- •Міністерство охорони здоров’я україни
- •Методична розробка практичного заняття
- •1. Актуальність теми.
- •3. Мета заняття.
- •4. Базовий рівень знань.
- •5. Перелік конкретних знань та умінь, які набуватиме студент:
- •6. Основні положення теми.
- •8. Запитання для контролю знань:
- •4. Діантологія в медицині под рсд. Б.В.Петровского. - м: Медицина, 1988. Т.2.
- •Методична розробка практичного заняття
- •1. Актуальність теми.
- •2. Мета заняття.
- •3. Базовий рівень знань.
- •5. Основні положення теми.
- •6. Ситуаційні задачі.
- •7. Ілюстративні матеріали.
- •8. Тести для самоконтролю знань та умінь.
- •Методична розробка практичного заняття
- •1. Актуальність теми.
- •2. Мета заняття.
- •3. Базовий рівень знань.
- •5. Основні теоретичні положення теми.
- •9. Джерела інформації:
- •Методична розробка практичного заняття
- •1. Актуальність теми.
- •2. Мета заняття.
- •Базовий рівень знань:
- •5.Основні теоретичні положення теми.
- •6. Ситуаційні задачі.
- •Тести самоконтролю знань-умінь студентів.
- •1. Актуальність теми.
- •Базовий рівень знань:
- •5. Основні теоретичні положення теми.
- •Догляд за тяжкохворими та агонуючими
- •6. Ситуаційні задачі.
- •8. Тести самоконтролю знань-умінь студентів.
- •Методична розробка практичного заняття
- •1.Актуальність теми:
- •3. Базовий рівень знань:
- •4. Перелік контрольних знань та умінь які набуватиме студент:
- •5. Основні теоретичні положення теми.
- •6. Ситуаційні задачі.
- •8. Тести самоконтролю знань - умінь.
- •9. Джерела інформації:
- •Методична розробка практичного заняття
- •1. Актуальність теми:
- •2. Мета заняття
- •3. Базовий рівень знань:
- •4. Знати:
- •5. Основні теоретичні положення теми.
- •6. Ситуаційні задачі.
- •8. Тести самоконтролю знань-умінь.
- •9. Джерела інформації.
- •1. Актуальність теми.
- •2. Мета вивчення теми.
- •4. Перелік конкретних практичних навичок, що здобуває студент:
- •5. Основні положення теми.
- •6. Клінічні задачі.
- •7. Тестові завданий для самоконтролю.
- •9. Джерела інформації.
- •Методична розробка практичного заняття
- •1. Актуальність теми.
- •2. Мета заняття.
- •3. Базовий рівень студентів:
- •5. Основні теоретичні положення теми.
- •6. Ситуаційні задачі.
- •7. Ілюстративний матеріал.
- •8. Тести самоконтролю знань - умінь студентів.
- •9. Джерела інформації:
- •1. Актуальність теми.
- •2. Мета заняття:
- •3. Базовий рівень студентів:
- •4. Перелік контрольних знань та умінь, які набуватиме студент.
- •5. Основні теоретичні положення теми.
- •7. Ілюстративний матеріал.
- •8. Тести самоконтролю знань - умінь студентів.
- •9. Джерела інформації:
- •Методична розробка практичного заняття
- •1. Актуальність теми.
- •2. Учбові цілі заняття.
- •3. Виховні цілі заняття.
- •4. Міждисциплінарна інтеграція.
- •5. Зміст теми заняття.
- •6. Матеріали методичною забезпечення заняття:
- •Орієнтовна карта для вивчення і відпрацювання практичних навичок з діагностики і першої допомоги при кровотечах
- •7. Література.
- •Додаток № 1
- •8. Тести для самоконтролю.
- •9. Ситуаційні задачі.
- •Методична розробка практичного заняття
- •1. Актуальність теми.
- •2. Зміст теми заняття.
- •3. Матеріали методичного забезпечення заняття:
- •4. Тренінг
- •6. Література
- •Методична розробка практичного заняття
- •Заняття №1
- •1. Мета заняття.
- •2. Базовий рівень знань.
- •4. Місце заняття.
- •5. Матеріальне забезпечення.
- •6. Загально-організаційні методичні вказівки.
- •7. Основні положення теми:
- •8. Ситуаційні задачі.
- •11. Джерела інформації.
- •Заняття №2.
- •1. Мета заняття.
- •2. Базовий рівень знань:
- •3. Перелік контрольних знань та умінь, які набуватиме студент.
- •Місце заняття.
- •5. Матеріальне забезпечення:
- •6. Загально організаційні методичні вказівки.
- •7. Основні положення теми.
- •8. Ситуаційні задачі.
- •9. Тести самоконтролю знань-умінь.
- •Джерела інформації:
- •Методична розробка практичного заняття
- •1. Актуальність теми:
- •2. Мета заняття
- •3. Базовий рівень знань.
- •4. Перелік конкретних знань та умінь, які набуватиме студент.
- •6. Тести самоконтролю знань-умінь студентів:
- •Джерела інформації.
- •Методична розробка практичного заняття
- •1. Актуальність теми.
- •2. Мста заняття.
- •3. Базовий рівень знань.
- •4. Перелік контрольних завдань та умінь, які набуватиме студент.
- •5. Основні положення теми.
- •7. Ситуаційні задачі.
- •8. Тести самоконтролю знань та умінь.
- •Методична розробка практичного заняття
- •1. Актуальність теми.
- •2. Мета.
- •3. Базовий рівень знань:
- •4. Перелік знань та умінь, які набуватиме студент.
- •5. Основні положення теми.
- •6. Ситуаційні задачі.
- •7. Ілюстрований матеріал.
- •Тести самоконтролю знань та умінь.
- •9. Джерела інформації
- •Методична розробка практичного заняття
- •1. Актуальність теми.
- •3. Базовий рівень знань:
- •5. Основні положення теми.
- •6. Ситуаційні задачі.
- •7. Ілюстративний матеріал:
- •8. Тести самоконтролю знань-умінь
- •Методична розробка практичного заняття
- •1. Актуальність теми.
- •2. Мета заняття.
- •3. Базовий рівень знань.
- •5. Основні положення теми.
- •6. Ситуаційні задачі.
- •7. Ілюстративний матеріал.
- •8. Тести для самоконтролю знань, та умінь студентів.
- •9. Джерела інформації.
- •Методична розробка практичного заняття
- •1. Актуальність теми.
- •2. Мета заняття.
- •3. Базовий рівень знань.
- •Перелік контрольних знань та умінь, які повинен засвоїти студент.
- •5. Основні положення теми.
- •6. Ситуаційні задачі.
- •8. Тести самоконтролю знань-умінь студентів.
- •9. Джерела інформації.
- •Методична розробка практичного заняття
- •1. Актуальність теми.
- •2. Навчальні цілі заняття.
- •4. Міжкафедральна інтеграція.
- •5. Зміст теми заняття.
- •7. Матеріали методичного забезпечення основного етапу заняття.
- •8. Матеріали контролю для заключного етапу.
- •9. Література.
- •Методична розробка практичного заняття
- •1. Актунльність теми.
- •2. Навчальні цілі заняття.
- •3. Цілі розвитку особистості.
- •5. Зміст теми заняття.
- •6. Матеріали методичного забезпечений заняття.
- •7. Матеріал методичного забезпечення основного етапу заняття.
- •Література.
- •Методична розробка практичного заняття
- •1. Актуальність теми
- •2. Навчальні цілі заняття:
- •3. Виховні цілі заняття.
- •4. Міждисциплінарна інтеграція.
- •5. Зміст теми заняття.
- •6. Матеріали методичного забезпечення заняття.
- •6.2. Матеріали методичного забезпечення основного етапу заняття.
- •Матеріали методичного забезпечення самопідготовки студентів.
- •7. Рекомендована література.
- •Методична розробка практичного заняття
- •2. Базовий рівень знань:
- •3. Перелік контрольних знань тя умінь, які нябувяг студент.
- •4. Основні теоретичні положення теми:
- •5. Ситуаційні задачі:
- •Тести самоконтролю знань - умінь.
- •8. Джерела інформації:
- •Методична розробка практичного заняття
- •1. Актуальність теми:
- •3. Базовий рівень знань:
- •5. Основні теоретичні положення теми.
- •6. Ситуаційні задачі.
- •7. Джерела інформації.
- •Методична розробка практичного заняття
- •3. Базовий рівень знань:
- •Необхідно знати основи імунологія і трансплантаційного імунітету.
- •4. Перелік конкретних знань і умінь, які отримає студент:
- •5. Основні теоретичні положення теми:
- •6. Ситуаційні задачі:
- •8. Тести самоконтролю знань-умінь студентів.
- •Методична розробка практичного заняття
- •3. Базовий рівень знань.
- •Перелік контрольних знань та умінь, які засвоює студент.
- •5. Основні положення теми.
- •5. Ситуаційні задачі.
- •1. Тести самоконтролю знань-умінь
- •Методична розробка практичного заняття
- •1. Актуальність теми .
- •2. Мета.
- •3. Базовий рівень знань:
- •4. Перелік контрольних знань та умінь, яких набуває студент:
- •5. Основні положення теми.
- •6. Ситуаційні задачі.
- •7. Тести самоконтролю знань-умінь.
- •Методична розробка практичного заняття
- •1. Актуальність теми.
- •2. Мета.
- •3. Базовий рівень знань:
- •Перелік контрольних знань і вмінь які отримує студент.
- •5. Основні положення теми.
- •6. Ситуаційні індичі.
- •7. Тести самоконтролю знань-умінь:
- •Методична розробка практичного заняття
- •1. Актуальність теми.
- •2. Мета.
- •3. Базовий рівень.
- •4. Перелік контрольних знань і вмінь які отримує студент.
- •5. Основні положення теми.
- •6. Ситуаційні задачі.
- •7. Тести самоконтролю знань-умінь.
Догляд за тяжкохворими та агонуючими
До тяжкохворих відносяться пацієнти, котрі хворіють на недуги з ускладненим перебігом, які не піддаються ефективному лікуванню або мають несприятливий прогноз До тяжкого стану можуть привести як гострі гак і хронічні недуги. При цьому різко пригнічуються функції життєво-важливих органів, що може привести до поступового їх згасання. Тяжкохворі знаходяться на ліжковому режимі. Гак як їхній стан може погіршитись у будь-який момент, то для організації лікування та нагляду виділяється індивідуальний пост. Медперсонал повинен слідкувати за загальним станом хворого, функціонуванням найважливіших систем організму (серцево-судинної, дихальної, видільної, температурою) і при виявлені порушення доповідати черговому лікареві. Слід зазначити, що не всі тяжкохворі є безнадійними При правильному догляді та лікуванні вони можуть одужати.
Необхідно слідкувати, щоб тяжкохворі знаходились в функціонально вигідному положенні. Найчастішим с положення на спині, але при недостатньому догляді воно швидко може привести до розвитку пролежнів, орофарингеальної обструкції, розладів дихання. Тому положення через 3-4 години необхідно міняти У тяжкохворих з нетриманням сечі проводять катетеризацію сечового міхура або використовують гумові підкладні судна чи сечоприймачі. При тривалому стоянні катетера, з метою профілактики інфікування сечового міхура, проводять промивання його розчином фурациліну 1 : 5000, 1% риванолу, 2% борної кислоти
Хворого в коматозному стані для забезпечення прохідності дихальних шляхів укладають в положення на боці, надійно фіксуючи тулуб шляхом згинання ноги в коліні. Руку кладуть на подушку чи валик, який підкладають під груди. Зубні протези виймають. Для профілактики висихання рогівки в очі закапують 2-3 рази на добу по 2-3 краплі ніпелі пової чи персикової олії.
Шкіру ретельно протирають 1-2 рази на добу, складки присипають дитячою присипкою чи тальком. Обличчя протирають вологим рушником. Для профілактики контрактур ноги кладуть в функціонально вигідне (напівзігнуте) положення, проводячи декілька разів на день пасивну гімнастику, масаж. Періодично контролюють стан його свідомості, просячи виконати елементарні команди (відкрити очі, показати язик). Для визначення ковтального рефлексу необхідно притулити до губів хворого серветку, змочену водою. Якщо хворий починає смоктати і ковтати, то його можна поїти, годувати. Їжу дають 5-6 разів, невеликими порціями. Годувати, поїти і вставляти шлунковий зонд при порушенні акту ковтання небезпечно для хворого через можливі ускладнення аспіраційного характеру.
У тяжкохворих стан може різко погіршуватись і привести до різкого зниження серцевої діяльності, ритму і глибини дихання, пригнічення свідомості - термінального (пограничного між життям і смертю) стану.
Наука, що вивчає механізми процесів помирання, клінічні, біохімічні і морфологічні зміни, які при цьому виникають, називається танатологією.
Основні етапи помирання організму, не залежно від причини, що привела до смерті, с подібними і виражаються в передагональному стані, агонії та клінічній смерті
Передагональний етап характеризується: різким зниженням артеріального тиску, (нижче від 70 мм рт ст.), тахікардією (пульс слабого наповнення, частий - ниткоподібний), тахіпное, прогресуючою втратою свідомості (ступор), прогресивною гіпоксією тканин і органів. Такий стан може тривати декілька годин, а потім переходити в агонію - стан, коли короткочасно активізуються механізми, направлені на підтримку процесів життєдіяльності (підвищення АТ, покращення серцевої діяльності, іноді нетривале відновлення свідомості), а потім змінюються зниженням артеріального тиску, серцевої діяльності, втратою свідомості, розладами дихання. Закінчується цей стан клінічною смертю - станом, при якому зупиняється серцева діяльність, дихання, зникають всі рефлекси, стає широкою зіниця ока Хоча в організмі виникли описані зміни, але смерть не наступає безпосередньо в момент зупинки серця. Обмінні процеси згасають поступово. Надчутливими до гіпоксії є клітини кори головного мозку, які починають гинути через 5-6 хв. Після цього часу хоча і можна відновити серцеву діяльність, але відновити функцію кори головного мозку неможливо, тому такий стан прирівнюється до біологічної смерті. Біологічна смерть наступає після клінічної смерті і являє собою некротичний процес в усіх органах і тканинах, починаючи з нейронів головного мозку до загибелі клітин всіх органів.
Медичну допомогу хворим, що агонують, необхідно надавати в палатах інтенсивної терапії, відділеннях реанімації, або в окремих палатах на функціональному ліжку. За такими хворими організовують постійний нагляд - індивідуальний пост медсестри. Крім того, що в таких хворих постійно слідкують за станом свідомості, пульсу, артеріального тиску, станом очей, виділень, ротовою порожниною, прохідністю дихальних шляхів, у них підтримуються санітарно-гігієнічний та лікувально-охоронний режим.
Потенціальна зворотність атонального періоду і періоду клінічної смерті і можливість в деяких випадках повністю відновити найважливіші функції організму привели до необхідності розробки комплексу заходів, направлених на оживлення організму. До них в першу чергу відносяться непрямий масаж та штучна вентиляція легень
Основна мета масажу серця - відновлення серцевої діяльності і кровообігу. Для проведення масажу серця хворого помішують на тверду поверхню, оголюють шкіру в області серця І їй ділянку нижньої третини груднини кладуть перехрещені долоні і піднятими пальцями і випрямленими руками проводять ритмічні поштовхи на грудну клику (4-5 поштовхів через 1 секунду з перервою 3-4 секунди після кожної серії для проведення штучної вентиляції легень). Це забезпечу! вихід крові із шлуночків в аорту і легеневу артерію, а в паузах кров із порожнистих неп надходить до серця. Таким чином підтримується і відновлюється кровообіг. Ефективність масажу серця визначається за наявністю пульсу її момент натискування на грудну клику, зменшення ціанозу шкіри, звуженню зіниць і появи їх реакції па світло
Штучна вентиляція легень забезпечує оксигенацію крові в легенях і проводиться шляхом вдування повітря із рота в рот або із рога в ніс Ллє для гою, щоб досягти ефекту, необхідно максимально закинути голову потерпілого назад. Для цього треба підкласти йому під шию валик або руку, нижню щелепу необхідно витягнути вперед для запобігання западання язика. Рот потерпілому прикривають серветкою, ніс закривають пальцями правої руки і щільно, притуливши свої губи до губ потерпілого, проводять вдування повітря в перерві між ритмічними натискуваннями на грудну клітку при масажі. При вдуванні в ніс необхідно при закинутій назад голові притиснути нижню щелепу до верхньої.
Ефективність штучної вентиляції легень оцінюють за відновленням самостійних дихальних рухів, появою дихальних шумів, які можна вислухати вухом над трахеєю та підніманні грудної клітки при вдуванні повітря. При появі ознак відновлення дихання і серцебиття масаж серця і штучну вентиляцію легень проводять до стійкого їх прояву. Якщо через 30 хвилин від початку реанімації не відновлюється дихання і серцева діяльність, залишаються широкими зіниці, які не реагують на світло, то подальше проведення реанімаційних заходів є марним.
Правила поводження з трупом.
Констатація смерті проводиться лікарем стаціонару. При смерті вдома - лікарем поліклініки. В разі раптової смерті за межами стаціонару, труп повинен бути направлений на ро«тин в судово-медичну експертизу.
Достовірні ознаки смерті: відсутність дихання та серцевої діяльності, широка зіниця ока з втратою реакції на світло, поява трупних плям, трупного заклякання, зниження температури тіла.
Час смерті в стаціонарі лікар фіксує в історії хвороби. Труп роздягають, кладуть на спину. Розгинають ноги, руки, закривають повіки, підв'язують нижню щелепу, накривають простирадлом на 2 години (до появи трупних плям). Одяг та цінні речі віддають родичам під розписку. Після чого чорнилом на стегні сестра пише фамілію та ініціали, номер історії хвороби. Груп транспортують вперед ногами до патолого-анатомічного відділення. В супровідній записці вказують фамілію ім'я та по-батькові, номер історії хвороби, відділ, і якого привезли труп, дату смерті, клінічний діагноз.
Робота маніпуляційного кабінету.
В любому відділі стаціонару, для проведення парентерального (поза травним трактом) введення лікарських препаратів (підшкірних, внутрішньом'язових, внутрішньовенних ін'єкцій), забору крові для аналізів, проведення інфузійної терапії, переливання крові та кровозамінників, проведення зондувань організується маніпуляційний кабінет Правила його організації подібні до правил організації перев'язочних в хірургічних відділеннях. Для зручності дезінфекції стіни повинні бути викладені керамічною плиткою або пофарбовані олійною фарбою, підлога покрита лінолеумом чи плиткою. В маніпуляційному кабінеті повинна бути мінімальна, крім необхідних, кількість предметів. В кабінеті працює маніпуляційна медсестра, яка не притягується до іншої роботи (годування, догляду за хворими тощо). В маніпуляційній щоденно проводиться тричі вологе прибирання з використанням антисептиків ( 1% розчину хлораміну Б, 0.75% розчину хлораміну Б з 0.5% миючим засобом, 0.2% розчину дезоксону-1, 0.2% розчину сульфохлорантину) Відпрацьований матеріал (ватні, марлеві кульки, серветки) замочуються в 3% розчині хлораміну а потім утилізуються.
Виконання підшкірних ін'єкцій. Підшкірні ін'єкції проводяться для введення лікарських засобів, які потребують швидшого, ніж при ентеральному методі, поступлення в організм. Основні ділянки шкіри для ін'єкцій - зовнішня поверхня плеча, підлопаткові ділянки, ділянки передньо-бокових поверхонь стегон. Це ті ділянки де можна шкіру взяти у складку і технічно виконати ін'єкцію.
Методика: після протирання шкіри етиловим спиртом 70° великим і вказівним пальцями лівої руки беруть в зморшку шкіру, а правою утримують шприц таким чином, щоб вказівний палець утримував муфту голки, п'ятий - поршень, а решта пальців - циліндр Енергійним рухом проколюють складку шкіри під кутом 30° до поверхні шкіри і плавним натискуванням на поршень випускають вміст шприца. Після цього швидко витягують шприц і протирають ранку ватною кулькою, змоченою 70° спиртом. Кульку утримують 5-6 хвилин на місці ін'єкції.
Внутрішньом'язові ін'єкції. Деякі лікарські речовини при підшкірному введенім викликають больові відчуття і погано розсмоктуються, що може привести до утворення затвердінь-інфільтратів. В таких випадках доцільно вводити лікарські препарати внутрішньом'язевим методом. Найзручнішим місцем для впугрішньом'язевих ін'єкцій є верхньо-зовнішній квадрант сідниці у зв'язку з наявністю туї незначної кількості судин і нервів. Для внуїрішньом'язевих ін'єкцій використовують шприц 5 або 10 мл, а голки діаметром 0.8-1 мм і довжиною 7-10см.
Методика. Хворий лягає на живіт Шприц розміщують перпендикулярно до поверхні тіла. Після обробки місця ін'єкції 70° спиртом, великим і вказівним пальцями лівої руки розтягують шкіру, а правою рукою енергійним рухом проколюють шкіру Потім просувають голку на глибину 5-6 см, зворотнім рухом поршня перевірять чи немає крові в циліндрі шприца в результаті попадання голки в судину 1, мри відсутності крові, повільно вводять препарат в м'яз. При наявності крові ін'єкцію повторяють в іншому місці