17.Протокол переговорів на вищому рівні між главами держав і урядів та порядок їх підготовки.

Важливим елементом підготовки візиту є його програма. У розробці програм візитів в Україну бере участь Управління державного протоколу МЗС України разом з іншими підрозділами Міністерства, посольством країни прибуваючої сторони в Україні.

У ході підготовки візитів керівництва України за кордон програми перебування розробляє Посольство України в приймаючій країні разом з МЗС цієї країни та на основі пропозицій МЗС України.

Під час складання проекту програми беруться до уваги такі важливі моменти:

— розподіл часу, насамперед, для офіційних переговорів і ділових зустрічей;

— проведення традиційних заходів відповідно до рівня гостя або делегації, а саме: відвідання пам’ятних місць, огляд музеїв, знайомство з містом тощо;

— врахування побажань гостя (та дружини, якщо вона його супроводжує);

— визначення складу офіційних осіб, які зустрічатимуть і проводжатимуть гостя, супроводжуватимуть його на офіційні заходи;

— супутнє протокольне забезпечення візиту (державні прапори та прапорці на автомобілях, розсадка за столами в усіх випадках, вручення гостю подарунка тощо);

— організація та проведення інших дво- і багатосторонніх зустрічей, консультацій, засідань тощо.

Зрозуміло, що програми візитів, які складаються з урахуванням наведених вище моментів, у кожному конкретному випадку, для кожного візиту будуть відрізнятися між собою.

Прикладом можуть слугувати: Програма Офіційного візиту Президента України В. А. Ющенка і пані К. М. Ющенко до Турецької Республіки 6—8 червня 2005 року, Програма офіційного візиту Міністра закордонних справ України Б. І. Тарасюка до Азербайджанської Республіки 18—19 травня 2005 року, Програма робочого візиту Міністра закордонних справ України Б. І. Тарасюка до Республіки Польща (18 лютого 2005 року), Програма офіційного візиту в Україну Міністра закордонних справ Ірландії Д. Ахерна (5 липня 2005 року).

18. Стадії укладання договорів та принцип Pacta sunt servanda. Термін дії договору

У доктрині міжнародного права немає єдиної думки про стадії укладання договорів. Так, наприклад, 1.1. Лу-кашук думає, що Віденські конвенції про право договорів визначили три стадії укладання договорів (статті 9-11): — перша стадія — прийняття тексту. Текст приймається за згодою всіх суб'єктів, що беруть участь у його впорядкуванні, а для багатостороннього договору — більшістю в дві третини учасників конференції. Прийняття тексту не накладає на учасників юридичних зобов'язань; — друга стадія — встановлення автентичності тексту, що здійснюється шляхом підписання або парафування тексту договору або заключного акту конференції, що містить цей текст; — третя стадія — згода на обов'язковість договору, що може бути виражена підписанням, ратифікацією, прийняттям, затвердженням або приєднанням у залежності від порядку, передбаченого в самому договорі. Інші вчені, у їхньому числі В.П. Панов, практично дроблять ці стадії на більшу кількість, виділяючи вже одинадцять стадій: — призначення уповноважених для ведення переговорів; — пред'явлення і перевірка повноважень; — узгодження тексту договору; — обговорення і прийняття тексту договору; — аутентифікація (парафування) договору; — підписання договору; — заява застережень; — ратифікація договору; — обмін і депонування ратифікаційних грамот; — промульгація (опублікування) договору; — реєстрація договору в ООН.

Юридичні наслідки для учасників міжнародного договору наступають тільки після його набрання чинності. Саме із цього моменту його учасники повинні керуватися принципом pacta sunt servanda («договори повинні дотримуватися»). По положеннях Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. порядок і дата набрання договору чинності визначається в його тексті або согласовывается договірними сторонами в ході переговорів (ст. 24). Звичайно міжнародні договори набувають чинності або з дати підписання, або з моменту обміну ратифікаційними грамотами, або з моменту здачі певного числа ратифікаційних грамот депозитарію. Іноді в договорі визначена процедура набрання ним чинності через певний строк після здачі на зберігання депозитарію необхідного числа ратифікаційних грамот. Таким чином, вступила, наприклад, у силу в листопаді 1994 р. Конвенція ООН по морському праву 1982 р., а саме через 12 місяців після здачі депозитарію 60-й ратифікаційної грамоти Вступ міжнародного договору в силу має важливе значення у вирахуванні його терміну дії. Міжнародній практиці відомі договори, що містяться на певний строк (найчастіше це торгово-економічні угоди), на невизначений строк, без констатації терміну дії й із вказівкою на безстроковий характер договору. Звичайно положення про терміни дії міжнародного договору або його безстроковому характері втримуються в заключних статтях договору Термін дії міжнародного договору до його витікання може бути продовжений або відповідно до його положень, або за згодою його учасників, що йменується в міжнародному праві пролонгацією. По певних причинах припинений міжнародний договір може бути відновлений зацікавленими державами. Ця процедура називається відновленням або реновацією міжнародного договору Не слід плутати строк виконання і строк дії договору. Так, Договір про ліквідацію ракет середньої й меншої дальності між СРСР і США 1987 р. по терміну дії - безстроковий договір; строк же виконання зобов"язань сторін по ліквідації зазначеного класу озброєнь - не більше трьох років з моменту вступу договору всилу.

Крім тимчасового аспекту, міжнародні договори також мають і просторову (територіальну) сферу дії. Звичайно міжнародні договори поширюються на всі території, що перебувають під суверенітетом держав-учасників, якщо інше не передбачено в самому договорі. Деякі багатосторонні договори поширюються на міжнародні території загального користування, наприклад Договір про Антарктику 1959 р. і Договір про заборону розміщення на дні морів і океанів і в його надрах ядерної зброї й інших видів зброї масового знищення 1971 р. Різні частини Конвенції ООН по морському праву 1982 р. поширюються на різні територіальні сфери, починаючи від внутрішніх морських вод держав і закінчуючи повітряним простором над відкритим морем. Устав же ООН має практично необмежену територіальну сферу дії За загальним правилом міжнародні договори не поширюються на треті держави, що не беруть участь у ньому - pacta tertiis пес nocent пес prosunt («договори не шкодять і не благоприятствуют третім особам»). Однак у деяких договорах держави-учасники передбачають можливість мати права й обов'язки за даним договором для третіх сторін. У такому випадку договірні права й обов'язки будуть поширюватися на треті сторони тільки при наявності їх виразно вираженої згоди в писемній формі (ст. 35 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р.). Ряд міжнародних договорів (наприклад, Константинопольська конвенція про забезпечення вільного користування Суецьким каналом 1888 р.) надають певні права третім державам. Такі держави, що користуються наданим їм правом, повинні виконувати умови користування цим правом, тобто нести також і певні обов'язки У міжнародному праві діє презумпція дійсності міжнародних договорів (ст. 42 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р.). Дійсним є такий міжнародний договір, що укладений відповідно до норм міжнародного права й у якому втілене щира угода суб'єктів міжнародного права, не суперечним основним принципам і іншим імперативним нормам міжнародного права

Поняття «дія міжнародного договору» і «дійсність міжнародного договору» співзвучні, але по суті різні. Дія договору в основному характеризується тимчасовим фактором, а дійсність визначається його відповідністю нормам міжнародного права. Породжувати юридично значимі наслідки для суб'єктівміжнародного права можуть тільки дійсні міжнародні договори Недійсність міжнародного договору залежно від ступеня його невідповідності нормам міжнародного права може бути двох видів: абсолютна й відносна. Абсолютна недійсність міжнародного договору носить об'єктивний характер і не залежить від волевиявлення суб'єктів, його що уклали. Такий договір уважається юридично незначним ab initio (із самого початку). Абсолютно недійсними міжнародними договорами є ті, які суперечать імперативним нормам загального міжнародного права (jus cogens), наприклад основним принципам міжнародного права. На цій підставі секретні протоколи до Пакту Молотова-Риббентропа 1939 г., у яких мова йшла про розділ сфер інтересів у Європі між СРСР і Німеччиною, були визнані З'їздом народних депутатів СРСР в 1989 р. юридично незначними з моменту їх висновку Відносна недійсність міжнародного договору означає його оспоримость однієї зі сторін. Найчастіше відносна недійсність договору обумовлена помилкою, обманом, підкупом представника держави, порушенням повноважень або конституційних положень при його висновку. Право на заперечування з'являється в держави в тому випадку, якщо порушення певних положень внутрішнього законодавства, що регулюють процедуру висновкуміжнародних договорів, було істотним і явним. Якщо ж договір укладений міжнародною організацією з порушенням її статутних положень про порядок висновку міжнародних угод, то такий договір повинен визнаватися незначним, оскільки міжнародні організації не мають права містити міжнароднідоговори всупереч правилам, передбаченим у них статутних документах