2.Питання

Космічне право України знаходиться на стадії активного розвитку. Сучасний стан нормативно-правового забезпечення космічної діяльності в Україні, співставлення його рівня з рівнем національного космічного права провідних держав світу дозволяє констатувати, що в Україні в результаті виконання двох перших Національних космічних програм утворено в загальних обрисах національне космічне право. Це дозволяє, з однієї сторони, планувати вже протягом третьої-Четвертої Національних космічних програм завершення побудови національного космічного законодавства, а, з другої, планувати його системну гармонізацію з міжнародним космічним правом.

Космічне законодавство України на сьогодні складають Конституція України і біля двадцяти Законів України та Постанов Верховної Ради з питань космічної діяльності; майже 30 Указів Президента України з урегулювання різноманітних питань космічної діяльності в Україні; понад сорок Постанов Кабінету Міністрів України і кілька десятків галузевих і міжгалузевих нормативних актів з широкого кола питань правового регулювання космічної діяльності на теренах України.

Деякі законодавчі акти побічно торкаються правового регулювання питань космічної діяльності. Крім цього, на підставі положень Закону України «Про міжнародні договори України» до національного космічного права треба віднести чотири з п’яти багатосторонніх міжнародних договорів з питань космічної діяльності, розроблених під егідою ООН і ратифікованих в попередні роки Україною, 35 міжнародних двосторонніх договорів України про співробітництво в космічній сфері з майже двадцятьма країнами світу.

Тільки з набуттям незалежності нашою країною стало можливим формування національних пріоритетів космічної діяльності, визначення її цілей та засад, нарешті, науково та економічно обґрунтоване планування подальшого розвитку української космічної галузі, її законодавчої бази, у тому числі й досліджень проблем у відповідній галузі права.

Основною умовою, яка надає об’єктивну можливість нашій країні самостійно з урахуванням своїх інтересів розвивати національну космічну галузь права, рівноправно співробітничати із провідними космічними країнами і, нарешті, отримувати як моральні, так і важливі матеріальні здобутки, є проголошення державної незалежності. Першими законодавчими актами, які започаткували цей процес, були «Декларація про державний суверенітет України», ухвалена Верховною Радою 16 липня 1990 року та «Акт проголошення незалежності України», прийнятий вищим законодавчим органом нашої держави. Україна як суб’єкт міжнародного права затвердилася у світовому співтоваристві. Її визнали більшість держав світу.

3. Питання

ЦК передбачає, що за договором перевезення перевізник зобов’язується доставити пасажира, багаж чи вантаж до пункту призначення за встановлену плату.

Відповідальність за прострочення у доставці (ст. 919 ЦК) передбачає зобов’язання перевізника доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків – у розумний строк.

За загальним правилом, визначеним ЦК, відповідальність перевізника за договором перевезення встановлюється сторонами за домовленістю, якщо інше не встановлено Кодексом, іншими законами або транспортними кодексами (статутами).

Стаття 923 ЦК визначає, що в разі прострочення доставки вантажу перевізник зобов’язаний відшкодувати іншій стороні збитки, завдані порушенням строку перевезення, якщо інші форми відповідальності не встановлені договором, транспортними кодексами (статутами).

Відповідальність перевізника за ненадання транспортного засобу (ст. 921 ЦК): перевізник за ненадання транспортного засобу для перевезення вантажу несе відповідальність, встановлену договором, якщо інше не встановлено транспортними кодексами (статутами).

Однак перевізник вантажу звільняється від відповідальності, якщо ненадання транспортного засобу сталося не з його вини, зокрема в разі припинення (обмеження) перевезення вантажу в певних напрямках, встановленого у випадках і в порядку, передбачених транспортними кодексами (статутами).

Відповідальність перевізника за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти (ст. 924 ЦК): перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти й усунення яких від нього не залежало.

Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти в розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Підтвердженням укладення договору перевезення пасажира є квиток, а перевезення вантажу – так звана авіавантажна накладна. Слід зауважити, що Правила повітряних перевезень пасажирів і багажу визначають випадки, коли пасажиру може бути відмовлено в перевезення.

ВАРІАНТ № 3