2.4. Образ вольової, рішучої, сповненої почуття людської гідності селянської дівчини Ївги у повісті “Козир-дівка”

Значним кроком уперед по шляху Г. Квітки-Основ'яненка до реалізму й на­родності була соціально-побутова повість „Козир-дівка”, що вийшла окремим ви­данням 1838 року в Петербурзі.

Головна героїня цієї повісті Ївга, також сільська дівчина, але значно активніша за інших героїнь повістей Г. Квітки, життєвіша й тому реалістичніша, типовіша як художній образ.

Багаторічна праця Г. Квітки-Основ'яненка в повітових і губернських адмініст­ративних установах Харкова, зокрема в судах, дала йому вдосталь фактичного мате­ріалу для написання сатиричних комедій і романів, а також цієї повісті, яка має сатирично-викривальну тенденцію й цим виділяється серед решти сентиментально-реалістичних творів.

У повісті „Козир-дівка” розповідається про боротьбу простої сільської дівчини Ївги з сільськими, волосними й повітовими писарями, старшинами, справниками та суддями за звільнення з-під арешту її нареченого Левка, безпідставно звинуваченого у викраданні грошей. Автор докладно й колоритно змалював своєрідне „ходіння по муках” своєї героїні в пошуках правди, провівши її через усі урядові інстанції, по­чинаючи від сільського писаря і до губернатора включно. І хоч автор не був послі­довним до кінця в показі побаченого Ївгою, ідеалізуючи діяльність губернатора, але нижчі щаблі тих адміністративних сходів намалював гумористично-сатиричними засобами так правдиво, що вийшла узагальнена картина знущань з народу чиновни­ків, особливо судовиків.

Сюжет повісті „Козир-дівка” дуже простий. У немолодого вже чоловіка, вдівця Трохима Макухи, було двоє дорослих дітей - син Тимоха, дочка Ївга та ще годо­ванець Левко, Ївга й Левко були чесні працьовиті, а Тимоха - ледар і п'яниця. Йому вдалося, викравши у батька із скрині гроші, звернути вину на Левка, якого заарештовують, судять без допиту і мають відправити до Сибіру на поселення.

На захист невинного Левка виступає Ївга, яка кохає його. Після важких поне­вірянь по волосних і повітових управах та судах Ївзі вдається потрапити на прийом до губернатора, який розібравсь у заплутаній хабарниками справі і звільнив Левка. Ївга й Левко тут же, в палаці губернатора, повідомляють про своє одруження; губе­рнатор і його гості (великі пани) дарують їм на весілля чималу суму грошей. Розв'язка, як бачимо, щаслива, як у комічних операх, і також надумана.

У цій повісті образів-персонажів значно більше, ніж у будь-якій з повістей Г. Квітки-Основ'яненка. Це Ївга, Левко, батько, Тимоха, волосний голова, писар, справник, повітовий суддя, губернатор та деякі епізодичні постаті, з якими довелось зустрітися Ївзі під час її ходіння. Головна героїня повісті Ївга, проста дівчина-селянка.

Якщо в інших сентиментально-реалістичних повістях Квітка-Основ’яненко великої, навіть першорядної ваги надавав вроді своїх героїнь (Маруся, Галочка, Оксана були змальовані ідеальними саме як дівчата-красуні, наречені, майбутні дружини), то Ївга вже інший тип ідеальної дівчини-селянки - трудівниці, сміливої, бойової, цілеспрямованої.

Головну увагу автор приділяє не портрету, а, так би мовити, її діловій харак­теристиці: „Проворна, моторна, смілива, на речах бойка, без пащекування, а також тихесенько, звичайненько; та вже її ніхто не обдурить, ні залякає, не спинить, ні з думки не зіб'є; коли що надумала, так вона вже не подасться, доведе до кінця; та й розумненька собі була: од матері набралась. Так така не дійде, куди їй треба і куди надумала?” „Не знаю, якби яка друга на її місці, чи вона би осмілилась іти аж у са­мий суд? Та як би яка друга і допиталась до його? А їй і нужди мало. Вже б то вона не допиталась-ну, ну!”.(18;101)

Називаючи Ївгу козир-дівкою, автор насамперед підкреслює її працьовитість, дотепність, особливо вольові риси характеру. Цим він не тільки протиставляє її панянкам, а й виділяє з-поміж інших героїнь, своїх повістей: „Та й дівка ж козир бу­ла! Батько її, Трохим Макуха, дуже її поважав, що було Ївга скаже, то вже й до деся­ти баб не ходи, а так буде, як Ївга сказала... ще ти їй тільки стань надогад закидати, а вона вже й розкомпонувала, що куди йде, що за чим слідує і для чого”. Тому й не диво, що Ївга швидко розгадала намір волосного писаря заволодіти не її серцем, а майном, спровадивши брата Тимоху в солдати, а нареченого Левка до Сибіру. Квітка не тільки розказує про свою героїню, а й змальовує її діяльною особою.

„Козир-дівка” виділяється серед інших сентиментально-реалістичних повістей соціальною простотою, сміливістю зображення злочинів адміністративно-судових чиновників: писарів, старшин, суддів, серед яких автор не змалював жодної чесної людини. Усі вони хабарники або хижаки – це вже ознаки реалізму.

Ось, наприклад, епізод у волості: ще тільки Левка привели, як „вже начальни­ки як ті мухи до меду, бо вже звісно, що припаде біда, кому мучиться лихо, а судящим то відсіля, то відтіля перепадуть халтурки, попада дещо в кишеню”. „...Вони на те судящі...” - іронічно зауважує Квітка. Особливо допікали народу писарі, які чи­нили, що хотіли. Судищі кажуть одно, а писар пише інше: що Левко п'яниця і злодій і що громада просить віддати його в солдати або в Сибір на поселення. Повітове на­чальство схвалило „справу” Левка, навіть не читаючи поспішно передало по „інста­нції”. Знаючи добре „процедуру розслідування” справником, сільський голова й пи­сар звичайно готується до його приїзду: „Почали курей по хатах однімати, яйця одбирати і одімкнули казенний ящик, потягнули чимало, турнули в город і за ренськими, і за французькою водкою; а як завтра припадала п'ятниця, а пан справник був собі богомільний, та богобоязний і вже нізащо душі не сквернитиме скоромним, так приказано купити і кав'яру, і кримського оселедцю, і свіжопросольної осятринки, і свіженької рибки хорошої, і раків, і паляниць”.

У викривальній манері малює Квітка появу „богобоязливого” справника. „Увійшов справник у хату, помоливсь богу, зараз і гукнув: „А єсть што абєдать?” І почалось „розслідування”.

Гротескно-сатиричними засобами зобразив письменник і повітових чиновни­ків, зокрема образ „не спесивого” і „нецарамоного” до хабарів повітового судді, який брав усе, що йому приносили, Ївга ж частувала його бубликами. Навіть не чи­таючи протокола, суддя написав резолюцію: покарати Левка, „оного вора, мошенника плітьми” і відправити в Сибір „на поселеніє”.

Повість "Козир-дівка" своїм викривальним змістом і стилем близька до бурлескно-реалістичних. У ній автор часто користується засобами сатири, гумору, бурлеску, чого немає у „Марусі”, „Щирій любові”, „Сердешній Оксані”. Наприклад, портрет по­вітового судді змальовано так, як Забрьохи в „Конотопський відьмі”: „Високий та товстий, трошки пикатенький, ніс догори задрався, а очі мов баньки, так і повитрі­щались...”

Уведенням надуманого образу губернатора, який нібито виправив порушення закону, автор звалив усю провину за беззаконня і самоуправство, що панували в мо­нархії від верху до низу, лише на дрібних урядовців і чиновників - сільських і воло­сних старшин і писарів та повітових суддів.

Коли б не вигадана тенденційна розв'язка про врятування Левка губернато­ром, повість „Козир-дівка” була б найреалістичнішою серед групи сентиментально-реалістичних творів Г. Квітки-Основ'яненка.(26;72)

Уже симптоматична сама думка про можливість, більш того - необхідність боронити свої права, свою людську гідність, домагатися справедливості в боротьбі з властями. Треба бути бойовими і рішучими, як козир-дівка Ївга. Такий об'єктивно ідейний смисл повісті „Козир-дівка”.

Розглянуті вище чотири „жіночі” повісті написані на побутові теми і любовні сюжети. У решті сентиментально-реалістичних повістей Г. Квітка-Основ'яненко звертається до тем з громадського життя: врятування села від голоду („Добре роби, добре й буде”), виховання сиріт, батьки яких померли під час епідемії („Божі діти”), викриття і засудження злодія („Перекотиполе”). Але письменникові краще вдавали­ся твори на побутові теми, „списані з натури”, як він їх називав. А от у повістях з вигаданими сюжетами й героями йому часто доводилося силувати свій талант на видумування дивних героїв і небувалих сюжетних ситуацій, вдаватися до надмірно­го моралізаторства, славословити монархічний лад, царя, губернаторів та інших ви­сокопоставлених чиновників. Яскравим свідченням цього є повість „Добре роби, добре й буде” (надрукована 1837 року в другій книжці „Малороссийских повестей...”.