2. Типологія комунікацій.

Комунікація – це взаємодія, у процесі якої між людьми передається або приймається інформація. Соціальна комунікація – це широке поняття, котре охоплює різні явища у сфері обміну інформацією між індивідами та группами.

Виділяють декілька видів соціальної комунікації:

1. По характеру аудиторії:

• Міжособистісна;

• Міжгрупова;

• Масова;

2. По джерелу повідомлення:

• Формальна (офіціальна);

• Неформальна;

3. По каналу передачі:

• Вербальна;

• Невербальна.

[«Історичні етапи розвитку масових комунікацій». Інтернет – ресурс www.5ballov.ru]

Комунікація в міжособистісних відносинах ототожнюється з тим що людина думає перед виголошуванням інформації, як висловлюється, доносить свою думку до співрозмовника, як отримує від нього інформацію про правильність інтерпретації думки, реакцію на неї, як відбувається процес обговорення.

Специфіка міжособистісної комунікації. Вона виявляється в таких аспектах:

— наявність спільного комунікативного простору;

— активність учасників комунікації як суб'єктів взаємного інформування. Спрямовуючи інформацію, один учасник спілкування передбачає активність іншого, який також має орієнтуватися на мотиви, цілі, установки свого партнера, відповідно аналізувати їх;

— під час виголошування думки кожним учасником налагоджується спільна діяльність;

— активність суб'єктів комунікації передбачає не формальний “рух інформації”, а активний обмін нею;

— у процесі комунікації відбувається взаєморозуміння (непорозуміння), яке досягається наявністю зворотного зв'язку, а також значущістю інформації;

— інформація, яка дійшла до співрозмовника і повернулась назад, організовує партнерів міжособистісної комунікації в спільне інформаційне поле;

— спільний сенс у міжособистісній комунікації виробляється за умови, що інформація не просто прийнята, а й осмислена, тобто за наявності процесу спільного осягнення предмета розмови;

— характер обміну інформацією визначається можливістю взаємного впливу партнерів за допомогою системи знаків;

— ефективність комунікації вимірюється тим, наскільки значущим є взаємний вплив партнерів;

— комунікативний вплив можливий лише за умови, що індивід, який спрямовує інформацію (комунікатор), та індивід, який її приймає (реципієнт), мають єдину або подібну систему кодифікації і декодифікації;

— комунікація психологічно можлива за умови, що знаки, закріплені за ними значення (відображення найсуттєвіших та узагальнених сторін предметів і явищ) та сенс (суб'єктивний зміст, якого набуває слово в конкретному контексті), котрі відомі учасникам комунікативного процесу;

— учасники комунікації повинні ідентично розуміти ситуацію спілкування;

— під час обміну інформацією можуть виникнути комунікативні бар'єри.

Досягти взаєморозуміння під час комунікації, створити спільне інформаційне поле, спільний сенс дуже складно. Щоб інформація була зрозумілою комунікатору і реципієнту, потрібно подолати міжособистісну комунікацію.

Міжгрупова комунікація - це такий тип комунікаційної взаємодії, в процесі якої потоки інформації циркулюють між двома або великою кількістю соціальних груп і організацій в цілях координації і здійснення спільної діяльності або протидії одне одному. Міжгрупова комунікація здатна сприяти зближенню позицій двох або більше кількостей груп, посиленню внутрішньогрупової єдності або міжгрупової солідарності, або, навпаки, приводити до розмежування інтересів і позицій різних груп і організацій (скажімо, у разі конкуренції двох фірм за ринки збуту або в процесі передвиборної кампанії по виборах президента, депутата парламенту або мера міста).

Сфера міжгрупових комунікацій - зачіпає комунікації не тільки між великими, але і між малими соціальними групами. У число головних тим подібних досліджень входить вивчення процесів сприйняття і розуміння один одного представниками різних соціальних груп. В даному випадку соціальна група виступає як суб'єкт і об'єкт сприйняття з боку представників інших соціальних груп. Особливість міжгрупової комунікації -- її цілісність (порівняно з міжособовою комунікацією). Наприклад, загальні для тієї або іншої соціальної групи установки, переконання, стереотипи і тому подібне.

Міжгрупова комунікація відрізняється від міжособової також більшою стійкістю, стабільністю, інертністю. А також є ціннісною і відображає в основному соціальні відносини між групами, тоді як міжособова -- базується на особистих взаєминах відповідних людей.

Масова організована (офіційна) комунікація - це систематичне розповсюдження спеціально підготовлених повідомлень із застосуванням технічних засобів тиражування інформації (радіо, телебачення, кіно, преса, відеокліпи, звукозаписи і тому подібне), що мають соціальне значення і використовуються з метою впливу на установки, поведінку, думки і оцінки людей. Масова систематична комунікація значно розширює круг інтересів людей. З одного боку, їх все більше хвилюють проблеми соціального характеру, а з іншої - засоби масової комунікації, зокрема телебачення, кіно, разом з іншими чинниками, провокують агресію в поведінці певної частини індивідів, насильство у відношенні один одного.

Зазвичай глядачі імітують екранні моделі поведінки в повсякденному міжособовому спілкуванні. І якщо ці моделі соціально схвалені в суспільстві, то можна говорити про позитивний освітньо-виховний аспект масової культури, якщо ж схвалення немає, то ми маємо справу з негативним освітньо-виховним контекстом телебачення і інших засобів масової комунікації.

Масова організована комунікація виконує ряд функцій:

• поширює знання про дійсність;

• має освітньо-виховний характер (питання лише у тому, чому вона навчає);

• здійснює соціальне регулювання;

• поширює масову культуру і розваги;

• задовольняє потребу людей в отриманні відповідної інформації і так далі.

При цьому джерелом інформації (комунікатором) є певна організована група людей, яка діє в рамках інтересів іншої групи, масової аудиторії (реципієнта), віддалена від комунікатора простором або часом або тим і іншим. Основними ознаками масової систематичної комунікації є публічність, темп передачі і швидкоплинний характер інформації.

Вербальна комунікація розділяється на письмове і усне спілкування. Усне спілкування звертається до вимовних слів в комунікаційному процесі. Усне спілкування може або бути комунікацією віч – на - віч або бесідою по телефону або на голосовій бесіді(чаті) по Інтернету. Інший тип вербальної комунікації - письмове спілкування. Письмове спілкування може бути або через листування, або через електронну пошту. Ефективність письмового спілкування залежить від стилю листа, від того, який використовувався словник, граматика, ясність і точність мови.

Невербальна комунікація включає повну мову тіла людини, яка говорить про положення тіла, жести рук, рухи тіла. Вирази обличчя також грають головну роль, тоді як комунікація починаючи з виразів на обличчі людини говорить багато про її настрій. З іншого боку жести як рукостискання, усмішка або обійми можуть незалежно передати емоції. Не вербальна комунікація може також бути у формі(класі) ілюстрованих уявлень, вивісок, або навіть фотографій, ескізій і картин.

Формальна комунікація включає всі випадки, де комунікація може зустрітися в наборі формального формату. Як правило це може включати всі види ділового спілкування або корпоративної комунікації. Стиль комунікації в цій формі дуже формальний і офіційний. Офіційні конференції, зустрічі і письмові записки і корпоративні листи використовуються для комунікації. Формальна комунікація може також зустрічатися між двома незнайомцями, коли вони зустрічаються вперше. Отже формальна комунікація є прямою, офіційною і точною.

Неофіційна комунікація включає випадки вільного нестриманого зв'язку між людьми, які ділять випадковий зв'язок один з одним. Неофіційна комунікація вимагає, щоб у двох людей була подібна довжина хвилі, і отже зустрічається у колі друзів, сім'ї. У неофіційної комунікації немає ніяких твердих правил і керівних принципів. Неофіційні бесіди не повинні обов'язково мати меж часу та місця. [??????????????????типи коммуник]