Частина 1

1. Види забезпечення відповідальності за Римською конвенцією.

2. Відмінності в правових режимах космічного простору та небесних тіл.

3. Підстави адміністративної відповідальності за правопорушення на повітряному транспорті.

1.Питання

РК 1952 про збиток, заподіяному іноземними ПС третім особам. На 1 січня 1990 учасникам конвенції були 35 держав. РК застос., якщо шкода заподіяна під час знаходження ПС в польоті, і передбачає відповідал. за заподіяння шкоди третім особам на поверхні експлуатанта ПС, що відповідає також за дії своїх службовців і представників. Відшкодуванню підлягае збиток, заподіянний у результаті смерті, тілесного ушкодження й знищення або псування майна. Правова доктрина й судова практика деяких країн уважають також, що підлягає відшкодуванню шкода заподіяна шумом, однак у таких випадках враховується, чи були порушені правила польотів.

Конвенція встановлює також правила забезпечення відповідальності експлуатанта, у тому числі шляхом страхування ПС або внеску в депозит у відповідній державі реєстрації судна, надання банківської гарантіх й ін. Конвенція встановлює принцип відповідал. незалежно від провини. Передбач. межі відповідал.за заподіяний збиток, які залежать від максимальної злітної маси ПС(разом з паливом). Претензії відповідно до РК можуть предявлятися протягом двох років з дати події. Конвенція визначає, суди якої держави компетентні розглядати позови про відшкодування заподіяного збитку, і встановлює умови, при яких рішення судів однієї договірної держави підлягають виконанню на території іншого.

2.Питання Міжнародно-правовий режим космічного простору

І.1.3.1. Проблеми понятійного апарату МКП

Одним з важливих результатів дискусії в рамках Третьої конференції ООН з космосу можна вважати висновок про те, що на разі ми маємо суттєві прогалини в створенні та запровадженні понятійного апарату для єдиного підходу до вирішення актуальних міжнародно-правових проблем космічної діяльності, серед яких: делімітація космічного простору, справедливий розподіл ресурсу ГСО, міжнародна відповідальність держави за національну космічну діяльність, юрисдикція і контроль над космічними об’єктами, відповідальність за шкоду, спричинену такими об’єктами, права власності на космічні об’єкти тощо.

Серед таких термінів і понять центральне місце, безумовно, належить термінам «космічний простір», «космічна діяльність», «космічний об’єкт».   

космічний простір – в широкому сенсі цього терміну його можна сформулювати, цитуючи одного з метрів радянської школи космічного права Г. Жукова: простір Всесвіту, в якому рухаються усі небесні тіла, включаючи Землю.

Однак, враховуючи сферу дії сучасного міжнародного космічного права, мабуть більш точним буде наступне визначення: космічний простір – це простір за межами земної атмосфери, включаючи Місяць та інші небесні тіла (крім Землі). На цей час нижня межа космічного простору встановлюється міжнародним звичаєм і становить 100‑110 км над поверхнею Світового океану. Верхньої межі космічного простору не існує, хоча з огляду на предмет сучасного МКП такими межами можуть бути просторові рамки міждержавних стосунків у з’вязку з космічною діяльністю держав.

Множину норм міжнародного космічного права, що вміщено в основних договорах з космосу, застосовують незалежно від того, де мала місце відповідна подія. Однак вже ст. ІІ Договору про космос говорить про особливий характер космічного простору, що не може підпадати під юрисдикцію будь-якої з держав («...не підлягає національному привласненню ані шляхом проголошення... суверенітету..., ані будь-якими іншими засобами») на відміну від простору повітряного, тобто простору, що знаходиться як під суверенітетом відповідних держав, так і над відкритим морем.

космічний об’єкт – технічний засіб (апарат), створений людиною і призначений для дослідження в космічному просторі, включаючи Місяць і планети Сонячної системи.

Загальновизнаного міжнародно-правового тлумачення терміну «космічний об’єкт» до цього часу не існує. Тільки в 1979 році Регламентом радіозв’язку Міжнародного союзу електрозв’язку (МСЕ) дається найбільш близький за змістом (але значно вужчий за сферою дії норм міжнародного космічного права, що визначають правовий статус космічних об’єктів) термін «космічний корабель», визнаючи його як «створений людиною апарат для польоту поза межами основної частини земної атмосфери».

водночас і Договір про космос 1967 року (ст. VII, VIII), і Конвенція про відповідальність 1972 року (ст. І), і Конвенція про реєстрацію (ст. І) 1975 року широко оперуючи з терміном «космічний об’єкт», включають до цього поняття і складові частини космічного об’єкта, а зазначені статті обох Конвенцій, крім цього, додають до змісту поняття ще й засоби виведення та їх складові, що має наслідком досить суттєві юридичні та фінансові наслідки.

Конкретизація тлумачення терміну «космічний об’єкт» принципово важлива з точки зору ефективного правового регулювання міжнародних відносин суб’єктів космічної діяльності в таких важливих міжнародно-правових аспектах як відповідальність за шкоду, спричинену космічним об’єктом, реалізації принципу «юрисдикції та контролю» над космічним об’єктом, збереження права власності на цей об’єкт і розробка та впровадження в практику правил запобігання техногенному засміченню космічного простору (порівняно нової проблеми для міжнародного космічного права, про що піде мова далі під час аналізу положень Конвенції про відповідальність 1972 року).