Форми зовнішньоекономічної діяльності

Рис. 1.2. Форми зовнішньоекономічної діяльності

В міжнародній торгівлі розрізняють такі основні види зовнішньоторговельних операцій (рис. 1.3.).

Рис. 1.3. Види зовнішньоторговельних операцій.

Основою здійснення міжнародних економічних операцій є угода між сторонами операції - експортером та імпортером, кредитором і позичальником.

Зовнішньоекономічний договір укладається відповідно до законів України з урахуванням міжнародних угод за участю України. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності, складаючи текст зовнішньоекономічного контракту (договору), мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі законами України. Зовнішньоекономічний договір укладається суб'єктом ЗЕД або його представником у письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом. Повноваження представника на укладення зовнішньоекономічної угоди може випливати з доручення, статутних документів, договорів та інших підстав, які не суперечать чинному законодавству. Дії, що здійснюються від імені іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності суб'єктом ЗЕД України, уповноваженим на це належним чином, вважаються діями цього іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності.

Для підписання зовнішньоекономічного контракту суб'єктові ЗЕД не потрібен дозвіл будь-якого органу державної влади, управління чи вищої організації за винятком випадків, передбачених законами України. Суб'єкти ЗЕД мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних угод, крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України. Зовнішньоекономічний договір може бути визнаний недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або міжнародних договорів за участю України.

У зовнішньоекономічних відносинах можуть укладатися такі види угод: купівлі-продажу; майнового найму; ліцензійний договір про використання виключних або аналогічних прав; зберігання; комісії (консигнації); доручення; перевезення; транспортно-експедиторського обслуговування; страхування; кредитування; дарування; поруки; застави; про виробниче співробітництво, спеціалізацію та кооперування; виконання будівельно-монтажних робіт; про створення спільного підприємства та ін.

Найбільшого поширення в ЗЕД набув контракт міжнародної купівлі-продажу — договір поставки товару, погоджений і підписаний експортером та імпортером. Обов'язковою умовою угоди купівлі-продажу є перехід права власності на товар від продавця до покупця. Цією умовою вона відрізняється від усіх інших видів договорів — орендного, ліцензійного, страхування тощо.

Зовнішньоекономічні договори мають специфічні особливості, які відрізняють їх від внутрішніх угод. Однією з особливостей зовнішньоекономічного договору є валютний ризик, пов'язаний із зміною реальної вартості платежу, вираженого в іноземній валюті, через коливання її курсу.

Валютні ризики поділяються на курсові (пов'язані з коливанням курсу валюти) та інфляційні (зумовлені знеціненням валюти в результаті інфляції).

У міжнародній практиці діє так званий принцип «номіналізму», через який боржник зобов'язаний сплатити ту саму кількість грошових одиниць, яка була нарахована на момент виконання зобов'язання, незважаючи на подальші зміни купівельної чи платіжної сили грошей. Тому на практиці сторони встановлюють різні способи страхування валютних ризиків.

Найчастіше застосовується валютне застереження — умова в тексті договору, відповідно до якої сума платежу змінюється в тій же пропорції, в якій відбувається зміна курсу валюти платежу по відношенню до курсу стабільнішої валюти. Такі застереження бувають односторонніми (діють на користь однієї сторони) і двосторонніми (діють на користь обох сторін). Одним з прикладів двостороннього валютного застереження може служити встановлення ціни контракту в кількох валютах, які мають тенденцію до підвищення та зниження (це викликано протилежними інтересами експортера й імпортера відносно стійкості валюти).

Згідно з українським законодавством права та обов’язки сторін по зовнішньоторговельному контракту визначаються правом країни, обраної сторонами під час укладання контракту або в результаті подальшого узгодження. Якщо така угода між сторонами відсутня, до контракту застосовується право країни, де заснована, має своє місце проживання або основне місце діяльності відповідна сторона, що є:

• продавцем – у контракті купівлі-продажу;

• наймодавцем – у контракті майнового найму;

• комітентом (консигнантом) – у контракті комісії (консигнації);

• довірителем – у контракті доручення;

• перевізником – у контракті перевезення і т. і.

Згідно з Положенням про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів) для останніх виділено 12 істотних умов.

1. Назва договору, дата та місце його складання.

2. Преамбула, в якій зазначається повна назва сторін, що є учасниками зовнішньоекономічної операції; країна, в якій зареєстровані сторони зовнішньоекономічного договору; скорочена назва сторін (контрагентів), що використовується в тексті договору; посилання на документи, на підставі яких діють сторони.

3. Предмет договору. Предмет контракту, як правило, містить повне визначення товару у відповідності з Товарною номенклатурою зовнішньоекономічної діяльності.

4. Базисні умови поставок (приймання-передачі виконаних робіт або наданих послуг):

• вид транспорту, за допомогою якого буде здійснюватись поставка товару;

• базисні умови поставки (правила “Інкотермс”);

• строк поставки товару (можливе розбиття строку на частини для поставки товару декількома партіями).

Якщо за договором поставляються товари різної якості та асортименту, ціна вказується окремо за одиницю товару кожного сорту, марки, а загальна вартість договору визначається окремим пунктом.

5. Ціна та загальна вартість договору.

6. Умови платежів: спосіб, порядок, строки фінансових розрахунків, гарантії виконання сторонами взаємних платіжних зобов’язань.

7. Умови приймання-передачі товару (робіт, послуг): місце фактичної передачі товару, строки передачі товару, перелік супровідних документів. Приймання - передача товарів проводиться за кількістю та за якістю.

8. Пакування та маркірування.

9. Форс-мажорні обставини.

Форс-мажорні обставини – це непередбачувані та непереробні події, які тягнуть за собою порушення договірних зобов’язань (стихійні лиха, військові дії, втручання з боку влади, страйки).

Підтвердженням дії форс-мажорним обставин в Україні є довідка Торгово-промислової палати країни, на території якої з’явилися ці обставини.

10. Санкції та рекламації: види та порядок застосування штрафних санкцій, відшкодування шкоди, пред’явлення рекламацій (у вигляді акту) у зв’язку з невиконанням або неналежним виконанням однією з сторін взятих на себе зобов’язань. В цьому розділі повинні встановлюватись:

• розміри штрафних санкцій;

• строки сплати штрафів;

• строки рекламацій;

• способи врегулювання претензій.

11. Арбітраж. Сторони визначають місце арбітражного суду, його повну назву, країну та майнове право, яке буде застосовуватись у випадку розгляду суперечок, а також випадки, в яких сторони можуть звертатись до суду.

12. Юридичні адреси, поштові та платіжні реквізити (номер рахунку, назва банку).

При необхідності включається додатковий розділ. В ньому рекомендується зазначити кількість примірників договору (контракту) та мову укладання.

Фінансові та платіжні умови є важливими складовими договору.

Вибір фінансових і платіжних умов договорів залежить від багатьох чинників, зокрема, від характеру відносин між контрагентами: ступеня довіри, терміну співробітництва, додержання дисципліни поставок та розрахунків.

Залежно від призначення зовнішньоторговельних документів і участі органів контролю в їх обороті, ці документи можна поділити на дві великі групи:

• комерційні документи;

• спеціальні документи.

Залежно від особливостей інформації, що міститься у зовнішньоекономічних документах, їх можна поділити на сім основних категорій:

• розрахункова документація — зовнішньоторговельна документація, на основі якої проводять розрахункові операції за поставлені товари;

• транспортна документація — зовнішньоторговельна документація, що становить основу для оформлення договірних відносин, які виникають у процесі транспортування вантажів, і визначає умови та порядок доставки товарів вантажоотримувачу;

♦ товаросупровідна документація — зовнішньоторговельна документація, що містить кількісну та якісну характеристику товарів, поставки і супроводжує товари на всьому шляху їх прямування;

♦ страхова документація — зовнішньоторговельна документація, що засвідчує страхування товару та визначає розмір страхового відшкодування і страхової премії;

• документація про відповідність спеціальним вимогам — зовнішньоторговельна документація, яка засвідчує відповідність товарів, що перевозяться, спеціальним вимогам міжнародних договорів, законодавчим вимогам, умовам договору або характеристикам, заявленим органами уповноваженими на здійснення контролю;

• дозвільна документація — зовнішньоторговельна документація, що служить дозволом на перетин митного кордону певними товарами (різного роду ліцензії);

• митна документація — зовнішньоторговельна документація, що оформляється з приводу ввезення, вивезення та транзиту вантажів через державний кордон.

Комерційна документація охоплює розрахункові, транспортні, товаросупровідні та страхові документи.

До спеціальної документації належать документи про відповідність спеціальним вимогам, дозвільна та митна документація.

До розрахункових документів належать: комерційний рахуноктрахунок-проформа, консульський рахунок, фрахтовий рахунок, кредит-нота, дебет-нота. Розглянемо основні з них.

Спеціальна документація охоплює різноманітні сертифікати й свідоцтва, які засвідчують певні характеристики товарів, що перетинають митний кордон і країни.

Сертифікат про походження (certificate of origin) — документ, що посвідчує країну, в якій товар був вироблений. У деяких випадках сертифікат про походження містить також інформацію про частку використання місцевих матеріалів і місцевої робочої сили.

Країна походження— це країна, в якій товар був вирощений, повністю виготовлений або підданий достатній переробці чи обробці.

Сертифікат відповідності (compliance certificate) — документ, який підтверджує, що продукція, яка підлягає контролю відповідності технічним стандартам, відповідає встановленим вимогам конкретного технологічного регламенту, стандарту чи іншого нормативного документа, визначеного законодавством.

Митна документація складається з вантажної митної декларації; екологічної декларації, декларації про вантаж, декларації про небезпечний ватаж, загальної митної декларації та ін.

Вантажна митна декларація (customs declaration) — заява розпорядника вантажу, що переміщується через кордон, яка містить відомості про товари, інші предмети і транспортні засоби, а також про мету їх переміщення через митний кордон України або про зміну митного режиму відносно цих товарів, а також інформацію, необхідну для здійснення митного контролю, митного оформлення, митної статистики, нарахування митних платежів.

Вантажна митна декларація складається, як правило, з уніфікованого адміністративного документа форми МД-2 на п'яти зброшурованих основних аркушах різного кольору та уніфікованого адміністративного документа форми МД-3 на такій самій кількості зброшурованих додаткових аркушів різного кольору.

Оформлена вантажна митна декларація засвідчує надання суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності права на розміщення товарів у певний митний режим і підтверджує права та обов'язки вказаних у декларації осіб щодо здійснення ними відповідних правових, фінансових, господарських та інших операцій.

Екологічна декларація (ecological declaration) — документ, що містить відомості про гарантії екологічної безпеки вантажу, що перевозиться, види екологічного контролю та суму сплачених за їх здійснення зборів.

Загальна митна декларація — документ, що використовується в оформленні іноземних суден закордонного плавання і в якому наводяться відомості про наявність у членів екіпажу товарів та інших предметів, валюти і цінностей. Можуть використовуватися валютний список (money list) і зведена митна декларація (crew effects declaration).

Акт про проведення митного огляду — документ, що посвідчує проведення митними органами огляду транспортних засобів, товарів та інших предметів з метою встановлення законності їх переміщення через митний кордон, а також визначення розміру належних до сплати мита і митних зборів.

Митний огляд є етапом процедури митного контролю. Проведення митного огляду здійснюється тільки в присутності представника підприємства, що здійснює переміщення транспортних засобів, товарів та інших предметів через митний кордон.

2. Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності також визначаються Законом України „Про зовнішньоекономічну діяльність” (рис. 1.4.).