє реалізації енергозбері-гаючої політики. Цим засобом активно користуються країни ЄС і Японія.

Мито — це обов'язковий внесок, стягнутий, митними органами даної країни під час ввозу товару на її територію чи його вивозі з цієї території, і є невід’ємною умовою такого ввозу чи вивозу.