Тема 3.2 Основи землеустрою .

План заняття : ( 1 год . )

1. Поняття землеустрою, його зміст, принципи і функції.

2. Поняття про землю як найважливішу частину довкілля.

3. Закони України, що регулюють земельні відносини.

Самостійне опрацювання : ( 3 год )

1. Коротка історія розвитку земельних відносин.

2. Наукова, технічна, виробнича і управлінська форми діяльності у сфері землеустрою.

3. Текстові і графічні матеріали.

4. Поняття про кадастрові, землевпорядні плани і карти, їх призначення, оформлення і зберігання.

5. Поняття оцінки земель, реєстрації земельних ділянок і обліку земель.

6. Правове забезпечення дій, що відбуваються на землі.

Домашнє завдання : конспект .

1. Землеустрій - це сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональної організації території адміністративно-територіальних утворень, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил.

Мета землеустрою

Мета землеустрою полягає в забезпеченні раціонального використання та охорони земель, створенні сприятливого екологічного середовища та поліпшенні природних ландшафтів.

Основними завданнями землеустрою є: а) реалізація політики держави щодо науково обґрунтованого перерозподілу земель, формування раціональної системи землеволодінь і землекористувань з усуненням недоліків у розташуванні земель, створення екологічно сталих ландшафтів і агросистем;

б) інформаційне забезпечення правового, економічного, екологічного і містобудівного механізму регулювання земельних відносин на національному, регіональному, локальному, господарському рівнях шляхом розробки пропозицій по встановленню особливого режиму і умов використання земель;

в) встановлення на місцевості меж адміністративно-територі-альних утворень, територій з особливим природоохоронним, рекреаційним і заповідним режимами, меж земельних ділянок власників і землекористувачів; г) здійснення заходів щодо прогнозування, планування, організації раціонального використання та охорони земель на національному, регіональному, локальному і господарському рівнях; ґ) організація територій сільськогосподарських підприємств із створенням просторових умов, що забезпечують еколого-економічну оптимізацію використання та охорони земель сільськогосподарського призначення, впровадження прогресивних форм організації управління землекористуванням, удосконалення співвідношення і розміщення земельних угідь, системи сівозмін, сінокосо- і пасовищезмін; д) розробка системи заходів по збереженню і поліпшенню природних ландшафтів, відновленню і підвищенню родючості ґрунтів, рекультивації порушених земель і землюванню малопродуктивних угідь, захисту земель від ерозії, підтоплення, висушення, зсувів, вторинного засолення і заболочення, ущільнення, забруднення промисловими відходами і хімічними речовинами та інших видів деградації, по консервації деградованих і малопродуктивних земель, попередженню інших негативних явищ; е) організація територій несільськогосподарських підприємств, організацій і установ з метою створення умов ефективного землекористування та обмежень і обтяжень у використанні земель.

Зміст землеустрою

Землеустрій передбачає:

а) встановлення (відновлення) на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень, землеволодінь і землекористувань;

б) розробку загальнодержавної і регіональних програм використання та охорони земель;

в) складання схем землеустрою, розроблення техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель відповідних адміністративно-територіальних утворень;

г) обґрунтування встановлення меж територій з особливими природоохоронними, рекреаційними і заповідними режимами;

ґ) складання проектів впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань та створення нових;

д) складання проектів відведення земельних ділянок; е) встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок; є) підготовку документів, що посвідчують право власності або право користування землею; ж) складання проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозмін, упорядкування угідь, а також розроблення заходів щодо охорони земель; з) розроблення іншої землевпорядної документації, пов'язаної з використанням та охороною земель; и) здійснення авторського нагляду за виконанням проектів з використання та охорони земель;

і) проведення топографо-геодезичних, картографічних, ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень і розвідувань земель.

2. Земля була і залишається головним джерелом задоволення і першоряд­них потреб людини, - с найважливішою ланкою усіх виробничих процесів і тому мас велике значення в житті людей. Життя людства немислиме без бе­зупинного використання земельних ресурсів об'єк­та суспільних відносин.

У коментованій статті відтворюються загальні норми статті 14 Конституції України щодо землі як основного національного багатства, набуття і реалізації права власності на землю, а також закріплюються положення щодо здійснення суб'єктивного права власності на земельні ділянки. Тому ця стаття має саме таку назву. При цьому в одних випадках терміни "земля" і "земельна ділянка" мають самостійне юридичне значення, в інших - закон дозволяє тлумачити ці поняття як синоніми, коли мова йде про здійснення суб'єктивного права власності на землю громадянами, юридичними особами і державою. В юридичному значенні поняття "земля - основне національне багатство", можна розглядати як розташований над надрами, територіально обмежений кордонами України, цілісний, нерухомий поверхневий ґрунтовий і зайнятий водоймами шар земної кори, який є основою ландшафту і просторовим базисом для гармонійного розподілу місць розселення, діяльності людей, об'єктів природно-заповідного фонду відповідно до економічних, соціальних, екологічних та інших інтересів суспільства, є об'єктом права власності Українського народу і перебуває під особливою охороною держави . 

Відповідно до статті 14 Конституції України, держава в особі центральних та місцевих органів влади зобов'язана особливо охороняти землю як основне національне багатство. Зміст особливої охорони землі з боку держави розкривається в нормах Конституції України, ЗКУ, у Законі України "Про охорону земель" від 19 червня 2003 року, інших законодавчих актах. Держава зобов'язана забезпечувати охорону усіх земель у межах території України. При цьому особливій охороні підлягають ґрунти у складі сільськогосподарських угідь. Органи державної влади та місцевого самоврядування мають забезпечувати виконання комплексу організаційно-правових, фінансових, планувальних, управлінських, екологічних, агротехнічних та інших заходів, спрямованих на збереження ґрунтів та забезпечення відтворення їх родючості, реалізацію ландшафтного підходу до використання землі та інших природних ресурсів, а також охорони землі як державної території відповідно до міжнародно-правових принципів забезпечення цілісності та недоторканності державних кордонів в інтересах Українського народу як власника землі та інших природних ресурсів. 

3. Під джерелами земельного права слід розуміти прий­няті уповноваженими державою органами нормативно-правові акти, які містять правові норми, що регулюють суспільні земельні відносини відповідно до земельної політики держави. Найпоширенішим джерелом права є нормативно-правові акти органів державної влади, якими встановлюються (санкціонуються) правові норми, розраховані на багаторазове застосування при регулюванні відповідних суспільних відносин. Під нормативно-правовими актами розуміють акти органів державної влади, якими встановлюються, вводяться в дію, змінюються чи скасовуються правила поведінки суб’єктів земельних правовідносин у суспільстві.

Джерела земельного права поділяються на закони й підзаконні акти. В основу такого розподілу покладена юридична сила нормативних актів. Маючи найвищу юридичну силу, закони посідають чільне місце в ієрархічній структурі законодавства, а всі інші нормативні акти видаються на основі, у розвиток і на виконання вимог законів і в зв’язку з цим називаються підзаконними актами.

Закони є основним джерелом земельного права України. Серед тих, що регулюють земельні відносини, особливе місце належить Конституції України. 

Наступним нормативним актом в ієрархії законів як джерел земельного права є Земельний кодекс України

Також належить зазначити, що важливим джерелом земельного права України є Закон України «Про природно-заповідний фонд» Земельні відносини також регулюються такими законодавчими актами України: Лісовим кодексом України від 21.01.94, Водним кодексом України від 06.06.95, «Про оренду землі» від 06.10.98, «Про селянське (фермерське) господарство» від 20.12.91, «Про плату за землю» від 03.07.92 та ін.