4.2. Самофінансування підприємства

Головним внутрішнім джерелом фінансування діяльності підприємства є самофінансування.

Залежно від способу відображення прибутку у звітності, зокрема в балансі, виокремлюють відкрите та приховане самофінансування.

Відкрите самофінансування – це спрямування чистого прибутку, який залишається у розпорядженні підприємства після сплати всіх податків та нарахування дивідендів, на збільшення власного капіталу з метою фінансування інвестиційної та операційної діяльності.

В економічній літературі відкрите самофінансування також носить назву тезаврації прибутку. Тезаврований прибуток відображається в пасиві балансу за статтями «Нерозподілений прибуток», «Резервний капітал», «Статутний капітал».

Рівень самофінансування оцінюють за допомогою коефіцієнта самофінансування, який визначається як співвідношення тезаврованого та чистого прибутку.

До переваг відкритого самофінансування відноситься:

залучення коштів на безповоротній основі;

відсутність виплат при мобілізації коштів та сплати винагороди за користування ними;

не потрібність кредитного забезпечення для залучення коштів.

При використанні тезаврації прибутку підвищується фінансова незалежність та кредитоспроможність підприємства і, як правило, підвищується курс його корпоративних прав.

До недоліків відкритого самофінансування відносяться:

збільшення вартості фінансування за рахунок чистого прибутку внаслідок сплати податку на прибуток;

труднощі та обмежені можливості контролю власниками за ефективним використанням коштів;

зниження рентабельності реінвестицій внаслідок помилковості прийнятих інвестиційних рішень.

Приховане самофінансування здійснюється в результаті формування прихованих резервів за рахунок прибутку до оподаткування. При створенні прихованих резервів відбувається відстрочка сплати податків і виплати дивідендів. Приховані резерви зменшують величину власного капіталу підприємства й не відображаються у балансі.

Формування прихованих резервів здійснюється шляхом недооцінки активів і переоцінки зобов’язань.

Недооцінка активів передбачає передчасне списання окремих активів, застосування прискореної амортизації, незастосування індексації активів, використання методу ЛІФО при оцінці запасів тощо.

Переоцінка зобов’язань відбувається за статтями балансу «Забезпечення наступних витрат і платежів», «Поточні зобов’язання з внутрішніх розрахунків» тощо.

Величина прихованих резервів дорівнює різниці між балансовою вартістю окремих майнових об’єктів підприємства та їх реальною (вищою) вартістю.

Мобілізація прихованих резервів здійснюється:

шляхом реалізації окремих об’єктів основних та оборотних активів;

у результаті індексації балансової вартості майнових об’єктів, які неможливо реалізувати без порушення нормального виробничого циклу.

Грамотно використовуючи облікову політику, за допомогою інструментарію прихованого самофінансування можна забезпечити стратегію стабільних дивідендів.

Наявність у підприємства прихованих резервів з погляду кредиторів є позитивним чинником, оскільки реальна вартість майна, яке приймається як кредитне забезпечення, є вищою, ніж це відображено у звітності.

До недоліків прихованого самофінансування відноситься:

порушення принципу достовірності при складанні звітності;

підвищення рівня асиметрії в інформаційному забезпеченні зовнішніх кредиторів.