Албанська православна автокефальна церква

Православна автокефальна церква Албанії (алб. Kisha Orthodhokse Autoqefale e Shqipërisë) — одна з наймолодших канонічних православних церков. Вона стала автокефальною 1922 року й 1937 року була визнана Константинопольським патріархом.

Церква зазнала сильних гонінь під час Другої світової війни й періоду комуністичної диктатури, особливо після 1967 року коли було заборонене громадське й особисте віросповідання.

Церква відновилася після 1991 року після повалення комуністичного режиму. Було висвячено 135 священиків (2008 рік). Було збудовано 150 нових соборів, 60 монастирів й соборів було відбудовано, більше 160 соборів було відремонтовано.

Заснована Феофаном Стіліан Нолі.

Центр церкви у Тирані. Примат церкви — архієпископ Тирани, Дуресса й всієї Албанії, Анастасіос Янноулатос. 700 тисяч вірних^[1]. Мова служінь — албанська мова. Але у місцевостях змішаного грецького й волоського населення використовується грецька мова. Такі громади називають Грецька православна церква Албанії.

Діє Воскресіння Христа теологічна академія.

Радіо «Воскресіння» віщає цілодобово. Щомісячна християнська газета «Воскресіння», дитячий журнал «Радій», юнацький журнал «Дзвони», студенський бюлетень «Слово», бюлетень «Храм» й новостний бюлетень англійською мовою «News from Orthodoxy in Albania». На 2008 рік було опубліковано приблизно 90 книг.

Історія

Православ'я у Албанії поширилося на півдні серед тосків, й католицизм — на півночі серед гегів раніше 4 сторіччя. У 15 сторіччі, після захоплення Албанії турками більшість албанців стали мусульманами. За часів Османської імперії православні общини підпорядковувалися Костантинопольському патріархату з грецькою мовою богослужінь.

1908 року у Бостоні в Америці Нолі вперше провів богослужіння албанською мовою. Після здобуття Албанією незалежності Нолі поїхав у Албанію, де став проводити богослужіння албанською мовою, рукоположив священиків й став головою Албанської православної церкви. 1924 року Нолі також був прем'єр-міністром Албанії на протязі 5 місяців, після чого його кабінет був вимущений залишити країну.

За часів комуністичної диктатури Енвера Ходжі церква була взята під контроль держави, землі націоналізовані. 1952 року архієпископ Христофор був знайдений мертвим. 1967 року в унісон з Китайською революцією Ходжа закрив усі церкви й мечеті, й оголосив Албанію першою у світі атеїстичною державою.

На 1991 рік тільки 22 священики залишилися в живих. Єпископ Андрауци, Анастасіос був призначений архієпископом Тирани 1992 року Константинопольським патріархом. З часом, грек по національності Анастасіос був визнаний албанськими вірними, як вірний служитель.

Була перекладена Біблія з італійської й грецької мов на сучасну албанську мову.

Православна церква Чеських земель і Словаччини

Православна Церква Чеських земель і Словаччини (чеськ. Pravoslavná církev v Českých zemích a na Slovensku) — автокефальна помісна православна церква, що має 14-і місце в диптиху автокефальних помісних Церков. Юрисдикція - Чехія і Словаччина.

Зміст 1 Історія 1.1 Становлення церкви 1.2 Воєнний та повоєнний періоди 2 Предстоятелі 3 Устрій 4 Статистика 5 Посилання

Історія

Детальніше: Історія Православної церкви Чеських земель і Словаччини

На території Великоморавського князівства християнство прийшло у 863 році завдяки місіонерській діяльності рівноапостольних Кирила і Мефодія. Пізніше однак християнство на чеських і словацбких землях розвивалося під опікою Римо-католицької церкви, а православ'я утрималось лише у Мукачевській єпархії, що охоплювала переважно територію Підкарпатської Русі. В результаті Ужгородської унії 1646 г. більшість священнослужителів цієї єпархії ввійшли в Унію з Римо-католицькою церквою.

1863 року на території Словаччини та Чехії були організовані православні общини, що входили до складу Буковинської митрополії. Проте більшість православних на території Чехії та Словаччини були підпорядковані Сербській православній церкві.

В 1903 у Празі виникло суспільство "Православна бесіда". В роки Першої світової війни вони були переслідувані Австро-угорською владою, що вважала їх небезпечними.

Становлення церкви

Становлення Чехословацької православної церкви було пов'язано із кризою, яку пережила католицька церква на цих землях по закінченню першої світової війни, а також загальною активізацією національно-визвольного та релігійного руху на цих теренах.

Ще напередодні Першої світової війни канонічність сербської юрисдикції в Чехії, Словаччині та на Підкарпатській Русі була поставлена під сумнів Константинопольським та московським патріархами. Ряд священиків та монахів були висвячені в монастирях Росії та Константинополя. Крім того, Константинопольський патріарх Іоаким ІІІ призначив екзархом у Галичині й Угорській Русі архієпископа Антонія (Храповицького). Сучасники пояснювали діяльність патріарха тим, що СПЦ не могла виконувати своїх функцій у зв’язку з жорстким контролем австро-угорської влади, і, таким чином, залишила напризволяще православний рух в імперії.

1920 року у Празі адвокат Мілош Червінка реорганізував товариство „Православна бесіда” у „Православну Чеську релігійну громаду”, статути якої затвердила 31 березня 1922 р. чехословацька влада. Члени цієї православної громади хоча й визнавали верховенство СПЦ, але прагнули мати свого єпископа.

Одночано, загальне невдоволення й критика Римського єпископату сповокувала до схизми, та створення у 1920 році гуситської церкви. В процесі її формуванні, відокремилася група, що поставлиа собі за мету відродження у Чехії та Словаччині Кирило-мефодіївської традиції і відродження слов'янського обряду (глаголичного). На чолі цього руху стояв ксьондз Матей Павлік (Matěj Pavlík), який 1921 року встановив контакт із Сербським патріархатом і прийнявши ім'я Горазда ІІ отримав єпископську хіротонію в Белграді. У перші роки свого існування ця церква була підпорядкована Сербській православній церкві і переважно складалася з колишніх вірних католицької церкви.

15 червня 1922 р. на загальних зборах православної громади було обрано єпископом для території Чехії, Моравії та Сілезії архімандрита Антоніна (Брабец) (Antonín Jindřich Brabec), який до цього тривалий час жив був душпастирем Чехів Волині. 30 серпня 1922 р. Міністерство шкіл і народної освіти затвердило рішення зборів. Цього ж дня було розіслано листи до Константинопольського патріарха Мелетія (Метаксакиса), сербського патріарха Димитрія (Павловича), голови РПЦ за кордоном митрополита Антонія (Храповицького), керуючого РПЦ в Західній Європі митрополита Євлогія (Георгієвського). Від двох останніх Савватій (Врабец) отримав вітальні телеграми.

Члени „Православної Чеської релігійної громади” звернулися до сербського патріарха з проханням висвятити Савватія єпископом. Синод сербської церкви відмовив. Тоді Антонін (Брабец), заручившись підтримкою жителів 28 сіл Підкарпатської Русі, подав 30 грудня 1922 р. прохання про хіротонію до Константинополя. Константинопольський патріарх Мелетій (Метаксакис) 4 березня 1923 р. висвятив Савватія в архієпископи з титулом „архієпископ Празький і всієї Чехословаччини”. 6 березня 1923 р. було видано томос, який затвердив це призначення.

Згідно з розпорядженням патріарха Мелетія на території Чехословаччини мали утворюватися три єпархії: Празька, Моравська та Підкарпатська. Про видання томосу було повідомлено офіційним листом митрополита Антонія (Храповицького), а 1 червня 1923 р. його прийняв до відома архієрейський собор РПЦ. Сербський синод виразив рішучий протест проти дій константинопольського патріарха. Таким чином, на території Чехословаччини декілька років діяли одночасно дві юрисдикції: сербська та константинопольська.

Згодом, під тиском уряду Югославії чехи були змушені визнати юрисдикцію сербської церкви.

Крім того, Чехословацька влада підтримувала саме Горазда II. 1925 року народний синод офіційно проголосив створення Чехословацької православної церкви, що залишалась під юрисдикцією Сербського патріархату. У 1926 до неї приєдналися і більшість вірних константинопольського патріархату.

Воєнний та повоєнний періоди

В часи нацистської окупації Чехословацької православної церкви зазнала тяжких переслідувань через укриття чехословацьких партизан. Сам Горазд ІІ 1942 року був заарештований і страчений.

По закінченню Другої світової війни та зайняттю Чехословаччини військами СРСР, 1946 року Чехословацька православна церква була переведена від сербської церкви під юрисдикцію Московської Патріархії, та була реорганізована в екзархат.

1950 року внаслідок "скасування" (під тиском радянських спецслужб) Ужгородської унії до православної церкви були долучені також греко-католики Словаччини, щоправда у 1968 році чехо-словацька уніатська церква відродила своє існування.

9 вересня 1951 року Російська церква визнала автокефалію Чехословацької церкви. Константинопольський патріархат тривалий час не визнавав легітимність рішення Московського Патріархату і визнав автокефалію лише 9 вересня 1998 року.

Устрій

Детальніше: Єпархії Православної церкви Чеських земель і Словаччини

Церква має чотири єпархії.

На території Чехії:

• Празька єпархія - архієпискп Празький, митрополит Чеських земель і Словаччини Христофор (Kryštof)

• Оломоуцько-Брненська єпархія - архієпископ Оломоуцький і Брненський Сімеон (Simeon)

На території Словачинни:

• Пряшівська єпархія - архієпископ Пряшівський і Словацький Іоанн (Ján)

• Михалівсько-Кошицька єпархія (Михалівська) - архієпископ Михалівський і Кошицький Георгій (Juraj)

Статистика

За переписом 2001 року у Словаччині налічувалося 50 363 віруючих, православні найбільш численні в Пряшівському краї (4 % населення, особливо в районах Медзилаборце (29 %), Снина (21,1 %), Свидник (19,8 %)) і Кошицькому краї (1,8 % населення).

У Чехії того ж року налічувалося 22 968 віруючих, здебільшого української національності.