Повість “Перекотиполе”

Повість „Перекотиполе” була надрукована в альманасі „Молодик на 1843 рік”.

У цьому невеличкому творі на основі фольклорної легенди про покарання бо­гом за злочин Г. Квітка-Основ'яненко розробляє тему викриття й покарання злодія й вбивці. Узявши з фольклору лише абстрактну тезу про злочин і покарання в релігійно-повчальному плані, Г. Квітка-Основ'яненко створює конкретний соціально на­снажений сюжет з життя селян. Два односельчани, бідний Трохим Венгер та багатий Денис Лискотун, ідуть на заробітки в місто і бідний випадково стає свідком крадіж­ки, вчиненої багатим. Боячись викриття злочину, багатий по дорозі з міста в село вбиває бідного.

Умираючи в безлюднім полі, Трохим затис у руці перекотиполе, просячи його бути свідком невинної смерті. Під час слідства вбивця, побачивши в руці мертвого Трохима знайомий бур'ян, не витримав і поведінкою вказав себе.

У повісті важливим є не стільки цікавий сюжет і незвичайний спосіб викриття злочинця, скільки характеристика образів бідняка-заробітчанина Трохима і багатія-злочинця Дениса, якого односельчани довго вважали розумною і чесною людиною.

Більшість героїв повістей Г. Квітки-Основ'яненка - заможні селяни або ж діти заможних. Він часом згадує і про бідних, радить допомагати їм, лає багатих, які не­добре ставляться до бідних. Але зрештою оцінює людей не за багатством чи бідніс­тю, а за розумом, добротою, поведінкою. Тому у нього дурні й розумні, добрі і пога­ні персонажі бувають як панами, так і селянами. Майже кожний позитивний персо­наж „тяжко розумний”. Оцінка людини в першу чергу за її розумом - типово просві­тительський погляд.

У більшості творів Г. Квітка-Основ'яненко показує багатство своїх героїв як спадкове або ж набуте тривалою чесною працею, при божій підтримці. У „Перекотиполі” чи не вперше він показує джерелом багатства Дениса крадіжку, а в образі Трохима переконливо доводить, що чесною працею в тогочаснім селі не розбагаті­ти: „Чи тобі, Трохиме, талану нема, чи хто тебе зна! - так сказала стара Венгериха, удова своєму синові, що ходив на заробітки аж у город і аж два тижні там проробив, та тільки що там прохарчився, а додому нічого й не приніс”.

Як і в інших своїх повістях і комедіях Г. Квітка-Основ'яненко й тут підриває соціальний зміст конфлікту, переносячи його у сферу морально-етичну, надаючи релігійно-моралізаторського звучання (покарання Дениса „судом божим”). Вступна теза цієї повісті - також релігійно-моралістична настанова: „Чи знаєте ви, люди до­брі, що то є суд божий?” Однак ні ця морально-дидактична настанова автора, ні ри­си сентименталізму й мелодраматизму в розв'язці повісті не усунули з неї повністю соціального змісту теми, її в основному реалістичного тлумачення. Тому „Переко­типоле” належить до кращих сентиментально-реалістичних повістей.

У рецензії на першу книжку „Малороссийских повестей”(1834) талановитий молодий філолог-славіст О. Бодянський писав: „До цього малоросіяни не мали жод­ного твору чисто літературного, писаного прозою, своєю рідною мовою... Поява по­вістей Основ'яненка показує нам, що малоросіяни ... можуть створити свою прозу”. І це передбачення здійснилось. З появою повістей Г. Квітки-Основ'яненка почина­ється розвиток української художньої прози. Слідом за ним на Наддніпрянській Україні і в Галичині пробують сили в прозі молоді письменники - М. Костомаров, П. Куліш, М. Шашкевич, М. Устинович та інші.

Г. Квітка-Основ'яненко впевнено писав про українську літературу, що вона „движется и будет жить”.(14;56)

Як письменник-просвітитель він ставив у своїх творах, особливо писаних для народу, виховну мету, тому всі його оповідання й повісті мають дидактичний харак­тер. Оскільки світогляд Г. Квітки-Основ'яненка був суперечливим, то й дидактизм його повістей має часто консервативно-релігійний зміст.

Морально-дидактичне спрямування - найістотніша ознака Квітчаних повістей. Нею визначається і вибір теми, і сюжет, і композиція твору, а також характер героїв та засоби їх змалювання. Тому, як правило, позитивні герої - носії тих морально-дидактичних якостей, які автор проголошує у вступах.