§ 14.6. Розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, пов'язаних з виробництвом

У разі травмування працівників, професійних захворювань або аварій на виробництві власник або уповноважений ним орган повинен провести розслідування. Порядок проведення розслідування регулюється Положенням про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1993 р. №623 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 17 червня 1998 р. №923) (Зібрання законодавства У країни. - 1998. - №10. - Ст.437).

Дія даного Положення поширюється на підприємства, установи й організації усіх форм власності, що діють на території України (далі - підприємства), усіх громадян (у тому числі іноземців та осіб без громадянства), які є власниками цих підприємств або уповноваженими ними особами (далі - власники), а також на громадян, котрі виконують на цих підприємствах роботу за трудовим договором (контрактом), проходять виробничу практику або залучаються до роботи з інших підприємств. Розслідування нещасних випадків (професійних захворювань), що сталися з працівниками, які перебували у відрядженні за кордоном, а також з громадянами іноземних держав, які працюють на підприємствах, провадиться згідно з Положенням, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Дія цього Положення не поширюється на осіб, які працюють або проходять службу та з якими не укладаються трудові договори на підвідомчих підприємствах і у військових частинах, підрозділах Міноборони, МВС, Держкомкордону, Національної гвардії, СБУ. У цих випадках порядок розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій встановлюється зазначеними органами за погодженням з Комітетом по нагляду за охороною праці. Порядок розслідування та обліку нещасних випадків з учнями та студентами під час навчально-виховного процесу, трудового і професійного навчання в навчальному закладі визначається Міносвіти.

Розслідуванню підлягають травми, у тому числі отримані внаслідок тілесних ушкоджень, заподіяних іншою особою, гострі професійні захворювання і гострі професійні отруєння, теплові удари, опіки, обмороження, утеплення, ураження електричним струмом, блискавкою та іонізуючим випромінюванням, ушкодження, отримані внаслідок аварій, пожеж, стихійного лиха (землетруси, зсуви, повені, урагани та інші надзвичайні події), контакту з тваринами, комахами та іншими представниками фауни і флори (далі - нещасні випадки), що призвели до втрати працівником працездатності на один робочий день чи більше або до необхідності перевести потерпілого на іншу, легшу роботу терміном не менш як на один робочий день, а також випадки смерті на підприємстві.

За результатами розслідування складається акт за формою Н-1 і беруться на облік нещасні випадки, що сталися з працівниками під час виконання трудових (посадових) обов'язків, у тому числі у відрядженнях, а також ті, що сталися під час:

- перебування на робочому місці, на території підприємства або в іншому місці роботи протягом робочого часу (термін "робочий час" - це час, починаючи з моменту приходу працівника на підприємство до його виходу, який повинен фіксуватися, і цей порядок встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку), або за дорученням власника в неробочий час, під час відпустки, у вихідні та святкові дні;

- приведення в порядок знарядь виробництва, засобів захисту, одягу перед початком роботи і після її закінчення, під час виконання заходів особистої гігієни;

- проїзду на роботу чи з роботи на транспорті підприємства або на транспорті сторонньої організації, яка надала його згідно з договором (заявкою), за наявності розпорядження власника;

- використання власного транспорту в інтересах підприємства з дозволу або за дорученням власника;

- провадження дій в інтересах підприємства, на якому працює потерпілий (дії в інтересах підприємства - дії працівника, які не входять до кола його виробничих завдань чи прямих обов'язків, наприклад, надання необхідної допомоги іншому працівникові, дії щодо попередження можливих аварій або рятування людей та майна підприємства);

- ліквідації аварій, пожеж та наслідків стихійного лиха на виробничих об'єктах і транспортних засобах, що використовуються підприємством;

- надання підприємством шефської допомоги;

- перебування на транспортному засобі або його стоянці, на території вахтового селища, у тому числі під час змінного відпочинку, якщо причина нещасного випадку пов'язана з виконанням потерпілим трудових (посадових) обов'язків або з дією на нього виробничого фактора чи середовища;

- прямування працівника до (між) об'єкта (ми) обслуговування за затвердженими маршрутами або до будь-якого об'єкта за дорученням власника.

Про кожний нещасний випадок свідок, працівник, який його виявив, або сам потерпілий повинні терміново повідомити безпосереднього керівника робіт чи іншу посадову особу і вжити заходів для надання необхідної допомоги. Цей керівник (посадова особа) в свою чергу зобов'язаний терміново організувати медичну допомогу потерпілому і в разі необхідності доставити його до лікувально-профілактичного закладу, а також повідомити про те, що сталося, власника, а також відповідну профспілкову організацію підприємства;

зберегти до прибуття комісії з розслідування обстановку на робочому місці та устаткування у такому стані, в якому вони були на момент події (якщо це не загрожує життю і здоров'ю інших працівників і не призведе до більш тяжких наслідків), а також вжити заходів з метою недопущення подібних випадків у ситуації, що склалася.

Власник підприємства, одержавши повідомлення про нещасний випадок, організовує його розслідування комісією, до складу якої включаються: керівник (спеціаліст) служби охорони праці підприємства (голова комісії), керівник структурного підрозділу або головний спеціаліст, представник профспілкової організації, членом якої є потерпілий, або уповноважений трудового колективу з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки, а у разі гострих професійних захворювань (отруєнь) - також спеціаліст санепідемстанції. Комісія з розслідування нещасного випадку зобов'язана протягом 3 діб: обстежити місце нещасного випадку, опитати свідків і осіб, які причетні до нього, та одержати пояснення потерпілого, якщо це можливо; розглянути й оцінити відповідність умов праці вимогам нормативних актів про охорону праці; установити обставини і причини, що призвели до нещасного випадку, визначити осіб, які допустили порушення нормативних актів, а також розробити заходи щодо запобігання подібним випадкам; скласти акт за формою Н-1 у п'яти примірниках і передати його на затвердження власникові; у випадках гострих професійних захворювань (отруєнь), крім акта за формою Н-1, складається також карта обліку професійного захворювання (отруєння) за встановленою формою.

До акта за формою Н-1 додаються пояснення свідків, потерпілого, а у разі необхідності - також витяги з експлуатаційної документації, схеми, фотографії та інші документи, що характеризують стан робочого місця (устаткування, машини, апаратури тощо), медичний висновок щодо діагнозу ушкодження здоров'я потерпілого в результаті нещасного випадку, а у разі необхідності - також про наявність в його організмі алкоголю, отруйних чи наркотичних речовин.

Власник підприємства повинен розглянути і затвердити акти за формою Н-1 протягом доби після закінчення розслідування, а щодо випадків, які сталися за межами підприємства, - після отримання необхідних матеріалів.

Затверджені акти протягом 3 діб надсилаються: потерпілому або особі, яка представляє його інтереси; керівникові цеху або іншого структурного підрозділу, де стався нещасний випадок, для здійснення заходів щодо запобігання подібним випадкам; державному інспекторові охорони праці; профспілковій організації, членом якої є потерпілий; керівникові (спеціалістові) служби охорони праці підприємства, якому акт надсилається разом з іншими матеріалами розслідування.

На вимогу потерпілого власник зобов'язаний ознайомити потерпілого або особу, яка представляє його інтереси, з матеріалами розслідування нещасного випадку.

Нещасний випадок, про який потерпілий своєчасно не повідомив безпосереднього керівника чи власника підприємства або якщо втрата працездатності від нього настала не зразу, незалежно від терміну, коли він стався, розслідується згідно з вказаним Положенням протягом місяця після одержання заяви потерпілого чи особи, яка представляє його інтереси. Питання про складання акта за формою Н-1 вирішується комісією з розслідування, а у разі незгоди потерпілого чи особи, яка представляє його інтереси, за рішенням комісії питання вирішується у порядку, передбаченому законодавством про розгляд трудових спорів.

Контроль за своєчасним і правильним розслідуванням, документальним оформленням та обліком нещасних випадків, виконанням заходів щодо усунення їх причин здійснюється органами державного управління та органами державного нагляду за охороною праці відповідно до їхньої компетенції та повноважень.

У разі відмови власника скласти акт за формою Н-1 про нещасний випадок чи незгоди власника, потерпілого або особи, яка представляє його інтереси, із змістом акта або з приписом посадової особи органу державного нагляду за охороною праці питання вирішуються вищестоячим органом державного нагляду за охороною праці або в порядку, передбаченому законодавством про розгляд трудових спорів. Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний відшкодувати працівникові шкоду, заподіяну ушкодженням здоров'я, в порядку, передбаченому Правилами відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 1993 р. №472 (Праця і зарплата. - 1994. - №17).

2.

Розслідування та облік нещасних випадків невиробничого характеру

Постанова КМУ від 19.08.2009 р. №885

Кабмін вніс постановою зміни до Порядку розслідування та обліку нещасних випадків невиробничого характеру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.03.2001 р. №270.

Відповідно до цих змін встановлено, що розслідуванню підлягають нещасні випадки, які сталися під час контакту з тваринами (у т. ч. птахами, плазунами, комахами тощо) та рослинами (у т. ч. грибами, водоростями тощо), що призвело до ушкодження здоров’я або і смерті потерпілих, а також під час перебування в рекреаційних зонах.

Усі нещасні випадки розслідуються незалежно від стану потерпілого (чи був він у стані психічного розладу, алкогольного чи наркотичного сп’яніння).

Лікувально-профілактичні заклади, до яких звернулися або були доставлені потерпілі внаслідок нещасних випадків, протягом доби надсилають письмове повідомлення про кожен нещасний випадок — до районної держадміністрації (виконавчого органу міської, районної у місті ради).

У процесі розслідування беруться до уваги листок непрацездатності чи довідка лікувально-профілактичного закладу, а також пояснення потерпілого та свідчення очевидців, за потреби — керівника органу (організації), на території чи об’єкті якого стався цей нещасний випадок.

Визначено, що розслідування нещасних випадків внаслідок ДТП проводяться органами МВД або прокуратури.

Облік нещасних випадків та аналіз причин їх виникнення районні держадміністрації (виконавчі органи міських, районних у містах рад) проводять на підставі звітів про нещасні випадки за встановленою формою, які щомісяця до 10 числа наступного періоду надсилаються лікувально-профілактичними закладами.

Цією постановою у новій редакції також викладено класифікатор нещасних випадків невиробничого характеру.

ПОРЯДОК

розслідування та обліку нещасних випадків невиробничого характеру*

( із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 1356 від 21.11.2007)

Загальні питання

1. Цей Порядок визначає механізм розслідування та ведення обліку нещасних випадків невиробничого характеру, які сталися з громадянами України, іноземцями та особами без громадянства на території України.

2. Під нещасними випадками невиробничого характеру слід розуміти не пов'язані з виконанням трудових обов'язків травми, у тому числі отримані внаслідок заподіяних тілесних ушкоджень іншою особою, отруєння, самогубства, опіки, обмороження, утеплення, ураження електричним струмом, блискавкою, травми, отримані внаслідок стихійного лиха, контакту з тваринами тощо (далі - нещасні випадки), які призвели до ушкодження здоров'я потерпілих.

3. Розслідуванню згідно з цим Порядком підлягають нещасні випадки, що сталися під час:

1) прямування на роботу чи з роботи пішки, на громадському, власному або іншому транспортному засобі, що не належить підприємству, установі або організації (далі - організації) і не використовувався в інтересах цієї організації;

2) переміщення повітряним, залізничним, морським, внутрішнім водним, автомобільним транспортом, в електротранспорті, метрополітені, на канатній дорозі, фунікулері та на інших видах транспортних засобів;

3) виконання громадських обов'язків (рятування людей, захист власності, правопорядку тощо, якщо це не входить до службових обов'язків);

4) виконання донорських функцій;

5) участі в громадських акціях (мітингах, демонстраціях, агітаційно-пропагандистській діяльності тощо);

6) участі у культурно-масових заходах, спортивних змаганнях;

7) проведення культурних, спортивних та оздоровчих заходів, не пов'язаних з навчально-виховним процесом у навчальних закладах;

8) використання газу у побуті;

9) вчинення протиправних дій проти особи, її майна;

10) користування або контакту із зброєю, боєприпасами та вибуховими матеріалами;

11) виконання робіт у домашньому господарстві, використання побутової техніки;

12) стихійного лиха;

13) перебування в громадських місцях, на об'єктах торгівлі та побутового обслуговування, у закладах лікувально-оздоровчого, культурно-освітнього та спортивно-розважального призначення, в інших організаціях.

4. Факт ушкодження здоров'я внаслідок нещасного випадку встановлює і засвідчує лікувально-профілактичний заклад.

Документом, який підтверджує ушкодження здоров'я особи, є листок непрацездатності чи довідка лікувально-профілактичного закладу.

5. Нещасні випадки розслідуються незалежно від того, чи був потерпілий у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння.

Повідомлення про нещасні випадки

6. Лікувально-профілактичні заклади, до яких звернулися або були доставлені потерпілі внаслідок нещасних випадків, протягом доби надсилають письмове повідомлення за встановленою формою (додаток 1):

про нещасний випадок із смертельним наслідком, а також про груповий нещасний випадок, який стався одночасно з двома і більше особами, - дорайонної держадміністрації (виконавчого органу міської, районної у місті ради);

про нещасний випадок із смертельним наслідком, пов'язаний із заподіянням тілесних ушкоджень іншою особою, а також нещасний випадок, що стався внаслідок контакту із зброєю, боєприпасами та вибуховими матеріалами або під час дорожньо-транспортної пригоди, - до органу внутрішніх справ.

Повідомлення про нещасні випадки із смертельним наслідком надсилаються також до органів прокуратури.

Лікувально-профілактичні заклади, до яких звернулися або були доставлені потерпілі, ведуть реєстрацію нещасних випадків в окремому журналі за встановленою формою (додаток 2).

Розслідування нещасних випадків

7. Розслідування нещасних випадків проводиться з метою визначення їх обставин та причин. На підставі результатів розслідування розробляються заходи щодо запобігання подібним випадкам, а також щодо вирішення питань соціального захисту потерпілих.

Технічне розслідування - встановлення технічних і організаційних причин виникнення аварії та розроблення заходів щодо запобігання таким аваріям. ( Пункт 7 доповнено абзацом згідно з Постановою КМ № 1356 від 21.11.2007 )

У процесі розслідування беруться до уваги листок непрацездатності чи довідка лікувально-профілактичного закладу, а також пояснення потерпілого та свідчення очевидців.

8. Розслідування нещасних випадків із смертельним наслідком, групових нещасних випадків у разі смерті хоча б одного з потерпілих, нещасних випадків, пов'язаних із заподіянням тілесних ушкоджень іншою особою, а також нещасних випадків, які сталися внаслідок контакту із зброєю, боєприпасами та вибуховими матеріалами, проводиться органами внутрішніх справ або прокуратури.

9. Районна держадміністрація (виконавчий орган міської, районної у місті ради) протягом доби з часу надходження від лікувально-профілактичного закладу повідомлення про нещасний випадок (за винятком нещасних випадків із смертельним наслідком) приймає рішення щодо утворення комісії з розслідування нещасного випадку.

До роботи комісії з розслідування нещасного випадку можуть залучатися представники організації, де працюють або навчаються потерпілі, організації, на території чи об'єкті якої стався нещасний випадок, а також представники органів охорони здоров'я, освіти, захисту прав споживачів, експерти страхової компанії (якщо потерпілий був застрахований).

До розслідування нещасних випадків, які сталися під час прямування на роботу чи з роботи, залучаються представники відповідного профспілкового органу або уповноважені трудового колективу, якщо потерпілий не є членом профспілки.

10. У разі звернення потерпілого або особи, яка представляє його інтереси (якщо не надходило повідомлення від лікувально-профілактичного закладу про нещасний випадок), районна держадміністрація (виконавчий орган міської, районної у місті ради) приймає рішення щодо необхідності проведення розслідування і визначення організації, яка повинна проводити розслідування, та направляє її керівнику копію рішення.

Керівник організації протягом доби з часу надходження рішення про уповноваження її на проведення розслідування призначає комісію у складі неменше трьох осіб.

10-1. Технічне розслідування причин виникнення аварії, пов'язаної з використанням газу в побуті, проводиться у порядку, визначеному Держгірпромнаглядом, за участю експертно-технічних центрів, які забезпечують науково-технічну підтримку державного нагляду у сфері промислової безпеки та охорони праці. (Порядок доповнено пунктом 10-1 згідно з Постановою КМ № 1356 від 21.11.2007)

11. Нещасні випадки (за винятком групових), які сталися з працюючими особами, розслідуються комісією, утвореною організацією, де працює потерпілий, у складі голови комісії - посадова особа, яку визначає керівник організації, і членів комісії - керівника відповідного структурного підрозділу, представника профспілкової організації, членом якої є потерпілий, або уповноваженого трудового колективу, якщо потерпілий не є членом профспілки.

Рішення щодо розслідування нещасного випадку приймається керівником організації на підставі звернення потерпілого, листка непрацездатності або довідки лікувально-профілактичного закладу.

У разі відмови організації провести розслідування нещасного випадку потерпілий або особа, яка представляє його інтереси, може звернутися до районної держадміністрації (виконавчого органу міської, районної у місті ради), яка вирішує питання щодо проведення цього розслідування.

12. Розслідування нещасного випадку проводиться протягом 10 календарних днів після утворення комісії. У разі потреби цей термін може бути продовжений керівником органу (організації), який призначив розслідування.

За результатами розслідування нещасного випадку або технічного розслідування причин виникнення аварії, пов'язаної з використанням газу в побуті, складається акт за формою НТ (невиробничий травматизм) згідно з додатком 3, який затверджується керівником органу (організації), що проводив розслідування. ( Абзац другий пункту 12 в редакції Постанови КМ № 1356 від 21.11.2007)

Необхідна кількість примірників акта визначається в кожному окремому випадку.

Акт за формою НТ надсилається:

потерпілому або особі, яка представляє його інтереси;

районній держадміністрації (виконавчому органу міської, районної у місті ради);

організації, де працює або навчається потерпілий;

організації, яка відповідальна за безпечний стан території чи об'єкта, де стався нещасний випадок.

Копія акта надсилається органам внутрішніх справ, прокуратури та іншим організаціям на їх запит.

Під час розслідування групових нещасних випадків акт за формою НТ складається на кожного потерпілого окремо.

Для складання акта за формою НТ використовуються класифікатори подій, що призвели до нещасного випадку (додаток 4), причин нещасного випадку (додаток 5), місця подій (додаток 6).

Акти за формою НТ, які складаються за результатами розслідування нещасних випадків з працюючими особами, зберігаються в організації разом з матеріалами розслідування протягом 45 років. Акти за формою НТ та матеріали розслідування нещасних випадків з непрацюючими особами зберігаються протягом трьох років у архіві районної держадміністрації (виконавчих органів міських, районних у містах рад).

13. Реєстрація нещасних випадків, за результатами розслідування яких складаються акти за формою НТ, проводиться районними держадміністраціями (виконавчими органами міських, районних у містах рад) та організаціями, які проводили розслідування, у журналі за встановленою формою (додаток 7).

14. Організація, яка відповідальна за безпечну життєдіяльність населення на території чи об'єкті, де стався нещасний випадок, здійснює запропоновані комісією, що проводила розслідування, заходи щодо усунення причин подібних випадків. Про здійснення зазначених заходів керівник організації у письмовій формі повідомляє районну держадміністрацію (виконавчий орган міської, районної у місті ради) у термін, зазначений в акті за формою НТ.

Облік і аналіз нещасних випадків

15. Облік нещасних випадків та аналіз причин їх виникнення проводять районні держадміністрації (виконавчі органи міських, районних у містах рад) на підставі звітів про нещасні випадки за встановленою формою (додаток 8), які щомісяця надсилаються лікувально-профілактичними закладами.

Узагальнений звіт про нещасні випадки районні держадміністрації (виконавчі органи міських, районних у містах рад) надсилають до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій щокварталу до 15 числа місяця, що настає за звітним періодом, а також за рік - до 31 січня наступного за звітним року.

16. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації проводять аналіз одержаних звітів, узагальнюють їх та подають Держнаглядохоронпраці відповідно до 25 числа наступного за звітним кварталом місяця та до 10 лютого наступного за звітним року.

3.

Іср №6

1. Особливості електротравматизму.

Електричний струм як чинник небезпеки

Електротравми відбуваються при потраплянні людини під напругу в результаті доторкання до елементів електроустановки з різними потенціалами, чи потенціал яких відрізняється від потенціалу землі, в результаті утворення електричної дуги між елементами електроустановки безпосередньо, або між останніми і людиною, яка має контакт з землею, а також в результаті дії напруги кроку.

Електротравматизм як соціальна категорія характеризується сукупністю електротравм за певний проміжок часу, їх абсолютними і відносними показниками, розподілом за тяжкістю, галузями виробництва тощо.

Як попередньо зазначалось, електротравми в загальному виробничому травматизмі складають біля 1%, а в смертельному - біля 15-20%. Останнє свідчить про зміщення виду електротравм у бік тяжких, що є однією з особливостей електротравматизму.

Особливістю електротравматизму є також те, що на електроустановки напругою до 1 кВ припадає до 70-80% електротравм зі смертельними наслідками, а на електроустановки, напругою понад 1 кВ, - до 20-30%.

Наведений розподіл електротравм за велечиною напруги електроустановок обумовлюється не тільки більшою розповсюдже-ністю електроустановок напругою до 1 кВ, але, більшою мірою, ще й тим, що такі установки доступні більшому загалу працівників, які мають недостатньо чіткі уявлення щодо небезпеки електричного струму та вимог безпеки при експлуатації електроустановок.

До установок, напругою понад 1 кВ, має доступ обмежена кількість працівників, які повинні мати достатній рівень підготовки з питань електробезпеки - відповідну вимогам чинних нормативів групу з електробезпеки.

Крім зазначеного, в порівнянні з іншими видами травматизму, електротравматизму характерні такі особливості:

- людина не в змозі дистанційно, без спеціальних приладів, визначати наявність напруги, а тому дія струму, зазвичай, є раптовою, і захисна реакція організму проявляється тільки після потрапляння під напругу;

- струм, що протікає через тіло людини, діє на тканини і органи не тільки в місцях контакту зі струмовідними частинами і на шляху протікання, але й рефлекторно, як надзвичайно сильний подразник, впливає на весь організм, що може призводити до порушення функціонування життєво важливих систем організму — нервової, серцево-судинної систем, дихання, тощо;

- електротравми можливі без дотику людини до струмовідних частин — внаслідок утворення електричної дуги при пробої повітряного проміжку між струмовідними частинами, або між струмовідними частинами і людиною, чи землею;

- розслідуванню, обліку і аналізу, в основному, доступні тяжкі електротравми та електротравми зі смертельними наслідками, що негативно впливає на профілактику електротравм.

Особливості електротравматизму

Електричний струм як чинник небезпеки

Електротравми відбуваються при потраплянні людини під напругу в результаті доторкання до елементів електроустановки з різними потенціалами, чи потенціал яких відрізняється від потенціалу землі, в результаті утворення електричної дуги між елементами електроустановки безпосередньо, або між останніми і людиною, яка має контакт з землею, а також в результаті дії напруги кроку.

Електротравматизм як соціальна категорія характеризується сукупністю електротравм за певний проміжок часу, їх абсолютними і відносними показниками, розподілом за тяжкістю, галузями виробництва тощо.

Як попередньо зазначалось, електротравми в загальному виробничому травматизмі складають біля 1%, а в смертельному 1 біля 15—20%. Останнє свідчить про зміщення виду електротравм у бік тяжких, що є однією з особливостей електротравматизму.

Особливістю електротравматизму є також те, що на електроустановки напругою до 1 кВ припадає до 70-80% електротравм зі смертельними наслідками, а на електроустановки, напругою понад 1 кВ, – до 20-30%.

Наведений розподіл електротравм за величиною напруги електроустановок обумовлюється не тільки більшою розповсюдженістю електроустановок напругою до 1 кВ, але, більшою мірою, ще й тим, що такі установки доступні більшому загалу працівників, які мають недостатньо чіткі уявлення щодо небезпеки електричного струму та вимог безпеки при експлуатації електроустановок.

До установок, напругою понад 1 кВ, має доступ обмежена кількість працівників, які повинні мати достатній рівень підготовки з питань електробезпеки – відповідну вимогам чинних нормативів групу з електробезпеки.

Крім зазначеного, в порівнянні з іншими видами травматизму, електротравматизму характерні такі особливості:

людина не в змозі дистанційно, без спеціальних приладів, визначати наявність напруги, а тому дія струму, зазвичай, є раптовою, і захисна реакція організму проявляється тільки після потрапляння під напругу;

струм, що протікає через тіло людини, діє на тканини і органи не тільки в місцях контакту зі струмовідними частинами і на шляху протікання, але й рефлекторно, як надзвичайно сильний подразник, впливає на весь організм, що може призводити до порушення функціонування життєво важливих систем організму — нервової, серцево-судинної систем, дихання, тощо;

електротравми можливі без дотику людини до струмовідних частин — внаслідок утворення електричної дуги при пробої повітряного проміжку між струмовідними частинами, або між струмовідними частинами і людиною, чи землею;

розслідуванню, обліку і аналізу, в основному, доступні тяжкі електротравми та електротравми зі смертельними наслідками, що негативно впливає на профілактику електротравм.

2.

Системи засобів і заходів безпечної експлуатації електроустановок

Безпечна експлуатація електроустановок забезпечується: конструкцією електроустановок; технічними способами та засобами захисту; організаційними і технічними заходами (рис. 7.1).

Рис. 7.1. Класифікація засобів та заходів безпечної експлуатації електроустановок

Технічні способи та засоби захисту при нормальних режимах роботи електроустановок

Ізоляція струмовідних частин забезпечується шляхом покриття їх шаром діелектрика для захисту людини від випадкового доторкання до частин електроустановок, через які проходить струм.

Розрізняють робочу, додаткову, подвійну та посилену ізоляцію.

Забезпечення недосяжності неізольованих струмовідних частин передбачає застосування захисних огорож, блокувальних пристроїв та розташування неізольованих струмовідних частин на недосяжній висоті чи у недосяжному місці.

Захисні огорожі можуть бути суцільними і сітчастими. Суцільні огорожі (корпуси, кожухи, кришки тощо) застосовуються в електроустановках з напругою до 1000 В, а сітчасті — до і вище 1000 В. Захисні дверцята чи двері мають закриватись на замок або обладнуватись блокувальними пристроями.

Попереджувальна сигналізація є пасивним засобом захисту, який не усуває небезпеки ураження, а лише інформує про її наявність. Така сигналізація може бути світловою (лампочки, світлодіоди тощо) та звуковою (зумери, дзвінки, сирени).

Мала напруга застосовується для зменшення небезпеки ураження електричним струмом, однак при цьому зростає значення робочого струму, а відтак і площа поперечного перерізу, що у свою чергу збільшує витрати кольорових металів (міді, алюмінію). Крім того, при малих напругах зростають втрати електроенергії.

Вирівнювання потенціалів є способом зниження напруг доторкання та кроку між точками електричного кола, до яких можливе одночасне доторкання людини або на яких вона може одночасно стояти. Вирівнювання потенціалів досягається шляхом штучного підвищення потенціалу опорної поверхні ніг до рівня потенціалу струмовідної частини, а також при контурному заземленні.

Електричний поділ мережі передбачає поділ електромережі на окремі, електрично не з'єднані між собою, ділянки за допомогою роздільних трансформаторів (РТ) з коефіцієнтом трансформації 1:1.

Іср 7

1. Виробнича санітарія та гігієна праці

2.1. Загальні положення

2.1.1. Законодавство в галузі гігієни праці

У системі законодавства щодо гігієни праці (ГП) ключове місце займає ЗУ “Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення”. Положення про захист здоров’я робітників та службовців висвітлюється в статті 7 “Обов’язки підприємств, установ та організацій”.

Ця стаття передбачає:

– розробку та здійснення адміністративними підприємствами санітарних та протиепідеміологічних заходів;

– здійснення в необхідних випадках лабораторного контролю за дотриманням вимог санітарних норм стосовно рівнів шкідливих факторів виробничого середовища;

– інформування організацій та установ державної санепідеміологічної служби про надзвичайні події та ситуації, що становлять небезпеку для здоров’я населення;

– відшкодування в установленому порядку працівникам і громадянам збитків, яких завдано їх здоров’ю внаслідок порушення санітарного законодавства.

Відповідно до вищезазначеного закону забезпечення санітарного благополуччя досягається такими основними заходами:

– гігієнічною регламентацією та державною реєстрацією небезпечних факторів навколишнього та виробничого середовища;

– державною санітарно-гігієнічною експертизою проектів, технологічних регламентів, інвестиційних програм та діючих об’єктів і обумовлених ними небезпечних факторів щодо відповідності вимогам санітарних норм;

– включення вимог безпеки для здоров’я та життя в державні стандарти та інші нормативно-технічні документи;

– ліцензування видів діяльності, пов’язаних з потенційною небезпекою для здоров’я людей;

– пред’явлення гігієнічно-обґрунтованих вимог до проектування, будівництва, розробки, виготовлення та використання нових засобів виробництва та технологій; до житлових та виробничих приміщень, територій, діючих засобів виробництва та технології;

– обов’язковими медичними оглядами певних категорій населення.

Складовою частиною законодавства в галузі гігієни праці є постанови та положення (норми), затверджені Міністерством охорони здоров’я України (наприклад: “Положення про медичний огляд працівників певних категорій”, “Перелік важких робіт та робіт з шкідливими та небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх”), санітарні правила і норми (СанПіН) стосовно окремих факторів виробничого середовища, певних технологій праці і конкретних виробничих та інформаційно-нормативних документів.

2.1.2. Санітарно-гігієнічні умови праці

Виробнича санітарія вивчає всі діючі на людину фактори виробничого і навколишнього середовища (визначення наведено вище).

До виробничої санітарії належать:

Гігієна праці– галузь професійної медицини, яка вивчає умови збереження здоров’я на виробництві і заходи, які сприяють цьому.

Санітарна техніка – заходи і пристрої – освітлення, вентиляція, опалення, тепло- і газопостачання, водопостачання, шум, вібрація тощо.

Гігієна за специфічними факторами середовища і за родом діяльності поділяється на комунальну, виробничу, військову, гігієну харчування.

Всі можливі фактори, які оточують людину на виробництві, називаються умовами праці.

Фактори виробничого середовища характеризують санітарно-гігієнічні умови праці і поділяються на фактори виробничого процесу (ФВП), фактори трудового процесу (ФТП).

Фактори виробничого процесу

Фізичні:

– метеорологічні умови;

– промислові виділення (пил, аерозолі, гази і пари);

– шум, інфра- та ультразвук, електромагнітні та статичні поля;

– іонізуюче та лазерне випромінювання;

– світловий та кольоровий дискомфорт;

Хімічні:

– промислова отрута, яка проникає через органи дихання і слизову оболонку.

Біологічні:

– промислова інфекція; патогенні мікроорганізми (бактерії, віруси, спірохети, інфекційні гриби)

Фактори трудового процесу

– робоча поза;

– емоційна напруга під час роботи;

– інтелектуальна напруга;

– напруга окремих м’язів;

– ступінь гіподинамії;

– рівень монотонності праці;

– ступінь перенапруги аналізаторів органів чуття;

– характер і особливості режиму праці та відпочинку.

2.1.3. Фізіологічні особливості різних видів діяльності

Діяльність – специфічна, притаманна людині форма активного ставлення до навколишнього світу. Будь-яка діяльність складається з мети, засобів, результату та процесу діяльності.

Діяльність є реальною рушійною силою суспільного прогресу та запорукою існування суспільства.

В історичному аспекті розвитку трудової діяльності людини можна виділити три основні стадії праці: ручна, механізована та автоматизована.

При ручній праці – дії переважно є енергетичними. Ця праця вимагає значних затрат фізичної сили, узгодження людини з технікою, що враховує її анатомічні та фізіологічні особливості.

Автоматизована і механізована праця – діяльність відрізняється величиною фізичного навантаження та нервово-емоційного напруження, які впливають на фізичні та психологічні можливості людини.

Важливе значення з погляду фізіології праці має вивчення перебігу психологічних та фізіологічних процесів під час трудової діяльності людини, яку можна умовно поділити на: фізичну та розумову.

Фізична діяльність визначається переважно роботою м’язів, до яких під час роботи посильно припливає кров, яка забезпечує надходження кисню та вилучення продуктів окислення. Цьому сприяє активна робота серця та органів дихання і витрачається енергія.

За величиною енерговитрат роботи поділяють на три категорії: легкі, середньої важкості та важкі, перші дві з яких, своєю чергою, поділяються на відповідні групи:

– легкі Іа – енерговитрати до 120 кКал/год;

Іб – енерговитрати від 121 до 150 кКал/год;

– середньої важкості ІІа – енерговитрати від151 до 200 кКал/год;

ІІб – енерговитрати від 201 до 250 кКал/год;

– важкі III – енерговитрати >250 кКал/год.

До категорії Іа належать роботи, які виконують сидячи та супроводжуються незначним фізичним навантаженням (професії сфери управління, швейного і годинникового виробництва).

До категорії Іб належать роботи, які виконують сидячи або пов’язані з ходінням та супроводжуються деяким фізичним напруженням (ряд професій на підприємствах зв’язку, контролери, майстри).

До категорії ІІа належать роботи, пов’язані з постійним ходінням, переміщенням дрібних (до 1 кг) виробів або предметів у положенні стоячи або сидячи і які вимагають незначного фізичного напруження (деякі професії у прядильно-ткацькому виробництві, механоскладальних цехах).

До категорії ІІб належать роботи, пов’язані з ходінням і переміщенням вантажів масою до 10 кг (ряд професій машинобудування та металургії).

До категоріїIII належать роботи, пов’язані з постійним переміщенням, пересуванням і перенесенням значних (понад 10 кг) вантажів і які вимагають значних фізичних зусиль (деякі професії з виконанням ручних операцій металургійних, машинобудівних, гірничодобувних підприємств).

Чим вища категорія виконання роботи, тим більше навантаження на опорно-рухову, дихальну та серцево-судинну системи. Так, частота серцевих скорочень, яка у стані спокою становить 65–70 скорочень на хвилину, при виконанні важких робіт може зростати до 150–170.

Вентиляція легень в стані спокою становить 6–8 л на хвилину. При важкій фізичній роботі доходить до 100 і більше л/хв. Під час інтенсивної роботи відбувається зміна і деяких інших функцій організму.

Розумова діяльністьлюдини полягає насамперед в праці центральної нервової системи та органів чуття. При розумовій роботі уповільнюється частота серцевих скорочень, підвищується кров’яний тиск, послаблюються обмінні процеси, зменшується кровопостачання кінцівок та черевної порожнини, водночас збільшується кровопостачання мозку (у 8–10 разів порівняно зі станом спокою). Порівняно з фізичною діяльністю при окремих видах розумової діяльності (робота конструктора, оператора ЕОМ, учнів та вчителів) напруження органів чуття зростає у 5–10 разів, особливо, органів зору та слуху та настає втома.

Важливо, щоб втома, накопичуючись, не перейшла в перевтому, оскільки при ній можливі зміни в організмі людини та розвиток захворювань центральної нервової системи.

2.1.4. Гігієнічна класифікація праці

Гігієнічна класифікація праці необхідна для оцінки конкретних умов та характеру праці на робочих місцях. На основі такої оцінки приймаються рішення, спрямовані на запобігання або максимальному обмеженню впливу несприятливих виробничих факторів.

Оцінка умов праці проводиться на підставі “Гігієнічної класифікації умов праці за показниками шкідливості та напруженості трудового процесу”.

Враховуючи принципи Гігієнічної класифікації, умови праці розподіляють на 4 класи:

1 клас – оптимальні умови праці – такі умови, за яких зберігається не лише здоров’я працівника, а й створюються передумови для підтримання високого рівня працездатності.

2 клас – допустимі умови праці – характеризуються такими рівнями факторів виробничого середовища і трудового процесу, які не перевищують встановлених гігієнічних нормативів для робочих місць, а можливі зміни функціонування стану організму відновлюються за час регламентованого відпочинку або до початку наступної зміни та не чинять несприятливого впливу на стан здоров’я працівників і їх потомство в найближчому та віддаленому періодах.

3 клас – шкідливі умови праці – характеризуються наявністю шкідливих виробничих факторів, що перевищують гігієнічні нормативи і здатні чинити несприятливий вплив на організм працівника або його потомство.

Шкідливі умови праці за ступенем перевищення гігієнічних нормативів та вираження змін в організмі працівника поділяються на чотири ступені.

4 клас – небезпечні (екстремальні) – умови праці, що характеризуються такими рівнями факторів виробничого середовища, вплив яких протягом робочої зміни (або її частини) створюють високий ризик виникнення важких форм гострих професійних уражень, отруєнь, каліцтва, загрози для життя.

Визначення загальної оцінки умов праці базується на диференційному аналізі визначення умов праці для окремих факторів виробничого процесу (ФВП) і трудового процесу (ФТП).

Трудовий процес визначають показники важкості та напруженості праці. Під терміном “важкість праці” розуміють ступінь залучення до роботи м’язів та фізіологічні витрати внаслідок фізичного навантаження. Напруженість праці відображає навантаження на центральну нервову систему і оцінюється за 16 показниками, що характеризують інтелектуальні, сенсорні, емоційні навантаження, монотонність та режим праці.

2.1.5. Метеорологічні умови виробничого середовища

Метеорологічні умови виробничого середовища або мікроклімат виробничих приміщень – це фізичний стан повітря, який характеризується такими фізичними параметрами:

– температурою повітря t, °С;

– відносною вологістю , %;

– швидкістю руху повітря v, м/с;

– величиною атмосферного тиску Р, Па;

– тепловиділенням І, Вт/м2;

– ступенем іонізації повітря.

Мікроклімат виробничих приміщень залежить від кліматичних умов, часу доби, пори року і сезонних змін.

2.1.6. Дія мікроклімату на організм людини

Мікроклімат (тобто t, , v, Р, І) діє на організм людини і впливає на важливу функцію організму – терморегуляцію, тобто на властивість організму регулювати тепло- і вологообмін з навколишнім середовищем, зберігаючи температуру тіла на постійному рівні в межах 36,5 – 36,9 °С.

Організм людини одержує енергію за рахунок окислювальних процесів. Всі окислювальні процеси відбуваються з виділенням тепла (теплопродукція): 80 % харчу іде на теплопродукцію.

Кількість енергії, яка виділяється, залежить від виконуваної роботи. Тепловий обмін людського організму з навколишнім середовищем здійснюється по-різному: 30 % – конвекцією; 45 % – випромінюванням; 20 % – випаровуванням; 5 % – видиханням.

Залежно від важкості виконуваної роботи в організмі тратиться за добу:

– в стані спокою – 1700 кКал;

– під час розумової праці – 2500 кКал;

– при важкій фізичній роботі – до 6000 кКал.

При підвищеній температурі навколишнього середовища >35 °С і вище, відносній вологості >75 % терморегуляція організму порушується і в основному теплообмін здійснюється тільки випаровуванням. Вода та солі, які виводяться з організму з потом, повинні заміщуватися, оскільки їх втрата призводить до загущення крові та порушення діяльності серцево-судинної системи.

Зневоднення організму на 6 % спричиняє порушення розумової діяльності, знижується гострота зору. Зневоднення на 15–20 % призводить до смертельного наслідку.

Втрата солі позбавляє кров здатності утримувати воду та викликає порушення діяльності серцево-судинної системи. За високої температури повітря і при дефіциті води (повітря) в організмі посилено витрачаються вуглеводи, жири, руйнуються білки.

Протягом зміни робітник втрачає 4–5 л рідини, а з нею 25–50 г солей (переважно NаCl) і водорозчинні вітаміни. При цьому настає порушення водно-солевого і білкового обміну і наступає тепловий удар; сонячний удар; втрата свідомості, млосність; судомна хвороба.

Робота в умовах пониженої температури повітря, особливо при підвищеній вологості і швидкості руху, призводить до переохолодження тіла, що супроводжується виникненням простудних хвороб, а за довгочасної дії цих факторів – до виникнення таких хвороб, як радикуліт, невралгія, загострення ревматизму, бронхіт, запалення дихальних шляхів, також порушується терморегуляція, понижується температура тіла. Від’ємна температура повітря призводить до обморожень, що розглядаються як виробнича травма.

Для відновлення водяного балансу рекомендується вживання підсоленої (0,5 % NaCl) води, білково-вітамінний напій. У спекотних кліматичних умовах рекомендується пити охолоджену питну воду або чай.

Параметри мікроклімату спричиняють істотний вплив на продуктивність праці та на травматизм.

2.1.7. Нормування параметрів мікроклімату

Основним нормативним документом, що визначає параметри мікроклімату виробничого приміщення, є ДСН 3.3.6.042-99 та ГОСТ 12.1.005-88.

Температура, відносна вологість та швидкість руху повітря нормуються для робочої зони – простору, в якому знаходяться робочі місця постійного або непостійного (тимчасового) перебування працівників.

В основу принципів нормування параметрів мікроклімату покладено оцінку оптимальних та допустимих метеорологічних умов у робочій зоні залежно від теплової характеристики виробничого приміщення, категорії робіт за ступенем важкості та пори року.

Оптимальні(комфортні)вважаються такі параметри мікроклімату, які за тривалої і систематичної дії на людину забезпечують збереження нормального теплового стану організму. Вони забезпечують відчуття теплового комфорту і створюють умови для високого рівня працездатності людини.

Допустимімікрокліматичні умовипередбачають можливість напруженої роботи механізму терморегуляції, що не виходить за межі можливостей організму, а також дискомфортні відчуття (умови, які не шкідливі для здоров’я).

Оптимальні та допустимі параметри мікроклімату нормуються залежно від періоду року:

теплий – середньодобова температура повітря зовнішнього середовища tзв ≥ +10 °С;

холодний – середньодобова температура повітря зовнішнього середовища tзв ≤ +10 °С.

– від категорії робіт за важкістю їх виконання: легкі; середньої важкості; важкі;

– від категорії приміщень, в яких проводяться роботи:

“холодні” – приміщення з незначним надлишком тепла до 20 кКал/м3 × год;

“гарячі” – приміщення з явним надлишком тепла > 20 кКал/м3 × год.

Приклади екстремальних ситуацій

Допустиме перебування людини у воді залежно від температури:

10 °С 1–2 хв; 15 хв смертельні наслідки;

16–18 °С не більше години; 19–20 °С – 40–120 хв; > 26 °С – 12 год.

Зона довготривалого перенесення висоти:

9 км – 9 с; 8 км – до 3 хв; 1,5–2 км – довготривале;

Найнижча температура – 83 °С (Антарктика);

Найвища температура +53 °С (Мексика);

33 °С і % (джунглі);

42 °С і % (пустеля).

2.1.8. Прилади для визначення параметрів мікроклімату

Для того, щоб визначити чи відповідає повітря всередині даного приміщення встановленим нормам, необхідно кількісно оцінити кожний з його параметрів.

Вимірювання температури повітря – проводиться в кількох точках робочої зони: на рівні 1,3–1,5 м від підлоги, на відстані 1 м від нагрівальних приладів.

Термометри: ртутні, спиртові; парні термометри (які складаються із зачорненого і посрібленого) – в умовах теплового випромінювання; термографи – для безперервного реєстрування температури (самописні прилади).

Вимірювання відносної вологості повітря – відношення фактичного вмісту маси водяних парів, що містяться в цей час в 1 м3 повітря, до максимально можливого їх вмісту при даній температурі визначається: психрометром Августа; психрометром аспіраційним (Ассмана); гігрометром; для запису зміни вологості – гігрографом.

Вимірювання швидкості руху повітря здійснюють анемометрами: крильчастими – 0,3 – 5 м/с, чашковими – 1 – 20 м/с; кататермометрами v < 0,5 м/с.

Для вимірювання інтенсивності теплового випромінювання використовують актинометри.

а б

Рис. 2.1. Психрометри: а – аспіраційний; б – Августа

Для контролю вмісту шкідливих речовин в повітрі застосовують такі методи:

– газів і парів (лабораторний, експрес-метод, автоматично-дистанційний);

– для замірювання запиленості (ваговий, рахунковий, фотометричний, електричний).

2.1.9. Загальні заходи та засоби нормалізації параметрів мікроклімату

Створення оптимальних метеорологічних умов у виробничому приміщенні є складним завданням, розв’язати яке можна такими заходами та засобами:

– удосконалення технологічного процесу та устаткування;

– впровадження нових технологій та обладнання (наприклад, заміна полуменевого нагрівання індукційним). Заміна гарячого способу обробки металу холодним, горнових печей – тунельними, що дасть можливість зменшити виділення тепла у виробниче приміщення;

– раціональне, об’ємне, планове і конструктивне рішення виробничих будівель (подвійне засклення, повітряні завіси, гарячі цехи в одноповерхових будівлях);

– раціональне розміщення технологічного устаткування. Для гарячих виробів – окреме приміщення. Теплоізольовані обладнання розмістити в окремих приміщеннях, щоб теплові потоки не перехрещувались;

– автоматизація та дистанційне управління технологічним процесом. Цей захід виводить людину із виробничих зон (наприклад, автоматичне завантажування печей в металургії, управління розливом сталі);

– раціональна вентиляція, опалення та кондиціювання повітря;

– застосування теплоізоляції устаткування та захисних екранів;

– регулювання режимів праці та відпочинку;

– використання засобів індивідуального захисту.

2.2. Забруднення повітря виробничих приміщень

2.2.1. Вплив шкідливих речовин на організм людини

Для створення нормальних умов виробничої діяльності необхідно забезпечити не лише комфортні метеорологічні умови, а й необхідну чистоту повітря. Внаслідок виробничої діяльності у повітряне середовищеприміщення можуть надходити різноманітні шкідливі речовини, що використовуються в технологічному процесі.

Шкідливими вважаються речовини, які під час контакту з організмом людини за умов порушення вимог безпеки можуть призвести до виробничої травми, професійних захворювань або розладів стану здоров’я (ГОСТ 12.1.007-76).

Шкідливі речовини (ШР) можуть проникати в організм через:

– шкіру (бензол, толуол, ціаніди, тобто переважно рідкі речовини);

– пірорально (разом з харчами і слиною), під час ковтання або при внесенні їх у рот забрудненими руками (шлунково-кишковий тракт);

– дихальні шляхи (пари, гази та пилоподібні речовини). Оскільки людина під час виконання важких робіт вдихає 100–120 л повітря за хвилину, а поверхня всмоктування легенів (легенева тканина) становить до 100 м2, то утворюються сприятливі умови для потрапляння шкідливих речовин у кров, минаючи біологічні фільтри, які розносяться по всьому організму. Це пояснюється тим, що багато ШР добре розчиняються в таких органічних речовинах, як кров і лімфа. При цьому виникають гострі отруєння, а при малих дозах – профзахворювання.

Шкідливі речовини, що потрапили тим чи іншим шляхом в організм, можуть спричинити отруєння (гострі чи хронічні).

Ступінь отруєння залежить від таких основних факторів: токсичності речовини (їх отруйності); концентрації в повітрі робочої зони (кількості); шляху проникнення в організм; метеорологічних умов; індивідуальних властивостей організму; тривалості дії; дисперсності частинок; форми частинок; хімічного складу; розчинності в органічних рідинах; електричного заряду частинок.

Гострі отруєннявиникають внаслідок одноразової дії великих доз шкідливих речовин (чадний газ СО, пари ртуті, марганцю).

Хронічні отруєннярозвиваються внаслідок тривалої дії на людину невеликих концентрацій ШР (парів свинцю, ртуті, марганцю).

ШР, потрапивши в організм, розподіляються в ньому нерівномірно. Найбільша кількість свинцю накопичується в кістках, фтору – в зубах, марганцю – в печінці. Такі речовини мають властивість утворювати в організмі так зване “депо” і затримуватись в ньому тривалий час.

При хронічному отруєнні ШР можуть не лише накопичуватись в організмі (матеріальна кумуляція), але й спричиняти “накопичення” функціональних ефектів (функціональна кумуляція).

У санітарно-гігієнічній практиці прийнято поділяти шкідливі речовини на хімічні речовини (пари, гази тощо) та промисловий пил.

Хімічні речовини (шкідливі та небезпечні) відповідно до ГОСТ 12.0.003-74 за характером фізіологічної дії на організм людини поділяються на:

– загальноотруйні, що спричиняють отруєння всього організму (ртуть, свинець, толуол, оксид вуглецю, ціанисті з’єднання, стирол, бензол, миш’як і його з’єднання, фосфор, олово);

– подразнювальні, що зумовлюють подразнення дихальних шляхів та слизових оболонок (хлор, аміак, Н2S, озон, ацетон, окисли азоту, SО2);

– сенсибілізуючі, які діють як алергени (альдегіди, розчинники та лаки на основі нітросполук);

– канцерогенні, що спричиняють ракові захворювання (ароматичні вуглеводні, аміносполуки, нікель і його з’єднання, окисли хрому, пил азбесту);

– мутагенні, що спричиняють зміни спадкової інформації (свинець, марганець, радіо активні речовини, формальдегід);

– ті, які впливають на репродуктивну (дітородну) функцію (бензол, свинець, марганець, стирол, нікотин, радіоактивні речовини);

– наркотичні, що викликають збудження нервової системи, а потім її виснаження (метиловий спирт, метан, хлороформ, ацетон, кофеїн, нікотин, новокаїн, морфін, папаверин, промедол, ефедрин тощо).

Існують і інші різновиди класифікацій ШР, наприклад, за переважаючою дією на певні органи чи системи людини:

– речовини, що спричиняють припікаючу дію шкіри, органів дихання (луги, кислоти);

– речовини, які діють на органи дихання (Сl2, Н2S, NH4);

– речовини, які діють на кров людини (СО2, нафтопродукти, свинець);

– отрута нервової системи (з’єднання марганцю, ртуть);

– ферментна або обмінна отрути (синильна кислота, миш’як, ртуть).

2.2.2. Фізіологічна реакція організму на шкідливі речовини

Отруйна речовина, що потрапила в організм людини, проходячи через печінку, окислюється і перетворюється в інші речовини і разом з жовчю виводиться з організму людини.

Деякі речовини, наприклад анілін і деякі інші, під дією фізико-хімічних реакцій перетворюються в ще отруйніші речовини. Наступає захворювання, зумовлене кількістю токсичної речовини, що потрапила в організм.

Токсикологи розрізняють такі дози дії ШР на організм людини:

LD100 – мінімальна абсолютно смертельна доза (100 % живих організмів гине);

LD50 – середня смертельна доза (гине 50 % дослідних тварин, решта хворіє);

LDmin – мінімальна смертельна доза (близько 1 % гине, а в інших – захворювання;

LDпор – порогова доза (загибель не спостерігається, тільки отруєння). Надалі порогову дозу зменшують в 1000 разів і отримують граничнодопустиму концентрацію (ГДК).

2.2.3. Виробничий пил і його дія на організм людини

Виробничий пил – тонкодисперсні тверді частинки, що перебувають у повітрі у зваженому стані.

Пил – розповсюджений небезпечний ташкідливий виробничий фактор. З пилом стикаються робітники гірничодобувної промисловості, машинобудування, металургії, текстильної промисловості, сільського господарства.

Пил може здійснювати фіброгенну дію, за якої в легенях відбувається розростання сполучних тканин, що порушує нормальну будову та функцію органа.

Як відомо, пари і гази утворюють разом з повітрям суміші, а тверді і рідкі частинки – дисперсні системи, аерозолі, які поділяються на:

– дим – тверді частинки розміром < 1 мкм;

– туман – рідкі частинки розміром < 10 мкм;

– пил: а) грубодисперсний розмір частинок (рч) > 50 мкм;

б) середньодисперсний 10 мкм < рч ≤ 50 мкм;

в) дрібнодисперсний 1 мкм < рч ≤ 10 мкм.

Дрібнодисперсний пил поділяється на:

– тонкодисперсний 5 мкм < рч ≤ 10 мкм;

– пил “витання” 1 мкм < рч ≤ 5 мкм.

Промисловий пил класифікується не тільки за розмірами, але також і за іншими чинниками.

За хімічним складом, що, своєю чергою, буває:

– органічний пил (тваринний, рослинний, полімери, пластмаси, дерев’яний, бавовняний, льняний, картопляний);

– неорганічний пил (мінерали, металевий);

– змішаний пил (шліфувальні операції).

За способом утворенняна:

– аерозолі дезінтеграції (утворюється при подрібненні, помелі та сортуванні твердих речовин);

– аерозолі конденсації (утворюються із парів, металів, а також рідких ШР).

За формою частинокна:

– пил з гострими гранями, які сприяють механічному пошкодженню легеневих тканин;

– пил з округлими гранями.

За електростатичним зарядомподіляються на:

– позитивно заряджені частинки, які небезпечніші, оскільки краще осідають в організмі, ніж негативно заряджені;

– негативно заряджені.

Залежно від дії на організм людини:

– отруйний пил (токсичний);

– неотруйний пил (нетоксичний).

За видом пилу:

– аерозолі (зважені частинки пилу в повітрі);

– аерогелі (частинки пилу, що осіли на апаратах, трубопроводах тощо).

Залежно від хімічного складу і розчинення в біологічному середовищі дія пилу проявляється у вигляді:

– алергічної дії, тобто появляється реакція організму на пил;

– отруйної дії (отруєння організму);

– подразнювальної дії;

– фіброгенної дії, тобто захворювання органів дихання, яке полягає в тому, що стінки альвеол і частково стінки бронхів нижнього рівня, тверднучи, утворюють рубцеву тканину і дифузія газів при цьому через ці стінки неможлива.

Грубодисперсний пил і більша частина середньодисперсного швидко осідає на поверхнях і в органи дихання майже не потрапляє. Пил розміром 10–12 мкм затримується переважно на верхніх дихальних шляхах і осідає на електрозаряженій слизовій оболонці носоглотки і потім відхаркується.

Тонкодисперсний пил 5–10 мкм переважно осідає в трахеї і потім виштовхується в носоглотку і також відхаркується.

Найнебезпечніший для організму є дрібнодисперсний пил “витання” 1–5 мкм, який осідає в альвеолах, легко проникає в легені людини. При цьому максимально небезпечним є пил 1–2 мкм, який повністю осідає в альвеолах.

Дим, аерозолі дезінтеграції < 1 мкм легко входять в легені, а також легко виходять з повітрям.

Дим, аерозолі конденсації 0,3–0,4 мкм мають максимальну фіброгенну дію. Аерозолі конденсації < 0,05 мкм легко входять в легені і легко виходять.

Як бачимо із вищенаведеного небезпечніші ШР знаходяться в паро- і газоподібному стані, а також у вигляді тонкодисперсних аерозолів з розмірами частинок від 1 до 5 мкм.

Ступінь отруєння визначається складом, структурою і фізико-хімічними властивостями, розчинністю ШР в біологічному середовищі або видом пилу. Основний вплив при цьому на ступінь отруєння (токсичності) має хімічна структура.

Ступінь шкідливості залежить також від поєднання (сполучення) одночасної дії декількох отруйних речовин, оскільки внаслідок сумісної дії в організмі можливі утворення токсичних з’єднань

Наприклад, отруйність Н2S різко зростає за наявності СО2, сполучення ШР з вібрацією, шумом, тепловиділеннями.

Найнебезпечнішими захворюваннями органів дихання від дії пилу є:

– силікоз (пил SiO2, ГДК 1–4 мг/м3 ІІІ клас небезпечності) – захворювання, що розвивається протягом 5–10 років у три стадії;

– азбестоз (азбест, гірничий пил, гризотил) складається із 41 % МgО, 42 % SіО2, також А1, Fе; ГДК 2 мг/м3. Захворювання розвивається через 3 роки. 5 років роботи під час вдихання пилу азбесту – плеврит (рак легенів при вдиханні 10–15 років);

– талькоз (тальк, жировки);

– пневмоконіоз (пил цементу, ГДК – 6 мг/м3; вугільний пил ГДК – 10 мг/м3);

– амінокоз (пил борошна, ГДК – 10 мг/м3 ).

2.2.4. Нормування шкідливих речовин і їх класифікація

за шкідливістю

Шкідливі речовини, що потрапили в організм людини, спричиняють порушення здоров’я лише в тому випадку, коли їхня кількість перевищує граничну для кожної речовини величину.

ГДК ШР (мг/м3) в повітрі робочої зони вважають таку концентрацію, яка при щоденній (крім вихідних днів) роботі протягом 8 год чи іншої тривалості (але не більше 40 год у тиждень) за час всього трудового стажу не може спричиняти профзахворювань або розладів у стані здоров’я, що визначаються сучасними методами як під час праці, так і у віддалені строки життя теперішнього і наступних поколінь.

За величиною ГДК в повітрі робочої зони ШР поділяються на чотири класи небезпеки (згідно з ГОСТ 12.1.007-76):

– 1 – надзвичайно небезпечні речовини, ГДК < 0,1 мг/м3 (пари ртуті та свинцю, озон, аерозолі урану, кобальту, окиси ванадію) LD50 < 500мг/м3;

– 2 – високонебезпечні речовини, ГДК 0,1–1,0 мг/м3 LD50 – 500-5000 мг/м3 (кислоти H2SO4 і HCl, Cl2, фенол, їдкі луги, H2S, хром, мідь, кофеїн);

– 3 - помірно-небезпечні речовини, ГДК 1,1–10 мг/м3 (вінілацетат, толуол, ксилол, метиловий спирт, тютюновий і чайний пил);

– 4 – малонебезпечні речовини, ГДК > 10 мг/м3 (аміак, ацетон, нафтопродукти, СО2, скипидар, етиловий спирт).

У списку ГДК, поряд з величною нормативу, може стояти літера, яка вказує на особливість дії цієї речовини на організм людини:

О– гостронапрямленої дії;

А – алергічної дії;

К – канцерогенної дії;

Ф – фіброгенної дії.

Якщо в приміщенні є декілька видів шкідливих речовин в повітрі робочої зони, то для забезпечення безпеки роботи необхідно дотримуватись такої умови:

+ ++ ... + ≤ 1 (2.1)

при однонапрямленій дії ШР ≤ 1,

де С1, С2, С3, Сn – концентрації відповідних ШР в повітрі, мг/м3; ГДК1 ГДК2, ГДКn– граничнодопустима концентрація відповідних ШР, мг/м3.

До ШР односпрямованої (однонапрямленої) дії належать ШР, що близькі за хімічною будовою та характером впливу на організм людини.

Для контролю концентрації ШР у повітрі виробничих приміщень та робочої зони використовують такі методи:

– експрес-метод – базуєтьсяна явищі колориметрії (зміни кольору індикаторного порошку (газоаналізатори УГ-2, ГХ-4, СТХ-17, ФОН-1 тощо));

– лабораторний метод – відбір проб і проведення фізико-хімічного аналізу (хроматографічного, фотокалориметричного) в лабораторних умовах;

– метод неперервної автоматичної реєстрації вмісту в повітрі ШР (газоаналізатори, газосигналізатори ФКГ-3М на хлор, “Сирена – 2”, на аміак, “Фотон” на H2S, СПА-1, СТХ-18).

2.2.5. Заходи щодо захисту від дії шкідливих речовин

(пилу, газів, парів)

1. Колективні

– вентиляція внутрішнього приміщення;

– заміна токсичних речовин нетоксичними;

– герметизація обладнання;

– автоматизація і механізація процесу;

– змочування, брикетування.

2. Способи і засоби індивідуального захисту

– захист шкіри (спецодяг);

– захист органів дихання (респіратори, протигази);

– захисні окуляри;

– санітарно-гігієнічний процес;

– медичний огляд;

– контроль за вмістом шкідливих речовин у повітрі робочої зони.

2.3. Вентиляція виробничих приміщень

2.3.1. Призначення та класифікація систем вентиляції

Під вентиляцією розуміють сукупність заходів та засобів, призначених для забезпечення на постійних робочих місцях та зонах обслуговування виробничих приміщень, метеорологічних умов та чистоти повітряного середовища, що відповідають гігієнічним та технологічним вимогам.

Основне завдання вентиляції – вилучити ізприміщення забруднене або нагріте повітря та подати свіже.

Вентиляція класифікується за такими ознаками:

– залежно від способу переміщення повітря у виробничих приміщеннях: природна (гравітаційна); штучна (механічна); суміщена (змішана);

– залежно від напрямку потоку повітря (організація руху в повітропроводі): припливна; витяжна; припливно-витяжна.

За місцем дії (або призначенням) – загальнообмінна; місцева; комбінована; технологічна.

За очисткою повітря – без очистки; з очисткою припливного повітря; з очисткою витяжного повітря.

За способом використання – замкнена (з рециркуляцією); з частковою рециркуляцією; все повітря викидається в атмосферу (без рециркуляції). Освітлення виробничих приміщень

2.4.1. Значення та основні вимоги до виробничого освітлення

Серед чинників зовнішнього середовища, що впливають на організм людини під час праці, світло на першому місці. Відомо, що майже 90 % всієї інформації про довкілля людина одержує через органи зору. Під час здійснення будь-якої трудової діяльності втомлюваність очей переважно залежить від напруженості процесів, що супроводжує зорове сприйняття. До таких процесів належать: адаптація, акомодація та конвергенція.

Адаптація – пристосування ока до зміни умов освітлення (рівня освітленості).

Акомодація – пристосування ока до зрозумілого бачення предметів, що знаходяться від нього на неоднаковій відстані за рахунок зміни кривизни кришталика.

Конвергенція – здатність ока під час розглядання близьких предметів займати положення, за якого зорові осі обох очей перетинаються на предметі.

Світло впливає не лише на функцію органів зору, а й на діяльність організму загалом. При недостатній освітленості людина швидко втомлюється, працює менш продуктивно, зростає потенційна небезпека помилкових дій і НВ. Згідно із статистичними даними до 5 % травм можна пояснити недостатнім або нераціональним освітленням, а в 20 % воно сприяло виникненню травм. Погане освітлення може призвести до профзахворювань, наприклад таких, як робоча міопія (короткозорість), спазм акомодації.

Для створення оптимальних умов зорової роботи необхідно враховувати не лише кількість та якість освітлення, а й кольорове оточення. Так, при світлому пофарбуванні інтер’єру завдяки збільшенню кількості відбитого світла рівень освітлення підвищується на 20–40 % (при тій самій потужності джерела), різкість тіней зменшується, покращується рівномірність освітлення.

За надмірної яскравості джерел світла та оточуючих предметів може відбутись засліплення працівника. Нерівномірність освітлення та неоднакова яскравість оточуючих предметів призводить до частої переадаптації очей під час виконання роботи і, як наслідок, – до швидкого стомлення органів зору. Тому поверхні, що добре освітлюються і знаходяться в полі зору, краще фарбувати в кольори середньої світлості, коефіцієнт відбивання знаходиться в межах 0,3 – 0,6, і бажано, щоб вони мали матову або напівматову поверхню.

Для створення сприятливих умов зорової роботи, які б усували швидку втомлюваність очей, виникнення профзахворювань, нещасних випадків і сприяли б підвищенню продуктивності праці та якості продукції, виробниче освітлення повинно відповідати таким вимогам:

– створювати на робочій поверхні освітленість, що відповідає характеру зорової роботи і не є нижчою за встановлені норми;

– не повинно чинити засліплювальної дії як від самих джерел освітлення, так і від інших предметів, що знаходяться в полі зору;

– забезпечити достатню рівномірність та постійність рівня освітленості у виробничих приміщеннях, щоб уникнути частої переадаптації органів зору;

– не створювати на робочій поверхні різких та глибоких тіней (особливо рухомих);

– повинен бути достатній для розрізнення деталей контраст поверхонь, що освітлюються;

– не створювати небезпечних та шкідливих виробничих факторів (шум, теплові випромінювання, небезпеку ураження електричним струмом, пожежо- та вибухонебезпека світильників);

– повинно бути надійним і простим в експлуатації, економічним та естетичним.

2.4.2. Види виробничого освітлення

Залежно від джерела світла виробниче освітлення може бути:

– природним, що здійснюється прямими сонячними променями, та розсіяним світлом небосхилу;

– штучним, що здійснюється електричними джерелами світла;

– суміщеним (змішаним), за якого недостатнє за нормами природне освітлення доповнюється штучним.

Основними документами, якими регламентується освітлення, є:

1. СНиП ІІ-4-79 “Природне і штучне освітлення. Норми проектування”.

2. ГОСТ 12.1.046-85 ССБП “Будівництво. Норми освітлення будівельних майданчиків”.

2.4.3. Природне освітлення

Природне освітлення (ПО) поділяється на: бокове (одно- або двостороннє), що здійснюється через світлові отвори (вікна) в зовнішніх стінах; верхнє, здійснюване через ліхтарі та отвори в дахах і перекриттях; комбіноване – поєднання верхнього та бокового освітлення.

ПО має важливе фізіолого-гігієнічне значення для працівників. Воно сприятливо впливає на органи зору, стимулює фізіологічні процеси, підвищує обмін речовин та покращує розвиток організму загалом і діє тонізуюче. Сонячне випромінювання зігріває та знезаражує повітря, очищуючи його від збудників багатьох хвороб (наприклад, вірусу грипу). ПО має і психологічну дію, створюючи в приміщенні для працівників відчуття безпосереднього зв’язку з довкіллям. ПО по відношенню до штучного не вимагає затрат на експлуатацію.

2.

Шум на виробництві та в побуті негативно впливає на організм людини:

– підвищує витрати енергії за однакового фізичного навантаження;

– значно послаблює увагу, виникає апатія, втрачається пам’ять;

– збільшує кількість помилок під час роботи >50 %;

– сповільнює швидкість психічних реакцій.

Внаслідок дії цих факторів

– понижується продуктивність праці майже на 40 %;

– погіршується якість роботи, підвищується втомлюваність, подразнення;

– сповільнюється реакція працівників на сигнали, що спричиняє НВ;

– збільшується брак.

Шум шкідливо впливає на фізичний стан людини:

– пригнічує і уражає центральну нервову систему;

– спричиняє зміну швидкості дихання і пульсу;

– виникають серцево-судинні захворювання, гіпертонічна хвороба;

– порушується обмін речовин (зменшується виділення шлункового соку та його кислоти, що спричиняє збільшення захворювання гастритом, виразкою (в 2 рази);

– призводить до професійних захворювань (туговухість, тратиться зір, розвивається нервова хвороба), передчасного старіння.

Як бачимо, шум є загальнобіологічним подразником і в певних умовах може впливати на всі органи і системи організму.

Інколи глухонімих використовують на шумних виробництвах, а це – злочин. За 8 год праці віддається багато енергії, а шум зумовлює додаткове навантаження на організм людини.

2.5.3. Основні фізичні характеристики шуму

Звуковими хвилями називаються коливні збурення, що поширюються від джерела шуму в навколишнє середовище.

Будь-яке джерело шуму (звук, звукова хвиля) характеризується такими параметрами:

Довжина хвилі – це відстань, яку проходить звукова хвиля протягом періоду коливань (відстань між двома сусідніми шарами повітря, що мають однаковий звуковий тиск, виміряний одночасно)

, (2.26)

де l – довжина хвилі, м; с – швидкість поширення звукових хвиль (для повітря С=340 м/с при t=20 0С); ¦ – частота коливань, Гц.

Швидкість поширення звукових хвиль залежить від фізичних властивостей тіла (густини, пружності, тиску), в якому поширюється звук, та від температури. У повітрі збільшення швидкості становить 0,6 м/с при підвищенні температури – на 1 ºС.

Частота коливань ¦ – кількість коливань за одну секунду (одне коливання за секунду – 1 Гц). Слуховий апарат людського організму сприймає звукові коливаня в частотному діапазоні 16 – 20000 Гц (частота 5 – 6 порядку). Найчутливіше вухо до коливань в діапазоні середніх частот 1000 – 3000 Гц. Такі звуки називають “чутними”. “Нечутні” звуки за частотою нижче 16 Гц (інфразвуки) або вище 20000 Гц (ультразвуки).

Звуки з частотою 30–300 Гц є низькочастотні; 300 – 800 Гц – середньочастотні; >800 Гц – високочастотні.

Швидкість коливного руху частинок у звуковій хвилі v, що залежить від амплітуди коливань (тобто від звукового тиску р) та частоти

, (м/с). (2.27)

Величина r× С називається питомим акустичним опором середовища, через яке поширюється звук. Для повітря при нормальному тиску (барометричний тиск 760 мм рт. ст., t=20 0С, густина r = 0,001205 г/см3, С = 344 м/с, r× С = 41 г/см2 × с).

Інтенсивність звуку, або сила звуку – I Вт/м² – це енергія, яка переноситься звуковою хвилею перпендикулярно до поверхні (1 м²) за одиницю часу (1 с).

, Вт/м2. (2.28)

Звукова потужність джерела – W, Вт визначається загальною кількістю звукової енергії, яка випромінюється джерелом шуму в навколишній простір за одиницю часу

W = I ×S,

де S– площа.

При випромінюванні в сферу радіусом r -S = 4πr2, в напівсферу – S = 2πr2.

Звуковим тиском Р, Па називається різниця між моментальним значенням повного тиску (збудженого середовища) і середнім тиском в незбудженому середовищі. Сприйняття людиною звуку залежить не тільки від частоти (f), а й від інтенсивності (I) і звукового тиску (Р).

Величина Іо та Ро, за яких людина сприймає звук, називається порогом чутності (ПЧ). Порогом чутності називається найменша зміна звукового тиску, яку ми відчуваємо: при f = 1000 Гц; I0 = 10-12 Вт/м2; Р = 2×10-5, Н/м2 (1 Па=1 Н/м²).

Поріг больової чутності (ПБЧ) – це найбільша сила звуку, яку може витримати людина при Р = 2×102 Па, I = 102 Вт/м2. Сила звуку ПБЧ перевищує силу звуку ПЧ в 1014 разів. Больовий поріг – це максимальний звуковий тиск, який сприймається вухом як звук. Між ПЧ та ПБЧ знаходиться область чуття.

Щоб не оперувати великими числами, американський вчений Бел запропонував логарифмічну шкалу.

Логарифмічна величина, яка характеризує інтенсивність шуму або звуку, одержала назву рівня інтенсивності звуку L – одиниця вимірювання в белах (Б, дБ):

LI = 10 ×lgI / I0 , дБ; LI = lgI / I0, Б, (2.29)

де І – інтенсивність звуку в даній точці; Іо – інтенсивність порогу чутності.

Бел (Б) – вказує, у скільки разів ця сила звуку I перевищує вихідну I0.

Рівнем інтенсивності звуку LI, або “рівнем сили звуку” користуються під час акустичних розрахунків.

“Рівнями звукового тиску” користуються під час вимірювання шуму

, дБ . (2.30)

Крім рівня інтенсивності звуку і рівня звукового тиску, введено поняття рівня звукової потужності

, дБ, (2.31)

де W0 = 10-12 – порогове значення звукової потужності, Вт; W – звукова потужність джерела:

W = I×S.

Таблиця 2.1

Рівні звуку джерел шуму

Джерело шуму

Рівень звукового тиску, дБА

Шелест листя, шум слабкого вітру

10–20

Шепіт на відстані 1 м

30–40

Тиха розмова

50–60

Гучна розмова

60–70

Шум на вулиці

70–80

Металоріжучі і ткацькі верстати (на робочому місці)

80–90

Пневмопреси, пневматична клепка на відстані 1 м

110–120

Реактивний двигун на відстані 1 м від сопла

130–140

2.5.4. Класифікація виробничих шумів

Шуми поділяються:

– за характером спектра (широкосмугові, тональні);

– за часовими характеристиками (постійні і непостійні).

Постійним вважається такий шум, рівень звуку якого за восьмигодинний робочий день змінюється не більше, як на 5 дБ.

Непостійні шуми діляться на шуми, які коливаються в часі, рівень змінюється в часі; переривчасті; імпульсні.

Кожне джерело шуму може бути зі складовими його тонами у вигляді залежності рівнів звукового тиску від частоти (частотним спектром шуму).

Спектри бувають лінійні; суцільні; змішані.

На виробництві більшість джерел шуму мають змішаний і суцільний спектр.

Під час аналізу шумів, а також при проведенні акустичних розрахунків весь діапазон частот розбивають на смуги частот певної ширини.

Октавна смуга частот – смуга, в якій верхня гранична частота в 2 рази перевищує нижню: .

Третинооктавна смуга – смуга, в якій співвідношення граничних частот становить 1,26.

Середньогеометрична частота октавної смуги:

,

де – нижня гранична частота, Гц; – верхня гранична частота, Гц.

Для гігієнічних цілей шуми досліджують в октавних, а для технічних – в третинооктавних частотах.

Як було сказано вище, дія шуму на організм людини, тобто ступінь шкідливості шуму залежить від частоти, рівня інтенсивності шуму (сили), тривалості дії, регулярності.

Для характеристики простих звуків в октавних смугах частот застосовують термін “рівень звукового тиску”, для характеристики складних звуків (тобто не розкладають за октавними смугами) – “рівень сили звуку” (“рівень звуку”) в дБА (децибел за шкалою шумоміра А).

2.5.5. Нормування шуму

В Україні і Міжнародній організації зі стандартизації застосовується принцип нормування шуму на основі граничних спектрів (граничнодопустимих рівнів звукового тиску (ГДР)) в октавних смугах частот. Граничні величини шуму на робочих місцях регламентуються ГОСТ 12.1.003-83 та ДСН 3.3.6.037-99.

У нормах передбачені диференційовані вимоги до допустимих рівнів шуму в приміщеннях різного призначення залежно від характеру праці в них (табл. 2.2.). Шум вважається допустимим, якщо вимірювані рівні звукового тиску (Lp) у всіх октавних смугах частот нормованого діапазону (63 – 8000 Гц) будуть нижчі, ніж значення, що визначаються граничним спектром.

Використовується також принцип нормування, який ґрунтується на регламентуванні рівня звуку в дБА, що вимірюється при ввімкненні корегованої частотної характеристики А шумоміра. У цьому випадку здійснюється інтегральна оцінка всього шуму на відміну від спектральної.

Нормованою характеристикою постійного шуму на робочих місцях є рівні звукового тиску Lp, дБ в октавних смугах із середньогеометричними частотами 63, 125, 250, 500, 1000, 2000, 4000, 8000 Гц.

Таблиця 2.2 Відповідно до ГОСТ 12.1.003-83 захист від шуму здійснюється розробленням шумобезпечної техніки і використання засобів і способів колективного та індивідуального захисту.

Загальна класифікація засобів і способів захисту від шуму наведена в ГОСТ 12.1.029 –80 ССБП “Засоби і методи захисту від шуму. Класифікація” (колективні).

ГОСТ 12.4.051-87 “Засоби індивідуального захисту організму, слуху, загальні технічні умови і методи випробування” (індивідуальні).

Захист працівників від шуму здійснюється як колективними, так і індивідуальними засобами (засоби залежать від кількості людей).

Існує цілий набір технічних, санітарно-гігієнічних, організаційно-технічних, медико-профілактичних заходів, які дають змогу ослабити вплив шуму на організм людини.

Методи і засоби боротьби з шумом прийнято поділяти на:

– методи зниження шуму на шляху розповсюдження його від джерела;

– методи зниження шуму в джерелі його виникнення;

– засоби індивідуального захисту від шуму.

Способи і засоби колективного захисту від шуму залежно від способу реалізації можуть бути акустичними; архітектурно-плановими; організаційно-технічними; медико-профілактичними.

Залежно від принципу дії акустичні засоби боротьби з шумом поділяються на такі: акустичною обробкою приміщень; зниження шуму звукоізоляцією; зниження шуму звукопоглинанням.

Методи зниження шуму в джерелі виникнення

Це – найдієвіший спосіб боротьби з шумом. Створюють малошумні механічні передачі (використовують незвукові матеріали – пластмаси), зниження шуму в підшипникових вузлах (заміна підшипників кочення на підшипники ковзання – зменшення шуму 6–15 дБА), вентиляторах, заміна ударних процесів безударними, штампування – пресуванням, клепання – зварюванням. Якщо фактичний рівень інтенсивносі шуму > від граничнодопустимого рівня (ГДР), машину викидають або звикаються з її роботою.

Зниження шуму на шляхах його поширення

Методи зниження реалізуються використанням кожухів, екранів, перегородок з різних матеріалів; зміною напряму шуму, яка досягається використанням штучних поглиначів (куби, наповнені скловатою, конуси, шари, глушники шуму), які залежно від принципу дії поділяються на абсорбційні; реактивного типу (відбивачі); комбіновані (активного типу – дисонансні).

Зниження шуму акустичною обробкою приміщення

Вона передбачає покривання стелі та верхньої частини стін звукопоглинальним матеріалом. Внаслідок цього знижується інтенсивність відбитих звукових хвиль. Додатково до стелі підвішують щити, резонаторні екрани, тобто штучні поглиначі. Ефективність акустичної обробки приміщення залежить від звукопоглинальних властивостей застосовуваних матеріалів та конструкцій, особливостей їх розташування, об’єму приміщення, його геометрії, місць розташування, джерел шуму. Ефект акустичної обробки більший в низьких приміщеннях (Н ≤ 6 м) витягнутої форми. Акустична обробка знижує шум до 8 дБА.

Зниження шуму звукоізоляцією

Джерело шуму вміщають в ізольований кожух, приміщення з виводом органів управління – ззовні. Оператора розташовують в спецкабіні. Засоби ізоляції залежно від конструкції поділяють на кожухи, кабіни, акустичні екрани, перегородки, звукоізоляційні матеріали, загородження будинків і приміщень – будь-якими будматеріалами (цегла, бетон). Стіна цегляна зменшує шум до 46, скло – до 30 дБ.

Зниження шуму звукопоглинанням

Об’єкт, що випромінює шум, розташовують у кожусі (корпусі), внутрішні стіни якого покривають звукопоглинальним матеріалом (капронове волокно, дерев’яно-повстяні плити, поролон, азбест, скловата). Товщина залежить від властивостей матеріалу (20–200 мм).

Архітектурно-планові методи захисту

– раціональне розміщення приміщень і будинків;

– раціональне розміщення технологічного обладнання машин і механізмів;

– раціональне розміщення робочих місць;

– раціональне планування зон і режимів руху вантажних потоків;

– створення шумозахисних зон, зелених насаджень.

Організаційно-технічні способи (засоби) захисту від шуму

– використання малошумних процесів;

– забезпечення шумних машин засобами дистанційного управління і автоматичного контролю;

– використання малошумних машин. Зміна конструктивних елементів машин;

– удосконалення технології ремонту та обслуговування машин;

– використання раціональних режимів праці та відпочинку на шумних виробництвах.

Засоби індивідуального захисту (ЗІЗ) залежно від конструктивного виконання діляться на:

– протишумові вкладки, які знижують шум на величину 5–10 дБ;

– протишумові навушники, які знижують шум на величину до 20 дБ;

– шоломи і каски – використовуються при дії високочастотного шуму (>800 Гц), бо цей шум може проникнути через кістки черепної коробки;

– протишумові костюми.

Від носіння навушників і інших ЗІЗ можна отримати нервове потрясіння – їх носіння негативно впливає на здоров’я.

Медико-профілактичні заходи – полягають у постійному медичному нагляді та скеруванні на лікування, медогляди, якщо це потрібно.

Повне виконання всіх заходів з ОП (постійний контроль за фактичним рівнем шуму, він повинен бути меншим від ГДР.

2.5.7. Інфразвук

Інфразвук – звукові коливання в повітрі, в рідкому або твердому середовищах з частотою < 20 Гц.

Його людина не чує, однак відчуває; він справляє руйнівну дію на організм людини. Високий рівень інфразвуку спричиняє:

– порушення функції вестибулярного апарата, зумовлюючи запаморочення, головний біль;

– зниження уваги, працездатності;

– викликає почуття страху, загальну немічність (недомагання);

– негативний вплив на психіку людей.

У машинобудівних виробництвах інфразвук виникає під час роботи вентиляторів, компресорів, двигунів внутрішнього згоряння, дизельних двигунів.

Всі механізми, що працюють при частотах обертання менше 20 об/с, випромінюють іфразвук. Під час руху автомобіля зі швидкістю понад 100 км/год, він є джерелом інфразвуку, який утворюється за рахунок зриву повітряного потоку з його поверхні.

Згідно з чинним нормативним документом (ДСН 3.3.6.037-99) рівні звукового тиску в октавних смугах з середньогеометричними частотами 2, 4, 8, 16 Гц повинні бути не більшими за 104 дБ, а для смуг з частотою 32 Гц – не більшими за 102 дБ. Завдяки великій довжині інфразвук поширюється в атмосфері на великі відстані. Його неможливо зупинити за допомогою будівельних конструкцій і ЗІЗ. Дієвим засобом захисту є зниження рівня інфразвуку в джерелі його випромінювання. З-поміж таких заходів можна виділити:

– збільшення частот обертання валів до 20 і більше обертів на секунду;

– підвищення жорсткості коливних конструкцій великих розмірів;

– усунення низькочастотних вібрацій;

– внесення конструктивних змін у будову джерела, що дозволяє перейти із області інфразвукових в область звукових (під час застосування звукоізоляції і звукопоглинання).

2.5.8. Ультразвук

Ультразвук використовується в багатьох галузях промисловості. Джерелами ультразвуку є генератори, що працюють в діапазоні частот від 12 до 22 кГц для обробки рідких розплавів, очищення відливок, в апаратах для очищення газів. У гальванічних цехах ультразвук виникає під час роботи очищувальних та знежирювальних ванн. Його вплив спостерігається на віддалі 25 – 50 м від обладнання. При завантажуванні та розвантажуванні деталей спостерігається контактний вплив ультразвуку.

Ультразвукові генератори використовуються також при плазмовому та дифузійному зварюванні, різанні металів, під час напилювання металів.

Ультразвук високої інтенсивності виникає під час видалення забруднень, хімічного травлення, обдування струменем стисненого повітря при очищенні деталей, при збиранні.

Під час промивання та знежирювання деталей використовується ультразвук в діапазоні 16–44 кГц інтенсивністю до (6–7) × 104 Вт/м², а при контролі складальних з’єднань – в діапазоні частот понад 80 кГц.

Ультразвук спричиняє функціональні порушення нервової системи, головний біль, зміни кров’яного тиску та складу і властивостей крові, зумовлює втрату слухової чутливості, підвищену втомлюваність.

Ультразвук впливає на людину через повітря, а також контактно через рідке і тверде середовище.

Під ультразвуком розуміють коливання, які поширюються у всіх вищезгаданих середовищах з частотою понад 16000Гц.

Щоб здійснити плавний перехід під час нормування від звукового діапазону до ультразвукового, прийнято відповідно до ДСП 3.3.6.-039.99 ввести обмеження на дію ультразвукових коливань, починаючи з 1/3 октавної смуги із середньогеометричною частотою 12,5 кГц.

Допустимі рівні звукового тиску на робочих місцях при дії ультразвуку в 1/3 октавних середньогеометричних частотах не повинні перевищувати значень, наведених в табл. 2.4.

Таблиця 2.4

Допустимі рівні ультразвуку

Середньогеометричні частоти 1/3 октавних смуг, кГц

12,5

16,0

20,0

25,0

31,5-100,0

Рівні звукового тиску, дБ

80

90

100

105

110

Допустимі рівні ультразвуку в місцях контакту частин тіла оператора з робочим органом машини не повинні перевищувати 110 дБ.

За умови сумарної дії ультразвуку від 1 до 4 год за зміну нормативне значення допускається збільшити на 6 дБ, при впливі від ¼ до 1 год – на 12 дБ, від 5 до 15 хв – на 18 дб, від 1 до 5 хв – на 24 дБ.

Вимірювання рівня звукового тиску для ультразвуку проводиться за ГОСТ 12.4.077-79.

При визначенні ультразвукових характеристик ультразвукового обладнання вимірювання виконується в контрольних точках на висоті 1,5 м від підлоги, на відстані 0,5 м від контуру обладнання і не менше 2 м від оточуючих поверхонь. Кількість контрольних точок повинна бути не менше чотирьох, а відстань між ними не більше одного метра.

Для захисту від ультразвуку застосовується метод звукоізоляції. Для укриттів використовують сталь, дюралюміній, оргскло, текстоліт, личковані звукопоглинальними матеріалами, такими як гума.

2.6. Вібрація і захист від її дії

Вібрація – це механічні коливання матеріальних точок або тіл, які виникають у горизонтальному і вертикальному напрямах.

Причиною вібрації є виникаючі при роботі машин і механізмів неврівноважені силові дії. Вони можуть виникати через незбіг маси тіла і осі обертання (наявність ексцентриситету), зворотно-поступального руху, удари деталей одна об одну.

Вібрація серед всіх видів механічних впливів для технічних об’єктів є найнебезпечнішою. Знакозмінні напруження, зумовлені вібрацією, сприяють нагромадженню пошкоджень у матеріалах, появі тріщин та руйнуванню. Найчастіше руйнування об’єкта настає при вібраційних впливах за умов резонансу. Вібрації спричиняють також відмови машин, апаратів і приладів.

За способом передачі на тіло людини вібрація поділяється на:

– загальну, яка викликає струс всього організму;

– локальну (місцеву) – діє або приводить в коливний рух окремі частини тіла.

У виробничих умовах часто трапляються випадки комбінованого впливу вібрації – загальної та локальної.

Вібрація спричиняє порушення фізіологічного та функціонального стану людини. Стійкі шкідливі фізіологічні зміни називаються вібраційною хворобою.

Симптоми вібраційної хвороби: головний біль; заніміння пальців рук; біль у кістках та передпліччі; виникнення судом; підвищується чутливість до охолодження; з’являється безсоння.

При вібраційній хворобі виникають патологічні зміни спинного мозку, серцево-судинної системи, змінюється капілярний кровообіг, патологічні зміни кісткових тканин та суглобів, професійне захворювання неврит – це спазми судин, які починаються від пальців рук і переходять на все тіло, уражаючи центр нервової системи (хвороба Паркінсона), відкладення солей (місцева).

Особливо шкідливі вібрації з частотами, близькими до частот власних коливань тіла людини, більшість яких знаходиться в межах 6–30 Гц.

Резонансні частоти окремих частин тіла такі:

– очі 22–27 Гц;

– горло 6–12 Гц;

– грудна клітка 2–12 Гц;

– ноги – руки – 2–8;

– голова 8–27 ;

– обличчя та щелепи 4–27;

– пояснична частина хребта 4–14;

– живіт 4–12.

Загальну вібрацію за джерелом її виникнення поділяють на

– транспортну, що виникає внаслідок руху по дорогах;

– транспортно-технологічну, яка виникає при роботі машин, що виконують технологічні операції в стаціонарному положенні або при переміщенні по спеціально підготовлених частинах виробничих приміщень, виробничих майданчиків;

– технологічну, що впливає на операторів різних стаціонарних машин або передається на робочі місця, які не мають джерел вібрації.

Вібрації, що впливають на операторів різних машин, поділяються на категорії відповідно до ГОСТ 12.1.012-90:

– трактори, автомобілі вантажні, будівельно-дорожні, снігоочищувачі – 1 категорія;

– екскаватори, крани промислові та будівельні, самохідні бурильні установки, шляхові машини, бетоноукладачі – 2 категорія;

– підлоговий виробничий транспорт, верстати метало- та деревообробні, ковальсько-пресове обладнання, ливарні машини, електричні машини, насосні агрегати та вентилятори, бурильні вишки та установки, бурові верстати, обладнання промисловості будматеріалів – 3 категорія.

2.6.1. Гігієнічні характеристики та нормування вібрацій

Розрізняють два види нормування вібрацій:

1) санітарно-гігієнічне нормування (запобігання вібрації);

2) технічне нормування (запобігання руйнуванню машин).

Санітарно-гігієнічне нормування вібрацій забезпечує вібробезпеку умов праці. Дія вібрації на організм людини визначається такими її характеристиками: інтенсивністю, спектральним складом, тривалістю впливу, напрямом дії.

Показниками інтенсивності є середньоквадратичні або амплітудні значення віброприскорення, віброшвидкості або віброзміщення, виміряні на робочому місці.

Для оцінки інтенсивності вібрації поряд з розмірними величинами використовується логарифмічно-децибельна. Гігієнічна оцінка вібрації, що діє на людину у виробничих умовах, відповідно до ГОСТ 12.1.012-90 здійснюється за:

– частотним (спектральним) аналізом нормованого параметра;

– інтегральною оцінкою за частотою нормованого параметра;

– дозою вібрації.

Гігієнічною характеристикою вібрації є нормовані параметри, вибрані залежно від застосованого методу її гігієнічної оцінки.

Вібрацію, що діє на людину, нормують для кожного встановленого напрямку відповідно до ГОСТ 12.1.012-90 “Вибрационная безопасность общие требования”, ССБП (вказані допустимі значення параметрів вібрації ).

Гігієнічні норми вібрації, що впливають на людину у виробничих умовах, встановлюються для тривалості 480 хв. Загальні методи боротьби у виробничих умовах класифікують так: амортизація (віброгасіння); динамічне гасіння; вібродемпфування; віброізоляція; зниження вібрації в джерелі її виникнення; налагодження від режиму резонансу; зменшення корпусного звуку; застосуваннязасобів індивідуального захисту.

Зниження вібрації в джерелі її виникненнядосягається шляхом зменшення сили, яка спричиняє коливання. (Зрівноваженням мас, зміною маси або жорсткості, зменшення допусків при виготовленні і складанні, застосування матеріалів з великим внутрішнім тертям).

Налагодження від режиму резонансу. Резонансні режими під час роботи технологічного обладнання усуваються двома шляхами:

– зміною характеристик системи (маси або жорсткості);

– встановленням іншого режиму роботи (налагодження резонансного значення кутової частоти змушувальної сили, тобто такої, що викликає резонанс з частотою змушувальної сили).

Вібродемпфування. Цей метод зниження вібрації реалізується шляхом перетворення енергії механічних коливань коливної системи в теплову енергію. Збільшення витрат енергії в системі здійснюється за рахунок використання як конструктивних матеріалів з великим внутрішнім тертям: пластмас, металогуми, сплавів Mn, Ta, Cu, нікелетитанових сплавів, нанесення на вібруючі поверхні шару пружнов’язких матеріалів, що мають великі витрати на внутрішнє тертя, мастильні матеріали, тому що усувається можливий безперервний контакт між елементами, який зменшує появу сил поверхневого тертя, які є причиною збудження вібрацій.

Амортизація (віброгасіння). Для зниження вібрації застосовуються віброгасники: пружинні, маятникові, ексцентрикові, гідравлічні. Вони є додатковою коливною системою з певною масою та жорсткістю. Використовуються також ударні віброгасники маятникового, пружинного і плаваючого типів. Маятникові ударні віброгасники використовують для гасіння коливань частотою 0,4–2 Гц, пружинні – 2–10 Гц, плаваючі – понад 10 Гц. Віброгасники камерного типу призначені для перетворення пульсуючого потоку газу в рівномірний.

Динамічне віброгасіння (вібропоглинання) досягається встановленням агрегата на масивному фундаменті. Маса фундаменту підбирається так, щоб амплітуда коливань підошви фундаменту не перевищувала 0,1–0,2 мм.

Віброізоляція. Постановка вібронебезпечного обладнання на віброізольовані опори у вигляді прокладок (гумові амортизатори), пружинні, комбіновані (пружинний віброізолятор + пружна прокладка). Пружні елементи: металеві; поліметалеві; волокнисті; пневматичні; гідравлічні; електромагнітні.

Зменшення корпусного звуку – у фундаменті будівель роблять розриви не менше 70 мм – акустичні розриви.

Засоби індивідуального захисту використовують тоді, коли розглянуті вище технічні засоби не дають змоги знизити рівень вібрації до норми.

Для захисту рук – рукавиці, налікотники, вкладки, прокладки.

Для захисту ніг використовують спеціальне взуття на грубій підошві, наколінники, підмотки.

Для захисту тіла (торсу) – нагрудники, спеціальні костюми.

З метою профілактики вібраційної хвороби для працівників рекомендуються такі заходи:

– медичні огляди перед прийняттям на роботу і періодично не рідше ніж один раз у рік;

– сумарний час контакту з віброобладнанням менше 2/3 робочої зміни;

– тривалість безперервного впливу вібрації, а також мікропаузи, не повинна перевищувати 15–20 хв ( дві регламентовані перерви для активного відпочинку);

– робота при нормальних метеорологічних умовах;

– рекомендовано проведення теплих водних процедур; для рук – масаж;

– ультрафіолетове опромінення;

– вітамінізація;

– до роботи з віброобладнанням допускаються особи, не молодші 18 років. Електромагнітні поля та електромагнітні випромінювання радіочастотного діапазону

Біосфера впродовж усієї еволюції знаходилась під впливом елекромагнітних полів, так званого фонового (природного) випромінювання, викликаного природними причинами. Під час індустріалізації людство додало до цього багато чинників, посиливши фонове випромінювання. У зв’язку з цим електромагнітні поля (ЕМП) штучного походження почали перевищувати природний фон і тепер перетворилися у небезпечний екологічний фактор.

ЕМП – існують весь час і є фактично формівниками життя планети.Усі ЕМП та випромінювання поділяються на природні та штучні (антропогенні) .

ЕМП природного походження:

– атмосферна електрика;

– радіоактивні випромінювання Сонця і галактик;

– електромагнітні поля Землі;

– квазістатичні, електричні і магнітні поля Землі.

– радіація Всесвіту, ЕМП Сонця, електрони, нейтрони.

Під час термоядерних вибухів на Сонці ЕМП поширюються із швидкістю світла, а також γ-випромінювання.

Сонячний вітер через 3–4 доби спричиняє:

– 1-ше магнітне збурення від ЕМП ;

– 2-ге – від бомбардування іоносфери (електронами, нейтронами) і зумовлює діомагнітні зміни Землі.

Навколо землі існує електромагнітне поле напруженістю у середньому 130 В/м.

Магнітне поле напруженістю 47,3 А/м на Північному полюсі; 39,8 А/м – на Південному полюсі, 19,9 А/м на магнітному екваторі. Сонце випромінює ЕМП у діапазоні 10 Мгц...10 ГГц. Магнітне поле Землі коливається з 80-річним та 11-річним циклами змін.

ЕМПштучного(антропогенного) випромінювання

– радіохвилі ВЧ та УВЧ діапазону, НВЧ випромінювання;

– ІЧ випромінювання, світлові промені, лазерне випромінювання.

Джерела штучнихЕМП (промислові)

– генератори високих, ультрависоких, зверхвисоких частот (індукційного і термічного нагрівання, плавильники, індуктори загартовування);

– лінії електропередач (ЛЕП);

– електротермічні установки (конденсатори, термічні установки з ламповими генераторами);

– клістори і магнітні генератори (автогенератори);

– фідерні лінії, які з’єднують окремі частини генераторів;

– трансформатори, конденсатори, підсилювачі потужності;

– шини електричних передач промислової частоти;

– антени тощо.

Електрична термія f = 50 – 1000 Гц.

Електричне зварювання І = 100 – 1000 А.

У машинобудуванні використовують ЕМП як змінні,так і постійні.

Постійні магнітні поля. Джерела: електромагніти, соленоїди, імпульсні установки напівпровідникового і конденсатного типу, литі і металеві конденсатори. високовольтні електровакуумні системи, радіаційні дефектоскопи, товщиноміри, густиноміри; це – апарати для автоматичного контролю технологічних операцій і керування ними, визначення зносу деталей, якості зварних швів, структури металу. Вони застосовуються також в атомній енергетиці, медицині (для діагностики та лікування).

Явище радіоактивності полягає в тому, що відбувається самодовільний розпад ядра радіоактивного елемента, який супроводжується випромінюванням, що призводить до утворення електричних зарядів (іонів) різних знаків при взаємодії з середовищем.

До іонізуючих випромінювань зараховують:

– корпускулярні випромінювання (α, β, нейтрони, протони). Частинки, маса яких не дорівнює 0;

– електромагнітні випромінювання (γ, рентгенівські випромінювання), які під час взаємодії з речовиною можуть утворити в ній заряджені атоми і молекули, іони.

α-випромінювання – потік ядер атомів гелію (позитивно заряджених частинок, що рухаються зі швидкістю 20000 км/с), які випромінюються речовиною при радіоактивному розпаді ядер з енергією, що не перевищує кількох мегаелектронвольт (МеВ). Ці частинки мають високу іонізуючу та низьку проникну здатність (маса їх велика). Проникаюча здатність 10–11 см в повітрі, 30–40 мкм у тканині.

β-випромінювання – потік електронів і позитронів. Проникна здатність в повітрі до 18 м, в тканинах – до 1 см, в живому організмі – 2,5 см. Проникна здатність β-частинок вища, а іонізуюча нижча, ніж у α-частинок, значно менша маса. Однакова енергія з α-частинками, менший заряд. Їх швидкість наближається до швидкості світла.

Нейтрони – потік елементарних частинок з масою, близькою до маси протона, які не мають заряду. Спричиняють іонізацію речовин та вторинне випромінювання, яке складається із заряджених частинок і γ-квантів. Проникна здатність залежить від енергії та від складу речовин, що взаємодіють.

γ-випромінювання – електромагнітне випромінювання (високочастотне, фотонне), яке виникає під час переходу атомів з одного енергетичного стану в інший під час ядерної реакції, або радіоактивного розпаду. Має велику проникну здатність, малу іонізуючу з енергією 0,0001 – 3 меВ. Швидкість ν ≈ c.

Рентгенівське випромінювання – електромагнітне випромінювання з малою довжиною хвилі і великою проникною здатністю (фотонне випромінювання – при змінні енергетичного стану атома гальмівне і характеристичне випромінювання). Енергія фотона не перевищує 1 МеВ. Заходи щодо захисту від іонізуючих випромінювань

Захист від іонізуючих випромінювань можна здійснювати шляхом:

– використання джерел з мінімальним випромінюванням, переходом на менш активні джерела, зменшення кількості ізотопа;

– скорочення часу роботи з джерелом іонізуючого випромінювання;

– перенесення робочого місця від джерела іонізуючого випромінювання;

– екранування джерела іонізуючого випромінювання.

Екрани можуть бути пересувні або стаціонарні, призначені для поглинання або послаблення іонізуючого випромінювання.

a-частинки екрануються шаром повітря завтовшки декілька сантиметрів, шаром скла завтовшки декілька міліметрів. Працюючи з a-активними ізотопами, необхідно також захищатись і від b- або g-випромінювання.

З метою захисту від b-випромінювання використовуються матеріали з малою атомною масою. Для цього використовують комбіновані екрани, в яких з боку джерела розташовується матеріал з малою атомною масою товщиною, що дорівнює довжині пробігу b-частинок, а за ним – з великою масою.

З метою захисту від рентгенівського та g-випромінювання застосовують матеріали з великою атомною масою та високою щільністю (свинець, вольфрам).

Для захисту від нейтронного випромінювання використовують матеріали, що містять водень (вода, парафін), а також бор, берилій, кадмій, графіт. Враховуючи те, що нейтронні потоки супроводжуються гамма-випромінюванням, слід використовувати комбінований захист у вигляді шаруватих екранів з важких та легких матеріалів (свинець, поліетилен).

Дієвим захисним засобом є використання дистанційного керування.

Залежно від характеру виконуваних робіт вибирають засоби індивідуального захисту: халати та шапочки з бавовняної білої тканини, захисні фартухи, гумові рукавиці, щитки, засоби захисту органів дихання, комбінезони, пневмокостюми, гумові чоботи. Дієвим чинником забезпечення радіаційної безпеки є дозиметричний контроль.

3.

НАЦІОНАЛЬНА ПРОГРАМА

поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 2001 - 2005 роки

1. Загальні положення

Головною метою цієї Національної програми є реалізація заходів загальнодержавного значення щодо створення належних, безпечних і здорових умов праці на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності (далі - підприємства) шляхом виконання конкретних завдань з організаційного, матеріально-технічного, наукового та нормативно-правового забезпечення їх діяльності у сфері охорони праці, подальшого вдосконалення системи державного управління та нагляду за охороною праці.

Реалізація права працівників на належні, безпечні і здорові умови праці не забезпечується повною мірою. Відсутність відповідних нормативно-правових актів щодо охорони праці на підприємствах, випадковий добір кадрів, стійка тенденція до зменшення коштів для забезпечення належних, безпечних і здорових умов праці - це основні причини, які не дають змоги істотно знизити рівень виробничого травматизму і професійної захворюваності.

Так, у 1999 році в цілому по Україні було травмовано на виробництві 39844 особи, з них 1388 - із смертельним наслідком, у 2000 році травмовано 34556 осіб, з них 1325 - із смертельним наслідком. Рівень професійної захворюваності залишається досить високим, при цьому переважають захворювання пилової та хімічної етіології, опорно-рухового апарату, віброшумова патологія. Найбільшу кількість постраждалих зареєстровано на підприємствах вугільної, металургійної, машинобудівної, хімічної промисловості, а також у будівництві та сільському господарстві.

Найбільш негативно позначаються на стані охорони праці:

незадовільні умови праці на виробництві;

недостатнє забезпечення працюючих засобами індивідуального та колективного захисту;

недостатній рівень підготовки працюючих та фахівців з питань охорони праці;

відсутність впровадження в необхідному обсязі науково-технічних розробок у сфері охорони праці;

недостатня організація роботи з інформаційного забезпечення охорони праці.

2. Концептуальні положення, основні завдання та заходи

Національна програма передбачає комплексне розв'язання проблем охорони праці, забезпечення пріоритету здоров'я працівників, їх соціального захисту, створення належних, безпечних і здорових умов праці на виробництві.

Концептуальні положення щодо поліпшення стану охорони праці ґрунтуються на аналізі сучасних тенденцій науково-технічного прогресу, проблем охорони праці, а також змін у системі державного управління і полягають у:

створенні дієвих механізмів захисту прав працюючих, визначених законодавством про охорону праці;

створенні належних, безпечних і здорових умов праці;

розробленні механізму формування пріоритетних напрямів науки і техніки з питань охорони праці і вибору конкретних стратегічних напрямів;

концентруванні ресурсів на пріоритетних напрямах розвитку науки і техніки в сфері охорони праці;

забезпеченні конкурентоспроможності науково-технічних розробок та їх відповідності світовому рівню;

максимальному використанні досягнень вітчизняної та світової науки, результатів міжнародного науково-технічного співробітництва щодо питань поліпшення охорони праці та її нормативно-правової, наукової і матеріально-технічної бази.

Основними завданнями Національної програми є:

усунення шкідливих і небезпечних факторів на робочих місцях;

створення засобів діагностики устаткування та запобігання аваріям на об'єктах підвищеної небезпеки, засобів та систем колективного захисту працівників;

здійснення заходів із захисту людей від ураження електричним струмом, шумових, вібраційних та інших навантажень;

удосконалення нормативно-правової бази з питань охорони праці;

розв'язання проблем медицини праці;

інформаційне забезпечення органів державної влади та населення з питань охорони праці.

Виконання визначених завдань сприятиме поліпшенню стану охорони праці, а також зменшенню кількості аварій, нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Національна програма включає в себе заходи щодо поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 2001 - 2005 роки.

Передбачені програмою заходи спрямовано на поступове приведення національного законодавства у відповідність з актами законодавства ЄС.

Іср №8

1.

. Організація забезпечення пожежної безпеки

Правова основа забезпечення пожежної безпеки

Основним законодавчим документом, що регламентує вимоги щодо пожежної безпеки, є Закон України "Про пожежну безпеку", прийнятий 17 грудня 1993 р. Цей Закон визначає загальні правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності.

Загальні принципи організації пожежної безпеки

Забезпечення пожежної безпеки — невід'ємна частина державної діяльності щодо охорони життя та здоров'я людей, національного багатства та навколишнього середовища.

Власники підприємств, установ та організацій, а також орендарі зобов'язані:

• розробляти комплексні заходи щодо забезпечення пожежної безпеки;

• відповідно до нормативних актів з пожежної безпеки розробляти і затверджувати положення, інструкції, інші нормативні акти, що діють у межах підприємства, здійснювати постійний контроль за їх додержанням;

• забезпечувати додержання протипожежних вимог стандартів, норм, правил, а також виконання вимог приписів і постанов органів державного пожежного нагляду;

• організовувати навчання працівників правилам пожежної безпеки та пропаганду заходів щодо їх забезпечення;

• утримувати у справному стані засоби протипожежного захисту і зв'язку, пожежну техніку, обладнання та інвентар, не допускати їх використання не за призначенням;

• створювати у разі потреби відповідно до встановленого порядку підрозділи пожежної охорони та необхідну для їх функціонування матеріально-технічну базу;

• подавати на вимогу державної пожежної охорони відомості та документи про стан пожежної безпеки об'єктів і продукції, що ними виробляється;

• здійснювати заходи щодо впровадження автоматичних засобів виявлення та гасіння пожеж;

• своєчасно інформувати пожежну охорону про несправність пожежної техніки, систем протипожежного захисту, водопостачання тощо;

• проводити службові розслідування випадків пожеж. Відповідно до ст. 6 Закону громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які перебувають на території України, зобов'язані:

а) виконувати правила пожежної безпеки, забезпечувати будівлі, які їм належать на праві особистої власності, первинними засобами гасіння пожеж і протипожежним інвентарем, виховувати у дітей обережність у поводженні з вогнем;

б) повідомляти пожежну охорону про виникнення пожежі та вживати заходів до її ліквідації, рятування людей і майна.

Державний пожежний нагляд

Органи державного пожежного нагляду відповідно до покладених на них завдань:

• розробляють з участю зацікавлених організацій та органів і затверджують загальнодержавні правила пожежної безпеки;

• погоджують проекти державних і галузевих стандартів, норм, правил та інших нормативно-технічних документів, що стосуються забезпечення пожежної безпеки, а також проектні рішення, на які не встановлено норми і правила;

• встановлюють порядок опрацювання і затвердження нормативних актів з питань пожежної безпеки, що діють на підприємстві, в установі та організації;

• здійснюють контроль за додержанням вимог законодавчих актів з питань пожежної безпеки;

• проводять згідно з чинним законодавством перевірки і дізнання за повідомленнями та заявами про злочини, пов'язані з пожежами та порушеннями правил пожежної безпеки.

Посадовими особами органів державного пожежного нагляду є державні інспектори з пожежного нагляду, які мають право:

• проводити в будь-який час у присутності власника чи його представника пожежно-технічні обстеження і перевірки підконтрольних об'єктів незалежно від форм власності, одержувати від власника необхідні пояснення, матеріали та інформацію;

• давати (надсилати) керівникам органів виконавчої влади та самоврядування різних рівнів, керівникам та іншим посадовим особам підприємств, установ та організацій, а також громадянам обов'язкові для виконання розпорядження (приписи) про усунення порушень і недоліків з питань пожежної безпеки;

• здійснювати контроль за виконанням протипожежних вимог, передбачених нормативно-технічними документами, під час проектування, будівництва, реконструкції, технічного переоснащення чи розширення, капітального ремонту підприємств, будівель, споруд та інших об'єктів. У разі виявлення порушень забороняти до їх усунення випуск і застосування проектів, зупиняти проведення будівельно-монтажних робіт;

• припиняти чи забороняти роботу підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, агрегатів, експлуатацію будівель, споруд, окремих приміщень, опалювальних приладів, дільниць електричної мережі, проведення пожежонебезпечних робіт, випуск та реалізацію пожежонебезпечної продукції, систем і засобів протипожежного захисту у разі порушення правил пожежної безпеки, що створює загрозу виникнення пожежі або перешкоджає її гасінню та евакуації людей, а також у випадку випуску пожежонебезпечної продукції, систем і засобів протипожежного захисту з відхиленням від стандартів чи технічних умов або у разі їх відсутності;

• притягати до адміністративної відповідальності посадових осіб, інших працівників підприємств, установ, організацій та громадян, винних у порушенні встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, невиконанні приписів, постанов органів державного пожежного нагляду, використанні пожежної техніки та засобів пожежогасіння не за призначенням;

• застосовувати штрафні санкції до підприємств, установ та організацій за порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, невиконання розпоряджень (приписів) посадових осіб органів державного пожежного нагляду.

Завдання та види пожежної охорони

Основними завданнями пожежної охорони є:

• здійснення контролю за дотриманням протипожежних вимог;

• запобігання пожежам і нещасним випадкам на них;

• гасіння пожеж, рятування людей та надання допомоги у ліквідації наслідків аварій, катастроф і стихійного лиха.

У разі виявлення пожежі (ознак горіння) кожний громадянин зобов'язаний:

1) негайно повідомити про це телефоном пожежну охорону. При цьому необхідно назвати адресу об'єкта, вказати кількість поверхів будівлі, місце виникнення пожежі, обстановку на пожежі, наявність людей, а також повідомити своє прізвище;

2) вжити (за можливості) заходів щодо евакуації людей, гасіння (локалізації) пожежі та збереження матеріальних цінностей;

3) якщо пожежа виникне на підприємстві, повідомити про неї керівника чи відповідну компетентну посадову особу та (або) чергового по об'єкту;

4) у разі необхідності викликати інші аварійно-рятувальні служби (медичну, газоаварійну тощо).

Протипожежний захист підприємства може включати наступну систему заходів, направлених на попередження виникнення пожеж:

1. Розроблення комплексних заходів забезпечення пожежної безпеки підприємства, враховуючи вимоги ст. 5 Закону України про пожежну безпеку та п. 2.3. НАПБ А.01.001-04.

2. Підготовка і видання в кінці року письмового наказу “Про організацію пожежної безпеки на підприємстві на наступний рік”.

3. Організація і проведення протипожежних інструктажів, проведення спеціального навчання (пожежно-технічного мінімуму) з посадовими особами та працівниками підприємства згідно з Типовим положенням про інструктажі, спеціальне навчання та перевірку знань з питань пожежної безпеки на підприємствах, в установах та організаціях України та згідно Переліку посад, при призначенні на які особи зобов'язані проходити навчання і перевірку знань з питань пожежної безпеки, та порядок їх організації, затверджених наказом МНС України від 29.09.2003 N 368;

Усі працівники при прийнятті на роботу і за місцем роботи повинні проходити інструктажі з питань пожежної безпеки (далі - протипожежні інструктажі). Протипожежні інструктажі поділяються на вступний, первинний, повторний на робочому місці, позаплановий та цільовий.

Допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання, протипожежного інструктажу і перевірки знань з питань пожежної безпеки, забороняється.

4. Встановлення можливості паління (місце для куріння), застосування відкритого вогню, побутових нагрівальних приладів, порядку проведення вогневих робіт.

5. Обладнання і підтримання в справному стані блискавкозахисту на об’єктах згідно з вимогами ВБН 58-87 та Інструкції по влаштуванню блискавкозахисту будівель та споруд РД 34.21.122-87.

6. Проведення вогнезахисної обробки дерев’яних конструкцій будівель на об’єктах підприємства згідно з вимогами та рекомендаціями.

7. Розміщення на території і об’єктах підприємства відповідних знаків безпеки, оформлених згідно з вимогами та рекомендаціями, викладеними у ГОСТі 12.4.026-76 “ССБТ. Цвета сигнальные и знаки безопасности” та ДСТУ ISO 6309:2007 Знаки безпеки. Форма та колір.

8. Створення та організація роботи пожежно-технічної комісії підприємства згідно з завданнями визначеними в Типовому положенні про ПТК (наказ МНС України від 11.02.2004 N 70).

9. Інструктаж керівниками робіт (згідно інструкцій розроблених відповідно до Додатку 1 Правил пожежної безпеки в Україні), робітників, про заходи пожежної безпеки перед початком робіт на об’єктах підприємства та призначення пожежних обслуг на цей період у майстернях, цехах, сховищах (складах).

10. З метою залучення працівників до проведення заходів щодо запобігання пожежам, організації їх гасіння на підприємствах створюються добровільні пожежні дружини (команди) згідно з Положенням про добровільні пожежні дружини (команди) (Постанова КМУ від 25.02.2009 року № 136 та наказ МНС України від 11.02.2004 N 70).

11. Забезпечення засобами пожежогасіння території та об’єктів підприємства згідно з Додатком 2 Правил пожежної безпеки в Україні, Типовими нормами належності вогнегасників (наказ МНС України від 02.0242004 N 151), Правилами експлуатації вогнегасників (наказ МНС від 02.04.2004 N 152).

12. Обладнання автоматичними установками пожежогасіння та пожежної сигналізації об’єктів підприємства згідно Переліку однотипних за призначенням об'єктів, які підлягають обладнанню автоматичними установками пожежогасіння та пожежної сигналізації (наказ МНС від 22.08.2005 N 161).

13. Створення нормативного запасу води для зовнішнього пожежогасіння згідно із СНиП 2.04.02-84 Водозабезпечення. Зовнішні мережі и споруди.

14. У разі коли підприємство являє собою потенційно небезпечний об’єкт, то обладнання його автоматичними системами раннього виявлення загроз надзвичайних ситуацій та тих надзвичайних ситуацій, що сталися, а також системами оповіщення про надзвичайні ситуації працюючого персоналу та населення, яке перебуває в зонах можливого ураження небезпечними чинниками згідно з Правилами улаштування, експлуатації та технічного обслуговування систем раннього виявлення надзвичайних ситуацій та оповіщення людей у випадку їх виникнення (наказ МНС від 15.05.2006 N 288).

15. У разі коли підприємство являє собою потенційно небезпечний об’єкт на якому можливі аварії із залповими викидами вибухонебезпечних і токсичних продуктів, вибухами й загоряннями (пожежами) в апаратурі, виробничих приміщеннях і зовнішніх спорудах, які можуть призвести до зруйнування будинків, споруд, технологічного устаткування, ураження людей, негативного впливу на довкілля, розробляється План локалізації та ліквідації аварійних ситуацій і аварій (далі ПЛАС) (наказ МПіСП від 17.06.1999 N 112).

16. Отримання дозволу від органів державного пожежного нагляду на початок роботи новоствореного підприємства, введення в експлуатацію нових, реконструйованих виробничих, житлових та інших об’єктів, упровадження нових технологій, передання у виробництво зразків нових пожежонебезпечних машин, механізмів, устаткування та продукції, оренду будь-яких приміщень.

Видача дозволу здійснюється відповідно до Порядку видачі органами державного пожежного нагляду дозволу на початок роботи підприємств та оренду приміщень, затвердженого Постановою КМУ від 14.02.2001 р. N 150.

17. Проведення Державної експертизи (перевірки) проектно-кошторисної документації з питань пожежної безпеки, відповідно до Порядку затвердження інвестиційних програм і проектів будівництва та проведення їх комплексної держаної експертизи, затвердженого Постановою КМУ від 11.04.2002 р. N 483.

18. На підприємстві повинен бути встановлений порядок (система) оповіщення людей про пожежу, з яким необхідно ознайомити всіх працівників.

У приміщеннях на видних місцях біля телефонів слід вивішувати таблички із зазначенням номера телефону для виклику пожежної охорони.

19. Власники підприємств, на яких застосовуються й переробляються сильнодіючі отруйні речовини (далі - СДОР) та джерела радіоактивного випромінювання, зобов’язані регулярно в погоджені з пожежною охороною терміни інформувати підрозділи Державної пожежної охорони про кількість таких речовин і матеріалів, їх токсичні властивості, особливості поведінки під час пожежі, повідомляти інші дані, необхідні для забезпечення безпеки особового складу, який залучається до гасіння пожежі та проведення аварійно-рятувальних робіт на цих підприємствах.

20. Керівник підприємства зобов’язаний вживати (у межах наданих йому прав) відповідних заходів реагування на факти порушень чи невиконання посадовими особами, іншими працівниками підприємства встановленого протипожежного режиму, вимог правил пожежної безпеки та інших нормативно-правових актів, що діють у цій сфері.

21. Керівник підприємства зобов’язаний проводити службове розслідування випадків пожеж згідно з Порядком обліку пожеж та їх наслідків, затвердженим Постановою КМУ від 26.12.2003 року № 2030.

пожежа безпека підприємство

2.

Статистичні дані нашої молодої незалежної держави показують, що щорічно в нашій державі виникає близько 50 тисяч пожеж. Пожежі щорічно знищують не один десяток будівель і в цілому наносять величезні збитки нашій державі та її населенню. В полум’ях пожеж щоденно гине 5-7 чоловік, що складає щорічні втрати населення біля 2 тис. чоловік, із них біля 300 чол. це діти.

Причинами пожеж та вибухів на підприємстві є порушення правил і норм пожежної безпеки, невиконання Закону України “Про пожежну безпеку”.

Небезпечними факторами пожежі і вибуху, які можуть призвести до травми, отруєння, загибелі або матеріальних збитків є відкритий вогонь, іскри, підвищена температура, токсичні продукти горіння, дим, низький вміст кисню, обвалення будинків і споруд.

Проведений аналіз пожеж засвідчує, що близько 85 % пожеж у нашій державі відбувається внаслідок недбалості, халатності і недостатньої інформованості людей у тих чи інших у питаннях пожежної безпеки. Таким чином, існує реальна можливість істотно скоротити загальну кількість пожеж завдяки спланованому і конкретно направленому комплексу заходів протипожежного захисту.

Пожежна безпека – стан об’єкта, при якому з регламентованою ймовірністю виключається можливість виникнення та розвиток пожежі і впливу на людей її небезпечних факторів, а також забезпечується захист матеріальних цінностей.

Відповідно до Закону України “Про пожежну безпеку”, забезпечення пожежної безпеки підприємств, установ, організацій (далі - підприємств) покладається на їх керівників та уповноважених керівниками осіб, якщо інше не передбачено відповідним договором.

Організація пожежної безпеки на підприємстві здійснюється шляхом забезпечення комплексу заходів направлених на попередження виникнення пожеж на об’єктах підприємства.

НОРМАТИВНО ПРАВОВА БАЗА

Організація пожежної безпеки на підприємстві здійснюється на підставі приведених нижче Законів України, Нормативно правових актів з охорони праці, (далі НПАОП), нормативних актів з пожежної безпеки (далі НАПБ), Державних стандартів України (далі –ДСТУ), Державних будівельних норм (далі – ДБН), Будівельних норм (далі БН), Будівельних норм і правил (далі - БНіП), Відомчих будівельних норм (далі – ВБН), Відомчих норм технологічного процесу (далі – ВНТП), Правил, Положень, Інструкцій, Керівництв та інших керівних документів затверджених (введених в дію) наказами МНС України, Міністерства праці та соціальної політики України, Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Держгірпромнагляду, інших відомств.

До цього часу на території України діють деякі нормативні документи (Государственный стандарт (далі - ГОСТ), Отраслевой стандарт (далі - ОСТ), Отраслевые нормы технологического процесса (далі – ОНТП), Руководство к действию (далі – РД), Строительные нормы и правила (далі – СниП), Ведомственные строительные нормы (далі - ВСН), Методические указания (далі МУ)) затверджені міністерствами та установами Радянського Союзу та деякі нововведені міждержавні нормативні документи (Межгосударственный стандарт и т.д.).

- Закон України “Про пожежну безпеку”, підписаний Президентом України від 17.12.1993 року N 3745-XII;

- Постанова Кабінету Міністрів України від 26.07.1994 року “Про заходи щодо виконання Закону України “Про пожежну безпеку”;

- Правила пожежної безпеки в Україні, затверджені наказом МНС від 19.10.2004 року № 126 (далі НАПБ А.01.001-04);

- Визначення категорій приміщень та будівель по вибухопожежній і пожежній небезпеці” введені в дію наказом МВС СРСР від 27.02.1986 року (далі ОНТП 24 - 86);

- Типове положення про пожежно-технічну комісію, затверджене наказом МНС України від 11.02.2004 N 70;

- Типове положення про інструктажі, спеціальне навчання та перевірку знань з питань пожежної безпеки на підприємствах, в установах та організаціях України, затверджене наказом МНС України від 29.09.2003 N 368;

- Перелік посад, при призначенні на які особи зобов'язані проходити навчання і перевірку знань з питань пожежної безпеки, та порядок їх організації, затверджений наказом МНС України від 29.09.2003 N 368;

- Положення про добровільні пожежні дружини (команди), затверджене наказом МНС України від 11.02.2004 N 70;

- Інструкція по влаштуванню блискавкозахисту будівель та споруд (далі РД 34.21.122-87), затверджена Главтехуправлением Минэнерго СРСР;

- Перелік однотипних за призначенням об'єктів, які підлягають обладнанню автоматичними установками пожежогасіння та пожежної сигналізації, затверджений наказом МНС від 22.08.2005 N 161;

- Типові норми належності вогнегасників, затверджені наказом МНС України від 02.02.2004 N 151;

- Правила експлуатації вогнегасників, затверджені наказом МНС від 02.04.2004 N 152;

- Правила улаштування, експлуатації та технічного обслуговування систем раннього виявлення надзвичайних ситуацій та оповіщення людей у випадку їх виникнення, затверджені наказом МНС від 15.05.2006 N 288;

- ГОСТ 12.4.026-76 “ССБТ. Цвета сигнальные и знаки безопасности”;

- ДСТУ ISO 6309:2007 Знаки безпеки. Форма та колір;

- СНиП 2.09.04-87. Административные и бытовые здания. (Зміна № 1 СНіП 2.09.04-87 "Административные и бытовые здания" для застосування тільки на території України, затверджена наказом Держбуду України від 26 вересня 2001 року № 192 і введена в дію з 01.10.2001 р., зміна N 2 (національна) СНіП 2.09.04-87 "Административные и бытовые здания" затверджена наказом Держбуду України від 21.10. 2004 року № 195 набуття чинності встановлено з 01.03.2005 р.);

- СНиП 2.04.02-84 Водозабезпечення. Зовнішні мережі и споруди;

- ДБН В.1.1-7-2002. Захист від пожежі. Пожежна безпека об’єктів будівництва;

- ДБН.А.3.1-3-94. Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів;

- Технічний регламент знаків безпеки і захисту здоров'я працівників, затверджений Постановою КМУ від 25.11.2009 року № 1262;

- Положення щодо розробки планів локалізації та ліквідації аварійних ситуацій і аварій, затверджене наказом МПіСП выд 17.06.1999 року № 112;

- Типове положення про відомчу пожежну (пожежно-сторожову) охорону, зетверджене Постановою КМУ від 14.08.1995 року № 653;

- Положення про порядок і умови обов'язкового особистого страхування працівників відомчої та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд), затверджене Постановою КМУ від 03.03.1995 року № 232;

- Положення про добровільну пожежну дружину (команду), затверджене Постановою КМУ від 25.02.2009 року № 136;

- НПАОП 40.1-1.21-98 Правила безпечної експлуатації електроустановок споживачів;

- НПАОП 40.1-1.32-01 Правила будови електроустановок. Електрообладнання спеціальних установок;

- Типове положення про службу пожежної безпеки, затверджене наказом МНС України від 29.09.2003 № 369;

- Правила обов’язкової сертифікації продукції протипожежного призначення, затверджені наказом Держкомстандарту України від 27.06.97. №374;

- Порядок обліку пожеж та їх наслідків, затверджений Постановою КМУ від 26.12.2003 року № 2030.

Та багато інших нормативних документів, як то - Правила пожежної безпеки на автомобільному транспорті, в лісовому господарстві, у вугільній промисловості і тд., різні Інструкції, Положення багатьох галузей та відомств України.

Іср 9