85

МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ

ПЕРСОНАЛОМ

ХАРКІВСЬКИЙ ІНСТИТУТ

Кафедра ????

Дипломна робота

Тема: Феномен комунікації у сучасному суспільстві

Удалить нумерацию первой страницы

Виконала:

студентка V курсу СПР 5.1

Балаклєєц О. Ю.

Науковий керівник:

Канд. філос. наук, доц.. Підлісна Н. І.

Харків 2011

Зміст

Вступ…………………………………………………………………….стр

Розділ 1. Теоретико - методологічні основи соціальної комунікації……стр

1. Інформаційно – комунікативні процеси у суспільстві….стр

2. Теорії соціальної комунікації…………………………………….стр

3. Сутність та риси сучасної масово – комунікаційної системи….стр

Розділ 2. Комунікація у сучасному суспільстві……………стр

2.1. Інформаційне суспільство у комунікативному вимірі………стр

2.2. Інтернет як новий засіб соціальних комунікацій сучасності….стр

3. Вплив Інтернету на сучасну комунікацію у молодіжному середовищі і вторинний соціологічний аналіз......................стр

Висновки…………………………………………………………………стр

Список літератури……………………………………………………..стр

Вступ

Однією з самих поширених характеристик сучасного суспільства є визначення його як суспільства інформаційного. Інформація набуває статусу ресурсу, інформаційно-комунікативні процеси охоплюють всі сфери життєдіяльності суспільства. Все більш справедливим стає твердження, що той, хто володіє інформацією, володіє світом.

На всіх етапах розвитку суспільства для реалізації та утримання влади, політики, ідеології, правлячі кола будь-якої держави чи структури намагалися якомога швидше й ефективніше довести максимум «потрібної» інформації до максимальної частини суспільства.

Комунікація виникла з потреб індивідів у суспільному житті. Це спілкування між людьми, в процесі якого вони обмінюються повідомленнями, думками за допомогою мови чи інших знаків.

Глобалізація сучасних соціальних процесів, що включає все більш зростаючу інформатизацію соціального простору, привела до стійкого підвищення інтересу до масово-комунікативних процесів сучасного суспільства, і, як наслідок, до зростаючої ролі наук, які досліджують масову комунікацію на всіх рівнях її функціонування, в тому числі і на рівні соціально-філософського осмислення.

Поява радіо, телебачення, широке розповсюдження комп'ютерної техніки зробило своєрідну революцію в системі засобів масової інформації. Сьогодні інтернет та інші форми електронної інформації активно вливаються в ринок впливу на масову свідомість.

Подальше поширення електронних засобів зв'язку, розвиток супутникового і кабельного телебачення, відеотехніки узалежнює сучасну людину від комунікативної мережі. Аудіовізуальна та електронна комунікація є сталим фактом життя людини, а абстрактний світ, котрий створюється нею, досить легко засвоюється індивідом, впливаючи на його свідомість.

Проблеми комунікації, в тому числі і такі аспекти в масовій комунікації, як можливості публічного повідомлення і впливу на суспільну свідомість, мають багату філософську, історичну, соціологічну, психологічну і політологічну традицію. З цього приводу висловлювалися вчені різних напрямків і в різні часи, однак роботи, присвячені соціально-філософському аналізу як масової комунікації, так і теорії масової комунікації, не було створено.

Інтерес до соціальних явищ і процесів виник у людства одночасно з появою суспільства. Однак соціологія як наука сформувалася порівняно недавно. Комунікація, що грає одну з найважливіших ролей у соціалізації протягом всієї історії існування людства, стала об'єктом наукового соціологічного інтересу тільки у двадцятому столітті. Джерелами її вивчення послужили різні наукові напрямки психології, лінгвістики, а також ідеї соціального конструктивізму, що розглядають формування соціального знання як частину соціальної діяльності людей. Незважаючи на свою «молодість», соціологія комунікації є одним із самих актуальних науково-дослідних напрямків.

Актуальність дослідження комунікації виходить з того, що, по-перше, комунікативна парадигма сьогодні формується в умовах постіндустріального та інформаційного суспільства, в контексті яких засоби масової інформації та інформаційно-комунікативні технології представляють собою найважливішу сторону цивілізації. В сучасних дискусіях переходу до інформаційного суспільства, до «суспільства знання» важливе місце займають антропологічні установки: пошуки сенсу, моральності та цінності (аксіологічні та етичні); устремління до пізнання. У всіх цих установках важливу роль відіграє комунікація, світ і суспільство в умовах глобалізації та інформатизації все більше розуміються через призму комунікації. По-друге, актуальність формування міжкультурної комунікації визначається тим, що «парадигма філософії свідомості» змінюється комунікативною культурою, і багато соціальних філософів сьогодні говорять про «лінгвістичну зміну». По-третє, актуальність виходить з того, що існування людини в інформаційному суспільстві залежить від рівня взаємодії з середовищем, вміння спілкуватися в єдиному комунікативно-глобалізаційному просторі. По-четверте,

комунікативні, поведінкові акти визначають характер та напрями культурних, духовних, процесів у будь-якому суспільстві, які мають своєю основою сприйняття та інтерпретацію індивідами картини світу, світовлаштування. усвідомлення власних інтересів. Сприйняття, інтерпретація, усвідомлення та формування інформації як атрибуту матеріальної єдності світу спираються на отриману у ході комунікації інформацію щодо картини світу та її відтворення в індивідуальній свідомості вже в інтегрованому й структурованому вигляді. Суперечність між потребою у розвитку особистості, здатної транслювати загальнолюдські цінності, виступати суб'єктом міжкультурної взаємодії, і реальним рівнем комунікативної культури особистості пред'являє нові вимоги до комунікативної культури нової інформаційної доби, яка повинна відповідати новим умовам - глобалізації, інформатизації, єдності людства. Сьогодні суспільству потрібна культурна і комунікативна людина, здатна інтегрувати культуру знань, почуттів, спілкування, креативного підходу до всіх процесів, що сприяють формуванню єдиної комунікативної парадигми інформаційного суспільства, що являє собою «єдність у різноманітності». Осмислення комунікативної культури особистості в умовах інформаційного суспільства та глобальної комунікації надає можливість осягнути стратегічні пріоритети розвитку українського соціуму в новому тисячолітті , так як саме розвиток гуманних засад міжкультурної комунікації є пошуком підвалин, нових меж та форм соціалізації індивіда, щоб людина реалізувала себе як провідник і творець більш прогресивних форм співжиття. Фундамент, який закладається у процесі формування нової парадигми комунікативної культури, базується на загальнолюдських цінностях, в яких втілені потреби та інтереси цивілізованого людства, в основі яких інформація та комунікація як атрибути матеріальної єдності світу. [Аксьонова В.І.

Методологічні засади міжкультурної комунікації в контексті сучасного інформаційного суспільства]

Актуальність теми дослідження полягає в тому, що необхідно проаналізувати феномен комунікації у сучасному світі та її вплив на суспільство.

Таким чином, об’єктом дослідження виступає комунікація як фактор впливу на суспільство.

Предметом –

Мета роботи – визначення ролі та особливостей комунікації у сучасному суспільстві.

Завдання :

1. Визначити поняття та функції комунікації.

2. Розглянути витоки вивчення та розвиток теорії соціальної комунікації.

3. Дослідити наслідки впливу комунікації на суспільство.

4. Визначити місце і роль соціальної комунікації у сучасному світі.

Гіпотеза -

Розділ 1. Теоретико - методологічні основи соціальної комунікації.

Вивчаючи сутність людини і специфіку її життєдіяльності, наука завжди приділяла особливу увагу дослідженню такого явища, як комунікація. Остання є складовою усіх природних процесів, про який би етап розвитку людської цивілізації не йшлося. Сучасна наука має близько 200 визначень поняття комунікації, поділяє її на різні типи і види відповідно до специфіки, характеру та сфери застосування.

Термін "соціальна комунікація", як не дивно, мало поширений у сучасних гуманітарних науках. Незважаючи на те, що він визначений у профільних словниках та енциклопедіях, переважна більшість дослідників частіше користується іншими досить різноманітними назвами, які не так точно відбивають сутність цього явища. Як правило специфіку соціальних комунікацій визначають просто як "комунікації", іноді як "масові комунікації". У першому випадку визначення є занадто загальним і не точно відбиває особливостей цих процесів. У другому - поняття соціальних комунікацій значно звужується, бо масові комунікації є їхньою складовою, при цьому далеко не єдиною.

Комунікативний процес є необхідною передумовою становлення, розвитку і функціонування всіх соціальних систем, тому що саме він забезпечує зв'язок між людьми і їх спільнотами, робить можливим зв'язок між поколіннями, накопичення і передачу соціального досвіду, його збагачення, розподіл праці і обмін його продуктами, організацію спільної діяльності, трансляцію культури. Саме за допомогою комунікації здійснюється управління, тому вона представляє з всього вищепереліченого і соціальний механізм, за допомогою якого виникає і реалізується влада в суспільстві. [bestref-56548 www.5ballov.ru]

Сучасна наука розуміє соціальну комунікацію як процес, завдяки якому ідея передається від джерела до отримувача з метою зміни поведінки, соціальних знань та соціальних установок останнього.

Соціальна комунікація охоплює спілкування, передачу інформації від індивіда до індивіда; здійснює передачу та розповсюдження інформації у масштабах суспільства; здійснює масовий обмін інформацією, маючи за мету вплив на суспільство в цілому та на його елементи. [Курбан О. В., Соціальна комунікація в системі сучасного наукового знання].

При цьому виокремлюють три основні (базові) функції соціальної комунікації:

- інформаційна - означає, що завдяки соціальній комунікації в суспільстві поширюється інформація про предмети, їх властивості, явища, дії та процеси;

- експресивна - визначає здатність соціальної комунікації передавати оціночну інформацію про предмети або явища;

- прагматична - соціальна комунікація є засобом, який спонукає людину до певної дії та реакції.

У системі технологізації соціальних процесів, їх управління і координації соціальна комунікація є базовим фактором досягнення основної мети [Курбан О. В., Соціальна комунікація в системі сучасного наукового знання].

Соціальна комунікація є об'єктом дослідження багатьох наук - і гуманітарних, і точних. Кожна наука виокремлює з комунікації як об'єкта дослідження свій предмет вивчення:

- технічні дисципліни вивчають можливості та способи передачі, обробки й зберігання інформації, створення спеціальних кодів - систем певних символів та правил, за допомогою яких можна представити необхідну інформацію;

- психологія та психолінгвістика розглядають фактори, які сприяють передачі та сприйняттю інформації, причини, які ускладнюють процес міжособистісної та масової комунікації, а також умотивованість мовної поведінки комунікантів;

- етнографія вивчає побутові та культурологічні особливості комунікації як спілкування в етнічних ареалах;

- лінгвістика досліджує проблеми вербальної комунікації - нормативні та ненормативні вживання слів і словосполучень у мові (як усній, так і письмовій);

- паралінгвістика спеціалізується на засобах невербальної комунікації;

- соціолінгвістика розглядає проблеми, пов'язані з соціальною природою мови та особливостями його функціонування у різних соціумах, а також механізми взаємодії соціальних і мовних факторів, які обумовлюють контакти між представниками різних соціальних груп;

- соціологія досліджує проблеми зв'язків та відношень окремих соціальних суб'єктів (окремих особистостей, малих та великих соціальних груп);

- у політології виник окремий напрям, який досліджує політичні процеси з точки зору інформаційного обміну між суб'єктами політики.

Різні науки, перш за все гуманітарного профілю, по-різному визначали поняття комунікації та соціальної комунікації як її важливої складової.

У філософії воно є доволі розмитим, а його особливості простежуються в кількох аспектах поняття комунікації. У широкому значенні комунікація розуміється як одна з основ людської життєдіяльності та багатоваріантність мовної діяльності. Певні ситуації соціального плану визначаються основою інтелектуального процесу комунікації на рівні думок людини. Також визначається соціальна підвалина процесу екзистенційної комунікації, під час якої відбувається знайдення Я в Іншому.

Психологи визначають комунікацію як смисловий аспект соціальної взаємодії. При цьому її основною функцією є досягнення соціальної спільності при збереженні індивідуальності її складових [Иванов В. Ф. Аспекты массовой коммуникации. - К. : ЦВП. - 2009. - Ч. 1: Информация и коммуникация. Стр. 54-55].

У комунікативістиці комунікація розуміється як соціально-культурна взаємодія людей, соціальних груп, організацій, держав, регіонів, що відбувається за допомогою інформаційного зв'язку [Землянова Л. М. Зарубежная коммуникативисти- ка в преддверии информационного общества : толков. слов. терминов и концепций / Л. М. Землянова. - М. : Изд-во Московского ун-та, 1999. - С. 91. Стр. 91].

Фактично народженням поняття соціальної комунікації можна вважати той момент, коли була визнана тотожність термінів "спілкування" та "комунікація".

Л. Левенталь стверджував, що комунікація передбачає спілкування, трансляцію внутрішнього досвіду [Иванов В. Ф. Аспекты массовой коммуникации. - К. : ЦВП. - 2009. - Ч. 1: Информация и коммуникация. Стр. 56]. Представник Анненбергської школи комунікативістики Дж. Спенсер визначав комунікацію як соціальну взаємодію через спілкування, обмін інформацією про події, що мають культурне значення для учасників комунікації [Землянова Л. М. Зарубежная коммуникативисти- ка в преддверии информационного общества : толков. слов. терминов и концепций / Л. М. Землянова. - М. : Изд-во Московского ун-та, 1999. - С. 91. Стр. 90-91]. К. Ясперс розумів комунікацію як спілкування, зв'язок між людьми, що носить соціально – психологічний характер. [Курбан О. В., Соціальна комунікація в системі сучасного аукового знання]

Специфічний підхід до визначення соціокомунікативного процесу продемонстрував у своїх роботах відомий дослідник Г. Маклюен. Базуючись на попередніх розробках своїх колег він розробив власну систему поглядів, в основу якої поклав принцип виняткової важливості технічного підходу - приоритетності технічних засобів комунікації.

В основі концепції Г. Маклюена лежить механістична точка зору на технічний прогрес як основну силу суспільного розвитку.

Історію розвитку соціального прогресу людства він уявляв як зміну форм комунікації. На його думку, суспільство переважно формувалося за допомогою технічних засобів комунікації між змістом повідомлень, які вони транслюють [Иванов В. Ф. Аспекты массовой коммуникации. - К. : ЦВП. - 2009. - Ч. 1: Информация и коммуникация. Стр, 69].

Основою соціокомунікативного процесу він вважав медіа. При цьому свого часу найбільш популярними були його ідеї щодо визначення "холодних" та "гарячих" ЗМІ. До перших відносилися телебачення, телефон, мова. Другі уособлювалися у вигляді друкованих ЗМІ, радіо та кіно [Маклюэн Г. М. Понимание Медиа: Внешнее расширение человека / Г. М. Маклюэн. - М. ; Жуковский: КАНОК-Пресс-Ц ; Кучково поле, 2003. - С. 27. ].

На думку Г. Маклюена, світ розвивався в залежності від того, які панівні засоби комунікації були в певний період. При цьому було визначено три базових етапи: 1) первісна дописемна культура, що базувалася на принципах природності та колективного образу життя, вивчення навколишнього світу через усні форми зв'язку та трансляції інформації; 2) культура письмо-друкована, яка прийшла на зміну усно-емоційній формі спілкування та призвела до появи дидактизму, індивідуалізму й націоналізму замість природного колективізму;

3) культура електронних медіа, що відродила принципи усності та

природності аудіовізуального сприйняття світу, виникла на основі нових форм транслювання інформації [Землянова Л. М. Зарубежная коммуникативисти- ка в преддверии информационного общества : толков. слов. терминов и концепций / Л. М. Землянова. - М. : Изд-во Московского ун-та, 1999. - С. 91 ]. [Зражевська Н. І. Масова комунікація : курс лекцій / Н. І. Зражевська. - Черкаси : Брама-Україна, 2006. - С. 152. ]

Ідеї Маклюена про періодизацію історії людства відповідно до розвитку типів та видів технічних засобів, що супроводжують соціальні комунікації, мала велику кількість наступників. Так, російський дослідник С. Дятлов визначає сім стадій, серед яких: усно-мовна, письмова, стадія книгодруку, радіо-телеграфна, комп'ютерна, комп'ютерно-мовна, глобальна (біо-квантово-польова або комп'ютерна персоніфіковано-мережева) [Дятлов С. А. Принципы информационного общества // Информационное общество. - 2000. - Вып. 2. - С. 78-79. ].

На думку науковця А. Шеремета, слід визначити такі періоди, як винайдення писемності, винахід друкованого станка Гутенбергом та запровадження електронних мас-медіа [Шеремет А. Н. Интернет как средство массовой коммуникации: социологический анализ : автореф. дисс. к. соц. н. / А. Н. Шеремет. - Екатеринбург, 2004. - С. 14. ].

Більш удосконалену схему історії розвитку соціокомунікативних процесів людства запропонував А. Соколов:

1) пракультура (1,5 млн - 40 тис. р. до н. е.) - час формування "хомо сапієнс" та виникнення таких засобів соціальної комунікації, як спілкування і мова;

2) археокультура (40 тис. - ІІІ тис. р. до н. е.) - час винайдення

знакової та пізніше письмової системи передавання інформації в паралельному та трансчасовому режимі;

3) палеокультура (ІІІ тис. р. до н. е. - ХV ст. р. н. е.) - розвиток технічних засобів соціальних комунікацій від ієрогліфічних письмових систем до першодруків І. Гутенберга;

4) неокультура (XVI-XX ст.) - усі технологічні досягнення від епохи Відродження до постіндустріального суспільства;

5) постнеокультура - час панування електронних комунікацій. [Соколов А. В. Общая теория социальной коммуникации : учеб. пособ. - С.Пб. : Михайлов, 2002. - 460 с.]

Саме цей дослідник дав найбільш чітке змістовне визначення терміна "соціальна комунікація" на загальному тлі поняття "комунікація", пропонуючи типізацію у відповідності до просторово-часового поділу людського середовища. Він визначив матеріальну (транспорт, енергетика, міграції тощо), генетичну (біологічна, видова), психічну (внутрішньоособиста, автокомунікаційна) та соціальну комунікації. [Соколов А. В. Общая теория социальной коммуникации : учеб. пособ. - С.Пб. : Михайлов, 2002. - 460 с. стр. 15].

Інший російський учений С. Бориснев, не застосовуючи безпосередньо терміна "соціальна комунікація", визначає її за сенсовим навантаженням як вплив, що здійснюється за допомогою інформації [Бориснев С. В. Социология коммуникации : учеб. пособ. для вузов / С. В. Бориснев. - М. : ЮНИТИ-ДАНА, 2003. - С. 7.]

Вся стаття = [Курбан О. В., Соціальна комунікація в системі сучасного аукового знання]

Тобто, з усіх наведених вище визначень, можно сказати, що соціальна комунікація — це обмін між людьми або іншими соціальними суб’єктами цілісними знаковими повідомленнями, у яких відображені інформація, знання, ідеї, емоції тощо, обумовлений цілим рядом соціально значимих оцінок, конкретних ситуацій, комунікативних сфер і норм спілкування, прийнятих у даному суспільстві. [Журнал "Комунікація" №1. 2010]

Cоціальна комунікація - це така комунікативна діяльність людей, яка обумовлена совокупністю соціально значущих оцінок, конкретних ситуацій, комунікативних сфер і норм спілкування, прийнятих в даному суспільстві.

Соціальна комунікація, або соціокомунікація є предметом соціології комунікації - спеціальної галузі соціології, яка вивчає функціональні особливості спілкування представників різних соціальних груп в плані їх взаємодії, - передачі і отримання інформації і в плані дії на їх відношення до цінностей даного суспільства і соціуму в цілому. [конецкая соц коммуник]

Підходи до розуміння соціальної комунікації.

Можна виділити кілька основних підходів до розуміння сутності соціальної комунікації в сучасній науці. Зокрема, комунікація розглядається як:

• механізм, завдяки якому забезпечується існування та розвиток людських відносин, який включає в себе всі розумові символи, засоби їх передачі у просторі та збереження у часі (Чарльз Кулі);

• обмін інформацією між складними динамічними системами та їх частинами, які здатні приймати інформацію, накопичувати її та перетворювати (Аркадій Урсул);

• інформаційний зв’язок суб’єкта з тим чи іншим об’єктом (Мойсей Каган);

• спосіб діяльності, який полегшує взаємне пристосування людей (Тамотсу Шибутані);

• акт відправлення інформації від мозку однієї людини до мозку іншої (Пол Сміт, Кріс Беррі, Алан Пулфорд);

• специфічний обмін інформацією, процес передачі емоційного та інтелектуального змісту (Андрій Звєрінцев, Альвіна Панфілова).

Підходи до визначення суті комунікації.

Узагальнюючи, можна говорити про існування двох підходів до визначення сутності комунікації – механістичного та діяльнісного.

• Механістичний підхід розглядає комунікацію як однонаправлений процес передачі та прийому інформації.

• Діяльнісний підхід розглядає комунікацію як процес спілкування, обміну думками, знаннями, почуттями, схемами поведінки, а також як спільну діяльність учасників комунікації, в ході якої виробляється спільний погляд на речі та дії з ними.

Теорія комунікації розглядає соціальне значення комунікації, яке означає та характеризує різноманітність зв’язків та відносин, що виникають у людському суспільстві (комунікаційні процеси у суспільстві).

[Конецкая В. Социология коммуникации]

Комунікативний процес є необхідною передумовою становлення, розвитку і функціонування всіх соціальних систем, тому що саме він забезпечує зв'язок між людьми і їх спільнотами, робить можливим зв'язок між поколіннями, накопичує і передає соціальний досвід, збагачує його, організовує спільну діяльність, здійснює трансляцію культури. Саме за допомогою комунікації здійснюється управління, тому вона представляє до всього вищепереліченого і соціальний механізм, за допомогою якого виникає і реалізується влада в суспільстві.

Основними компонентами комунікації є:

1. Суб'єкти комунікаційного процесу - відправник і одержувач повідомлення(коммуникатор і реципієнт);

2. Засоби комунікації - код, використовуваний для передачі інформації у знаковій формі (слова, картини, графіки і т. п.), а також канали, по яких передається повідомлення (лист, телефон, радіо, телеграф і т. п.);

3. Предмет комунікації (явище, подія) і повідомлення, що відображає його (стаття, радіопередача, телевізійний сюжет і т. п.)

4. Ефекти комунікації - наслідки комунікації, виражені в зміні внутрішнього стану суб'єктів комунікаційного процесу, в їх взаєминах або в їх діях.

Соціальна комунікація в процесі свого здійснення вирішує три основні взаємопов'язані завдання:

1. Інтеграцію окремих індивідів в соціальні групи і спільності, а останніх в єдину і цілісну систему суспільства;

2. Внутрішню диференціацію суспільства, складових його груп, спільнот, соціальних організацій і інститутів;

3. Відділення і відособлення суспільства і різних груп, спільнот одне від одного в процесі їх спілкування і взаємодії, що приводить до глибшого усвідомлення ними своєї специфіки, до ефективнішого виконання властивих ним функцій. [ref 56548]