Уолт Уїтмен (1819-1892)

Святиня американської поезії. Уолт Уїтмен, так само як і Лонгфелло, залишався в колі романтичних ідей, але намагався подолати їхній вплив у інший спосіб – максимально зближуючи поезію з повсякденним життям тих простих людей, які не можуть виразити себе. Він поставив собі за мету принести в світ нову релігію Людини і Життя і стати голосом мас, але не шляхом створення класично досконалих і прозорих для розуміння віршів, а відкидаючи усі традиційні уявлення про форму, порушуючи традиційну метрику й принципи римування.

Творчість Уолта Уїтмена належить до святинь американської літератури. Він продовжив традиції американського і світового романтизму, але водночас здійснив стрибок над прірвою років у майбутнє поезії, у ХХ століття. Вірші та поеми збірки “Листя трави” вирізняються небаченим епічним розмахом, сміливим поєднанням космічних і буденних образів та глибиною філософських узагальнень. Щире серце Уїтмена містить у собі всесвіт: галактики з їхніми сонцями і планетами, війни, велетенський Нью-Йорк та інші міста індустріальної Америки, страждання і біль маси, чоловіків, жінок, дітей, негрів, повій, кожну порошинку на відкритому шляху. “Екстазом широти” назвав поета К.І.Чуковський. Таке оригінальне поетичне світобачення потребувало зовсім іншої, ніж традиційна, поетичної форми. Уолт Уїтмен одним із перших з-поміж поетів нового часу використовував “верлібр” (“вільний вірш” - поетичні твори без рими і чітко визначеного ритму). “Щодо форми моєї поезії, - писав поет, - то я відкинув римований і білий вірш. Білий вірш особливо мені бридкий, але ритм я визнаю; не зовнішній, регулярний і розмірений: короткий склад, довгий склад -?? короткий склад, довгий склад, - як хода кульгавого; така поезія мені чужа. Морські хвилі не викочуються на берег через рівні проміжки часу, як і пориви вітру між соснами, а проте і в рокоті хвиль, і в шелесті вітру між дерев є чудовий ритм. А який би він був монотонний, як стомлювався б від нього слух, коли б він був правильний! Саме цей різновид мелодії і ритм я намагався вловити...” Отже, революція Уїтмена у віршуванні - це ніякий не формальний експеримент. Це спроба (геніальна, бо вдала) поставити мову поезії врівень із часом, врівень із тим шаленим ритмом, у якому перебудовувався світ. Спочатку уїтменівський стиль шокував сучасників, ось чому поет не став метром за життя, але в майбутньому його творчість стала??(повтор) одкровенням для таких різних американських митців слова ХХ ст., як К. Сендберг або лідер “бітників” А. Гінзберг. Чималий вплив вона справила на Е.Верхарна, В.Маяковського, В.Хлєбнікова.

Бути не таким, як усі. На філософію людини Уїтмена, без якої розуміння сутності його поетичної революції навряд чи можливо, вплинули трансценденталісти – мислителі й поети Ралф Уолдо Емерсон і Генрі Девід Торо. Вони визнавали за людиною “здібність пізнавати істину інтуїтивно, або шляхом виходу за межі почуттів”(це і є так званий акт трансценденції - звідси походить і назва філософської течії - О.П.). Емерсон чітко розрізняє такі поняття, як “розуміння”, яке він тлумачить як суто раціональну здібність, і “розум”, який уособлює надраціональну інтуїцію. У духовних справах саме “розуму” (тобто інтуїції) він надає перевагу.

Наступний принцип філософії трансценденталізму - підкреслення цілісності людської особистості як найвищої цінності. “Немає нічого священнішого за цілісність нашої душі”, - проголосив Емерсон у своїй промові в Гарвардському університеті 1838 р. Він закликає людину довіряти собі, не боятися розвивати власну індивідуальну неповторність, навіть якщо самий факт нашого?? існування не викликає у більшості людей, які нас оточують, нічого, окрім роздратування. У такий спосіб Емерсон і Торо обгрунтовували нонконформістський спосіб життя, побудований на відмові підкорятися волі більшості, стереотипам юрби, який має таке велике значення для сьогодення. Філософські та поетичні візії Емерсона й особливо Торо вплинули на творця нової незалежної Індійської держави Мохатму Ганді, коли той розробляв свої всесвітньовідомі тактики громадянської непокори - ненасильницькі засоби опору британським колонізаторам, а також на ідеолога американського руху за громадянські права в США Мартіна Лютера Кінга.

Нонконформістськими були й релігійні погляди трансценденталістів. Емерсон, зокрема, наголошував на тому, що пізнання Бога є насамперед шляхом інтуїтивного внутрішнього досвіду, а не повторюванням уже готових, успадкованих від традицій правил та ритуалів. Людина має право, казав він, і повинна йти до Бога (якого він називає Над-Душею) власним оригінальним шляхом, відкидаючи будь-які авторитети.

Багато з того, що було “символом віри” трансценденталістів, його теоретики “запозичили” у філософів Просвітництва. Розвиваючи їхні погляди, Емерсон і Торо вірили, що природа є тією силою, що може облагородити людський дух, зіпсований впливом індустріальної цивілізації. Обидва закликали тікати з великих міст і жити в лісах (саме такий експеримент і “поставив на собі” Торо, який протягом двох років наодинці з дикою природою власноруч забезпечував усі свої життєві потреби). Вони гостро критикували комерціалізацію американської культури, стверджуючи, що життя, цілком присвячене бізнесу, - порожнє марнування часу.

Одне слово, трансценденталісти, з їхньою довірою до людини як істоти, що має слідувати законам природи, з їхнім культом органічного, спонтанного життя, з їхнім визнанням права кожного на унікальний, властивий тільки йому шлях до Бога, уособлюють бунтівничу природу, творчість, невмирущий нонконформізм і гуманізм американського характеру. Вони були справжніми духовними революціонерами, які відкрили нові необмежені обрії творчості, свободи і пізнання.

Уолт Уїтмен захопився ідеями трансценденталістів. У них він знайшов опертя для обгрунтування оптимістичного світобачення, своєї великої місії, а також вираження енергії новонародженої американської нації, втіленням якої став. Він свято вірив у виняткову історичну роль США, в “американську мрію”, в Людину, Свободу, Демократію і Братерство - гасла, під якими відбувалася американська революція 1776 р. І хоча американська реальність, з її гонитвою за грішми та шахрайством, нерідко викликала в ньому розчарування, він назавжди залишився вірним власним ідеалам.

“Я заповідаю себе землі, щоб прорости травою…”. Уолт Уїтмен народився 31 травня 1819 р. у селищі Вест Хілз біля Гантінгтона, на острові Лонг-Айленд. Тут, а потім у Брукліні, у Нью-Йорку, минули його дитячі роки. Формальну освіту він здобував недовго, але багато читав. Улюбленими для нього були твори Шекспіра, Мільтона, європейських романтиків, Новий Заповіт, промови та вірші Емерсона, Торо. У.Уїтмен змінив чимало професій. Він працював шкільним учителем, учнем друкаря, журналістом. Поет вирізнявся радикальними політичними поглядами. Він дивився на свою країну з великою надією, як на землю Свободи і Демократії. Протягом 1840-х рр. він підтримував Демократичну партію, виступав проти рабства, і за свої переконання був навіть звільнений з посади редактора “Дейлі Ігл”. Далі він жив випадковими заробітками й потроху публікував власні вірші, оповідання, статті в періодичних виданнях. У середині та наприкінці 1840-х У.Уїтмен захопився музикою і театром. Одну зі своїх рецензій, де наголошувалося на потребі розвитку оригінального американського театру, Уїтмен надіслав до журналу “Бродвей Джорнал”, що його видавав Едгар По. Він не тільки опублікував рецензію, а й підтримав Уїтмена під час особистої зустрічі.

Роки перед публікацією першого видання збірки “Листя трави” позначені напруженою працею духу Уїтмена. Він брав активну участь у політичному житті США, вивчав філософію, естетику, музику, живопис, астрономію, навіть єгипетську старовину, писав багато рецензій. Велику роль у творчій еволюції Уїтмена відіграла його подорож по США 1848 р., коли він відвідав Нью-Орлеан, Чікаго і Захід. Все побачене надзвичайно вразило Уїтмена й спричинилося до цілковитої зміни поетичного стилю. Саме відтоді він почав писати верлібром. Протягом 1850-55 рр. остаточно сформувались майже всі його світоглядні принципи: віра в пророче покликання Поета, у святість безпосереднього життя, у всесвітнє братерство народів і Демократію. Уїтмена переповнювали рішучі наміри змінити весь звичний устрій світу, відкинути старих Богів і на їхнє місце поставити геніальну, вільну Людину. Отож, склались усі духовні переумови, аби головна книга Уїтмена - поетична збірка “Листя трави” - побачила світ.

Ця знаменна подія сталася 1855 р. Тоді до збірки увійшло дванадцять віршів і поем без назв: відсутність назв у творах мала підкреслити цілісність і наскрізність поетичного задуму. Не менш вагомою, ніж самі поезії, була передмова, в якій поет висловив свої філософські, естетичні, політичні й літературні погляди. Збірка “Листя трави” започаткувала якісно новий період в історії американської поезії. Ось що писав з приводу книги Уїтмена Р.У.Емерсон: “ Я не сліпий і прекрасно бачу всю цінність збірки “Листя трави”. Я вважаю цю книгу найоригінальнішим витвором розуму і мудрості, який коли-небудь дарувала світові Америка...” На жаль, у 1855 р. Р.У.Емерсон був тоді єдиним поціновувачем книги Уїтмена, якій згодом судилося стати одним із символів оновлення поетичної мови.

Уся подальша творчість У.Уїтмена пов’язана головним чином із переробкою і доповненням збірки “Листя трави”. Її суть сам поет характеризує так: “Листя трави” - це переважно спроба виразити мою власну емоційну та особисту природу ... спроба докладно - від початку й до кінця - відтворити Особу, людське єство (мене самого в другій половині дев’ятнадцятого сторіччя в Америці), і зробити це вільно, вичерпно й правдиво”. Тобто змістом книги є духовний шлях самого Поета, Уолта Уїтмена, але не тільки його особисто. Це духовний шлях Людини, яка безупинно шукає свого місця у всесвіті, прагне охопити його весь, перебудувати наново. “Листя трави” є хронікою діянь духу з його перемогами й втратами, злетами й падіннями. Ліричний герой збірки “Листя трави” є представником “всіх епох і всіх земель”, вселюдиною. Його духовний шлях “проектується” на найскладніші філософські та релігійні проблеми, на суперечності власної доби, на майбутнє, на історію, на буденну дійсність. Це епос, що відтворює історичні епохи, мовить і про велике, і про мале. В книзі лунає розлога поліфонія голосів, над якою вивищується прекрасний сольний голос Уїтмена, найоригінальнішого поета Америки.

До кожного видання збірки поет додавав нові вірші й поеми, а також удосконалював композиційну структуру всієї книги. Він відгукувався в ній на всі події суспільного життя США і світу. У 1861 р. вибухнула Громадянська війна. Протягом майже всього воєнного періоду поет, працюючи в державній військовій скарбниці, у вільний час допомагав санітарам доглядати поранених і хворих. Свої почуття і враження цих років Уїтмен висловив у циклі “Бий, барабане!”, який включив до “Листя трави”.

Тяжким ударом стало для нього вбивство президента Лінкольна. Його пам’яті поет присвятив ще один цикл поезій. З-поміж них найбільш відомим є вірш “О капітане!” Він відтворює те потрясіння американського суспільства, яке викликало підступне вбивство Абрахама Лінкольна, - одного з найдорожчих для Уїтмена діячів американської історії, символу нової демократичної Америки. В основу твору покладена символічна ситуація. Величний корабель повертається додому після важкого й виснажливого походу. На березі на нього чекають щасливі люди, готові відсвяткувати перемогу. Грає сурмач. Майорить прапор. Але атмосферу святкування порушує жахливе видовище: на палубі лежить закривавлений тріумфатор, капітан корабля.

О капітане! Батьку! Страшна скінчилась путь, -

Всі бурі витримав наш корабель, сміливців лаври ждуть.

Вже близько причал, і радо кричать нам люди, і дзвони дзвонять,

І дивляться всі на могутній кіль, на бриг одважний і грізний.

Аде?? … О серце! серце! серце!

О кров червона! Кров,

Де батько впав на палубі,

Упав і захолов!¹

Саме так Абрахам Лінкольн провів свою країну крізь полум’я Громадянської війни і загинув, ледь устигнувши побачити перемогу. Скорботний ритм, який створюється за допомогою майстерного чергування строф із різною довжиною рядків, надає віршу піднесеного трагічного звучання. Ми ніби чуємо важкі кроки історії. Одночасно поетичні рядки звучать як клятва продовжити справу президента Лінкольна, його боротьбу за свободу й демократію.

Після п’ятого видання збірки (1871 р.) до Уїтмена прийшло визнання американських і англійських критиків. Протягом останніх двадцяти років ??(життя) на долю поета випали важкі випробування. У 1873 р. його розбив параліч (він ніколи вже повністю не одужає), значно погіршилось його матеріальне становище. За свідченнями біографів, він ледь не злидарює. Фізичні і моральні страждання поглиблюються тим, що перемога північан відкрила простір не для розвитку Демократії, як він сподівався, а для плутократів. З цих причин Уїтмен відчував себе не дуже затишно в повоєнній Америці. У його поезіях відчутні гіркі ноти. Подеколи поет гостро критикує свою Батьківщину. Знижується й творча активність Уїтмена. Але віра в Людину і життєлюбство не залишають поета навіть за тих тяжких для нього років. Удосконалюється його поетична майстерність, поглиблюється філософська глибина думки, складнішими стають ритм і звукопис, з’являються нові цикли збірки “Листя трави”. Тепер він надає перевагу коротеньким поезіям, філософським віршам-роздумам і замальовкам. Перед смертю поет устиг прочитати і внести правки до останнього прижиттєвого видання своєї великої поетичної книги (400 поезій різного обсягу). Помер Уїтмен 26 березня 1892 р.

Завдання і запитання.

1. Хто такі трансценденталісти? Яким чином їхні ідеї вплинули на формування світогляду Уїтмена?

2. Чому творчість Уїтмена називають святинею американської поезії?

3. Яким чином пов’язані особистість та творчість Уолта Уїтмена?

4. Що таке “Листя трави”? Яке місце ця збірка посідає в творчості Уїтмена? В англомовній поезії? У світовій поезії?

5. Яким чином Уїтмен відреагував на смерть Лінкольна? Чому?

6. Дайте визначення поняттю “верлібр”. У чому ще полягає новаторство Уїтмена-поета?

Крокує оновлена Людина. Розглянемо особливості уїтменівського поетичного світобачення на прикладі одного з його творів - “Пісня відкритого шляху”. Тут поет використовує відомий образ людини, що йде по дорозі, як метафору пізнання світу, щоб, відштовхнувшись від неї, показати нову поетичну свідомість, на основі якої повинна відбутись радикальна перебудова всесвіту.

Уже в першій з 15 частин, що складають поему, читача охоплює атмосфера повної свободи, радості та героїчного ентузіазму, - неодмінні прикмети уїтменівського світобачення:

Я ступаю на шлях відкритий безжурно,

Здоровий, вільний - весь світ переді мною,

Довга тіниста путь веде мене, куди я захочу¹.

Веселим і гордим, “дужим і вдоволеним” постає головний герой поеми - Поет, Уолт Уїтмен, вільний від усього: від людських жахів, хвороб, від старих релігій, вірувань, від звичної мови, “хатнього нарікання, бібліотек, буркотливого критиканства”, від географічної карти, бо він “сам собі весела нагода”. Навіть відкритість шляху викликає в ньому захват і приголомшливе почуття щастя.

Уолт Уїтмен - митець космічного світобачення. Це відчувається хоча б у тій інтонації, з якою Поет промовляє: “Земля - цього ж мені досить./ Я не хочу, щоб сузір’я були стали ?? ближче до нас”. Так може говорити лише той, кому підвладні час і простір, усі світи, той, хто вважає себе рівним Богу. Всеосяжна душа Поета спроможна умістити в собі все людство, бо саме воно і є джерелом тієї могутньої енергії, яку випромінює Поет.

А тут я несу свою любу одвічну ношу -

Чоловіків і жінок; де не йду - ця ноша зі мною,

Клянуся, що не зможу їх позбутись,

Бо сам я виповнююсь ними і собою виповнюю їх.

Ось таким, гордим, сильним і вільним, іде Поет по відкритому шляху, і голосно співає свою пісню про любов до всіх людей і тварин, до всього, що взагалі існує. “Мабуть, у вас таяться невидимі існування, ви такі дорогі для мене”, - ласкаво посміхається він. Поступово пісня перетворюється на проповідь. Поет пророкує мудрість, яка не “випробовується в школах” і яка “іде від душі”, і з позицій цієї мудрості відкидає старі релігії й філософії:

Тепер я знову перегляну філософії та релігії,

Може, вони в аудиторіях гарні,

Але ні на що не придатні під розлогими хмарами,

Поміж краєвидів і понад потоками бистрини,

а також проголошує знищення фальшивих духовних цінностей:

Allons! Звільнімось від усіх доктрин!

Від ваших доктрин, о кажаноокі бездуховні ченці!

Замість мертвого книжкового знання він обіцяє подарувати “радість і простоту”, які є результатом органічної єдності з природою:

Нині я збагнув таємницю творення найкращих людей:

Треба рости на вільнім повітрі, їсти й спати із землею разом.

Є щось містичне в русі-пізнанні Поета по відкритому шляху. Його не цікавить конкретне, а ваблять тільки “речі, красу яких не виразити словами”. Немає в його русі й остаточної мети - тут головне не досягнення мети, а саме просування до неї. Тільки такий спосіб життя є шляхом до духовного самовдосконалення. Поетові не до вподоби спокій, він обирає тривогу і вічний пошук:

Хай напхані наші крамниці чудовим товаром, хай зручне житло,

ми не можемо тут залишатись,

Хай гавань захищає від бур, хай води спокійні,

ми не повинні ставати на якір,

Хай довкола гостинні люди, та нам дозволено тішитися гостинністю лише коротку хвилину.

Треба жити не розумом, твердить він, не холодним розрахунком, а щирим серцем. За Уїтменом, основа пізнання - любов, а результат пізнання - щастя, яке є нескінченним “виливанням душі”, віддаванням себе людям і світу доостанку.

Шлях, яким закликає йти Поет, - важке духовне випробування, і треба виховувати в собі терпіння, витривалість і моральну чистоту. Окрім цього, то шлях бунту - боротьби із загальновизнаними канонами, ось чому

Мій клич - до бою, до повстання полум’яного заклик,

Хто піде зі мною, хай озброїться добре,

Хто піде зі мною, матиме обмаль харчів, стріне злидні,

ворога лютого, зраду.

Що ж таке подорож Уолта Уїтмена по відкритому шляху? Це містичний контакт душі Поета і Всесвіту. Це велике відкриття нової захоплюючої радості буття, Любові до Людини і Природи, Любові не християнської, не релігійної, а земної. Уїтмен буквально обожнює людське і природне, для нього однаково рівноцінні і Душа, і Тіло. “Все мушу прийняти, всім повинен я дорожити”, - проголошує Поет свій головний моральний закон.

Бард Демократії. У поезіях збірки “Листя трави”, на побіжний погляд, автор виражає несумісні думки. Навряд чи можна знайти більшого індивідуаліста, ніж Уїтмен. Водночас, він постійно проголошує себе поетом юрби. Наприклад, у “Пісні про себе” читаємо:

Нескінченне розкриття слів, що належить?? епохам!

А ось моє слово,?? сучасності – En-Masse¹.

З теплотою він пише про великі зібрання пересічних людей. Він співає разом із теслями, йде поряд із одруженими й неодруженими, із симпатією дивиться на те, як “юна пряля ходить вперед-назад під дзижчання великого колеса”, “фермер зупиняється біля паркану”, “сивий вилицюватий скандальник схилився над касою”, “машиніст засукує рукава”, “метис зашнуровує легкі черевики перед змагання з бігу”, “юнак лежить на горищі під кедровим дахом і слухає музику дощу”. Вірші поета – розлогі гімни трудівникам, скаліченим, ображеним, хворим, навіть божевільним. І усі вони – однаково дорогі поету, є частиною його серця, його тіла, його “я”.

Одне слово, юрба в Уїтмена – це якийсь Бог, це все, щось абсолютне і вище за окрему особистість. Крайній індивідуаліст Уїтмен??(повтор) обожнює натовп – це звучить як нонсенс чи принаймні як парадокс, бо не може він не бути свідомим того факту, що маса є першою загрозою тій духовній унікальності, яку він обстоює, що маса заперечує будь-яку незалежність, як фізичну, так і духовну. Багато разів історія доводила, що влада більшості – демократія – закінчується диктатурою і свавіллям. Поза сумнівом, Уїтмен розумів це не гірше від нас, людей ХХІ століття, але попри все уперто повторював:

Я називаю пароль одвічний, я знак даю: Демократія.

“Демократія” – одне з ключових слів у словнику Уїтмена. Проте, очевидно, він надавав йому якогось специфічного тлумачення, відмінного від загальновизнаного. Під ним він розумів не процедуру вибору політичної влади, як більшість людей, а особливий душевний стан – стан рівності, братерства з усім живим. Він вбачав свій обов’язок у тому, щоб обезсмертити кожну істоту, кожен предмет, навіть найменший і найнепотрібніший. Захищаючи власну унікальність, він ішов у бій за унікальність Іншого, ставав на захист тих, хто не міг знайти способу залишити по собі слід в історії. Отож, між Індивідуалізмом і Демократією Уїтмена немає протиріччя. Вони є різними боками одного й того ж ставлення поета до всесвіту – любовного обожнення життя як містичної цілісності:

Я вірю, що травинка не менш важлива за поденне зір,

І мурашка, і піщинка, і яйце волового очка досконалі так само,

І зелена жабка-райка – шедевр, над який немає нічого,

І ожина достойна бути окрасою небесних віталень,

І щонайдрібніший суглоб моїх пальців насміхається

з машинерії усієї,

І корова, що ремигає, схиливши голову, перевершує

будь-яку статую.

І миша – це чудо, що може одне потрясти

Секстільйони?? невірних.

Завдання і запитання

1. Розкрийте основні елементи філософії Людини Уолта Уїтмена.

2. Яким було ставлення Уїтмена до: а) природи; б) тіла; в) релігії; г) традиції? Чому поета називають революціонером?

3. Як розкривається зв’язок космосу й індивіда в поезії Уїтмена?

4. К.І.Чуковський назвав Уїтмена ?? “екстазом широти”. Як ви розумієте це визначення?

5. Дайте визначення поняттю “демократія”. Якого тлумачення надавав йому Уїтмен?

Верлібр як пророча мова. Новаторство світогляду Уїтмена підкріплюється новаторством форми його поезій. Відсутність сюжету – перше, що привертає увагу у великих поемах, таких як, наприклад, “Пісня відкритого шляху” або “Пісня про себе”. Йому на зміну йде техніка монтажу образів, видінь, вигуків, монологів, які поет імпровізує під впливом випадкових вражень. Менші поетичні форми також розгортаються не за логічним, а за асоціативним принципом. В Уїтмена відсутні рима й чітко визначений ритм, речення ллються стрімким потоком, утворюючи “каталог”, у якому люди, предмети, явища об’єднуються в несподівані комбінації:

Я чую бравурні співи пташок, шерех пшениці ростучої,

балачку пломінців, тріскотіння дров, що варять мені страву,

Я чую улюблений мій звук, звук людського голосу,

Чую звуки, що ринуть разом, поєднані, злиті чи один

за одним,

Звуки міста і звуки, що за містом, звуки дня і ночі,

Балакучість юнаків з тими, кому вони до вподоби,

гучний регіт робочого люду за столом,

Лють розірваної дружби, хворого тихий лепет …

Наведений уривок – список звукових вражень ліричного героя. На побіжний погляд, це хаотичний гомін, проте це тільки видимість, бо відбір елементів тексту визначає залізна логіка: різноманітні звуки складаються у всеосяжну картину всесвіту, але всесвіту не німого, а такого, що співає, волає, сміється – одне слово, живе на повну потужність. Ми відчуваємо це фізично. Останнє враження, зокрема, створюється завдяки швидкості, з якою з’являються і зникають предмети й живі істоти, які наповнюють світ поліфонією голосів. У читача перехоплює подих від повноти буття.

Уїтмен поєднує “високе” і “низьке” – це ще одна ознака його “каталогів”. “Співи пташок” чи “шерех пшениці” – образи, які традиційно вважаються поетичними. Проте поряд з ними лунає “гучний регіт (саме регіт, а не сміх) робочого люду за столом. Ніжне і грубе, тендітне і верескливе однаково милує вухо ліричного героя. Бо будь-які звуки, якщо вони є ознаками життя, є для нього прекрасними і священними.

До того ж, завдяки застосуванню верлібру та принципу каталогу, твори Уїтмена набувають пророчого звучання і нагадують біблійні тексти. Порівняємо його поезії з проповіддю Ісуса Христа:

Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне.

Блаженні тихі, бо вони успадкують землю

Блаженні засмучені, бо будуть утішені.

Блаженні голодні та спраглі справедливості, бо вони

наситяться.

Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя.

Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога.

Попри світоглядні розбіжності, і в зверненні Христа до народу, і в уїтменівських віршах використано той самий композиційний прийом – вони є нічим іншим, як “переліком” видінь, надиктованим надрозумним станом свідомості. Верлібр Уїтмена, не стриманий штучними законами римування, зорієнтований на органічний ритм вільного подиху або широку ходу незалежної і гордої людини, так само, як і деякі біблійні тексти, стає засобом фіксації екстазів. Твори Уїтмена також є доброю звісткою (звичайно, не християнською, а оновленою поганською), загадковою і зрозумілою тільки для втаємничених, адресованою майбутнім поколінням, які зможуть розкрити їх смисл десятки, а то й сотні роки по тому, коли їх було написано.

Поети майбутнього, оратори, співці, музики майбутні!

Не сьогодні мене оправдувати і відповідати, навіщо

існую;

Та ви, нове плем’я, тут народжене, атлетичне, на

міру континенту, більше, ніж відомі досі,

Вставайте! Вставайте – це бо ви маєте виправдати

мене – ви маєте відповісти.

Я сам тільки пишу одне-два вказівні слова для

майбутнього.

Я поступаю вперед лиш на мить, щоб повернутися

і податися назад у темряву.

Я людина, яка, проходжуючись, не пристаючи зовсім,

повертає випадковий погляд на вас,

і потім повертає своє обличчя,

Залишаючи вам доказати й означити це,

Сподіваючись головного від вас. ¹

Український Уїтмен. Помітний вплив мав Уїтмен на українських поетів, зокрема на П.Тичину, М.Семенка, Б.-І. Антонича. І.Кулик включив поезії Уїтмена до своєї антології американської поезії (1928). Після Кулика популяризацією доробку Уїтмена в нашій країні займались В.Мисик, В.Коптілов, В.Коротич та ін.

У віршах поета знаходили натхнення І.Багряний, І.Драч. Останній створив кілька творів на уїтменівські мотиви. З-поміж них на окрему увагу заслуговує поезія “Початок Уїтмена” - своєрідна поетична інтерпретація особистості й філософії американського “барда Демократії”. Вірш українського майстра слова побудований на порівнянні Уїтмена й океану - вільної непередбачуваної стихії, яка ламає кордони і перешкоди. Початком уїтменівського духу, за І.Драчем, є необмежений відкритий простір, у якому ніщо не стримує людської уяви. Уїтменівські поетичні візії - тієї ж самої природи, що й велетенські океанські хвилі.

І в солонім здоров’ю

гойдається далеч гордлива -

Це колиска твоя, -

в захваті від уїтменівської величі виголошує І.Драч.

З іншого боку, океан у вірші українського поета постає як могутній виклик людині, якій доводиться перетворювати хаос стихій на щось нове й небачено прекрасне. Таким титаном велетенської праці, в якій Матеріал і Робітник зливаються у двобої-любові в щось єдине, є Уолт Уїтмен.

Рокотан-океан! Так, Уолтере, збурений теслю.

Галька, гравій, граніт -

це розкришені зуби його.

Ну, а ти ж бо стропила

крейдою хижо накреслюй,

І роби, і рубай, і рабуйся,

Уолтере, чортів огонь!

Так. Це знов океан. Ти лежиш око в око

Перед ним, неоговтаним,

Хитрим теслею княжо лежиш,

То зірвешся, як смерч,

і женеш над замшілим потоком,

То безтямно регочеш -

і подошви лоскоче спориш.

У наведених рядках І.Драча влучно схоплено всі основні ознаки оригінального поетичного світобачення Уїтмена: надприродний масштаб поетичних емоцій, героїчність і водночас буденність, ентузіазм рутинної праці, яка є нічим іншим, як приборканням усесвітнього хаосу. Уолт Уїтмен змальовується І.Драчем як пророк нового способу життя, якому властиві творча тривога і безупинний пошук істини й свободи. Його верлібри - не кабінетне віршування, а запис видінь під диктовку океанських хвиль.

Ти, Уолтер Уїтмен,

океаном розторганий вщерть!

Ти вже визрів, поете, співмірним по духу й захланню.

Пульс прибою і серця

гуркоче в єдинім ярмі,

І згоряє сокира теслярською мирною гранню,

Вся у пасмах графіту, в чуднім таємничім письмі!

Отже, поезія І.Драча є глибоким художнім тлумаченням духу і літери поезії Уїтмена, але водночас вона є чимось більшим. Це ще одна прекрасна й мудра притча, натхнена духом Уїтмена, - притча про вічну боротьбу Поета і Всесвіту, про спроби знайти якусь небачену мову, здатну прославити Людину-творця, Людину-героя.

Завдання і запитання.

1. Розкрийте основні елементи поетичного світобачення Уолта Уїтмена.

2. Наведіть приклади використання верлібру в поезії Уїтмена. Якими причинами можна пояснити його звернення до цієї поетичної форми, а також її популярність у поезії ХХ ст.?

3. У чому полягає “принцип каталогу”? Яких художніх ефектів досягає Уїтмен завдяки його використанню?

4. На які риси Уїтмена-людини та Уїтмена-поета звертає увагу І.Драч у своїй поезії? Які ще вірші присвятив І.Драч американському поетові?

5. Підготуйте доповідь про зв’язок Уїтмена з українською поезією ХХ ст.